Персона (архетип)
Персона в аналітичній психології Карла Густава Юнга — це архетип маски, зовнішнього відображення особистості, яке демонструє соціально прийнятні характеристики, визначені культурою норми, адекватну до середовища поведінку,[1] визначає свою роль з точки зору соціальних очікувань — вимог до поведінки і моралі, ціннісних уявлень,[2] слугує соціальній адаптації особистості, і іноді тотожне її самооцінці.[3] Персона — це зреалізований психічний первинний зміст, який показує, наскільки внутрішній світ людини пристосований до соціуму і навколишнього середовища.[4] Персона постає тим образом, за допомогою якого відбувається пристосування до реальної дійсності.[5]
Опис[ред. | ред. код]
У своїй аналітичній психології Карл Густав Юнг використовував слово «Персона» для позначення тієї частини особистості, яка організовує стосунки індивіда з суспільством, спосіб, у який кожна людина повинна більш-менш відповідати соціально визначеному образу, щоб виконати свою соціальну роль.
Персона — це один із універсальних архетипів, який успадковує кожна[6] людина, є частиною загальної структури особистості і представляє собою «роль», яку людина приймає у соціальному контексті, тобто поведінка, яку людина демонструє зовнішньому світу — «своєрідна маска, створена частково для того, щоб справити враження на інших, а частково для того, щоб приховати справжню природу людини».[7] Суспільство очікує від людини певного стилю і способу поведінки, і певною мірою диктує цей стиль, тому, коли ви входите в соціум, ви формуєте маску, яку носите до кінця свого життя.[8] Вступаючи в контакт із зовнішнім світом, Персона постає як єдність того, що вона є, і того, що її оточує.[4]
Персона це соціальний образ людини,[8] публічна складова особи людини, архетип у колективному несвідомому,[9] елемент колективної психіки,[10] маска колективної душі, зовнішня частина особистості,[11] з якою особа постає перед людьми і суспільством, це та частина особи людини, яку ми показуємо світу, яка може бути описана як «психічний одяг»[10] або «візитна картка» соціального «Я» людини,[2] або як своєрідна маска чи роль — поведінка, яку людина демонструє у спілкуванні зі світом,[2] охоплюючи систему компромісів, необхідних для життя в суспільстві, відіграє роль колективної маски, яка формує компроміс між спільнотою та особою,[2][10] і сягає корінням у первісне психічне життя.[10] Її найголовнішим вмістом є маска, яку людина одягає, спілкуючись з іншими для презентації себе у відповідності інтересам громади, щоб її сприймало суспільство. К. Г. Юнг вважає Персону «комплексом функцій, сформованих на основі пристосування та необхідної зручності, але не тотожним з людиною»,[2] що вона — це «лише компроміс між індивідом і суспільством»,[4] «вона є лише маскою колективної душі, тією маскою, що стимулює індивідуальність… Персона є видимість, реальність, що має два виміри».[6] Як і концепт Тіні, концепт Персони працює з метафорою світла і тіні.
Персона є поняттям протилежним архетипу Тіні, існує на противагу Тіні.[2][10][12] Персона і Тінь є в опозиції одна одній, але водночас взаємодоповнюючими і взаємопідсилюючими.[6] Разом архетипи Тінь і Персона представляють базову структуру (ядро) несвідомої частини психіки, і водночас відповідають за формування індивідуальної свідомості. Архетипно дуальна пара «Персона-Тінь» — є одним виявом психічної бінарності особистості, виражений через зовнішнє-внутрішнє, є архетипною парою в колективній душі, що має архетипне ядро в колективному несвідомому, частково проникає в індивідуальне несвідоме та его.[4] Роль «Я» полягає у створенні певної гармонії між Тінню та Персоною.
Втрата індивідуальності, можливості і загрози[ред. | ред. код]
Персона виражає однобічне вираження психічного життя людини.[5] Вона супроводжує роз’єднаність психічних складників, розщепленість особистості, протистояння свідомої та несвідомої настанов.[10] Водночас, саме через Персону людина взаємодіє з суспільством, і для кожної типової соціальної ситуації у людини є свої типи масок.[1] Основна функція масок — створювати позитивний соціальний спосіб сприйняття нас самих, сподобатися, а також приховувати Тіньові сторони. Персона прагне до ідеального відображення образу нашого Я, захищає людину від надмірного тиску з боку суспільства, допомагає у спілкуванні, оскільки допомагає прилаштуватися до комунікативного поля.[1] Чим більше Персона домінує в структурі особистості, тим більшою є Тінь.[6] Адаптація часто відбувається за рахунок індивідуальності. Небезпека занадто сильного пристосування до соціальних обставин ставить індивіда в небезпеку конфлікту з несвідомою індивідуальною частиною його психіки, чиї сфери, які здаються соціально невигідними, часто тримаються в «тіні» відносної несвідомості. Таким чином, его-свідомість зазвичай стоїть між полюсами своєї «світлої» Персони та її «темної» Тіні. Людина може легко ототожнюватися з Персоною, що призводить до того, що людина сприймає себе такою, якою вона є в очах інших, і більше не знає, чим вона є насправді. Внаслідок повної ідентифікації з Персоною особистість, втрачає свою індивідуальність, звязок з своїм Істинним Я. Вона перестає визнавати і проявляти справжні почуття і емоції, якщо вони суперечать образу Персони, перестає бути чутливою до себе і ігнорує свої природні потреби.[1] Тоді люди не визнають власних Тіньових сторін і вдаються до механізмів захисту. Ототожнення особистості себе з Персоною спричиняє своєрідну психічну інфляцію — надмірне піднесення особистості, надмірне возвеличення, яка некритично поглинає та ототожнює себе з несвідомими змістами.[10] Індивідуалізація є наближенням до «самості», інфляція є віддаленням від неї. Домінуюча в структурі особистості Персона може придушити індивідуальність людини і змусити її повністю увійти в роль, нав'язану певним соціальним середовищем, розвити в ній конформізм, прагнення злитися з тією роллю, яку нав'язує людині середовище. Поведінка стає стереотипно-конформною,[13] орієнтація на відповідність інтересам суспільства через настанову Персони зумовлює жертовність людини, ототожнення соціальної ролі з власним Я супроводжується неврозами (за Юнгом невроз вказує на необхідність внутрішньоособистісного росту[14]), невідповідностями, які фіксуються хворобливим роздвоєнням свідомості.[2] Персона зберігає імідж, але може призвести до емоційного вигорання, професійних деформацій, втрати інтересу, апатії, нагромадження страхів та викриття Персони.[1] Порушеннями Персони є не тільки повна ригідність і повне ототожнення з нею, але і її втрата.[1] Адже саме адаптивність до соціального середовища є ресурсною стороною. Персона також захищає людину від впливу середовища, від цікавих поглядів, що прагнуть проникнути в душу людини, і допомагає у спілкуванні, особливо із незнайомими людьми. Персона — це наші психологічні характеристики, ролі, що її показує перед товариством людина,[13] типові для нас ролі, наш стиль поведінки і одягу, манера говорити, мислити та одягатися, наш характер, наша соціальна роль і наша здатність самовиражатися у суспільстві. Можна сказати, що Персона — це те, ким ви насправді не є, але те, ким ви себе та інші думаєте. Важко уявити, що в повсякденному житті можна діяти без певного типу маски/ролі/персони. Це може спричинити психологічні проблеми, якщо роль, яку виконує людина, суперечить її внутрішнім якостям.
Персона і Тінь формуються з раннього дитинства під впливом значущого оточення — через підтримку і схвалення одних характеристик і поведінкових проявів і засудження, заборону і неприйняття інших.[1] Так ніби створюються два різних, абсолютно протилежних образи Я — світлий (Персона) і темний (Тінь).[1]
Ролі[ред. | ред. код]
Герой, рятівник, месник, мученик, вигнанець, вампір, кобзар, мудрий старий і мудра стара, поранений цілитель, трикстер тощо.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и Тіпунова О. Маскотерапія у роботі з архетипом персони / Простір арт-терапії: мінливість і стабільність — пошуки балансу: матеріали ХVІ Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції (м. Харків, 15 – 17 лютого 2019 р.)] / [за наук. ред. А.П. Чуприкова, Л.А. Найдьонової, О.Л. Вознесенської, О.М. Скнар]. — Харків: СПД ФО Степанов В.В., 2019. — 171 с. (Стор.: 157-158)
- ↑ а б в г д е ж Персона // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 206.
- ↑ C.G. Jung (1921, 8. bearb. Aufl. 1949): Psychologische Typen. GW 6: § 801 f.
- ↑ а б в г Бідюк О. В. Архетип та його трансформації в художньому тексті як вияв психічної бінарності автора / Філологічні трактати. — 2009. — Т.1, № 3-4. — С. 15-21. (Стор.: 18) PDF
- ↑ а б Кравченко А.А. Архетип учителя: ідея, образ, відповідальність: Монографія. Нац. пед. у-нт імені П.Драгоманова, Мін-во освіти і науки України — Львів: Вид-во: Ліга-Прес, 2013. — 421 с. (Стор.: 16) PDF
- ↑ а б в г Чопик Г. Архетипний аналіз оніричних образів у художніх творах Наталени Королевої / Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: зб. наук. пр. / відп. ред. І. В. Сабадош. — Ужгород, 2011. — Вип.16. — С. 334—339. (Стор.: 337) PDF
- ↑ Карл Густав Юнг, Two Essays on Analytical Psychology (London 1953) s. 190
- ↑ а б Нечипорук Т. Використання архетипів в сучасній телевізійній рекламі / Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Сер.: Культура і соціальні комунікації. — 2009. — Вип. 1. — С. 120—127. (Стор.: 122) PDF
- ↑ Медведева Н. В. (2014) Теорія архетипів К. Г. Юнга та дослідження творчого сприймання / Матеріали IV міжнародної наукової конференції 5-6 березня 2014 року. К., 2014. стор. 21-30. (Стор.: 6) PDF
- ↑ а б в г д е ж Мирослав Васильович Савчин. Метаметодологічний аналіз концепції К. Г. Юнга / Науковий вісник ХДУ Серія Психологічні науки, № 1 (2020). (Стор.: 60-61) https://orcid.org/0000-0002-2481-4661 DOI: https://doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2020-1-8 Доступ
- ↑ Юрій М. , Алексієвець Л. Архетип і ментальність через призму історії / Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. — 2017. — Вип. 19 — С. 16–24. (Стор.: 19) PDF
- ↑ Макарова А. Архетипний характер освітньої діяльності особистості: соціально-філософський аналіз / Філософія освіти. Philosophy of Education. 2021, 27 (1), С.80-97, (Стор.: 85) DOI: https://doi.org/10.31874/2309-1606-2021-27-1-5
- ↑ а б Особистісний вибір: психологія відчаю та надії: [моногр.] / за ред. Т.М. Титаренко. — К.: Міленіум, 2005. — 336 с. (Стор.: 223) ISBN 9668063912 Доступ
- ↑ Когут О.О. Адаптація особистості у сучасному трансформаційному суспільстві / Особистість, суспільство, закон: психологічні проблеми та шляхи їх розв'язання: зб. тез доп. міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. пам'яті проф. С.П. Бочарової (30 березня 2017 року, м.Харків, Україна) / МВС України, Харків, нац. у-нт внутр. справ; Ін-т психології ім. Г.С. Костюка Нац. акад. пед. наук України; Консультат. місія Європейського Союзу в Україні. — Харків: ХНУВС, 2017. — 240 с. (Стор.: 40) PDF
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Інформаційне повідомлення «Основні архетипи Юнга та їх прояви у поведінці» | Новоодеський професійний коледж
| |||||||||||||||||||
|
|
Це незавершена стаття з психології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |