Мозаїки Київського палацу дітей та юнацтва
| Мозаїки Київського палацу дітей та юнацтва | |
|---|---|
.jpg) | |
| 50°26′28″ пн. ш. 30°33′06″ сх. д. / 50.44121666669444437° пн. ш. 30.551747222250000391° сх. д.Координати: 50°26′28″ пн. ш. 30°33′06″ сх. д. / 50.44121666669444437° пн. ш. 30.551747222250000391° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Розташування | Київ |
| Тип | мозаїка |
| Початок будівництва | 1962 |
| Побудовано | 1965 |
 | |
Мозаїки Київського палацу дітей та юнацтва — серія мозаїчних панно художників-монументалістів Ади Рибачук і Володимира Мельниченка в екстер'єрі та інтер'єрі Київського палацу дітей та юнацтва.
Палац, мозаїчні композиції, а також фонтан і басейн на площі перед палацом є пам'яткою неомодерного монументального мистецтва.
За визначенням дослідників, панно — виразний художній акцент палацу. Мозаїчні композиції виступають контрастом скляним стінам і напружено-прямолінійним архітектурним формам будівлі. Ада Рибачук і Володимир Мельниченко за допомогою мотивів творчості народних художників спромоглися створити сповнений радості мальовничий світ, передати яскравими фарбами й м'якими ритмами образну систему народного мистецтва[1].
Історія[ред. | ред. код]
.jpg)
Після спільної роботи над проєктом Київського центрального автовокзалу архітектор Авраам Мілецький запропонував Аді Рибачук і Володимирові Мельниченкові долучитися до оформлення Палацу піонерів та юнацтва[2].
Монументалісти одразу відкинули «барабанно-піонерську[Ком. 1] тематику»[3], типову для оформлення дитячих закладів радянської доби. Натомість вирішили оформити інтер'єри палацу за мотивами народного мистецтва. Щоб опрацювати тему, художникам необхідно було ознайомитись з фондами Київського державного музею українського мистецтва, доступ до яких був обмежений. Тому митці мали звернутися по дозвіл до начальника Управління музеїв та охорони пам'яток Міністерства культури УРСР[2].
Загальна концепція майбутніх панно сформувалась під впливом творів народних мисткинь Марії Примаченко, Ганни Собачко, Параски Власенко та інших народних майстрів[2].
Під час роботи над композицією художники, за радянськими уявленнями, допустили крамолу. На одному з ескізів вони намалювали на блакитному тлі жовтих сонце і птахів. Художня рада одразу відкинула цей проєкт, оскільки митців за синьо-жовті кольори влада могла звинуватити в «українському буржуазному націоналізмові»[3].
23 травня 1965 року відбулось урочисте відкриття палацу. На заходи прибув партійний керівник України Петро Шелест. 1967 року колектив архітекторів палацу відзначили Державною премією СРСР[1][2][3]. Натомість Ада Рибачук і Володимир Мельниченко грошову винагороду не отримали, оскільки Авраам Мілецький, як й у випадку з автовокзалом, не включив їх до списку авторів. Пояснював це тим, що через репутацію бунтарів, яку мали митці, премію могли скасувати всім[4].
- «Вершники»
-
«На голубому коні» -
«На червоному коні»
Опис[ред. | ред. код]
.jpg)
Фонтан[ред. | ред. код]
На площі перед Палацом піонерів і школярів облаштували фонтан «Сонце, Зорі та Сузір'я». Площа рельєфів і мозаїки становить 713 квадратних метрів. Проєкт мозаїчних композицій басейну підготували також Ада Рибачук і Володимир Мельниченко.
У 1980-х роках фонтан відключили.
2017 року міський голова Віталій Кличко за клопотанням керівництва палацу доручив провести реставрацію мозаїчного комплексу фонтанів. Один з авторів Володимир Мельниченко виступив координатором робіт.
2019 року на День захисту дітей, після сорокарічної перерви, фонтан знову запрацював[5].
Інтер'єр[ред. | ред. код]
.jpg)
Ада Рибачук, Володимир Мельниченко і скульптор Василь Бородай особливу увагу зосередили на оформлені інтер'єрів. Митці майстерно застосували колір, фактуру й декоративні якості різних матеріалів. Зокрема для оздоблення приміщень використали мозаїку, майоліку, бетон, карбування[6][1].
В інтер'єрі палацу зроблено кілька панно.
У головному корпусі на першому поверху містяться:
- «Діти світу»,
- «Нестор Літописець та Іван Федоров»,
- «Хлопчик з білочкою».
На другому поверсі:
- «Київ — Місто-Герой».
У Залі казок:
- «Арлекін і Мальвіна»,
- «Народна творчість».
У Залі Дружби народів:
- «Дівчинка дарує квітку Кокорі» (за мотивами повісті-казки Хоакіна Гутьєрреса[es][7][8]),
- «Знамена».
У лабораторному корпусі:
- «Чарівна скрипочка» (присвячено Марії Примаченко),
- «Вершники на голубому та червоному»,
- «Золоте колосся»,
- «Ой співаночки мої»
У Холі домового господарювання:
- «Соняшники»,
- «Танок із масками»[9].
Галерея[ред. | ред. код]
- Композиції в інтер’єрі палацу
-
-
-
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Коментарі[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Київський палац дітей та юнацтва, 2011, с. 1440.
- ↑ а б в г Авангардні об'єкти київських новобудов початку 1960-х, 2014, с. 70.
- ↑ а б в Крематорій закрив сонце, 2009.
- ↑ Майстри київських мозаїк: від модернізму до декомунізації. Архів оригіналу за 06.08.2020.
- ↑ Відреставрований комплекс фонтанів «Зорі та сузір'я». Архів оригіналу за 9 жовтня 2020. Процитовано 3 жовтня 2020.
- ↑ Soviet Modernist Mosaics from 1960 to 1990, 2020, с. 36–37.
- ↑ Ілюстрація Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Кокорі з трояндою
- ↑ У столичній галереї показують дивовижні ілюстрації Ади Рибачук і Володимира Мельниченка
- ↑ Авангардні об'єкти київських новобудов початку 1960-х, 2014, с. 71.
Джерела[ред. | ред. код]
- Велігоцька Ніна, Коломієць Микола. Київський палац дітей та юнацтва // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1439—1440. — ISBN 966-95478-2-2.
- Горова Наталія. Авангардні об'єкти київських новобудов початку 1960-х: Автовокзал і Палац піонерів (участь художників) // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. — 2014. — № 10. — С. 65—72.
- Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. — К., 2000. — Т. I: Бронзові образи, роздуми і надії авторів; Т. II: Каталог.
- Мозаїки Центрального палацу піонерів [Архівовано 8 жовтня 2020 у Wayback Machine.] / Каталог проекту «Soviet mosaics in Ukraine»
- Зікора Антон. Крематорій закрив сонце // Український тиждень. — 2009. — № 4 (65).
- Yevhen Nikiforov, Polina Baitsym. Art for Architecture Ukraine: Soviet Modernist Mosaics from 1960 to 1990. — Berlin : DOM publishers, 2020.
.jpg)
.jpg)
