Очікує на перевірку

Мурат Рамзі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мурат Рамзі
Релігія:іслам
Дата народження:10 жовтня 1854(1854-10-10)
Місце народження:Älmätd, Мензелінський повітd, Оренбурзька губернія, Російська імперія
Дата смерті:2 квітня 1934(1934-04-02) (79 років)
Місце смерті:Тачен, Тачен, КНР
Країна: Російська імперія
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рамзі (прізвище).

Мурат Рамзі (тат. Морат Рәмзи; 10 жовтня 1854 року — 2 квітня 1934 року) — представник мусульманської науки і релігії, історик, автор двотомного історичного твору «Тальфик аль-ахбар», присвяченого історії тюрків, які проживали в царській Росії. Делегат 2-го Всеросійського з'їзду мусульман.

Біографія

[ред. | ред. код]

Мурат Рамзі, народився 10 жовтня 1854 року (за іншими даними, 25 грудня 1855 року) в татарському[1] селі Альметмулліно[ru] Байларської волості Мензелінського повіту[ru][2] Оренбурзької губернії (нині село Альметьєво[ru] Сармановського району Республіки Татарстан).

Хлопчик ріс допитливим. У дев'ять років він добре знав арабську граматику, в одинадцять років почав вивчати калам. Дядько Мурата, розуміючи, що хлопчикові треба продовжувати освіту, порекомендував його батькам відправити хлопчика вчитися в Казань, у медресе Шигабутдіна Марджані, якому він надіслав рекомендаційні листи.

Батьки не заперечували і відправили сина вчитися далі. Таким чином, 1869 року, після закінчення сільського медресе, Мухаммад-Мурад вирушив у Казань на навчання в медресе шейха Шигабутдіна Марджані. Проте тут він не затримався надовго і через півтора року переїхав вчитися в м. Троїцьк Челябінської області.

Вчився він далі в медресе третьої міської мечеті в місті Троїцьку. Під час навчання виявив інтерес до суфійських знань. 1872 року він залишив і Троїцьк. Близько півтора року М. Рамзі працював учителем у казахів у їхніх поселеннях, був у Ташкенті, з Ташкента 1874 року їде в Бухару. Рік потому, незадоволений рівнем викладання, а також захворівши, він знову повернувся в казахські улуси. Протягом трьох місяців знову викладав. 1875 року Мурат Рамзі повернувся в Ташкент, де вирішив подорожувати в Туреччину, Єгипет і Хіджаз. Приєднавшись до каравану зі своїми земляками Мурат пройшов через Самарканд, Керки (Туркменістан) і Мазар-і Шаріф, Кабул, звідти через Джелалабад, Пешавар і Хайдарабад прибув у Бомбей. Там паломники затрималися на 3 місяці, потім пароплавом на початку 1876 року прибули в Джидду.

У Саудівській Аравії Рамзі затримався для продовження освіти. Він відвідував заняття в медресе «Амін-ага», «Аш-Шифа», «аль-Махмудійя». У м. Мекка вступив у братство Накшбандія[ru]. У Медині жив чотири роки. Не втрачаючи часу дарма, він продовжував вивчати арабську мову, вивчав хадіси, тафсир, акиду, фікх, тасаввуф, вивчив напам'ять весь Коран. У Медині Рамзі став послідовником накшбандійської гілки суфізму, а згодом і шейхом. У цій галузі він досяг великих успіхів. Коли його наставник помер, то згідно із заповітом Мухаммада-Мурада, його учні обрали Рамзі «халіфе» («заступником») свого вчителя. За 36 років, проведених в Аравії, він перекладав богословську літературу арабською мовою.

Навесні 1894 року Рамзі прибув у м. Бухару. Подорожуючи, протягом декількох років він займався складанням своєї знаменитої історичної праці «Тальфик аль-ахбар», кілька разів відвідував Росію для збору матеріалів, необхідних для її завершення.

1895 року Рамзі одружився з Асмою Джадід. У шлюбі було 9 дітей. 1914 року приїхав з родиною в Росію. Його дружина Асма-ханум з дітьми поїхала до себе на батьківщину в Тетюші (нині Тетюський район Татарстану), а Мурат Рамзі зі старшим сином попрямував до Туркестану. У цей час почалася Перша світова війна. Оскільки Мурат-бей був турецьким підданим, а Туреччина виступала на боці Антанти, то всі турки автоматично перетворювалися в персон «нон-грата» і повинні були негайно покинути територію країни. М. Рамзі довелося ховатися під вигаданим ім'ям. Усе ж Рамзі потрапляє в руки поліції. Його етапом в арештантському поїзді доставляють в Уфу, щоб потім переправити в Сибір. Друзі М. Рамзі клопочуть про його звільнення і їм вдається домогтися дозволу Рамзі виїхати до сім'ї в Оренбурзьку губернію, щоб жити там під наглядом поліції до закінчення війни.

Після лютневої революції 1917 року, у липні 1917 року, Мурат Рамзі брав участь як делегат у роботі Всеросійського мусульманського з'їзду духівництва, який відбувся у Казані. Навесні 1919 року він приїхав до Уфи, а звідти через Семипалатинськ — до міста Чугучак, на територію Сіньцзяна (Китай). Місто Чугучак (нині м. Тачен, Сіньцзян-Уйгурського автономного району КНР) тоді було одним із центрів ісламської культури в Східному Туркестані. Місцеві мусульмани запросили його на посаду імама і мударриса. Вони зібрали кошти і придбали для нього будинок, куди Мурат Рамзі і приїхав у Чугучаку. Там він жив аж до своєї смерті у квітні 1934 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Сфера інтересів шейха Рамзі — історія російських тюрків і ісламу в Поволжі, на Уралі і в Західному Сибіру. За своє життя Мурат Рамзі написав і опублікував близько 15 наукових праць, а також безліч статей і віршованих творів.

Його перу належать праці, присвячені різним богословським питанням, книги з арабської граматики, коментарі до Корану, тюркський переклад Корану. У своїх поглядах він не був послідовним кадимістом[ru]. Він критикував таких реформаторів, як Муса Бігієв та інших його прихильників. Багато місця він приділив критиці у своїй книзі «Мушаи'а хизбу-р-рахман ва мудафа'а хизбу-ш-шайтан» («Про прихильників партії „ар-Рахмана“ та партії захисників шайтана». Оренбург, 1912).

Найбільшу популярність Рамзі принесла двотомна історична праця "Талфик ал-ахбар ва талких ал-асар фі вакаи' Казан ва Булгар ва мулюк ат-татар" ("Зібрання відомостей з минулих подій Казані, Булгара і татарських царів". Оренбург, 1908),

Свою книгу «Талфик аль-ахбар» М. Рамзі почав писати 1892 року і закінчив 1907 р. У 1908 році, за фінансової підтримки шейха Зайнулли Расулева аш-Шаріфі, визначного башкирського суфія і ректора мусульманського медресе «Расулія» міста Троїцька, ця книга була видана в Оренбурзі. Книга «Тальфик аль-ахбар» присвячена історії тюрків, які проживали в царській Росії, і ісламу. Окремий розділ книги містить опис біографій видатних суфійських шейхів Поволжя, Уралу та Північного Кавказу і духовних наставників-муршидів.

У своїй творчості Рамзі використовував різні псевдоніми: він називав себе Мухаммад-Мурад Рамзі, іноді Шейх Мухаммад-Мурад або Шейх Мухаммед-Мурад аль-Казані, аль-Мензелеви, аль-Булгарі, аль-Маккі, часом Мухаммад Мурад, Мурад або Шейх Мурад, у дитячі роки його називали Мерданшах, а в своїх роботах використовував імена: Тугі, Анделіб, Абу аль-Хасан, Акмаль або М. М. Р. Оскільки вчений довгий час жив у Хіджазі, звідси пішло ім'я (нісба) «аль-Маккі».

Праці

[ред. | ред. код]
  • Тәлфик әл-әхбәр вә тәлких әл-асар фі вәкаиг, Казан вә Болгар вә мөлүк әт-татар.(«Зібрання відомостей з минулих подій Казані, Булгара і татарських царів». Оренбург, 1908.). (араб.)
  • Нафа'ис ас-салихат фі тазйил ал-бакийат ас-салихат // Шу'айб б. Ідріс ал-Багини. Табакат ал-Хваджакан ан-Накшбандійя вас адат ал-маша їх ал-Халидийа ал-Махмудийа. — Дамаск: Дар ан-ну'ман ал-'улум, 1999. — 256-347. (араб.)
  • Тәлфик әл-әхбәр вә тәлких әл-асар фі вәкаиг, Казан вә Болгар вә мөлүк әт-татар. — Бейрут, 2002. (араб.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Насыров И. Р. Взгляды Мурада Рамзи по вопросам реформирования и модернизации ислама / Ежегодник «Арабские исследования». — М.: РУДН, 2012. — С. 27—34.(рос.)
  • Насыров И. Р. Духовный отец нации // Ватандаш. — 1998. — № 9. — С. 119—122. — ISSN 1683-3554.(рос.)
  • Насыров И. Р. Мурат Рамзи и его взгляды на джадидизм // Религиозные аспекты глобализации: фактор ислама. Кн. 3: Тезисы докладов V Всероссийского съезда востоковедов 26-27 сентября 2006 г. — Уфа: Вилли окслер, 2006.(рос.)
  • Temir A. Doğumunun 130. ve Ölümünün 50. Yılı Dolayısıyla Kazanlı Tarihçi Murad Remzi (1854—1934). — Belleten Türk Tarih Kurumu. — Cilt 5O. — Sayı 197. — Ankara, 1986. — S.495-505.(тур.)
  • Заки Валиди Тоган. Воспоминания: Книга I — Уфа: Башкирское издательство «Китап», 1994. — Б. 57—61. — 400 б. — ISBN 5-295-01269-7.
  • Ямаева Л. А. Суфийские братства на территории исторического Башкортостана // Ватандаш. — 2008. — № 7. — С. 162—181. — ISSN 1683-3554
  • Журнал «Минарет» № 3(03) 2004.
  • Татарский энциклопедический словарь. — Казань: Институт Татарской энциклопедии АН РТ, 1998—703 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ История башкирских родов. Байлар. Том 22 / С. И. Хамидуллин, Б. А. Азнабаев, И. З. Султанмуратов, И. Р. Саитбатталов, Р. Р. Шайхеев, Р. Р. Асылгужин, И. М. Васильев, А. М. Зайнуллин, В. Г. Волков, А. А. Каримов.. — Уфа : Китап, 2016. — 916 с. — ISBN 978-5-295-06586-6.
  2. ↑ Мурад Рамзи. Талфик аль-ахбар ва талких аль-асар фи вакаи‘ Казан ва Булгар ва мулюк ат-татар. Том I / Научн. ред., авт. вступ. статьи и комментариев С. И. Хамидуллин. — Уфа: БашГУ; ЦИИНБ «ШЕЖЕРЕ»; НБ РБ; Китап, 2017. — 600 с. С.5 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2018. Процитовано 13 травня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мурат_Рамзі&oldid=43091396