Примаченко Марія Оксентіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Примаченко Марія Оксентіївна
Марія Примаченко.jpg
При народженні Примаченко Марія Оксентіївна
Народження 30 грудня 1908 (12 січня 1909)(1909-01-12)
с. Болотня, Іванківська волость, Київська губернія
Смерть 18 серпня 1997(1997-08-18) (88 років)
  с. Болотня, Іванківський район, Київська область
Національність українка
Країна Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНРСРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність художниця, мисткиня
Напрямок наївне мистецтво
Роки творчості 1930-ті — 1997
Член Спілка художників СРСР
Нагороди Орден «Знак Пошани»
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1966
Звання Заслужений діяч мистецтв України
Сайт prymachenko.in.ua

CMNS: Примаченко Марія Оксентіївна у Вікісховищі

Марі́я Оксе́нтіївна Примаче́нко, також Приймаче́нко (30 грудня 1908 (12 січня 1909)(19090112), с. Болотня, Іванківська волость, Радомисльський повіт, Київська губернія — 18 серпня 1997, там само) — українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва»; лауреатка Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Заслужена діячка мистецтв УРСР з 1970, народна художниця України. 2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Примаченко.

Написання прізвища[ред. | ред. код]

За словами художниці, її прізвище Приймаченко, а Примаченко є зросійщеним його варіантом[1]. В інших випадках відповідала, що вона — Примаченко, бо «так у них в селі говорили — примак, а не приймак, ну то хай буде так»[1]. Картини мисткиня підписувала лише Примаченко або скорочено М. П.[2].

В указі Президента України Віктора Ющенка «Про відзначення 100-річчя від дня народження Марії Примаченко» вжито варіант Приймаченко[3][4]. Проте академік Жулинський свідчить, що «сім'я наполягає на поверненні до прізвища Примаченко»[5].

2010 року рішенням Вищого адміністративного суду встановлено, що правильне написання прізвища, згідно з пенсійним посвідченням, свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про право на спадщину за законом на спадкове майно — Примаченко, проте з 1994 року в офіційних рішеннях, у тому числі Президента України, визначалось як Приймаченко[4].

Життєпис[ред. | ред. код]

Марія Примаченко народилася і прожила все життя в селі Болотня на Київщині (тоді Київська губернія, Російська імперія), у родині теслі Оксентія Григоровича (майстрував дворові огорожі у вигляді стилізованих головкатих зображень) та визнаної майстрині-вишивальниці Параски Василівни (свої сорочки Марія вишивала власноруч).

В дитинстві хворіла поліомієлітом. Хвороба зробила її не по-дитячому серйозною та спостережливою, загострила слух і зір.

Про ранню твочість згадувала: «Починалося все це так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…». Сусіди приходили подивитися на дивину, зроблену дитячими руками, просили і їхні хати прикрасити.

1934 року в Києві відкрили Центральні експериментальні майстерні при Київському музеї українського мистецтва (із 1936 — Школа народних майстрів, згодом — Художньо-промисловий), що збирали народні таланти. 1936 до них запросили Марію Примаченко. У Майстернях викладали Анатоль Петрицький, Василь Кричевський, Василь Касіян, училися  — Тетяна Пата, Параска Власенко, Макар Муха й десятки інших визначних творчих постатей.

Примаченко була надзвичайно вразливою людиною, черпала інформацію зі світу природи та поточних новин, зберігаючи вміння сприймати життя як вічну казку.

Відкриття виставки Примаченко в Мистецькому Арсеналі на обкладинці газети "Культура і життя", 2016

1936 року на І Республіканській виставці народної творчості картинам Примаченко надали цілий зал. Виставку бачили Москва, Ленінград, Варшава. За участь Примаченко нагородили дипломом першого ступеня. Відтоді її твори з незмінним успіхом експонуються у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. 1937-го твори художниці виставлялися в Парижі.

Під час навчання Марія зустріла свого майбутнього чоловіка, який приїхав на екскурсію до Лаври, де містилися Майстерні, земляка з Іванкова (що біля Болотні), Василя Маринчука, лейтенанта Червоної армії. По закінченні навчання художниця прагнула у Болотню, до коханого, хоча могла б залишитись у Києві. У березні 1941 у подружжя народився син Федір (шлюб вважався громадянським). Василь Маринчук пішов на війну та не повернувся.[6]

Син Федір став найближчим другом Примаченко, навчався малярству у матері і згодом теж став народним художником, майстром наїву[7]. З дружиною виростив двох онуків художниці.[8]

Союзна преса називала художницю «Маруся Приймаченко, молода колгоспна художниця з сонячно-радісної України», нівелюючи реальну глибину і дуальність її картин. Примаченко в невіддільності добра від зла пронизливо портретувала епоху: на роботі 1936 року «Звіриний суд» чорна мавпа за столом пише протокол, а двоє вовків стоять перед нею навшпиньки; на картині 1930-х слоноподібне чудовисько і підпис: «Та звірина йде й дрімає собі, їсти шукає, то й наряди не на умі, коли їсти хочеться, то нічого не хочеться».

Марія Примаченко померла 1997 року в селі Болотня, де й народилася. У 2008 помер її син Федір, і його поховали поруч із матір'ю.

Творчість[ред. | ред. код]

Український бик. 1977

Джерела її натхнення в настінних хатніх розписах, в орнаментальному та пісенному багатстві з колисковою матері. Творчість Примаченко ввібрада розмаїту школу народного мистецтва, багатовікову культуру народу: від медяників у вигляді фантастичних звірів, весільних виробів з тіста, якими славилася вона в селі, і старовинних тканин, килимів, вишивок, вибійок.

Художній стиль[ред. | ред. код]

Стиль Примаченко, синтезуючи досвід поколінь, генеалогічно сягає найдавнішого мистецтва: палеолітичне «двочастинне» зображення звірів з визначеною межею голови і тулуба, язичницькі образи фантастичних чудовиськ і птахів, що знайшли відображення у слов'янській міфології. Традиційні символи народного мистецтва вона розвиває і наповнює новим змістом (так, солярна розетка своєрідно інтерпретована в «Соняшниках»).

Приймаченко у всьому була правшею, але писала лівою. Постійно вчилася у поліської природи.

Не маючи в арсеналі «професійних хитрощів», писала на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення гуашшю і аквареллю. Перевагу віддавала гуаші, щоб отримати соковиту, щільну декоративно виразну пляму з чітким силуетом. Спочатку вела лінію олівцем, недбало, «по-дитячому» окреслювала контури, потім упевнено клала колір.

Шар фарби то густий, то прозорий, що видно підготовчий малюнок олівцем. Мазок не стандартизований, позбавлений одноманітності: то зовсім не відчувається, то визначає форму, то короткий і уривчастий, то широкий і густий, іноді рівний, іноді дещо кострубатий. Динамічний мазок у композиції «Під сонцем на морі чайка годує своїх дітей» створює враження бурхливого моря.

Примаченко об'єднала малюнок і живопис: це живописна графіка і графічний живопис водночас. Майстерно розуміючи композицію, горизонтальний формат використовувала для оповідальних композицій, послідовного розвитку руху, вертикальний — для репрезентативних, величних. Бездоганно відчувала ритм, її форми завжди добре узгоджені і водночас не статичні: рослини, пелюстки квітів подані у взаємодії. Всі елементи утворюють ансамбль з власним ритмом і формами.

Соняшники та горох

Колір — основний компонент композицій Примаченко. Він організовує площину, є елементом ритму, створює настрій «кольороносного» простору, ніби сам обирає форму. Рожево-малиновий у Примаченко перетворюється на палаючий цвіт папороті, колір зимового сонця і дорогоцінного турмаліну. У 1970-ті усе менше працювала на білому тлі. На виставці 1973 року із 142 робіт лише одна композиція на білому («Сидить баба на печі, пряде куделицю»). Інтенсивне, глибоке, ніби підсвічене зсередини тло надає її творам колірної та композиційної міцності, монументальності.

Примаченко не любила великих однотонних площин, вважаючи їх неживими, тому тло всюди вкрите ритмічними рядами дрібних рисок, дужок, крапок, світлих (хмари на небі) і темних (хвилі, трава на землі й воді). Це чергування форм і кольору, спокійний орнаментальний рух повторюється в кожному клаптику роботи.

Лінії приділена менша увага, однак досліджувала і її каліграфічність, відточеність музичного ритму («Буслики»). У побутових сценах лінія ширша, грубіша. Художниця поєднує повнозвучні колірні плями і ясні, чіткі контури.

Новаторка за образним мисленням, Примаченко унікально вживає формально-стилістичні прийоми. Ніде не відтворюючи орнамент етнографічно точно, поетично перетворює побутову тему рушників, скатертин, килимів. Зображення дерева у народному стінописі відсутнє (поширені листя дуба, винограду, калини, барвінку), а у композиціях Примаченко розквітають розкішні дерева. Вона також подає листя як ціле дерево («Весілля»). Вживає і незнаний у народних розписах прийом (як у сучасній сценографії) — показує хату водночас знадвору і зсередини («Моя мила бригадира полюбила»).

У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва зберігається одна з ранніх робіт 1935 року, тричастинна композиційно. На одній частині намальована мавпоподібна істота. Безвиїзно живучи до 1936 в Болотні, Примаченко живої мавпи не бачила, тому мавпа «олюднена». Всі її звірі — з людськими очима, отороченими пухнастими віями. У «Ведмедиках» немає лютості, довірливо звернені морди радше нагадують різдвяні колядкові маски, ніж хижаків.

Процес її творчості сплавляв конкретне мислення, інтуїцію, фантазію і підсвідоме. Нерідко композиція народжувалася уві сні чи асоціативно: «Дивлюсь на підлогу — бачу, то звір, а то людина на коні».

Теми і творча філософія[ред. | ред. код]

Квіти для миру. 1965

За типологією роботи Примаченко діляться на сюжетні (фігурні), знакові, ритміко-орнаментальні. Якщо у середині 1960-х на виставках її творчість була представлена переважно квітково-пташиними композиціями, то вже 1967 року йде ціла низка побутових сцен. Особливий розквіт її сюжетної творчості припадає на початок 1970-х: «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання», «Після весілля хрещеного батька та матку хрещену везуть до магазину».

Творить квіти-роздуми, квіти-присвяти: «Людям, що пашуть хліб і Батьківщину кохають», «Молодим матерям, що народили сина або дочку», «Квіти на ялинку», «Лесі Українці», «На честь польоту космонавтів» і «На честь народження правнучки». Персоніфіковані фантастичні квіти (наприклад, «квіти-оченята») і реалістичні (соняшник, бузок, рожі). Композиції з квітів декоративні та монументальні, нагадують стінопис. Ритмічно довершені і квітково-пташині композиції: «Веснянки-роговички — веселі птички», «Чайка над полем пролітала», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Кочубарки на маках».

Вухатий звір хапає рака. 1983

«Звірина серія» — унікальне у вітчизняному та світовому мистецтві явище. Сюжетні твори мають спільність з народними картинками, але фантастичні звірі — чистий витвір уяви. Укрупнені форми небачених звірів, злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба створюють емоційно потужні образи, що ніби ворушаться, дихають, ростуть на очах. «Диким чаплуном» (від слова «чапати») Примаченко назвала одного з них, акцентуючи увагу на його лапах, здатних продиратися крізь таємничі хащі життя. Її звірі — це і пересторога («Будь проклята війна!»), і заклик до дружби, до миру.

У співпраці з Михайлом Стельмахом проілюструвала дитячі книжки «Журавель» та «Чорногуз приймає душ». Ілюструвала українські народні дитячі пісні «Ой коники-сиваші». За образністю, характером світосприймання, мірою узагальнення і відбору головного роботи Примаченко відповідають образній структурі дитячих казок, які вона любить зображувати («Лисиця і журавель»). Естетика казково-незвичайного легко входить у реальність, тому здається природною. Але Примаченко у жодній виставковій роботі не повторювала ілюстрацій, чітко розрізнюючи книжковий малюнок і картину.

У фантастичних композиціях Примаченко провідною є народна фантастика, що втілювала етичні категорії, філософію життєствердження. Головною в її творчості є універсальна тема боротьби добра і зла. Добрі птахи і звірі написані яскравими, сяючими фарбами, злі — темними, приглушеними, ближаючися з народним живописом й поезією. Добро і зло зображені в органічній правічній взаємодії, як рослинний і тваринний світ («Сидить баба на печі, пряде куделицю»), але добро завжди перемагає.

Складною гармонійністю відзначаються «багатосценові» картини. Казково зміщені всі уявлення і масштаби: пливуть величезні риби, летять величезні птахи, стоять уквітчані хатки, на деревах небувалого розміру яблука. Казка і бувальщина, вигадки і реальність сплавлені у єдиний організм, найнезвичайніші речі здаються переконливими. Масштабні композиційні зміщення втілюють ідею про велику єдність природного світу, про складні, але нерозривні зв'язки, що панують у ньому. Масові побутові сцени побудовано на протиставленні головних і другорядних дійових осіб і груп. Люди в цих картинах — епічно спокійні і повні гідності, привітні та доброзичливі. Вони дивляться просто на глядача, запрошуючи до участі у події картини.

Тема радості буття (одна з найвідоміших серій «Людям на радість») поєднується з темою смутку (у багатьох роботах — уквітчана могила в рушниках).

1986 року створила «чорнобильську» серію (Болотня знаходиться майже у 30-кілометровій зоні).

У фантастично-умовному світі проявила і прагнення до конкретно-чуттєвого образу (автопортрет «Літа мої молодії, прийдіть до мене у гості»).

Підписи до картин[ред. | ред. код]

Примаченко-поетеса реалізувалась у підписах-примовках до своїх картин, що легко запам'ятовуються. Художній образ і віршовані підписіи синхронні: «Три буслики у горосі живуть у нас і досі». Є безпосередньо похідні від народного лубочного моралізування: «Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб». Є й роботи з естетикою газетного репортажу: «Свинарка виростила тисячу сімдесят поросят». Але Примаченко не мириться з такою «прозою» і вже наступну ліричну роботу підписує: «Галя свиней у колгоспі годувала. Виростила поросят тисячу і сімдесят». Трапляються і короткі примовки: «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Ворон дві баби мав — обох обнімав», «Веснянки-роговички — веселії птички».

Деякі її вірші до робіт експоновані на персональній виставці Примаченко 1973 року:

  • Хитра лисиця ведмедику каже: «Їж кукурудзу — поправишся», — а собі курочку несе та медок п'є; в ній сила є.
  • Сорока каже: «Чі-чі-чі! Ой де ж нам спати?» — На печі. — Що ж нам пити? — Горілочку, бо приїхали по дівочку.
  • Журяться рябушки: «А вже скоро зима, а в нас хати нема». Обізвався зайчик: «А я зими не боюся, у снігу сховаюся». З Новим роком, з новою весною, з новим щастям, усі люди на Землі.

Вплив на сучасне мистецтво[ред. | ред. код]

Марії Приймаченко присвятили свою багаторічну роботу художники Ада Рибачук і Володимир Мельниченко у Серіях панно в інтер'єрі палацу дітей та юнацтва: «Діти світу» «Чарівна скрипочка» , «Сонце та золоті пташки», «Вершники» та 25 емблемах дитячих гуртків-відділів навчання. (1963 - 1968 р.р.)

Художників сучасного мистецтва, представників Нової української хвилі, надихає висока креативність творів Примаченко, що відзначено в творчості Лариси Пішої, Олени Голуб, Григорія Столбченко та ін.[9]

В 2017 році Арсен Савадов з пієтетом процитував твори Примаченко в серії своїх робіт.[10]

В 2019 одеський художник Степан Рябченко присвятив роботу творчості Марії Примаченко, з'єднавши її і своїх героїв у масштабній панорамі «Джерело» у центрі Києва.[11]

Українські скульптори створили за мотивами картин Примаченко біля Південного залізничного вокзалу Києва арт-майданчик з її тривимірними персонажами: статуя Сонячного лева за мотивами картини «Молоде левиня» 1979, в арці — Кінь з скрипкою, скульптура бика.[12]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятник Примаченко перед Яготинською картинною галереєю
Пам'ятник Марії Примаченко в Краматорську

Творчості Марії Примаченко в останні десятиліття присвячені статті, альбом[який?], науково-популярні фільми, теле- і радіопередачі.

  • 2009 рік за рішенням ЮНЕСКО визнано роком Марії Примаченко.
  • На честь художниці названо малу планету — 14624 Примаченко.
  • 2009 року бульвар Лихачова в Києві перейменовано на бульвар Марії Приймаченко.
  • 2015 року на честь Марії Примаченко перейменували вулиці в Борисполі, Броварах[13] і Краматорську[14].
  • 84 курінь УПЮ названо на її честь.

В літературі та кіномистецтві[ред. | ред. код]

На грошах та марках[ред. | ред. код]

Плагіат картин Примаченко[ред. | ред. код]

В кінці травня 2013 року журналісти авторитетного фінського видання «Helsingin Sanomat» виявили, що всесвітньо відомий фінський виробник речей для дому «Марімекко» (від текстилю до посуду та одягу) з 2007 року використовує на своїх виробах малюнок, дуже подібний на роботу Марії Примаченко 1961 року «Щур у дорозі»[16]. На картині, яка зберігається в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, тварина везе на санях дітей. Малюнок фінської дизайнерки Крістіни Ізола «Лісовий народ» відрізняється лише тим, що на ньому зображені самі дерева без щура. «Марімекко» та її дизайнерка визнали факт плагіату і вибачилися за інцидент. Масштабів додало те, що фінський авіаперевізник «FinnAir», який співпрацює з «Марімекко», наніс малюнок на один зі своїх літаків «Аеробус A330», що рейсує до Нью-Йорка та Далекого Сходу. Прес-служба авіакомпанії, за повідомленням «Associated Press», пообіцяла максимально швидко прибрати зображення зі своїх літаків[17].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Лесь Танюк. «Добрі люди і добрі звірі» Сторіччя Марії Примаченко: бестіарій художниці як феномен першомистецтва // «Дзеркало тижня. Україна», 27 березня 2009.
  2. Код наївної Марії. Як Україна цілий рік святкуватиме 100-річчя Марії Примаченко
  3. Указі Президента України «Про відзначення 100-річчя від дня народження Марії Примаченко»
  4. а б Вищий адміністративний суд України. Постанова
  5. Знаменитой украинской художнице исполнилось бы 100 лет Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine. // Ирина Десятникова. События и люди, 12-19 января 2009
  6. В.Гриневич. Марія Приймаченко намалювала зеленого слона у сталінському картузі 2013 [1]
  7. О. Данченко Народні майстри//К.:Радянська школа, 1982, ст.60-65
  8. 75 років від дня народження Федора Васильовича Примаченка (Приймаченко) (1941—2008), майстра народного декоративного розпису. // Славутицька бібліотека. Календар подій. Березень 2016
  9. Олексій Титаренко. Люди і звірі // День, 2001. [2]
  10. А. Хлапоніна. Звірі Марії Примаченко такі ж страшні, як у фільмі «Парк Юрського періоду», 2017 filmi-park-urskogo-periodu / 771229
  11. Степан Рябченко присвятив роботу видатній українській художниці Марії Примаченко. ArtsLooker (ru-RU). 2019-01-12. Процитовано 2020-06-28. 
  12. Киев, Тут (2018-12-06). Кінь зі скрипкою та Арт майданчик Марії Примаченко. Тут Киев (uk-UA). Процитовано 2019-09-29. 
  13. «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» [3] Архівовано 2016-01-25 у Wayback Machine., [4]. Рішення Броварської міської ради № 52-04-07 від 25.12.2015. Оприлюднене 28.12.2015
  14. «Городской голова подписал распоряжения о переименовании 73-х улиц (полный список)» [5] Архівовано 21 лютий 2016 у Wayback Machine.
  15. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Примаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку[недоступне посилання з червня 2019] / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 сторінок. — Серія: «Життя видатних дітей». — Наклад 2000 штук. Тверда обкладинка. ISBN 978-966-465-266-4.
  16. «Марія Приймаченко та фінські літаки» // Газета «День», 4 червня, 2013
  17. «Принти Марії Приймаченко сплагіатила фінська фірма.» // «Українська правда», 31 травня 2013

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]