Спиш (комітат)
| Спиш | ||
|
| ||
| Герб комітату Спиш | ||
|
| ||
| Заснований (11 ст.) | ||
| Скасований (1920 рік): | ||
| Адміністративний центр (1910): Левоча, угор. Lőcse). | ||
| Населення (1910): 172900 | ||
| Площа (1910): 3654 км² | ||
|
| ||
| Мапа комітата | ||
Спиш, Списький коміт́ат (словац. Spiš; угор. Szepes; лат. Scepusium; пол. Spisz; німецька Zips) — історичний комітат у північно-східній частині Угорського королівства, що межував з коронним краєм австрійських монархій — Королівством Галичини та Володимирії — на півночі, комітатом Ліпто на заході, комітатами Гемер-Кішхонт та Абауй-Торна на півдні, а також Шароським комітатом на сході. Існував до 1920 року.
Списький коміт́ат знаходиться в басейнах рік Горнад і Попрад, також на півночі — Дунайця і Вагу — на заході.
Основні гори: Західні Карпати — їхня частина гірський масив Західні Бескиди, гірські масиви Списька Маґура і Левоцьких гір, та їхній хребет П'єніни, невелика частина Високих Татр, Східних Татр (Бельянські Татри) та Словацьких Рудних Гір на півдні.
Територія Спишу пізно заселена, спершу словаками з півдня, поляками з півночі, пізніше (13 в.) німцями (спиські міста). Доказом того що русини-українці є корінними мешканцями цього краю, є наприклад село Рускіновце — (sk:Ruskinovce) (назва говорить сама за себе) звісне з 13 ст. століття. Традиції руської церкви на Спиші були особливо сильними. З 886 і до 1300 р.у Підградді Списької Капітули існувало руське єпископство засноване Гораздом у Стритенському монастирі, остання згадка про який походить із 1274 р. У 1312 р. Карл Роберт нищив усі руські монастирі і тоді ж було зруйновано і цей монастир.
В 1412 році 13 ділянок території Спишу Угорщина передала Польщі як заставу за великий грошовий кредит. У зв'язку з неповерненням кредиту ці землі на понад три століття увійшли до складу Польщі, і були передані Австро-Угорщині лише в результаті першого поділу Польщі.
Спиш був однією зі спірних територій польсько-чехословацьких прикордонних конфліктів, що відбувалися після утворення обох країн в 1918 році у зв'язку з претензіями на нього.
Спиш належав до Австро-Угорщини (частина у 15 — 18 ст. до Польщі) і становив до 1919 Списький комітат, тепер входить до складу Словаччини (Пряшівський та Кошицький край) і Польщі. Українці заселюють північну і східну частини Спиша (Старо-Любовнянську округу) — частково суцільно (площа 230 км²), частково етнічними островами (найбільше на північному заході висунений о. — с. Остурня). Число українців у Спиші близько 15 000, вони живуть майже винятково в селах і займаються хліборобством та розводять худобу; у селах на північному заході довгий час мав значення мандрівний промисел, зокрема дротярство.
З XII століття головним містом регіону спершу був Списький Град, а з XVI століття — Левоча. В наш час найбільшим містом Спиша є Попрад.
Після утворення ЗУНР українська етнічна частина комітату повинна була увійти до її складу згідно з «Тимчасовим основним законом» від 13 листопада 1918 року.
До 1919 року Спиш була адміністративно-територіальною одиницею в Транслейтанії. З 1919 Спиш входить до складу Словаччини, а маленька частина — до Польщі.
| Частка українців у населенні | |
|---|---|
| Рік | Відсоток |
| 1720 | 47,7 % |
| 1782 | 21,4 % |
| 1795 | 13,9 % |
| 1810 | 21,4 % |
| 1820-ті | 13,9 % |
| 1840-ві | 14,3 % |
| 1857 | 12,5 % |
| 1869 | 13,8 % |
| 1891 | 10,7 % |
| 1900 | 8.3 % |
| 1910 | 7.1 % |
Населення 172.900 чол. (1910). Площа Спишу в 1910 році становила 3654 км². Переважна частина була заселена словаками та німцями, менша, північна, входила до складу української етнографічної території. Як видно з переписів населення Спишського комітату за 1900 та 1910 роки — тільки за це десятиріччя зменшилось русинів з 14,333 т.(8.3 %) до 12,327 т.(7.1 %), та греко-католиків які без сумніву були походженням русини-українці з 22,189 (12.9 %) до 19,638 (11.4 %). Незначно збільшилась частка православних — з 68 до 326 осіб, це було пов'язано з ідеологією москвофільства та похідної ідеології повернення в православ'я з греко-католицизму. Ще більшу різницю ми бачимо між переписами 1869, 1891 та 1910 років.
У 18 столітті русинів-українців було тут ще більше — 1720 році : 47,7 %, 1782 : 21,4 %, а у 1795 : 13,9 %.[3]
Це було наслідком мадяризації та набагато більше словакизації русинів-українців. Стосовно німців переважав процес мадяризації.
Населення:
Кількість жителів Спишського комітату в 1891 році нараховувалась 163,291 тис.осіб і складалася з наступних мовних спільнот[2], серед них:
Населення:
- Словаки: 93 214 (57,1 %) (разом з польськими гуралями)
- Німці: 44 958 (27,5 %)
- Русини: 17 518 (10,7 %)
- Угорці: 4 999 (3,1 %)
- Інші або невідомо: 2 602 (1,6 %)
Кількість жителів Спишського комітату в 1900 році нараховувалась 174,470 тис.осіб і складалася з наступних мовних спільнот[2], серед них:
Населення:
- Словаки: 99,557 (57.9 %) (разом з польськими гуралями)
- Німці: 42,885 (24.9 %)
- Русини: 14,333 (8.3 %)
- Угорці: 10,843 (6.3 %)
- Румуни: 314 (0.2 %)
- Хорвати: 37 (0.0 %)
- Серби: 5 (0,0 %)
- Інші або невідомо: 4,117 (2.4 %)
За даними перепису 1900 року, комітат складався з наступних релігійних громад:[4]
Релігійні громади:
- Католики: 114,130 (66.3 %)
- Лютерани: 27,665 (16.1 %)
- Греко-католики: 22,189 (12.9 %)
- Євреї: 7,234 (4.2 %)
- Кальвіністи: 795 (0.5 %)
- Православні: 68 (0,0 %)
- Унітарії: 10 (0,0 %)
- Інші або невідомо: 10 (0,0 %)
Кількість жителів Спишського комітату в 1910 році нараховувалась 172,867 тис.осіб і складалася з наступних мовних спільнот[2], серед них:
Населення:
- Словаки: 97,077 (56.2 %) (разом з польськими гуралями)
- Німці: 38,434 (22.2 %)
- Угорці: 18,658 (10.8 %)
- Русини: 12,327 (7.1 %)
- Румуни: 532 (0.3 %)
- Серби: 145 (0.1 %)
- Хорвати: 65 (0.0 %)
- Інші або невідомо: 5,629 (3.3 %)
За даними перепису 1910 року, округ складався з наступних релігійних громад:[5]
Релігійні громади:
- Католики: 117,497 (68.0 %)
- Лютерани: 26,459 (15.3 %)
- Греко-католики: 19,638 (11.4 %)
- Євреї: 7,475 (4.3 %)
- Кальвіністи: 1,391 (0.8 %)
- Православні: 326 (0.2 %)
- Унітарії: 13 (0,0 %)
- Інші або невідомо: 68 (0,0 %)
- ↑ Кабузан В. М. Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год [Архівовано 7 серпня 2016 у Wayback Machine.] — Ин-т рос. истории РАН; М.: Наука, 2006. 135 с.,192 с.
- ↑ а б в г Архівована копія. Архів оригіналу за 13 липня 2018. Процитовано 6 травня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Кабузан В. М. Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год [Архівовано 7 серпня 2016 у Wayback Machine.] — Ин-т рос. истории РАН; М.: Наука, 2006. 135 с.
- ↑ KlimoTheca :: Könyvtár. Kt.lib.pte.hu. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 26 червня 2012.
- ↑ KlimoTheca :: Könyvtár. Kt.lib.pte.hu. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 26 червня 2012.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Семенюк Свіятослав. Український путівник по Словаччині. Львів, 2007.348 с.
 | Угорщина | Абауй-Торна • Арад • Арва • Бараня • Барш • Бач-Бодрог • Бекеш • Берег • Бігар • Боршод • Ваш • Веспрем • Гемер-Кішхонт • Дьєр • Зала • Земплін • Зойом • Комаром • Крашшо-Серень • Ліпто • Мармарош • Мошон • Нітра • Ноград • Пешт-Піліш-Шольт-Кішкун • Пожонь • Сабольч • Сатмар • Спиш • Сіладь • Темеш • Толна • Торонтал • Тренчен • Туроц • Угоча • Унг • Феєр • Гайду • Гевеш • Хонт • Чанад • Чонград • Шарош • Шомодь • Шопрон • Естергом • Яс-Надькун-Солнок |  |
|---|---|---|---|
| Семигород | Алшо-Фехер • Бестерце-Насод • Брашшо • Кіш-Кюкюлле • Колож • Марош-Торда • Надь-Кюкюлле • Себен • Сольнок-Добока • Торда-Араньош • Удвархей • Фогараш • Гаромсек • Гуньяд • Чік | ||
| Хорватія-Славонія | |||
.svg){kind=small}