Будинок національних творчих колективів України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будинок національних творчих колективів України
БТНКУ 092019.jpg
Килимово-орнаментальні композиції Ольги Рапай на фасаді будинку
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Бульвар Тараса Шевченка, 50-52
Координати 50°26′46″ пн. ш. 30°29′54″ сх. д. / 50.44625000002777426° пн. ш. 30.49852777780577995° сх. д. / 50.44625000002777426; 30.49852777780577995Координати: 50°26′46″ пн. ш. 30°29′54″ сх. д. / 50.44625000002777426° пн. ш. 30.49852777780577995° сх. д. / 50.44625000002777426; 30.49852777780577995
Місце діяльності Україна Україна

Буди́нок націона́льних тво́рчих колекти́вів України розташований на бульварі Тараса Шевченка, 50-52. Фасад декорований художньою керамікою Ольги Рапай-Маркіш.

Історія[ред. | ред. код]

Будівля зведена у 1980-х роках.

1987 оздоблена панно у народному стилі.

У травні 2003 року завершено реконструкцію будинку.

Установи й організації[ред. | ред. код]

У приміщенні будинку розміщені адміністрації Академічної капели «Думка», хору ім. Г. Верьовки, капели бандуристів, Національного оркестру народних інструментів, Інституту культурології НАМУ, Укрдержконцерт.

Панно Ольги Рапай[ред. | ред. код]

Панно на Шевченка 50-52.jpg
Казкові персонажі. Фрагмент панно
Ольга Рапай-Маркіш.
Панно на Будинку
національних творчих колективів України
, 1987
майоліка, художня кераміка.
Київ, Бульвар Тараса Шевченка, 50-52

Над оздобленням Будинку національних творчих колективів України працювали художниця Ольга Рапай і скульптор Олександр Думчев.

У цілому Київ прикрашало близько 15 великих робіт О.Рапай. У них простежувався мотив переосмислення народної культури, казок, легенд і бувальщин.[1]

Розтлумачив походження образів у творах художниці Юрій Щербак:

«Вони народжені у тих самих незрозумілих і мудрих глибинах українського фольклору, що й петриківські квіти, приймаченківські птахи й залізняківські шалені скакуни. Зелений лев із роззявленою пащекою наче зійшов із старокиївських фресок, маски лісовиків, чаклунів та веселої бісівської нечисті мовби побували на середньовічному карнавалі, у призабутих козацьких містечках з їх тривожним бурхливим життям».[2]

О. Рапай, серед друзів якої були Георгій Якутович, Григорій Гавриленко, Олександр Губарев, Сергій Параджанов, захоплювалась українським мистецтвом і народними мотивами. Їй були близькі українські мисткині Марія Примаченко, Ганна Собачко, Марфа Тимченко.[3]

Ольга Рапай, переживши добу радянського терору, арешт своєї матері, перекладачки і фахівчині з української діалектики Зінаїди Йоффе, розстріл батька, єврейського поета Переца Маркіша, вітчима, українського мовознавця Бориса Ткаченка і власне заслання, знайшла притулок у творчості.[4][5]

Ізабелла Хруслінська зазначає:

«Звернення до народних мотивів не є самоціллю її мистецтва. Визначальним у її творчості є створення з усіх цих елементів [народного мистецтва] власного світу. Цей світ заперечує існування в її житті, житті близьких їй людей і довкола неї того, що було трагічним, важким, страшним».[3]

Панно на Будинку національних творчих колективів України, один із найостанніших творів київської монументалістики 1960-1980-х років, Ольга Рапай створила 1987 року.

Загальна площа керамічної композиції на першому поверсі становить понад 300 м² (252 плитки завдовжки і 8 заввишки). Верхню частину прикрашають три панно, кожне з яких має 19 плиток завдовжки і 21 заввишки.

На рівні п'ятого і шостого поверхів розміщені три килимово-орнаментальні композиції із райськими квітами і птахами. Райські квіти, за спогадами художниці, вийшли зі спогадів дитинства:

«Пам'ятаю таке переживання дитинства, коли я була у своєї української подруги,… я любила бувати там, тому що на дверях, що ведуть із однієї хати через сіни в іншу, зверху олійними фарбами були намальовані квіти. Як у мене».[6]

Перший поверх оперізує яскрава фризова композиція. На ній казкові галявини й гаї із звірами, райськими птахами і лебедями переплітаються з урочистими сценами українського весільного обряду.

За визначенням мистецтвознавців, «у цьому панно проявилися щира любов Ольги Рапай до народної культури і її традицій. Її захоплене сприйняття краси навколишнього світу сприймається як гімн народної творчості».[7]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]