Ткаченко Володимир Матвійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Матвійович Ткаченко
Народження2 січня 1903(1903-01-02)
Помічна (нині Кіровоградська область)
Смерть13 травня 1983(1983-05-13) (80 років)
Київ
ПохованняЛук'янівське військове кладовище
КраїнаСРСР СРСР
Рід військ інженерні війська
Роки служби19201969
ПартіяКПРС
Звання Генерал-лейтенант
Війни / битвиГромадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Сталінградська битва
Ізюм-Барвінківська операція
Донбаська операція
Нікопольсько-Криворізька операція
Березнегувато-Снігурівська наступальна операція
Одеська операція
Люблін-Брестська операція
Вісло-Одерська операція
Берлінська операція
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня

Володи́мир Матві́йович Ткаче́нко (2 січня 1903, Помічна — 13 травня 1983, Київ) — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу, у роки німецько-радянської війни начальник інженерних військ — заступник командувача по інженерним військам 8-ї гвардійської армії 1-го Білоруського фронту, гвардії генерал-майор інженерних військ.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 2 січня 1903 року в селі Помічна (нині Новоукраїнського району Кіровоградської області) в сім'ї селянина. Українець. Закінчив 9 класів.

У Червоній Армії з 1920 року. Учасник громадянської війни в 19211922 роках. У 1924 році закінчив Казанську військово-інженерну школу. Член ВКП(б) з 1925 року. У 1936 році закінчив курси удосконалення командного складу інженерних військ.

Учасник радянсько-німецької війни з березня 1942 року. Воював на Південному, Сталінградському, Південно-Західному, 3-му Українському і 1-му Білоруському фронтах.

Брав участь у Сталінградській битві, де на нього було покладено інженерне забезпечення бойових дій 62-ї армії. Після закінчення битви командуванням 62-ї армії за зразкове виконання бойових завдань командування, надійне інженерне забезпечення з'єднань армії, впевнене управління підлеглими з'єднаннями та частинами В. М. Ткаченко був представлений до ордена Вітчизняної війни 2-го ступеня. Проте представлення залишилося нереалізованим.

Надалі В. М. Ткаченко брав участь в Ізюм-Барвінківській наступальній операції та Донбаській стратегічній наступальній операції, впевнено керуючи підлеглими інженерними частинами і забезпечуючи успішне виконання бойових завдань військами 8-ї гвардійської армії. Розвиваючи наступ в напрямку Дніпра, з'єднання армії у взаємодії з іншими військами Південно-Західного фронту 14 жовтня 1943 року відвоювали місто Запоріжжя, форсували Дніпро на південь від Дніпропетровська і оволоділи плацдармом на його правому березі. Гвардії полковник В. М. Ткаченко зумів так розпорядитися наявними силами і засобами, щоб бойові завдання були вирішені у встановлені терміни і з мінімальними втратами. Своєчасна доставка на плацдарм танків, протитанкової і зенітної артилерії, запасів протитанкових та протипіхотних мін забезпечили утримання плацдарму і відбиття контратак противника. 2 листопада 1943 року В. М. Ткаченко був нагороджений орденом Червоного Прапора.

У листопаді 1943 року війська 8-ї гвардійської армії вели наступ на криворізькому напрямку, потім займали оборону на північ від Нікополя. Взимку і навесні 1944 року армія брала участь в розгромі противника на Правобережній Україні, наступала на напрямку головного удару фронту в Нікопольсько-Криворізькій, Березнегувате-Снігурівській та Одеській операціях. 10 квітня війська армії у взаємодії із з'єднаннями 5-ї ударної, 6-ї армій і кінно-механізованою групою відвоювали Одесу і вийшли до Дністровського лиману. За зразкове виконання завдань командування щодо інженерного забезпечення бойових дій військ армії в цих операціях В. М. Ткаченко був нагороджений орденами Леніна і Суворова 2-го ступеня.

З 15 червня 1944 року 8-а гвардійська армія була включена до складу 1-го Білоруського фронту і висунута на Ковельському напрямі. У липні-серпні 1944 року з'єднання армії форсували Західний Буг у ході Люблін-Брестської операції і брали участь у визволенні Любліна.

У серпні 1944 року війська 8-ї гвардійської армії вийшли до Вісли в районі міста Магнушев (Польща). Перед В. М. Ткаченко стояла чергова серйозна задача — забезпечення форсування великої водної перешкоди і успішних дій з'єднань і частин армії на плацдармі. Своєчасне маневрування інженерними силами, швидке і рішуче реагування на мінливу обстановку сприяло успішним бойовим діям військ. Після захоплення плацдарму В. М. Ткаченко особисто очолив роботи з наведення важкої поромної переправи і понтонного моста для переправи танкових частин. Своєчасне посилення військових частин на плацдармі дозволило успішно відбити контратаки противника і розширити захоплений плацдарм. 13 вересня 1944 року йому було присвоєно військове звання «гвардії генерал-майор інженерних військ».

З 14 січня 1945 року війська армії брали участь у Вісло-Одерської стратегічної операції, у взаємодії з іншими військами 19 січня звільнили місто Лодзь і, не давши відступаючому противнику закріпитися, сходу форсували річку Одер. Значний внесок в успіх дій передових частин 8-ї гвардійської армії внесла продумана робота генерала В. М. Ткаченка щодо посилення першого ешелону інженерними частинами і підрозділами, завчасної підготовки та накопичення плавзасобів. Особливу увагу начальником інженерних військ армії було приділено застосуванню 273-го окремого моторизованого батальйону особливого призначення, який мав на озброєнні 61 плаваючий автомобіль і призначався для забезпечення першого рішучого кидка через річку.

У другій половині лютого 1945 року 8-а гвардійська армія утримувала захоплений нею плацдарм на лівому березі Одеру і виробляла інженерні роботи з його закріплення. Глибина плацдарму на деяких ділянках становила всього 1 200 метрів, що дозволяло противнику переглядати всі розташування радянських військ і піддавати їх вогневому впливу. На плацдармі на лівому березі Одеру займали оборону 4-й і 28-й гвардійські стрілецькі корпуси з доданими їм частинами. Дивізії другого ешелону, резерви і тили армії знаходилися на правому березі. Багато сил і часу було потрібно генералу В. М. Ткаченку для підтримки комунікацій армії, утримання переправ, які піддавалися дії артилерії і авіації противника. У той же час інженерні частини готувалися до подальшого наступу. Проводилася підготовка саперів, мінерів, понтонерів, шляховиків, ремонтувалася і поповнювалася інженерна техніка, відпрацьовувалися дії штурмових інженерних підрозділів. Весь цей комплекс заходів був у центрі уваги начальника інженерних військ армії.

Героїчні двомісячні бої за утримання захопленого 31 січня невеликого плацдарму і за розширення його до кінця березня до 45 км по фронту і до 10 км у глибину з'явилися важливим і відповідальним ланкою у підготовці Берлінської наступальної операції. Був створений великий плацдарм, придатний для розгортання на ньому основних сил 1-го Білоруського фронту для здійснення удару безпосередньо на берлінському напрямку. Наявність за 60 км від Берліна подібного плацдарму звільнило радянські війська від необхідності форсувати Одер у ході Берлінської операції та дало можливість не лише прискорити проведення цієї наступальної операції, але й уникнути зайвих, неминучих при форсуванні річки втрат. Значна частка успіху 8-ї армії належала інженерним військам армії під керівництвом В. М. Ткаченко.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року гвардії генерал-майору інженерних військ Ткаченку Володимиру Матвійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5174).

Свій бойовий шлях 8-а гвардійська армія завершила участю у Берлінській стратегічної операції. Сапери генерала В. М. Ткаченка забезпечили форсування річки Шпрее на підручних засобах на всьому фронті наступу. Для переправи танків і артилерії вони використовували захоплений міст у районі Кепеника, а також два парки Н2П і два парки НЛП, зібравши з них десять поромів різної вантажопідйомності.

Після війни В. М. Ткаченко продовжив службу у Збройних Силах. У 1948 році закінчив вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу. З 1956 року — генерал-лейтенант. Був начальником інженерних військ ряду загальновійськових об'єднань, Групи радянських військ у Німеччині, Прикарпатського військового округу.

Могила Володимира Ткаченка

З 1969 року — у відставці. Жив у Києві. Помер 13 травня 1983 року. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі в Києві.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Нагороджений трьома орденами Леніна (в тому числі 25 червня 1944, 6 квітня 1945), п'ятьма орденами Червоного Прапора (у тому числі 2 листопада 1943), орденом Суворова 2-го ступеня (3 червня 1944), медалями.

Література

[ред. | ред. код]
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. М.: Воениз., 1988
  • Ткаченко Володимир Матвійович. // Сайт «Герои страны» (рос.).