Конформізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Конформí́зм (від пізньо лат. conformis — «подібний», «схожий») — морально-політичний термін, що означає пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючого стану речей, законів, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами, ігнорування унікальності поглядів, інтересів, уподобань естетичних та інших смаків окремих людей і т. д.

Конформізм означає відсутність власної позиції домінантності, безпринципна і некритична покора певній моделі, що володіє найбільшою силою тиску (думка більшості, визнаний авторитет, традиція)тощо.

Умберто Еко розглядає конформізм як прояв «нездатності середньої людини звільнитися від формальних систем, що нав'язані їй ззовні, а не набуті завдяки власному дослідженню реальності, … результат пасивного засвоєння тих норм розуміння і судження, які ототожнюються з «хорошою формою» як в моралі, так і в політиці, як в дієтиці, так і в моді — на рівні естетичних смаків і педагогічних принципів»[1].

Конформність — здатність до конформізму, піддатливість людини до реального чи уявного тиску іншої людини або групи, що виявляється у зміні її поведінки і настанов у відповідність до раніше не поділюваної позиції.[2]

Нонконформізм, як один із основних видів девіантної поведінки виділив Роберт Мертон.

Види конформності[ред. | ред. код]

Традиційно виділяють два види конформності:

  • Внутрішня, котра пов'зана з дійсним переглядом людиною своїх позицій, поглядів. Порівнюється з самоцензурою.
  • Зовнішня, яка пов'зана з уникненням того, щоб на зовнішньому, поведінковому рівня протиставити себе суспільству. В такому випадку внутрішнього прийняття думки, позиції не відбувається. Конформізм і проявляється на зовнішньому, поведінковому рівня, а не на особистісному.

Існують і інші класифікації видів конформності, наприклад, Г. Келмен виділив:

Підкорення передбачає лише зовнішнє прийняття впливу, виявляється виключно під час присутності джерела впливу, думка ж залишається власною.

Ідентифікація має два різновиди

o Під час класичної ідентифікації індивід намагається уподібнюватися джерелу впливу. Причиною цього є наявність у цього джерела впливу бажаних для засвоєння індивідом рис.

o Під час реципрокно-рольових стосунків кожен учасник чекає від іншого певної поведінки і сам намагається виправдати очікування партнера. Позиції, які прийняті через ідентифікацію, не інтегровані з ціннісною системою особистості, а ізольовані від неї.

Інтерналізація передбачає співпадання (чаткове або повне) думок, висловлених певною особою або групою з системою цінностей даної конкретної особи. Через дію процесу інтерналізації поведінка члена групи стає відносно незалежною від зовнішніх впливів

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Эко У. Открытое произведение. - Санкт-Петербург: Академический проект, 2004. - с.169-170 (рос. )
  2. (рос.) Краткий психологический словарь / Л.А.Карпенко, А.В.Петровский, М. Г. Ярошевский. — Ростов-на-Дону: «ФЕНИКС», 1998.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • П. Горностай. Конформізм і нонконформізм у політиці // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.363 ISBN 978-966-611-818-2
  • Конформізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Посилання[ред. | ред. код]