Польсько-чехословацький прикордонний конфлікт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Польсько-Чехословацький прикордонний конфлікт розпочався у 1918 між Польщею і Чехословаччиною, між двома новоствореними державами. Суперечка відбувалась щодо країв: Тешинська Сілезія, Орава (словац. Orava) і Спиш. Після початку Другої Світової війни суперечка розширилась на терени, навколо міст Клодзко і Ратибор, які до 1945 належали Німеччині. Конфлікт став критичним у 1919 і був остаточно врегульований в 1958, договором між Польщею і Чехословаччиною.

До І Світової війни[ред.ред. код]

Перед Першою Світовою війною Спиш і Орава були багатонаціональними областями. Мешканці найбільш північних частин обох земель були в основному гуралі, чий діалект і одяг були у багатьох відношеннях подібні до подгальських гуралів. Інший анклав гуралів був розташований у окрузі Чадця. В кінці 19-го сторіччя туризм у Татри став вельми популярним серед поляків і подгальський фольклор був сильно романтизований письменниками і художниками. Через свою архаїчну польську основу, гуральські діалекти стали популярним об'єктом студій лінгвістів, які вивчають історію польської мови.

В результаті, наприкінці 19-го сторіччя польські інтелектуали вважали гуральські діалекти Спишу і Орави різновидами польської мови, незалежно від фактичної національної свідомості їхніх мешканців (або відсутності такої). Фактично, національний рух словацької мови в цих областях був давнішим і сильнішим, ніж польський. Виключенням була північно-східна Орава, з прибуттям польських або вихованих польською мовою священиків в місцевих католицьких парафіях і деякому впливу польськомовної газети Gazeta Zakopiańska з сусіднього Подгалє.

Створення Польщі і Чехословаччини[ред.ред. код]

Включення Спишу і Орави в нову державу Чехословаччину вітали всі їхні мешканці. На початку листопада 1918 в Яблонці була заснована Національна Рада Поляків у Верхній Ораві і про-польська Списька Народна Рада була заснована у Старій Любовні, обидві групи були в контакті з республікою Закопане, — короткотривалої польської держави в Подгалє, чиїм президентом був Стефан Жеромський. 6 листопада 1918, Польські сили вступили в Спиш, але відступили після поразки в Кежмароці 7 грудня 1918, а також через тиск Антанти.

Проте у червні 1919 поляки знову захопили північний Спиш і північну Ораву. У Спиші вони вимагали всю північну половину краю, низовину Попраду. Війська були виведенні після підписання договору з Варшавою в січні 1919. Обидва уряди обіцяли провести плебісцити в селах в північному Спиші; і північно-східній Ораві з питанням: чи люди хочуть жити в Польщі або в Чехословаччині, плебісцит не відбувся і обидва уряди погодились на арбітраж.

У Польщі ситуація запроваджувалась Польською громадою Татр і пізніше Національним Комітетом Захисту Спишу, Орави, Градци і Подгалє заснованим у Кракові під проводом Казимежа Пшерва-Тетмайера, популярного письменника, відомого його історіями в Татрах і фольклором гуралі. Завдяки його творчості конфлікт бачився як польсько-чеський, а не польсько-словацький. Комітет організував делегацію, чиї члени — Фердинанд Мачай, священик народжений в Яблунці (Орава), Петро Боровий з Рабче (Орава) і Войцех Галзин з Ландеку (Спиш) поїхали до Парижу за для особистої аудієнції з Томасом Вудро Вільсоном.

Чехословацько-польський конфлікт в 1919[ред.ред. код]

Меморіал полякам, що загинули під час Польський-чеського конфлікту в Зебжидовіце Чеська Сілезія у 1919

Після І Світової війни, територіальна суперечка між Польщею і Чехословаччиною вибухнула в Тешинській Сілезії. Щоб зменшити напругу, польська Rada Narodowa Księstwa Cieszyńskiego і чеська Národní výbor pro Slezsko, регіональні органи, що представляли дві національності, узгодили тимчасові межі після краху Австро-Угорської імперії. Ця угода мала бути ратифікованою центральними урядами двох республік.

Чеська сторона побудувала свою аргументацію на історичних, економічних і стратегічних причинах, в той час як Польща базувала свою аргументацію на етнічній приналежності. Область, навколо якої точилась суперечка, була частиною Богемії з 1339. Залізниця з Чехії до східної Словаччини (Кошице-Богумінська залізниця), йшла через цю область, і доступ до залізниці був важливим для Чехословаччини: нещодавно створена країна була у стані війни з Бела Куном, революціонером Угорської Радянської Республіки, який намагався відновити угорський суверенітет над Словаччиною. Область — також багата на кам'яне вугілля, і це був найбільш високоіндустріалізований регіон всієї Австро-Угорщини. Важливі Тріннецькі сталеплавильні заводи також розміщенні тут. Всі вони підняли стратегічну важливість цього регіону для Чехословаччини. З іншого боку, більшість населення були поляками, з істотними чеськими і німецькими меншинами.

5 листопада 1918 р. уряди Польщі та Чехословаччини порозумілися щодо вирішення проблемного питання кордону Тешинської області. Внаслідок договору значні території із переважно польським населенням відійшли Польщі, проте міста Фрайштадт (Фриштат) та інші економічно важливі регіони — до Чехословаччини (26 із 36 вугільних шахт опинилися під чехословацьким контролем). Було зазначено тимчасовий характер угоди, що підлягала перегляду.

Чехословацький уряд в Празі попросив, щоб поляки припинили свою підготовку до національних парламентських виборів в області, яка була визнана польською в тимчасовій угоді, оскільки ніяке суверенне право не мало виконуватися в спірних областях. Польський уряд не пішов на поступки і чеська сторона вирішила зупинити підготовку силою. Чеські війська ввели в область, керовану польським тимчасовим урядом 23 січня. Чеські війська взяли гору над слабкішими польськими підрозділами, спричинивши втрати в 200 осіб з обох сторін та приблизно 1000 осіб поранених. Поряд із необхідністю протистояння польській армії, чехословацькі збройні сили наштовхнулися на масовий збройний спротив місцевого цивільного населення. Більшість польських військ у той час були зайняті боротьбою з Західно Українською Народною Республікою у східній Галичині (на фоні Радянсько-польської війни, що спалахнула 28 січня 1919 р.). Антанта примусила Чехословаччину зупинити агресію, і 3 лютого, 1919 в Парижі Чехословаччина з Польщею були змушені підписати нову лінію демаркації. Було також узгоджено сферу компетенції новоствореної контрольної комісії за участю всіх держав, що брали участь у перемовинах (представниками яких виступали В. Вільсон, Д. Ллойд-Джордж, В. Е. Орландо, Ж. Клемансо та Е. Бенеш, Р. Дмовські), першочерговим завданням якої було недопущення ескалації конфлікту та визначення подальшої долі регіону. 25 травня 1919 р. у Празі відбулась зустріч Т. Масарика та І. Я. Падеревського, на якій перший вимагав від імені чехословацького уряду перегляду домовленостей та надання Чехословаччині чергових регіонів, останній у свою чергу відмовлявся будь-яким чином офіційно визнавати легітимною військову агресію Чехословаччини взимку 1919 р.

Переговори у Кракові 21-27 липня 1919 р. також не призвели до відчутних змін. На фоні активізації терористичної діяльності Польської військової організації на спірних територіях та містах Орава і Спіш країни-учасниці Антанти (США, Велика Британія, Італія) та конфліктуючі сторони домовились 10 вересня 1919 р. щодо вжиття заходів по проведенню місцевого плебісциту з метою подальшого визначення долі територій. Польський уряд більш активно лобіював такий варіант подій, зважаючи на переважну більшість польського населення в Тешинській області. Франція не висловила своєї підтримки союзникам по Антанті, беручи до уваги свій вплив на території Чехословаччини, і в подальшому постійно відкладала проведення плебісциту та перешкоджала його проведенню на території Польщі, чекаючи на більш сприятливі політичні обставини.

Завершальна лінія була узгоджена на Спа конференції у Бельгії. 28 липня, 1920, західна частина спірної території, була передана Чехословаччині, створивши Заолжя з істотною польською меншиною в Чехословаччині, тоді як Польща отримала східну частину.

Переговори 1920-х[ред.ред. код]

Згідно з рішеннями Паризької мирної конференції (1920) Польща отримала Спиш; (зокрема регіон навколо Яворжини). Фактично сучасні межі були встановлені конференцією послів у Спа (Бельгія) 28 липня 1920: Бенеш Едуард погодився передати Польщі 13 селищ (Нова Біала (Nowa Biała), Юргов (Jurgów) і Неджиця (Niedzica); 195 км²; з населенням 8747 осіб) в північно-західному Спіші і 12 селищ в північно-східній Ораві (навколо Яблонки (Jabłonka); 389 км²; з населенням 16133 осіб), Чехословацька влада офіційно наголошувала, що мешканці розмовляють словацькою, але поляки стверджували, що діалект вживаний там є польською мовою.

Польський уряд не був задоволений цим результатом. Конфлікт був вирішений Радою Ліги Націй (Міжнародний судовий Орган) 12 березня 1924, яка вирішила, що Чехословаччина повинна зберегти територію Яворжини і Ждіару (Ždiar) і який спричинив (у тому ж році) за собою додатковий обмін територій в Ораві — територія біля Нижньої Ліпниці (Nižná Lipnica) перейшов до Польщі, територія біля Сухої Гори (Suchá Hora) і Гладовки (Hladovka) перейшли до Чехословаччини. Нові межі були підтверджені Польсько-Чехословацьким Договором 24 квітня 1925 й ідентичні сучасними кордонам.

II Світова війна[ред.ред. код]

Спірні території на словацько-польському кордоні

Частини спірних територій (Заолжя) були анексовані Польщею в 1938 згідно з Мюнхенською угодою (1000 км²) і Першою віденською угодою (Північний Спиш і північну Ораву 266 км²), а потім відповідно було окуповано Німеччиною (Заолжя) або Словаччиною в 1939 під час Другої Світової війни.

У жовтні 1938, напередодні ІІ Світової війни, Польща зайняла деякі північні частини Словаччини й отримала від чехословацьких територій Сучу Гору і Гладовку, Яворжину і крім того територію навколо Лєсніци (Lesnica) в П'єнінах, маленьку область біля Скаліте (Skalité) і деякі інші дуже маленькі терени на кордоні (Польща офіційно отримала території 1 листопада 1938). Перша Словацька республіка проте, отримала назад як території втрачені в 1938, так і анексувала території, «втрачені» в 1920—1924. Ця повторна анексія трапилася в жовтні 1939 (офіційно 24 листопада 1939), коли словаки підтримали напад нацистської Німеччини на Польщу у вересні 1939. Анексія маріонетковою державою Словаччина зберегла населення області від терору нацистської Німеччини, що був у Генеральній губернії, поки Словаччина не погодилась взяти участь у Голокості, але навіть потім геноцид був направлений виключно проти євреїв, а не проти поляків.

У січні 1945, ці території були звільнені радянською Червоною Армією. Мешканці Орави і Спишу (тобто, зокрема територій, «втрачених» в 1920—1924) не мали бажання приєднатись до Польщі. (Словаччина припинила існувати як незалежна держава). Чехословацький Президент Бенеш, проте, вирішив передати території, що були надбанні протягом другої світової війни (тобто північний Спиш і північну Ораву) до Польщі знову (формальний акт передачі підписано 20 травня 1945), хоча словаки зробили списки виборців на цих територіях, що виступали на користь Чехословаччини. Було багато протестів у формі делегацій, що відвідували президента, петиції до Праги і Польщі, протестів Американських словаків і протестів словацького духівництва. Попри це, 20 травня 1945, довоєнні кордони між Чехословаччиною і Польщею були відновлені.

Наслідки[ред.ред. код]

У 1945 кордон між Польщею і Чехословаччиною було відновлено на рівні 1920.

Польські війська зайняли північну Ораву і Спиш 17 липня 1945. Відбулися грабежі, вигнання і переслідування словаків в анексованих регіонах. А також озброєні сутички і вбивства відбувались в деяких селах наступні два роки. Словаки з польської частини Спишу зосередженні переважно в новоствореному індустріальному місті Світ біля Попраду (Poprad), в Кежмароку (Kežmarok) і в знелюднених німецьких селах (з яких німці були заздалегідь вигнані) біля Кежмарку. Словаки з польської частини Орави зосереджені переважно у Чеській Сілезії, і в знелюднених німецьких селах в чеських землях (Судети).

10 березня 1947 між Чехословаччиною і Польщею були підписані основні гарантії для словаків у Польщі. В результаті в Польщі були відкриті 41 базова словацька школа і 1 вища. Більшість їх проте були закриті на початку шістдесятих через відсутність словацьких викладачів.

13 червня 1958, у Варшаві, дві країни підписали договір, що підтверджував кордон по лінії 1 січня 1938

Сучасність[ред.ред. код]

У 2002, Польща і Словаччина зробили деякі подальші незначні коригування кордону[1].

Література[ред.ред. код]

FÉLIX BUTTIN (2005): The Polish-Czechoslovak Conflict over Teschen Silesia (1918—1920): a case study. In: Perspectives (2005, Vol. 13), p. 63-78.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Official text of the treaty. Процитовано 2007-09-26.  Dziennik Ustaw z 2005 r. Nr 203 poz. 1686