Примаченко Марія Оксентіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Примаченко Марія Оксентіївна
Марія Примаченко.jpg
При народженні Примаченко Марія Оксентіївна
Народження 30 грудня 1908 (12 січня 1909)(1909-01-12)
Болотня, Іванківська волость, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія[1]
Смерть 18 серпня 1997(1997-08-18) (88 років)
  Болотня, Іванківський район, Київська область, Україна
Національність українка
Країна Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukranian State.svg УНРСРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність художниця, мисткиня, рисувальниця, visual artist
Напрямок наївне мистецтво
Роки творчості 1930-ті — 1997
Член Спілка художників СРСР
Діти Примаченко Федір Васильович
Нагороди Орден «Знак Пошани»
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1966
Звання Заслужений діяч мистецтв України
Сайт prymachenko.in.ua

CMNS: Примаченко Марія Оксентіївна у Вікісховищі

Марі́я Оксе́нтіївна Примаче́нко, також Приймаче́нко (30 грудня 1908 (12 січня 1909)(19090112), с. Болотня, нині Вишгородського району — 18 серпня 1997, там само) — українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва»; лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Заслужений діяч мистецтв УРСР, народна художниця України.

Написання прізвища[ред. | ред. код]

За словами художниці, її прізвище Приймаченко, а Примаченко є зросійщеним його варіантом[3]. В інших випадках відповідала, що вона — Примаченко, бо «так у них в селі говорили — примак, а не приймак, ну то хай буде так»[3]. Картини мисткиня підписувала лише Примаченко або скорочено М. П.[4].

В указі Президента України Віктора Ющенка «Про відзначення 100-річчя від дня народження Марії Примаченко» вжито варіант Приймаченко[5][6]. Проте академік Жулинський свідчить, що «сім'я наполягає на поверненні до прізвища Примаченко»[7].

2010 року рішенням Вищого адміністративного суду встановлено, що правильне написання прізвища, згідно з пенсійним посвідченням, свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про право на спадщину за законом на спадкове майно — Примаченко, проте з 1994 року в офіційних рішеннях, у тому числі Президента України, визначалось як Приймаченко[6].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася і прожила все життя в селі Болотня на Київщині (тоді Київська губернія, Російська імперія), у родині визнаної майстрині-вишивальниці Параски Василівни (свої сорочки Марія вишивала власноруч) та теслі Оксентія Григоровича (майстрував дворові огорожі у вигляді стилізованих головкатих зображень).

У дитинстві хворіла поліомієлітом, через що стала не по-дитячому серйозною та спостережливою, загострила слух і зір.

Про ранню творчість згадувала: «Починалося все це так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…». Сусіди приходили подивитися на дивину, зроблену дитячими руками, просили і їхні хати прикрасити.

В 1936 році Марія Примаченко запрошена в Центральні експериментальні майстерні при Київському музеї українського мистецтва (із 1936 — Школа народних майстрів, згодом — Художньо-промисловий), що з 1943 року збирали народні таланти. У Майстернях викладали Анатоль Петрицький, Василь Кричевський, Василь Касіян, училися — Тетяна Пата, Параска Власенко, Макар Муха й десятки інших визначних творчих постатей.

Примаченко була надзвичайно вразливою людиною, черпала інформацію зі світу природи та поточних новин, зберігаючи вміння сприймати життя як вічну казку.

Відкриття виставки Примаченко в Мистецькому Арсеналі на обкладинці газети «Культура і життя», 2016

1936 року на І Республіканській виставці народної творчості, експонованій у Москві, Ленінграді, Варшаві, картини Примаченко займали цілий зал. За участь Примаченко нагородили дипломом першого ступеня. Відтоді її твори з незмінним успіхом експонуються у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. 1937-го твори художниці виставлялися в Парижі.

Під час навчання Примаченко зустріла земляка з Іванкова (що біля Болотні) Василя Маринчука, котрий приїхав на екскурсію до Лаври, де містилися Майстерні, та зійшлася з ним громадянським шлюбом.

Закінчивши навчання, повернулась у Болотню до чоловіка, попри можливість залишитись у Києві. У березні 1941 року народила сина Федора. Чоловік пішов на війну та не повернувся.[8]

Примаченко виховала сина Федора своїм найближчим другом, навчала його малярству, і він теж став народним художником, майстром наїву[9]. Примаченко мала двох онуків.[10]

Союзна преса називала художницю «Маруся Приймаченко, молода колгоспна художниця з сонячно-радісної України», нівелюючи реальну глибину і дуальність її картин. Примаченко в невіддільності добра від зла пронизливо портретувала епоху: на роботі 1936 року «Звіриний суд» чорна мавпа за столом пише протокол, а двоє вовків стоять перед нею навшпиньки; на картині 1930-х слоноподібне чудовисько і підпис: «Та звірина йде й дрімає собі, їсти шукає, то й наряди не на умі, коли їсти хочеться, то нічого не хочеться».

Марія Примаченко померла 1997 (за іншими даними 1998[11]) року в селі Болотня. У 2008 році помер син Федір, похований поруч з матір'ю.

Творчість[ред. | ред. код]

Джерела її натхнення в настінних хатніх розписах, в орнаментальному та пісенному багатстві прийняла з колисковою матері. Творчість Примаченко ввібрала розмаїту школу народного мистецтва, багатовікову культуру народу: від медяників у вигляді фантастичних звірів, весільних виробів з тіста, якими славилася вона в селі, і старовинних тканин, килимів, вишивок, вибійок.

Художній стиль[ред. | ред. код]

Стиль Примаченко, синтезуючи досвід поколінь, генеалогічно сягає найдавнішого мистецтва: палеолітичне «двочастинне» зображення звірів з визначеною межею голови і тулуба, язичницькі образи фантастичних чудовиськ і птахів, що знайшли відображення у слов'янській міфології. Традиційні символи народного мистецтва вона розвиває і наповнює новим змістом (так, солярна розетка своєрідно інтерпретована в «Соняшниках»).

Приймаченко у всьому була правшею, але писала лівою. Постійно вчилася у поліської природи.

Не маючи в арсеналі «професійних хитрощів», писала на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення гуашшю і аквареллю. Перевагу віддавала гуаші, щоб отримати соковиту, щільну декоративно виразну пляму з чітким силуетом. Спочатку вела лінію олівцем, недбало, «по-дитячому» окреслювала контури, потім упевнено клала колір.

Шар фарби то густий, то прозорий, що видно підготовчий малюнок олівцем. Мазок не стандартизований, позбавлений одноманітності: то зовсім не відчувається, то визначає форму, то короткий і уривчастий, то широкий і густий, іноді рівний, іноді дещо кострубатий. Динамічний мазок у композиції «Під сонцем на морі чайка годує своїх дітей» створює враження бурхливого моря.

Примаченко об'єднала малюнок і живопис: це живописна графіка і графічний живопис водночас. Майстерно розуміючи композицію, горизонтальний формат використовувала для оповідальних композицій, послідовного розвитку руху, вертикальний — для репрезентативних, величних. Бездоганно відчувала ритм, її форми завжди добре узгоджені і водночас не статичні: рослини, пелюстки квітів подані у взаємодії. Всі елементи утворюють ансамбль з власним ритмом і формами.

Колір — основний компонент композицій Примаченко. Він організовує площину, є елементом ритму, створює настрій «кольороносного» простору, ніби сам обирає форму. Рожево-малиновий у Примаченко перетворюється на палаючий цвіт папороті, колір зимового сонця і дорогоцінного турмаліну. У 1970-ті усе менше працювала на білому тлі. На виставці 1973 року із 142 робіт лише одна композиція на білому («Сидить баба на печі, пряде куделицю»). Інтенсивне, глибоке, ніби підсвічене зсередини тло надає її творам колірної та композиційної міцності, монументальності.

Примаченко не любила великих однотонних площин, вважаючи їх неживими, тому тло всюди вкрите ритмічними рядами дрібних рисок, дужок, крапок, світлих (хмари на небі) і темних (хвилі, трава на землі й воді). Це чергування форм і кольору, спокійний орнаментальний рух повторюється в кожному клаптику роботи.

Лінії приділена менша увага, однак досліджувала і її каліграфічність, відточеність музичного ритму («Буслики»). У побутових сценах лінія ширша, грубіша. Художниця поєднує повнозвучні колірні плями і ясні, чіткі контури.

Новаторка за образним мисленням, Примаченко унікально вживає формально-стилістичні прийоми. Ніде не відтворюючи орнамент етнографічно точно, поетично перетворює побутову тему рушників, скатертин, килимів. Зображення дерева у народному стінописі відсутнє (поширені листя дуба, винограду, калини, барвінку), а у композиціях Примаченко розквітають розкішні дерева. Вона також подає листя як ціле дерево («Весілля»). Вживає і незнаний у народних розписах прийом (як у сучасній сценографії) — показує хату водночас знадвору і зсередини («Моя мила бригадира полюбила»).

У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва зберігається одна з ранніх робіт 1935 року, тричастинна композиційно. На одній частині намальована мавпоподібна істота. Безвиїзно живучи до 1936 року в Болотні, Примаченко живої мавпи не бачила, тому мавпа «олюднена». Всі її звірі — з людськими очима, отороченими пухнастими віями. У «Ведмедиках» немає лютості, довірливо звернені морди радше нагадують різдвяні колядкові маски, ніж хижаків.

Процес її творчості сплавляв конкретне мислення, інтуїцію, фантазію і підсвідоме. Нерідко композиція народжувалася уві сні чи асоціативно: «Дивлюсь на підлогу — бачу, то звір, а то людина на коні».

Теми і творча філософія[ред. | ред. код]

За типологією роботи Примаченко діляться на сюжетні (фігурні), знакові, ритміко-орнаментальні. Якщо у середині 1960-х на виставках її творчість була представлена переважно квітково-пташиними композиціями, то вже 1967 року йде ціла низка побутових сцен. Особливий розквіт її сюжетної творчості припадає на початок 1970-х: «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання», «Після весілля хрещеного батька та матку хрещену везуть до магазину».

Творить квіти-роздуми, квіти-присвяти: «Людям, що пашуть хліб і Батьківщину кохають», «Молодим матерям, що народили сина або дочку», «Квіти на ялинку», «Лесі Українці», «На честь польоту космонавтів» і «На честь народження правнучки». Персоніфіковані фантастичні квіти (наприклад, «квіти-оченята») і реалістичні (соняшник, бузок, рожі). Композиції з квітів декоративні та монументальні, нагадують стінопис. Ритмічно довершені і квітково-пташині композиції: «Веснянки-роговички — веселі птички», «Чайка над полем пролітала», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Кочубарки на маках».

«Звірина серія» — унікальне у вітчизняному та світовому мистецтві явище. Сюжетні твори мають спільність з народними картинками, але фантастичні звірі — чистий витвір уяви. Укрупнені форми небачених звірів, злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба створюють емоційно потужні образи, що ніби ворушаться, дихають, ростуть на очах. «Диким чаплуном» (від слова «чапати») Примаченко назвала одного з них, акцентуючи увагу на його лапах, здатних продиратися крізь таємничі хащі життя. Її звірі — це і пересторога («Будь проклята війна!»), і заклик до дружби, до миру.

У співпраці з Михайлом Стельмахом проілюструвала дитячі книжки «Журавель» та «Чорногуз приймає душ». Ілюструвала українські народні дитячі пісні «Ой коники-сиваші». За образністю, характером світосприймання, мірою узагальнення і відбору головного роботи Примаченко відповідають образній структурі дитячих казок, які вона любить зображувати («Лисиця і журавель»). Естетика казково-незвичайного легко входить у реальність, тому здається природною. Але Примаченко у жодній виставковій роботі не повторювала ілюстрацій, чітко розрізнюючи книжковий малюнок і картину.

У фантастичних композиціях Примаченко провідною є народна фантастика, що втілювала етичні категорії, філософію життєствердження. Головною в її творчості є універсальна тема боротьби добра і зла. Добрі птахи і звірі написані яскравими, сяючими фарбами, злі — темними, приглушеними, ближаючися з народним живописом й поезією. Добро і зло зображені в органічній правічній взаємодії, як рослинний і тваринний світ («Сидить баба на печі, пряде куделицю»), але добро завжди перемагає.

Складною гармонійністю відзначаються «багатосценові» картини. Казково зміщені всі уявлення і масштаби: пливуть величезні риби, летять величезні птахи, стоять уквітчані хатки, на деревах небувалого розміру яблука. Казка і бувальщина, вигадки і реальність сплавлені у єдиний організм, найнезвичайніші речі здаються переконливими. Масштабні композиційні зміщення втілюють ідею про велику єдність природного світу, про складні, але нерозривні зв'язки, що панують у ньому. Масові побутові сцени побудовано на протиставленні головних і другорядних дійових осіб і груп. Люди в цих картинах — епічно спокійні і повні гідності, привітні та доброзичливі. Вони дивляться просто на глядача, запрошуючи до участі у події картини.

Тема радості буття (одна з найвідоміших серій «Людям на радість») поєднується з темою смутку (у багатьох роботах — уквітчана могила в рушниках).

1986 року створила «чорнобильську» серію (Болотня знаходиться майже у 30-кілометровій зоні).

У фантастично-умовному світі проявила і прагнення до конкретно-чуттєвого образу (автопортрет «Літа мої молодії, прийдіть до мене у гості»).

Підписи до картин[ред. | ред. код]

Примаченко-поетеса реалізувалась у підписах-примовках до своїх картин, що легко запам'ятовуються. Художній образ і віршовані підписи синхронні: «Три буслики у горосі живуть у нас і досі». Є безпосередньо похідні від народного лубочного моралізування: «Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб». Є й роботи з естетикою газетного репортажу: «Свинарка виростила тисячу сімдесят поросят». Але Примаченко не мириться з такою «прозою» і вже наступну ліричну роботу підписує: «Галя свиней у колгоспі годувала. Виростила поросят тисячу і сімдесят». Трапляються і короткі примовки: «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Ворон дві баби мав — обох обнімав», «Веснянки-роговички — веселії птички».

Деякі її вірші до робіт експоновані на персональній виставці Примаченко 1973 року:

  • Хитра лисиця ведмедику каже: «Їж кукурудзу — поправишся», — а собі курочку несе та медок п'є; в ній сила є.
  • Сорока каже: «Чі-чі-чі! Ой де ж нам спати?» — На печі. — Що ж нам пити? — Горілочку, бо приїхали по дівочку.
  • Журяться рябушки: «А вже скоро зима, а в нас хати нема». Обізвався зайчик: «А я зими не боюся, у снігу сховаюся». З Новим роком, з новою весною, з новим щастям, усі люди на Землі.

Марія Примаченко — ілюстраторка[12][13][ред. | ред. код]

Наприкінці 1960-х та у 1970-ті роки у видавництві «Веселка» вийшло 5 книг з ілюстраціями Марії Примаченко, і ще одна — наприкінці 1980-х.

Українську народну приповідку «Товче баба мак» переповіла сама мисткиня.

Книжка «Ой коники сиваші» видавалася англійською та іспанською мовами[14].

Мистецтвознавець Григорій Островський у книзі «Добрый лев Марии Примаченко» (1990) схарактеризував книжки з ілюстраціями мисткині:

Між нею та її глядачами, її малюнками і поетичним фольклором немає анінайменшого проміжку, і ці яскраві, барвисті книжки сприймаються єдиною і неподільною імпровізацією селянської казкарки і художниці[12].

Вплив на сучасне мистецтво[ред. | ред. код]

Марії Приймаченко присвятили свою багаторічну роботу художники Ада Рибачук і Володимир Мельниченко у Серіях панно в інтер'єрі палацу дітей та юнацтва: «Діти світу» «Чарівна скрипочка», «Сонце та золоті пташки», «Вершники» та 25 емблемах дитячих гуртків-відділів навчання. (19631968 р.р.)

Художників сучасного мистецтва, представників Нової української хвилі, надихає висока креативність творів Примаченко, що відзначено в творчості Лариси Пішої, Олени Голуб, Григорія Столбченка та ін.[15]

В 2017 році Арсен Савадов з пієтетом процитував твори Примаченко в серії своїх робіт.[16]

В 2019 одеський художник Степан Рябченко присвятив роботу творчості Марії Примаченко, з'єднавши її і своїх героїв у масштабній панорамі «Джерело», яка знаходиться в Києві, по вулиці Георгія Кірпи, 5.[17]

Українські скульптори створили за мотивами картин Примаченко біля Південного залізничного вокзалу Києва арт-майданчик з її тривимірними персонажами: статуя Сонячного лева за мотивами картини «Молоде левиня» 1979, в арці — Кінь з скрипкою, скульптура бика.[18]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Пам'ятник Марії Примаченко у Києві
Пам'ятник Марії Примаченко у Краматорську

Творчості Марії Примаченко в останні десятиліття присвячені статті, альбоми, науково-популярні фільми, теле- і радіопередачі.

В літературі та кіномистецтві[ред. | ред. код]

  • У 1989 році київське видавництво «Мистецтво» випустило книгу «Марія Примаченко. Альбом». Автор-упорядник Н. Велігоцька[25].
  • У 1990 році у Москві вийшло ґрунтовне мистецтвознавче дослідження Григорія Островського «Добрый лев Марии Примаченко».
  • У 2008 році у видавництві «Родовід» вийшла книга Наталі Самрук і Галини Борисової «Марія Пимаченко. Дарую вам сонце». Книга містить понад 100 робіт Марії Примаченко з зібрання Запорізького художнього музею і вступну статтю Наталі Самрук про життя і творчість мисткині.
  • У 2009 році вийшла книга Олександра Найдена «Марія Примаченко 100» (видавництво «Родовід»). Книга містить статті, есеї та спогади про Марію Примаченко.
  • Дитинство мисткині описане в книзі оповідань для дітей «Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Примаченко, Славу Стецько» (Видавництво «Грані-Т», 2010)[26].
  • «Літа мої…» (2013) — укранський анімаційний фільм режисера Володимира Гончарова за мотивами живопису Примаченко.
  • Мульфільм «Про чудернацький всесвіт Марії Примаченко» їз серії «Книги-мандрівки» (2019). Авторка сценарію — Ірена Карпа, режисерка анімації — Ліза Тарасова[27].
  • У 2020 році видавництво «ІРІО» у скрії «Видатні українці. Люди, що творили історію» випустило книгу Марії Рубан «Марія Примаченко» про життя і творчість мисткині.
  • В програмі «На добраніч, діти» колискова вечірня казка, УТ 1 анімаційна композиція авторам була навіяна картинами та творчістю Марії Примаченко.[джерело?]

На грошах та марках[ред. | ред. код]

Плагіат картин Примаченко[ред. | ред. код]

В кінці травня 2013 року журналісти авторитетного фінського видання «Helsingin Sanomat» виявили, що всесвітньо відомий фінський виробник речей для дому «Марімекко» (від текстилю до посуду та одягу) з 2007 року використовує на своїх виробах малюнок, дуже подібний на роботу Марії Примаченко 1961 року «Щур у дорозі»[28]. На картині, яка зберігається в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, тварина везе на санях дітей. Малюнок фінської дизайнерки Крістіни Ізола «Лісовий народ» відрізняється лише тим, що на ньому зображені самі дерева без щура. «Марімекко» та її дизайнерка визнали факт плагіату і вибачилися за інцидент. Масштабів додало те, що фінський авіаперевізник «FinnAir», який співпрацює з «Марімекко», наніс малюнок на один зі своїх літаків «Аеробус A330», що рейсує до Нью-Йорка та Далекого Сходу. Прес-служба авіакомпанії, за повідомленням «Associated Press», пообіцяла максимально швидко прибрати зображення зі своїх літаків[29].

Російське вторгнення 2022 року[ред. | ред. код]

Втрачені роботи[ред. | ред. код]

Під час російського вторгнення в Україну, 27 лютого 2022 року, у селищі міського типу Іванків Київської області згорів історико-краєзнавчий музей, де зберігалося близько двох з половиною десятків робіт Марії Примаченко[30]. Частину картин, що зберігалися в музеї, вдалося врятувати. Тимчасово їх зберігають у себе місцеві жителі[31].[32]

Благодійні аукціони[ред. | ред. код]

«Моя хата, моя правда»[ред. | ред. код]

Наприкінці квітня 2022 року картина Марії Примаченко «Моя хата, моя правда» створена у 1989 році була продана на благодійному аукціоні «Benefit for Ukraine’s People & Culture» у Венеції за 110 000 євро при стартовій ціні в 1 000 євро. Виручені кошти планується передати до благодійних організацій для підтримки української культури, зокрема до «Фонду сімʼї Марії Примаченко», який планує витратити гроші на будівництво власного музею.[33][34][35][36][37][32]

«Квітки виросли коло четвертого блока»[ред. | ред. код]

5 травня 2022 року закінчився благодійний аукціон із продажу картини Марії Примаченко «Квітки виросли коло четвертого блока» створеної у 1990 році, на якому її було продано за 500 000 доларів при стартовій ціні у 5 000 доларів. Аукціон був організований волонтерським фондом Сергія Притули за допомогою аукціонного дому «Дукат» з 29 квітня до 5 травня.[38][39][40][41] Виручені кошти підуть на підтримку Збройних сил України — на них планується придбати 125 мікроавтобусів Volkswagen T5 для переднього краю фронту.[42]

Картина була присвячена четвертому енергоблоку Чорнобильської атомної станції (ЧАЕС), на якому сталася трагедія у 1986 році. Притула заявив, що у цьому є певний символізм, оскільки російські військові рили окопи у Рудому лісі біля ЧАЕС, а також розбомбили музей з роботами Примаченко в Іванкові, тож тепер її творчість буде допомагати бомбити їх.[43]

Картина була передана до фонду Дарʼєю Добріян, генеральною директоркою музею «Духовні скарби України», разом зі своїм чоловіком Ігорем Пономарчуком. Подружжя сказало: «Наша родина би ніколи не продала цієї картини, якби не війна. Іншим колекціонерам продавати таку картину шкода, але для ЗСУ — ні.» Родина Марії Примаченко також підтримала аукціон і відмовилася від роялті з продажу картини на користь ЗСУ.[43][44]

Картина була придбана українцем, що проживає за кордоном, і передана до Національного художнього музею на відповідальне зберігання. Картину планується представити у постійній експозиції музею після його відкриття для відвідувачів.[45]

Наприкінці травня 2022 року 125 мікроавтобусів вже були придбані у Deutsche Post, що раніше їх використовувала. Перша партія із 7 мікроавтобусів була доставлена до Миколаєва, тоді як другу партію планувалося надіслати на східний напрямок. На капоті кожного із доставлених автобусів було розміщене зображення «квіток» з картини Примаченко.[46][47][48]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Примаченко Мария Авксентьевна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. "Калинові береги" Марії Примаченко. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 16 березня 2021. 
  3. а б Лесь Танюк. «Добрі люди і добрі звірі» Сторіччя Марії Примаченко: бестіарій художниці як феномен першомистецтва [Архівовано 9 грудня 2016 у Wayback Machine.] // «Дзеркало тижня. Україна», 27 березня 2009.
  4. Код наївної Марії. Як Україна цілий рік святкуватиме 100-річчя Марії Примаченко. Архів оригіналу за 20 січня 2009. Процитовано 10 лютого 2009. 
  5. Указі Президента України «Про відзначення 100-річчя від дня народження Марії Примаченко»
  6. а б Вищий адміністративний суд України. Постанова. Архів оригіналу за 6 травня 2013. Процитовано 19 лютого 2011. 
  7. Знаменитой украинской художнице исполнилось бы 100 лет [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] // Ирина Десятникова. События и люди, 12-19 января 2009
  8. В.Гриневич. Марія Приймаченко намалювала зеленого слона у сталінському картузі 2013 [1] [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]
  9. О. Данченко Народні майстри//К.:Радянська школа, 1982, ст.60-65
  10. 75 років від дня народження Федора Васильовича Примаченка (Приймаченко) (1941—2008), майстра народного декоративного розпису [Архівовано 21 січня 2021 у Wayback Machine.]. // Славутицька бібліотека. Календар подій. Березень 2016
  11. Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності. Київ: Книги - ХХІ. 2007. с. 343. ISBN 978-966-8653-95-7. 
  12. а б Катерина Лебедєва. Марія Примаченко книги для дітей ілюструвала, і у снах сюжети бачила. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 15 березня 2021. 
  13. Марія Примаченко. Архів оригіналу за 17 червня 2021. Процитовано 15 березня 2021. 
  14. Вечір художній: Марія Примаченко: Від Болотні до Парижа. 
  15. Олексій Титаренко. Люди і звірі // День, 2001. [2] [Архівовано 27 січня 2008 у Wayback Machine.]
  16. А. Хлапоніна. Звірі Марії Примаченко такі ж страшні, як у фільмі «Парк Юрського періоду», 2017 filmi-park-urskogo-periodu / 771229
  17. Степан Рябченко присвятив роботу видатній українській художниці Марії Примаченко. ArtsLooker (ru-RU). 12 січня 2019. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 28 червня 2020. 
  18. Киев, Тут (6 грудня 2018). Кінь зі скрипкою та Арт майданчик Марії Примаченко. Тут Киев (uk-UA). Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 29 вересня 2019. 
  19. Памятник Марии Примаченко. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 17 березня 2021. 
  20. «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» [3] [Архівовано 2016-01-25 у Wayback Machine.], [4] [Архівовано 27 січня 2016 у Wayback Machine.]. Рішення Броварської міської ради № 52-04-07 від 25.12.2015. Оприлюднене 28.12.2015
  21. «Городской голова подписал распоряжения о переименовании 73-х улиц (полный список)» [5] [Архівовано 21 лютого 2016 у Wayback Machine.]
  22. Фотозвіт з Фестивалю аматорського мистецтва. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 17 березня 2021. 
  23. Пам'ятник Марії Примаченко. 
  24. Анатолій Змієв. ”Птахи Марії”поселились в Краматорске. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 17 березня 2021. 
  25. Марія Примаченко. Альбом. Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 17 березня 2021. 
  26. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Примаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку[недоступне посилання з червня 2019] / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 сторінок. — Серія: «Життя видатних дітей». — Наклад 2000 штук. Тверда обкладинка. ISBN 978-966-465-266-4.
  27. Остапчук про чудернацький всесвіт Марії Примаченко. Архів оригіналу за 4 січня 2021. Процитовано 17 березня 2021. 
  28. «Марія Приймаченко та фінські літаки» // Газета [Архівовано 11 жовтня 2014 у Wayback Machine.]"День", 4 червня, 2013
  29. «Принти Марії Приймаченко сплагіатила фінська фірма.» // [Архівовано 10 червня 2013 у Wayback Machine.]"Українська правда", 31 травня 2013
  30. Україна втратила понад 20 робіт Марії Примаченко внаслідок нападу Росії – Литовченко. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 28 лютого 2022. Процитовано 28 лютого 2022. 
  31. "Іванківці винесли та забрали їх у свої хати": твори Марії Примаченко вдалося зберегти. ТСН.ua (укр.). 28 лютого 2022. Архів оригіналу за 28 лютого 2022. Процитовано 28 лютого 2022. 
  32. а б Культурні чистки. Як Росія руйнує музеї й вивозить мистецтво з України. BBC News Україна (укр.). Процитовано 25 травня 2022. 
  33. Картину Марії Примаченко продали з аукціону у Венеції за €110 тисяч. suspilne.media. 25 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022. 
  34. Maria Prymachenko. de Pury (англ.). Процитовано 5 травня 2022. 
  35. Роботу Марії Приймаченко продали на благодійному аукціоні за 110 тисяч євро. Your Art. 23 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022. 
  36. Maria Prymachenko's artwork was sold at a charity auction for 110,000 euros. odessa-journal.com (амер.). 24 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022. 
  37. Картину української художниці Марії Примаченко продали на благодійному аукціоні за 110 000 євро. BURO. (рос.). 25 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022. 
  38. Картину Марии Примаченко продали на аукционе за $500 тысяч. www.ukrinform.ru (рос.). 5 травня 2022. Процитовано 5 травня 2022. 
  39. Стартовая цена 5000$: начался аукцион по продаже картины Марии Примаченко для помощи ВСУ. www.ukrinform.ru (рос.). 1 травня 2022. Процитовано 5 травня 2022. 
  40. БЛАГОДІЙНИЙ АУКЦІОН. Аукціоний дім Дукат (ua). Процитовано 5 травня 2022. 
  41. Примаченко Марія - Квітки виросли коло четвертого блока. Аукціоний дім Дукат (ua). Процитовано 5 травня 2022. 
  42. 125 авто для передової — волонтери витратять отримані за картину 500 тис. дол. на потреби ЗСУ. Дом (укр.). 6 травня 2022. Процитовано 11 травня 2022. 
  43. а б Колекціонери передали картину Марії Примаченко на потреби ЗСУ. Її продадуть на аукціоні. Українська правда. Життя. 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022. 
  44. Роботу Марії Приймаченко виставлять на благодійний аукціон. Your Art. 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022. 
  45. Продану за 500 тисяч доларів картину Примаченко передали Національному художньому музею. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. 10 червня 2022. Процитовано 27 червня 2022. 
  46. В Николаев прибыли 7 автомобилей Volkswagen T5, которые купили за средства, вырученные из продаж картины Марии Примаченко. Черкасская правда (рос.). 31 травня 2022. Процитовано 27 червня 2022. 
  47. В начале войны из горящего музея под Киевом чудом спасли картины Марии Примаченко. Теперь ее работы стали символом борьбы за мир «Медуза» рассказывает историю украинской художницы, которой восхищались Пикассо и Шагал. Meduza (рос.). 15 червня 2022. Процитовано 27 червня 2022. 
  48. Искусство на защите Украины. Притула привез в Николаев семь «бусов», купленных для ВСУ за выручку от продажи картины Примаченко. niklife.com.ua (рос.). 31 травня 2022. Процитовано 27 червня 2022. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]