Психічне здоров'я під час пандемії COVID-19: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 245: Рядок 245:
* страх заразитися
* страх заразитися
* недостатній досвід роботи з COVID-19.<ref name="Leng_2021"/>
* недостатній досвід роботи з COVID-19.<ref name="Leng_2021"/>
Багато з цих проблем пов'язані з пандемією. Нестача кадрів у системі охорони здоров'я не тільки впливає на здоров'я пацієнтів, але може негативно вплинути на медичних працівників. Дослідження показало, що понад 70 % лікарів і медсестер відчували помірний або сильний стрес.<ref name="Kader_2021">{{cite journal |author = Kader N, Elhusein B, Chandrappa NS, Nashwan AJ, Chandra P, Khan AW, Alabdulla M |title = Perceived stress and post-traumatic stress disorder symptoms among intensive care unit staff caring for severely ill coronavirus disease 2019 patients during the pandemic: a national study |journal = Annals of General Psychiatry|volume = 20 |issue = 1 |pages = 38 |date = серпень 2021 |pmid = 34419094 |pmc = 8379565 |doi = 10.1186/s12991-021-00363-1}} {{ref-en}}</ref> Дослідження показало, що пряме спілкування з пацієнтами з COVID-19 значно збільшує стрес. Без втручання медперсонал і пацієнти мали б труднощі.


== Примітки ==
== Примітки ==

Версія за 14:21, 13 грудня 2022

Ця стаття в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач Yukh68 (внесок, журнали) о 14:21 UTC (781310 хвилин тому).
Пандемія призвела до сплесків тривоги та депресії серед населення.

Пандемія коронавірусної хвороби 2019 вплинула на психічне здоров'я людей у цілому світі.[1][2] Пандемія спричинила збільшення поширеності симптомів тривоги, депресії та посттравматичного стресового розладу.[3][4]За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, у перший рік пандемії COVID-19 поширеність таких станів, як депресія та тривога, зросла більш ніж на 25 %.[5][6] Пандемія зруйнувала соціальні стосунки, довіру до інституцій та інших людей, спричинила зміни в роботі та доходах, і наклала значний тягар тривоги та занепокоєння на населення.[7] Жінки та молоді люди стикаються з найбільшим ризиком депресії та тривоги.[2][4]

COVID-19 загострив проблеми, спричинені розладами вживання психоактивних речовин. Хвороба непропорційно частіше вражає осіб із розладами психіки внаслідок вживання психоактивних речовин.[8] Наслідки вживання психоактивних речовин для здоров'я (зокрема, серцево-судинні захворювання, захворювання дихальної системи, діабет 2 типу, імуносупресія та депресія центральної нервової системи, а також психічні розлади) і пов'язані з цим проблеми із зовнішнім середовищем (зокрема житлова нестабільність, безробіття та проблеми з правоохоронними органами) пов'язані з підвищеним ризиком зараження COVID-19. Правила утримання під вартою, а також зменшення кількості робочих місць та бюджетна економія під час і після періоду пандемії також можуть суттєво вплинути на ринок незаконних наркотиків і моделі споживання заборонених наркотиків серед залежних осіб.

Заходи обмеження поширення хвороби (зокрема, фізичне дистанціювання, карантин та ізоляція ) можуть посилити відчуття самотності, явища порушень психічного здоров'я, симптоми абстиненції; та спричинити психологічну травму.

Причини

Виснажений лікар-анестезіолог у Пезаро, Італія, березень 2020 року
Увійти в тренажерний зал в Ірландії, перешкоджаючи випадковим соціальним контактам через ризик інфікування. Втрата таких взаємодій вплинула на багатьох людей під час пандемії.

Відомими причинами проблем з психічним здоров'ям під час пандемії включають страх перед інфекцією, стигматизацію, пов'язану з інфекцією, ізоляцію (як для осіб, які перебувають у притулку у відповідності до карантину, так і самотніх осіб) і захисні маски.[9] Мільярди людей вимушені були перейти на дистанційну роботу, стати тимчасово безробітними, навчатися вдома або перейти на дистанційну освіту, та терпіти відсутність фізичного контакту з членами родини, друзями та колегами.[10]

Невідомість

На початку пандемії ризики були невизначеними. Протягом того, як все більше хворих потрапляли до лікарень, а офіційні рекомендації змінювалися, відсутність інформації посилювала стрес і занепокоєння.[11] На початку пандемії було багато невизначеностей, зокрема оцінка ризику зараження, симптоматика COVID-19, та інші проблеми зі здоров'ям.[12]

Непідготовленість

Під час першої хвилі епідемії критичні запаси були швидко вичерпані. Найпомітніше відчувалась нестача засобів індивідуального захисту для працівників лікарень та апаратів штучної вентиляції легень для хворих.[11] На початку пандемії на початку 2020 року загальнонаціональне опитування у США виявило, що в багатьох медичних закладах закінчувалися запаси індивідуальних засобів захисту, у тому числі одна третина опитаних медичних закладів повідомила, що у них закінчилися маски, а чверть повідомила про нестачу або майже дефіцит халатів.[13] Інше дослідження показало, що 63,3 % медсестер погодилися з твердженням: «Мене хвилює неадекватність засобів індивідуального захисту для медичного персоналу».[14]

Стигматизація

З початком пандемії кожен, хто контактував з інфікованими людьми, повинен був розглянути ймовірність того, що він сам був інфікований і, отже, міг становити невстановлений ризик для своєї родини та інших осіб. У частині випадків ці особи на початку епідемії відчували стигматизацію.[12][15][16]

Ізоляція

Велика кількість будинків для людей похилого віку відправили своїх мешканців на примусову ізоляцію. Мешканці цих будинків цілодобово були замкнені у своїх кімнатах, у тому числі під час їжі, а їжу їм доставляли до дверей кімнати. Відвідувачів у будинки не пускали, також обмежили спілкування мешканців між собою.[17]

Зневіра

Під час пандемії медичні працівники працювали більше, ніж зазвичай, що посилило занепокоєння у багатьох з них. Стан багатьох хворих швидко погіршувався під час перебування в лікарні аж до переведення у відділення інтенсивної терапії та, зрештою, смерті. Відсутність затверджених протоколів лікування хвороби означала, що паліативна допомога (оксигенотерапія, апарати штучної вентиляції легень та екстракорпоральна мембранна оксигенація) була єдиним варіантом лікування. У деяких випадках це викликало в медичних працівників розчарування та відчуття безсилля.[18]

Порушення звичних умов життя

Для тих, хто доглядав за хворими на COVID-19, застосували суворі заходи біозахисту, та зобов'язували на роботі носити халати, незручні маски та щитки. Повернувшись додому, багато хто з них переодягався перед входом і ізолювався, намагаючись захистити свої сім'ї від інфікування. Їх робота вимагала постійної обізнаності та пильності, зменшувала їх вільне пересування, обмежувала доступ до соціальної підтримки, знижувала можливість самообслуговування, та спричинювала невизначеність щодо наслідків тривалого контакту з пацієнтами з COVID-19 та страх заразити інших.[19][20]

У великій кількості країн в перші місяці пандемії були закриті школи. Це посилило тривогу, самотність, стрес, смуток, розчарування, недисциплінованість і гіперактивність серед дітей.[21]

Профілактика та лікування

Інфографіка щодо боротьби з біполярним розладом та іншими проблемами психічного здоров'я під час COVID-19

Рекомендації щодо психічного здоров'я та психосоціальної підтримки міжвідомчого постійного комітету Організації Об'єднаних Націй рекомендують, щоб підтримка психічного здоров'я під час надзвичайної ситуації «не завдавала шкоди, сприяла правам людини та рівності, використовувала підходи участі, спиралася на наявні ресурси та потенціал, проводила багаторівневі втручання та роботу з інтегрованими системами підтримки».[12]

Один з авторів запропонував використовувати звички, які діють як «психологічні засоби індивідуального захисту». Ці звички включають здорове харчування, здорові механізми подолання стресу, а також практику уважності та методів релаксації.[22]

Іншим методом, який багато компаній використовували для своїх співробітників, було надання співробітникам спеціальних програм покращення психічного здоров'я з метою підвищення морального духу працівників і покращення їх психіки.[23]

Рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я та Центрів з контролю та профілактики захворювань

ВООЗ і Центри з контролю та профілактики захворювань у США опублікували рекомендації щодо мінімізації проблем з психічним здоров'ям під час пандемії. Узагальнені рекомендації[24][25][26]:

Для населення

  • Будьте співчутливими до постраждалих осіб.
  • Описуючи інфікованих осіб, використовуйте народну мову (наприклад, замість «особа, хвора на шизофренію» скажіть «особа з шизофренією»).[27]
  • Зведіть до мінімуму перегляд новин, щоб зменшити занепокоєння. Шукайте інформацію лише в надійних джерелах, бажано один-два рази на день.
  • Захищайте себе та підтримуйте інших.
  • Поширюйте позитивні історії про місцевих хворих.
  • Вшануйте медичних працівників, які лікують хворих на COVID-19.
  • Впроваджуйте позитивне мислення.
  • Займайтеся хобі.
  • Уникайте негативних стратегій подолання, таких як уникнення натовпу, та постійного перегляду новин про пандемію.

Для медичних працівників

Що відчувають медичні працівники?

  • Під час кризи відчувати тиск – це нормально. Психічне здоров'я таке ж важливе, як і фізичне.
  • Медсестри частіше стикаються з втомою, проблемами зі сном, депресивними розладами, посттравматичним стресовим розладом і тривогою.
  • Дефіцит засобів індивідуального захисту змушує медсестер відчувати себе в небезпеці.
  • Працівники галузі охорони здоров'я, які безпосередньо працюють із хворими, відчувають вищий рівень стресу
  • У медсестер спостерігався підвищений рівень стресу. Практичний догляд за хворими підвищив сприйняття ризику. Щеплені медсестри втомлювалися менше, ніж інші.[11] Медсестри, які працюють з інфікованими хворими, стикалися з більшою тривогою, депресією та дистресом. У медсестер, які не були безпосередньо залучені до боротьби зі спалахом хвороби, спостерігалась менша депресія.[14]

Які дії можуть зробити медичні працівники?

  • Прийміть стратегії подолання, достатньо відпочивайте, їжте здорову їжу, будьте фізично активними, уникайте тютюну, алкоголю чи наркотиків.
  • Залишайтеся на зв'язку з близькими людьми, зокрема в цифровому режимі.
  • Використовуйте зрозумілі способи обміну повідомленнями з людьми з обмеженими можливостями.
  • Знайте, як зв'язатися з людьми із доступними ресурсами.
  • Онлайн-консультації можуть зменшити ризик безсоння, тривоги та депресії/вигорання.[20]

Для керівників у закладах охорони здоров'я

  • Зосередьтеся на довгостроковій професійній діяльності, а не на короткострокових результатах.
  • Забезпечте якісний зв'язок і точні оновлення.
  • Переконайтеся, що персонал обізнаний про ресурси психічного здоров'я.
  • Проінструктуйте персонал щодо надання першої психологічної допомоги постраждалим.
  • Переконайтеся, що надзвичайні ситуації з психічним здоров'ям лікуються в медичних закладах.
  • Забезпечити доступність основних психіатричних препаратів на всіх рівнях медичної допомоги.
  • Компенсуйте почуття тривоги та депресії за допомогою сильного лідерства та чіткого, чесного та відкритого спілкування.[28]
  • Використовуйте широке обстеження для виявлення працівників, які потребують підтримки психічного здоров'я.[29]
  • Забезпечте організаційну підтримку.
  • Сприяйте підтримці працівниками один одного на всіх рівнях.[29]
  • Змінюйте графіки роботи, щоб зменшити стрес.[30]
  • Впроваджуйте заходи, адаптовані до місцевих потреб, і створюйте позитивне сприятливе середовище.[30]

Для опікунів

  • Станьте зразком здорової поведінки, постійно надавайте приклади навичок подолання психологічних проблем.[31][32][33][34][35][36][37]
  • Використовуйте позитивний підхід до виховання, заснований на спілкуванні та повазі.[33][34][36]
  • Дотримуйтеся розпорядку дня в сім’ї та влаштовуйте заходи, які відповідають віку, щоб навчити дітей відповідальності.[31][35][37][38]
  • Поясніть, що таке COVID-19 і необхідні втручання, відповідно до віку.[32][33][34][36][37][38][39]
  • Слідкуйте за дітьми в соціальних мережах.[31][34][38]
  • Перевіряйте думки та почуття дітей і допомагайте їм знаходити позитивні способи вираження емоцій.[34][37]
  • Наскільки це можливо, уникайте розлучення дітей з батьками/опікунами. Забезпечити регулярний контакт з батьками та вихователями, для дітей, які перебувають на ізоляції.[31][39][40]

Для осіб похилого віку, осіб з хронічними захворюваннями та осіб, які за ними доглядають

  • Особи похилого віку, особливо ті, хто перебуває в ізоляції або страждає від унаявних захворювань, можуть стати більш тривожними, злими або замкнутими. Надайте практичну та емоційну підтримку через опікунів та медичних працівників.
  • Поділіться фактами про кризу та надайте чітку інформацію про те, як зменшити ризик зараження.
  • Зберігайте доступ до призначених ліків.
  • Дізнайтеся заздалегідь, де і як отримати практичну допомогу.
  • Вивчайте та виконуйте щоденні домашні вправи.
  • Дотримуйтесь регулярних розкладів.
  • Підтримуйте зв'язок з близькими.
  • Продовжуйте хобі або звичайні справи.
  • Спілкуйтеся по телефону чи онлайн або виконуйте цікаву онлайн-діяльність з іншими.
  • Допоможіть жителям своєї місцевості, наприклад, надаючи їжу/допомогу іншим.

Для осіб в ізоляції

  • Залишайтеся на зв'язку та переглядайте соціальні мережі.
  • Звертайте увагу на свої потреби та почуття. Займіться розслаблюючою діяльністю.
  • Уникайте прислухатися до чуток.
  • Розпочніть нову діяльність.
  • Дотримуйтеся розпорядку дня.

Центри з контролю та профілактики захворювань заявили, що під час кризи громадяни повинні «намагатися займатися приємними справами та повертатися до нормального життя, наскільки це можливо».[41] Рецензоване дослідження, опубліковане в 2021 році, показує, що заняття відеоіграми може мати позитивний вплив на психічне здоров'я та благополуччя для граців, надаючи можливості для спілкування та зв'язку з іншими людьми.[42]

Країни

Китай

У Китаї Другою лікарнею Сянья, Інститутом психічного здоров'я, Науково-дослідним центром медичної психології Другої лікарні Сянья, та Китайським дослідницьким центром клінічної медицини медичних і психологічних захворювань був розроблений план психологічного втручання. В ньому акцентувалась увага на створенні медичної бригади для проведення онлайн-курсів для медичного персоналу, команди гарячої лінії та невідкладних заходів.[43] Онлайн-освітні та консультаційні служби були створені для платформ соціальних мереж, зокрема WeChat, Weibo та TikTok. Друковані книжки про психічне здоров'я та COVID-19 опублікували в Інтернеті. Безкоштовні електронні копії були доступні на сайті Китайської асоціації психічного здоров'я.[44]

США

Уряд США послабив положення закону про перенесення та підзвітність медичного страхування через обмежену відмову. Це дозволило лікарям оцінювати та лікувати людей за допомогою послуг відеочату, що раніше було заборонені, дозволяючи пацієнтам отримувати дистанційну допомогу.[45] 5 жовтня 2020 року тогочасний президент Дональд Трамп видав указ про вирішення проблем психічного та поведінкового здоров'я, заснувавши робочу групу з психічного здоров'я, пов'язаного з пандемією коронавірусної хвороби.[46] У своєму розпорядженні він посилався на звіт ЦКЗ, згідно з яким протягом 24–30 червня 2020 року 40,9 % із понад 5 тисяч американців повідомили про принаймні один несприятливий психічний чи поведінковий стан здоров'я, а 10,7 % серйозно думали про самогубство протягом місяця, що передував дослідженню.[47] 9 листопада 2020 року дослідження повідомило про результати когортного дослідження мережі електронних записів про стан здоров'я з використанням даних майже 70 мільйонів осіб, у тому числі 62354 осіб з COVID-19.[48] Майже у 20 % тих, хто пережив COVID-19, було діагностовано психіатричне захворювання між 14 і 90 днями після постановки діагнозу, у тому числі 5,8 % вперше поставлено психіатричні діагнози. Серед осіб без попереднього психіатричного анамнезу у хворих, госпіталізованих через COVID-19, частіше встановлювався перший психіатричний діагноз порівняно з іншими аналізованими подіями зі здоров'ям. Разом ці результати свідчать про те, що COVID-19 може посилити ймовірність появи психіатричних порушень, а люди з уже існуючими психічними захворюваннями можуть мати підвищений ризик захворювання на COVID-19.[49]

Симптоми психічних розладів під час COVID-19 і пов'язаних з ним локдаунів за населенням і професіями

Особи з психічними розладами

Унаслідок браку порівняльних даних до COVID-19 і нерепрезентативну вибірку незначна кількість досліджень змогли чітко визначити зміни в психічному здоров'ї, спричинені появою COVID-19. Згідно з дослідженнями, на початку 2020 року спостерігався сплеск проблем із психічним здоров'ям. Було виявлено, що молоді люди, особи з уже наявними розладами психічного здоров'я та особи з фінансовими труднощами стикаються зі більшою ймовірністюм погіршення психічного здоров'я. Імовірно, що деякі демографічні показники були недостатньо досліджені (зокрема, культурно та лінгвістично різноманітне населення та корінні народи), а також не використовувалися як деякі дослідницькі методики (зокрема, не вистачало якісних та змішаних методів досліджень).[50]

Обсесивно-компульсивний розлад

Обсесивно-компульсивний розлад, що є самостійним психіатричним захворюванням, досить поширений як у країнах, що розвиваються, так і в розвинених країнах.[51] Незважаючи на те, що соціальне та колективне сприйняття обсесивно-компульсивного розладу як хвороби є суб'єктивним і залежить від різних культур. Таким чином, дані про вплив пандемії COVID-19 на хворих на обсесивно-компульсивним розладом є спотвореними через різні культурні впливи на поведінку та зв'язки з його віруваннями.[52] Ті, хто живе з обсесивно-компульсивним розладом, поперпають від соціально-економічного стресу, пов'язаного з пандемією, оскільки COVID-19 висвітлювався в соціальних мережах і в цілодобовому циклі новин з моменту початку спалаху. Ці засоби масової інформації випромінюють страх, а ймовірність зараження в поєднанні із запровадженими карантинними заходами та періодами ізоляції спричинює виникнення захисних механізмів у хворих з обсесивно-компульсивним розладом. Така поведінка зумовлена ​​«психологічним дистресом» державного контролю та соціальних обмежень.[53]

Посттравматичний стресовий розлад

Емоції сильного стресу та самотності є факторами, що сприяють розвитку посттравматичного стресового розладу, а пандемія COVID-19 створила для людей умови, в яких ці явища скоріше з'являються. COVID-19 вплинув на соціальні структури в різних культурах, і для людей, які живуть з посттравматичним стресовим розладом, глобальні заходи, які регулюють суспільні відносини шляхом закриття шкіл, обмежень на кордонах, соціального дистанціювання, носіння масок і миття рук, спричинюють виникнення в населення почуття сильного страху і безпорадності.[54] Дослідження досвіду психологічного стресу в медичних працівників у 21 країні показує, що поширеність посттравматичного стресового розладу становить 21,5 %. Найбільший інтерес до цих досліджень виявили в країнах Близького Сходу і Європи, що вказує на міжкультурний вплив COVID-19 на розвиток посттравматичного стресового розладу.[55]

Тривога та депресія

Зростання проблем із психічним здоров'ям, зокрема поява депресії та тривоги, під час пандемії COVID-19 є загальним явищем в усьому світі. Хоча це справедливо для низки західних культур і суспільств, воно не охоплює всіх меншин у цих культурах. Згідно з результатами дослідження, проведеного Джурджеску та низкою інших дослідників (2022 рік)[56], було зроблено висновок, що під час пандемії у вагітних афроамериканок зріс рівень видимої тривоги та депресії. На додаток до цього дослідники також дійшли висновку, що вагітні афроамериканки відчували більший рівень самотності, що підвищувало їхній рівень тривоги, стресу та депресії. Високий рівень тривожності та депресії в цієї меншини можна пояснити кількома соціальними факторами, з якими їм довелося стикатися протягом життя. Тривалий час соціальної нерівності та гноблення, можливо, спричинив шлях до вищого рівня смертності та захворюваності, втрати роботи та відсутності продовольчої та житлової безпеки. Незважаючи на те, що пандемія COVID-19 вплинула на рівень психічного здоров'я в більшості західних культур, на людей у ​​цих демографічних групах, ймовірно, вплинуть історичні, соціальні та біологічні фактори.[57]

Діти

19 жовтня 2021 року Американська академія педіатрії, Американська академія дитячої та підліткової психіатрії та Асоціація дитячих лікарень оголосили «надзвичайний стан у національному масштабі» щодо психічного здоров'я дітей.[58]

Одне з досліджень показало, що багато дітей, які були розлучені з опікунами під час пандемії, пережили кризовий період. Діти, які були ізольовані або знаходились на карантині під час минулих пандемій, мали більшу ймовірність розвитку гострих стресових розладів, розладів адаптації та переживання горя, причому 30 % дітей відповідали клінічним критеріям посттравматичного стресового розладу.[59] Метааналіз 15 проведених досліджень показав, що в 79,4 % дітей і підлітків спостерігались негативні наслідки: 42,3 % були дратівливими, 41,7 % мали симптоми депресії, у 34,5 % спостерігалася підвищена тривожність, а 30,8 % мали проблеми з неуважністю. Багато молодих людей боролися з нудьгою, страхом і проблемами зі сном.[34]

Збірка з 29 досліджень, опублікована в серпні 2021 року «Jamanetwork»[60], показала, що поширеність симптомів депресії та тривоги подвоїлася під час COVID-19. У дослідженні також виявлено, що ці симптоми біли більш поширеними у старших підлітків, і це явище було більш поширеним серед дівчат.

У глобальному дослідженні, проведеному в жовтні 2020 року, негативні емоції, які відчували студенти, включали нудьгу (45,2 %), тривогу (39,8 %), розчарування (39,1 %), гнів (25,9 %), безнадійність (18,8 %) і сором (10,0 %). Найвищий рівень тривожності був виявлений у Південній Америці (65,7 %) та Океанії (64,4 %), за ними йшли Північна Америка (55,8 %) та Європа (48,7 %). Найменше симптоми тривожності проявлялись у студентів з Африки (38,1 %) та Азії (32,7 %). Подібний розподіл за континентами також спостерігався й для розчарування.[61]

Закриття шкіл спричинило занепокоєння в учнів з особливими потребами, оскільки порушився розпорядок дня, а лікувальні та соціальні заходи припинилися. Частина з них, хто включив шкільний розпорядок дня в свої заходи щодо нормалізації стану здоров'я, відчули посилення депресії та труднощів у пристосуванні до нормального розпорядку дня. Закриття обмежило доступність служб психічного здоров'я, а також здатність педагогів виявляти молодь із групи ризику.[45]

Посттравматичний стресовий розлад

Дослідження попередніх років та під час епідемій показали, що у дітей, які перебували в ізоляції, набагато частіше розвивався посттравматичний стресовий розлад.[35][38] Посттравматичний стресовий розлад у дітей може мати довгострокові наслідки для розвитку мозку, і у постраждалих дітей частіше розвиваються психіатричні розлади.[37][32][36]

Розлади аутистичного спектру

Запровадження локдауну внаслідок пандемії вплинуло на психічне здоров'я дітей з особливими потребами, створивши нові проблеми, зокрема відсутність розуміння пандемії та здатність виконувати шкільні завдання. Діти із розладами аутистичного спектру частіше відчувають неспокій внаслідок змін у навколишньому середовищі.[37]

Синдром порушення активності та уваги

Підлітки та діти з синдромом порушення активності та уваги намагалися залишатися обмеженими лише в одному просторі, що створювало труднощі для опікунів у пошуку занять, які були б цікавими та значущими для них.[37]

Вплив обмежень та ізоляції щодо COVID-19 вплинув на здатність дітей використовувати успішні механізми подолання та методи лікування синдрому порушення активності та уваги. Також зверталась увага на питання діагностики та лікування. У першу чергу клініцисти зіткнулися з проблемою диференціації ситуаційних і постійних симптомів синдрому у дітей і підлітків, у яких не було постійних факторів навколишнього середовища (тобто соціальних сфер), які дозволяли найкраще оцінити їхні симптоми. Внаслідок нестачі персоналу під час пандемії ті хворі, які хотіли пройти обстеження на предмет виявлення симптомів синдрому порушення активності та уваги, чекали на проведення обстеження у великих чергах. Ті, в кого був виявлений цей діагноз, були вимушено обмежені застосуванням виключно немедикаментозних методів лікування, такими як поведінкова та освітня терапія.[62] Ті діти та підлітки, які вже живуть з діагнозом синдрому порушення активності та уваги, також зіткнулися зі значними труднощами. Дослідження, проведені під час пандемії, показали, що соціальна ізоляція та директиви щодо знаходження лише вдома призвели до збільшення залежності від часу перед екраном для вирішення проблем з увагою. Серед цих дітей спостерігалося збільшення участі в онлайн-іграх на 75 %. У деяких випадках ігри можуть бути нездоровим механізмом подолання хвороби для молоді з синдромом порушення активності та уваги, і вже показано, що вони погіршують лікування симптомів хвороби. Крім того, цей надмірний час перед екраном було подовжено завдяки використанню Zoom для навчання. Діти із синдромом порушення активності та уваги повинні були одночасно обробляти слухові та зорові сигнали під час цих онлайн-занять, що призводило до «розсіяного зв'язку» та надмірної розумової стимуляції.[63]

Жінки

Дослідження в Китаї показали, що в жінок наявна значна кількість факторів ризику порушень психіки, включаючи стрес, тривогу, депресію та посттравматичний стресовий розлад, які посилюються під час пандемії. Зокрема, матері, які найчастіше відповідають за догляд та виховання дітей, повідомили, що відчувають хвилювання, страх, депресію та тривогу внаслідок нестатків під час пандемії коронавірусної хвороби.[64]

Багато жінок втратили роботу або звільнилися, щоб не заразити членів родини. Ставши безробітними, жінки зіткнулися зі збільшенням ролі догляду вдома. Жінки також пережили горе втрати близьких внаслідок пандемії, що вплинуло на їх психічне здоров'я. Опитування «Kaiser Family Foundation» у 2020 році показало, що 57 % жінок повідомили про проблеми з психічним здоров'ям внаслідок стресу, спричиненого пандемією.[65] Дослідження показують, що під час пандемії жінки дуже сприйнятливі до фізичного насильства та страждають від економічної нерівності. Самотні жінки мають менше підтримки та більше необхідних занять, тому пандемія сприяла появі в них більшого стресу та меншого часу для вирішення проблем зі своїм психічним здоров'ям.[66]

Вагітні жінки

У випадку появи психічних розладів під час вагітності спостерігається негативний вплив як на жінок, так і на дитину, тому пандемія COVID-19 відіграє певну роль у впливі на жінок та їх дітей через посилення почуття тривоги та депресії.[67]

COVID-19 посилює страх і занепокоєння у зв'язку з вразливістю через нечітке розуміння того, як хвороба впливає на вагітність. Дослідження 2020 року в Китаї за участю 4124 вагітних жінок показало, що після того, як вони дізналися, що COVID-19 може передаватися від людини до людини, їхні бали за Единбурзькою шкалою післяпологової депресії були набагато вищими, й у них спостерігався підвищений рівень тривоги, депресії та суїцидальних думок. Дослідження 2020 року в Канаді за участю 1987 вагітних жінок показало, що у 37 % жінок спостерігалися симптоми депресії, у 46,3 % — високий рівень тривоги, а у 67,6 % — підвищення тривоги, пов'язаної з вагітністю. У вагітних з позитивним тестом на COVID-19 спостерігалися низка ускладнень, включаючи передчасні пологи, передчасний розрив плодових оболонок, дистрес плода, мертвонародження та плацентарні інфекції.[64]

У дослідженні, проведеному Дюранкусом, понад третина показників інвентаризації тривоги Бека (BAI) та інвентаризації депресії Бека (BDI) у вагітних жінок перевищувала норму під час пандемії.[67]

Можливі загрози, які коронавірусна хвороба створює для життя матері та дитини, і те, як це може вплинути на належний допологовий догляд, пов'язані з вищим рівнем стресу, депресії та тривоги. Занепокоєння вагітних жінок посилювалося, коли вони думали про можливість інфікування, зміну планів пологів, відсутність їжі чи предметів першої необхідності та невизначеність того, як хвороба вплине на перебіг їх пологів.[68]

Латиноамериканки-іммігрантки

Дослідження 2018—2020 років показало, що латиноамериканські іммігранти заявили, що стикаються з дискримінацією та стигматизацією з боку інших національних груп, які вважали, що вони хворі на COVID-19. Таке лікування вплинуло або навіть погіршило їх психічне здоров'я. Під час пандемії латиноамериканські іммігранти виконували більшу роль у догляді за незначною підтримкою з боку інших, що вплинуло на їх погане психічне здоров'я та благополуччя. Дослідження показали вищий рівень депресії та тривоги серед латиноамериканських іммігрантів порівняно з періодом до пандемії. Латиноамериканські іммігранти вже стикалися з економічним стресом до пандемії, але COVID-19 посилив їх стрес внаслідок ізоляції, страху, відсутності підтримки, послуг і ресурсів.[69]

Жінки в Іспанії

Дослідження 2020 року серед жінок Барселони порівнювало їх рівень тривоги та депресії в перші дні карантину, а потім через 5 тижнів після карантину під час пандемії COVID-19. Результати дослідження показали, що рівень тривожності в них піднявся з 8,5 % до 17,6 %, а рівень депресії піднявся з 7,7 % до 22,5 %.

Результати дослідження показали кореляцію вищих ризиків тривоги та депресії в жінок з нестабільною особистістю, та в жінок, які не можуть легко контролювати негативні емоції. Пандемія посилила стрес, який вплинув на тих, хто був вразливий до стресових ситуацій.

Жінки, які мали справу з економічними проблемами та безробіттям під час пандемії, мали погане психічне здоров'я, але жінки з невротичними рисами були найбільш уразливими до проблем психічного здоров'я під час пандемії.[70]

Жінки в Туреччині

Опитування, проведене в Туреччині в 2020 році, показало, що молодші жінки та жінки, які навчаються в школі, показали більшу ступінь психічного вигорання. Перехід від очного навчання до онлайн-навчання негативно вплинув на психічне здоров'я жінок, які навчаються.

Під час пандемії жінкам довелося поєднувати навчання, роботу та догляд за дітьми, що призвело до виснаження та збільшення стресу. Вони також хвилювалися щодо тестування на встановлення та ймовірне поширення хвороби, оскільки вони працювали та поверталися додому під час пандемії.

Перебування вдома з обмеженнями спілкування негативно вплинуло на психічне благополуччя жінок; вони ставали виснаженими, самотніми, напруженими та стурбованими.[66]

Вплив на відносини між людьми

Стрес, спричинений пандемією, був названий основною причиною збільшення кількості розривів і розлучень, яке спостерігалося з середини 2020 року, оскільки зміна суспільних норм спонукала людей переглянути своє відношення до життя, стосунків та роботи. Експерти зі стосунків зазначили, що люди часто не усвідомлюють впливу стресу на стосунки та здатність пари бути хорошими партнерами одне для одного.[71] Деякі з названих причин включали стрес, спричинений життям у тісних і спільних приміщеннях, суперечки щодо розподілу домашньої роботи, та різне ставлення до серйозності хвороби, коли дехто з партнерів вирішили не дотримуватися державних вказівок щодо карантину, масок, обмежень або щеплень.[72] Також було зазначено вплив безробіття та/або зниження заробітної плати внаслідок пандемії, зазначивши, що це може проявлятися як тривога, гнів і розчарування, а також підвищена ймовірність насильства в сім'ї.[73]

Опитування, проведене британською благодійною організацією з підтримки стосунків «Relate» у квітні 2020 року показало, що майже чверть опитаних вважали, що карантин чинить додатковий тиск на їхні стосунки в сім'ї.[74] У парах, де одна сторона вирішила зробити щеплення, а інша – ні, виникала напруга через гнів, який виливався на партнера за те, що він позбавив їх шансу знову насолоджуватися життям.[75] За словами Ронена Стілмана, психотерапевта та прес-секретаря Ради психотерапії Великої Британії, пандемія забрала «добре налагоджені процедури, які пропонували комфорт, стабільність і ритм», і залишила багатьох партнерів у всьому світі з обмеженими можливостями «шукати інші форми підтримки чи стимулювання»[71] за межами їх стосунків, що поставило їх під серйозне напруження. Також було зазначено, що пандемія виступила каталізатором для розривів стосунків, які вже могли бути загрозливими, особливо коли попередні роздільні процедури партнерів слугували для маскування проблем у цьому відношенні.[73] Станом на грудень 2020 року було відзначено, що кількість пар, які шукають консультації щодо стосунків, зросла під час карантину.[74] Коли 2020 рік наближався до кінця, кількість розлучень у всьому світі помітно зросла, оскільки багато раніше задоволених пар розлучилися через накопичений стрес, спричинений пандемією. Британська юридична фірма «Stewarts» з липня по жовтень 2020 року зафіксувала зростання запитів на 122 % порівняно з тим самим періодом 2019 року.[73] У США сайт для укладання легальних контрактів «Legal Templates» повідомив про збільшення кількості видачі угод про розлучення на 34 % у першій половині 2020 року порівняно з тим самим періодом 2019 року.[72] Це включало й ті пари, які одружилися за попередні 5 місяців, що склало 20 % цих продажів.[73] Помітне зростання кількості заяв про розлучення під час пандемії коронавірусної хвороби також відбулося у Швеції.[76] Британська благодійна організація «Citizens Advice» повідомила про різке зростання кількості пошуків онлайн-порад щодо припинення стосунків.[73] У січні 2022 року стало відомо, що найбільша сімейна юридична фірма Великої Британії повідомила про збільшення запитів на розлучення на 95 % під час пандемії (виявивши, що більшість запитів надходять від жінок). Коли щеплення почали поширювати на дітей, розбіжності в поглядах між батьками також погіршили стосунки в шлюбі.[72]

Студенти та учні

Інфографіка, яку студенти можуть використовувати, щоб залишатися на зв'язку та покращити своє психічне здоров'я

Середня школа

У багатьох випадках, коли дорослі звертають увагу на стан психічного здоров'я своїх учнів, школи можуть відігравати роль сітки безпеки. У школах вчителі та дорослі можуть бути напоготові та розпізнавати фізичні/емоційні страждання, ознаки фізичного насильства та/або раптові значні чи непомітні зміни у поведінці. Якщо діти повідомляють про будь-які очевидні порушення, вчителі можуть втрутитися та надати своїм учням необхідні ресурси, щоб допомогти їм.[77] Однак під час пандемії COVID-19, коли вчителів і викладачів не було, ця система не діяла. Коли школи закрили, вчителям довелося перейти до онлайн-навчання, де вони більше не могли бачити, як учні почуваються фізично/розумово, і не могли надати їм необхідну допомогу. Через брак ресурсів для допомоги учням це призвело до різкого зростання рівня депресії та тривоги, рівень яких збільшився більш ніж на 20 %. Оскільки в учнів порушувався психічний стан, їм стало важко виконувати шкільні завдання.[78]

Оскільки заходи щодо боротьби з COVID-19 почали послаблюватися, а учні поверталися до очного навчання, вчителі помітили збільшення плаксивості та агресивної поведінки серед цієї категорії учнів, а також збільшення випадків насильства та булінгу.[79] Фахівці з питань психічного здоров'я закликали школи та навчальні заклади в усьому світі запровадити низку програм сприяння оздоровленню у своїх школах, які можуть навчити учнів, як запобігти несприятливим проблемам із психічним здоров'ям, та як впоратися з реальністю та триваючими наслідками COVID-19, щоб це не заважало здобувати освіту, та їх майбутнім починанням.[80]

Вища освіта

Інститут політики вищої освіти Великої Британії провів дослідження, яке показало, що 63 % студентів стверджували, що їхнє психічне здоров'я погіршилося, а 38 % продемонстрували задоволення доступом до служби психічного здоров'я.[81] Фізична шкода для здоров'я, зокрема передозування наркотиків, самогубства та зловживання психоактивними речовинами, досягла рекордного рівня. Академічний стрес, незадоволеність якістю викладання та страх заразитися були пов'язані з вищими показниками депресії.

Наявність постійних стосунків і життя з іншими були пов'язані з нижчими показниками депресії. Дослідження показали, що психологічний стрес після суворого карантину пом'якшувався рівнями гормону стресу кортизолу до пандемії та індивідуальними навичками подолання. Запровадження домашнього карантину, яке погіршувало самооцінку стресу, також покращувало когнітивні здібності, включаючи сприйняття перспективи та оперативну пам'ять.[82] Проте більша регуляція емоцій (виміряна до пандемії) була пов'язана з нижчим гострим стресом (виміряним за допомогою шкали впливу подій) у відповідь на початкову стадію поширення хвороби в США під час карантину.[83] Студенти, які пережили смерть близького члена сім'ї, що ставало причиною емоційного стресу, частіше вирішували залишатися вдома, та відвідувати коледжі віртуально.[84]

Ізоляція від інших людей і відсутність контакту з психіатричними службами погіршували симптоми. Конкретний рівень впливу на студентів відображав їхнє демографічне походження: студенти з сімей з низьким рівнем доходу та кольорові студенти відчували більший вплив на психічне здоров'я та вплив на навчання. Студенти, які мали проблеми з психічним здоров'ям, також мали проблеми з навчанням.[85] Студенти з сімей із високим рівнем доходу та студенти успішних шкільних округів частіше мали ресурси для покращення психічного здоров'я (та інші необхідні ресурси).[86]

Ті, хто вже жив з психопатологією, були більш уразливими до відчуття підвищеного рівня стресу під час карантину.[87] Зокрема, дослідники помітили збільшення кількості вразливостей, пов'язаних із розладами харчової поведінки. Соціальна ізоляція, яка супроводжує карантинні заходи та перебування вдома, для багатьох призвела до зменшення кількості фізичних рухів і активності, збільшення споживання їжі вдома, та збільшення часу, проведеного біля екрана. Протягом 3 місяців між січнем 2020 року та квітнем 2020 року на 10 % зросло сприйняття студентами свого тіла та опису своєї ваги як фактора ризику розвитку розладу харчової поведінки та прояву його симптомів.[88] Після завершення карантину рівень фізичної активності студентів залишався нижчим за рівень до пандемії навіть для тих, хто навчався в коледжах, які відновили очне навчання.[84] Дослідження показали, що, незважаючи на те, що у студентів коледжу не спостерігалося суттєвого збільшення ІМТ, частота занепокоєння студентів щодо набору ваги та подальшого збільшення ІМТ значно зросла.[88]

Міжнародне опитування, проведене в Норвегії, США, Великій Британії та Австралії наприкінці 2020 року, показало, що студенти вищих навчальних закладів мають гірше психічне здоров'я, ніж нестуденти.[89]

Працівники життєво необхідних галузей

Значна частина працівників життєво необхідних галузей не переходили на віддалену роботу[90], незважаючи на низьку доступність засобів індивідуального захисту і невідомий ризик заразитися коронавірусом. Ці працівники в середньому отримують скромну зарплату і, найімовірніше, належали до расових/етнічних меншин.[91]

Працівники з низьким доходом

Під час пандемії COVID-19 менше 5 % з працюючих у США без диплома про середню освіту працювали віддалено. Лише 7 % працівників сфери послуг США, більшість з яких були низькооплачуваними працівниками, які працюють з клієнтами, могли використовувати віддалену роботу. Працівники сфери послуг найменше отримували компенсацію за відгул. Загальнонаціональні економічні наслідки пандемії призвели до закриття підприємств і рекордного рівня безробіття. Низькооплачувані працівники та працівники, які працюють неповний робочий день, найімовірніше залишалися безробітними, а кольорові особи (особливо жінки) втратили роботу непропорційно більше порівняно із загальним населенням.[92]

Медичні працівники

До COVID-19 медичні працівники вже стикалися з багатьма стресовими факторами, включаючи ризики для здоров'я, можливість інфікування членів сім'ї та стрес від роботи з важкохворими. Фізичне та емоційне навантаження, викликане COVID-19, вплинуло на медичних працівників, збільшивши рівень тривоги, депресії та виснаження, що вплинуло на сон, якість роботи/співчуття до пацієнтів та рівень самогубств серед медичних працівників.[93]

Випадки тривоги та депресії серед медичних працівників, які спілкуються з пацієнтами з COVID-19, зросли на 1,57 % та 1,52 % відповідно.[94][18]

Одне з досліджень показало, що медсестри з безпосереднім контактом із хворим частіше відчувають тривогу, емоційне виснаження, депресію та посттравматичний стресовий розлад.[11]

Перехресне дослідження з використанням онлайн-опитування в Південній Каліфорнії вивчало рівень стресу до та під час пандемії. У дослідженні використовували 10-пунктову шкалу сприйнятого стресу[95] і шкалу стійкості Коннора-Девідсона для оцінки психологічного стресу та стійкості медсестер. Результати експерименту показали, що медсестри повідомили про відчуття помірного та високого рівня стресу порівняно з періодом до пандемії.[96]

Анкета з 5 частин, проведена серед медичних працівників у Гані для вивчення взаємозв'язку між COVID-19 і психічним здоров'ям. Опитувальник класифікував страхи учасників як «немає», «м'який», «помірний» і «екстремальний». Учасники також відповідали на запитання про депресію та оцінювали їх за шкалою стресу від депресії. Оскільки оцінювання поділялось на 3 категорії (депресія, тривога та стрес), учасники надали 3 числа, по одному для кожної категорії. Четверта частина оцінювала, чи відчувають учасники, що їм надано хороше психологічне середовище. П'ята частина оцінювала успішність подолання. Понад 40 % медичного персоналу повідомили про помірний або сильний страх. Депресія посіла перше місце з 16 %. Проте лише 30 % отримали зарплату, а застрахованими на випадок зараження були лише 40 % учасників опитування.[97]

Лікарні в Китаї, зокрема Центр психологічних досліджень і Китайський медичний і психологічний центр досліджень клінічної медицини, помітили ознаки психологічного дистресу в медичних працівників та розробили план допомоги персоналу, який має проблеми. Вони запропонували стратегії подолання стресу, гарячу лінію та навчання. Медичні працівники заявили, що все, що їм потрібно, це безперервний відпочинок і додаткові запаси. Крім того, медичний персонал у Китаї погодився використовувати поради психологів, щоб допомогти їм мати справу з хворими, які перебувають у стресовому стані.Вони запропонували мати спеціалістів із психічного здоров'я напоготові, коли пацієнт відчуває емоційний стрес.[98]

Спочатку медичні працівники у всьому світі відчували страх через можливе зараження.[99][100] Цей страх спричинив значе погіршення психічного здоров'я серед медсестер.[101]

Збільшення робочого навантаження пацієнтів сприяло впливу на психічне здоров'я. Кількість хворих у лікарнях зросла під час сезонних хвиль, іноді лікарні були перевантажені. Більшість медичних працівників відчували більші навантаження у зв'язку зі збільшенням потоку хворих. Обмеження на відвідування родини підвищили вимоги до персоналу.

У медпрацівників зросли прояви тривоги. Тривога прямо корелює з продуктивністю робітника. Одне з досліджень показало, що 13 % медсестер, хворих на COVID-19, і 16 % інших медичних працівників, які працюють з COVID-19, повідомили про явища сильної тривоги.[102] Інше дослідження з опитуванням медпрацівників у березні 2020 року та повторно в травні цього ж року виявило, що психологічний стрес і тривога серед медпрацівників зросли.[103] Інші дослідження показали, що через пандемію принаймні кожен п'ятий медичний працівник повідомляв про симптоми тривоги. Зокрема, тривогу оцінювали в 12 дослідженнях із загальною поширеністю 23,2 %.[104]

Одне дослідження показало, що поширеність тривоги кардинально змінилося через кілька місяців після початку пандемії. Було встановлено, що рівень поширеності тривоги після COVID становив близько 32 %. Учасники з помірною або надзвичайно сильною тривогою склали 26 % вибірки.[28] Особи, які працювали під час пандемії, повідомили про вищий рівень тривоги. В іншому дослідженні 42 % респондентів, які займаються доглядом за хворими, відчували значно більше занепокоєння, ніж надавачі послуг, які безпосередньо не доглядали за хворими.[19]

У медичних працівників спостерігалося посилення депресії та виснаження. В одному дослідженні понад 28 % вибірки повідомили про високий рівень емоційного виснаження. Понад 50 % вибірки повідомили про низький рівень деперсоналізації, за винятком медсестер і лікарів, які працюють із хворими на COVID-19, 37 % з яких повідомили про деперсоналізацію.[102] Інше дослідження показало, що рівень поширеності депресії досягав 22 % і що надзвичайно важка депресія мала місце у 13 % випадків.[28]

У перехресному опитуванні високий відсоток опитаних медсестер повідомили про високий рівень стресу та/або симптоми посттравматичного стресового розладу.[105] Було визначено вісім основних тез:

  • робота в ізольованому середовищі
  • Дефіцит ЗІЗ і дискомфорт від їх тривалого використання
  • проблеми зі сном
  • інтенсивність навантаження
  • культурні та мовні бар'єри
  • відсутність підтримки сім'ї
  • страх заразитися
  • недостатній досвід роботи з COVID-19.[105]

Багато з цих проблем пов'язані з пандемією. Нестача кадрів у системі охорони здоров'я не тільки впливає на здоров'я пацієнтів, але може негативно вплинути на медичних працівників. Дослідження показало, що понад 70 % лікарів і медсестер відчували помірний або сильний стрес.[106] Дослідження показало, що пряме спілкування з пацієнтами з COVID-19 значно збільшує стрес. Без втручання медперсонал і пацієнти мали б труднощі.

Примітки

  1. ↑ CDC (11 лютого 2020). Coronavirus Disease 2019 (COVID-19). Centers for Disease Control and Prevention (англ.). Процитовано 17 травня 2020.
  2. ↑ а б Stix G. Pandemic Year 1 Saw a Dramatic Global Rise in Anxiety and Depression. Scientific American (англ.). Процитовано 10 жовтня 2021.
  3. ↑ Luo Y, Chua CR, Xiong Z, Ho RC, Ho CS (23 листопада 2020). A Systematic Review of the Impact of Viral Respiratory Epidemics on Mental Health: An Implication on the Coronavirus Disease 2019 Pandemic. Frontiers in Psychiatry. 11: 565098. doi:10.3389/fpsyt.2020.565098. PMC 7719673. PMID 33329106.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  4. ↑ а б Santomauro DF, Herrera AM, Shadid J, Zheng P, Ashbaugh C, Pigott DM, Abbafati C, Adolph C, Amlag JO, Aravkin AY, Bang-Jensen BL (листопад 2021). Global prevalence and burden of depressive and anxiety disorders in 204 countries and territories in 2020 due to the COVID-19 pandemic. Lancet. 398 (10312): 1700—1712. doi:10.1016/S0140-6736(21)02143-7. PMC 8500697. PMID 34634250. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  5. ↑ COVID-19: Depression, anxiety soared 25 per cent in a year. UN News (англ.). 2 березня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
  6. ↑ Nearly one billion people have a mental disorder: WHO. UN News (англ.). 17 червня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
  7. ↑ OECD. read.oecd-ilibrary.org. Процитовано 7 травня 2020. (англ.)
  8. ↑ Jemberie WB, Stewart Williams J, Eriksson M, Grönlund AS, Ng N, Blom Nilsson M, Padyab M, Priest KC, Sandlund M, Snellman F, McCarty D, Lundgren LM (21 липня 2020). Substance Use Disorders and COVID-19: Multi-Faceted Problems Which Require Multi-Pronged Solutions. Frontiers in Psychiatry. 11: 714. doi:10.3389/fpsyt.2020.00714. PMC 7396653. PMID 32848907. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  9. ↑ Larsen, Jo (29 листопада 2021). 7 Remote Working From Home Techniques To Protect Mental Health. jolarsen.com (англ.). Процитовано 24 травня 2022.
  10. ↑ The Effects of Working From Home: How to Cope With the New Normal?. (англ.)
  11. ↑ а б в г Labrague LJ (October 2021). Pandemic fatigue and clinical nurses' mental health, sleep quality and job contentment during the covid-19 pandemic: The mediating role of resilience. Journal of Nursing Management. 29 (7): 1992—2001. doi:10.1111/jonm.13383. PMC 8237073. PMID 34018270.
  12. ↑ а б в Inter-Agency Standing Committee Guidelines on Mental Health and Psychosocial support (PDF). MH Innovation. Архів (PDF) оригіналу за 31 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020. (англ.)
  13. ↑ Kamerow, Douglas (3 квітня 2020). Covid-19: the crisis of personal protective equipment in the US. BMJ (англ.). 369: m1367. doi:10.1136/bmj.m1367. ISSN 1756-1833. PMID 32245847.
  14. ↑ а б Kamberi F, Sinaj E, Jaho J, Subashi B, Sinanaj G, Jaupaj K, Stramarko Y, Arapi P, Dine L, Gurguri A, Xhindoli J, Bucaj J, Serjanaj LA, Marzo RR, Nu Htay MN (жовтень 2021). Impact of COVID-19 pandemic on mental health, risk perception and coping strategies among health care workers in Albania - evidence that needs attention. Clinical Epidemiology and Global Health. 12: 100824. doi:10.1016/j.cegh.2021.100824. PMC 8567021. PMID 34751254. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  15. ↑ ICN COVID-19 Update: New guidance on mental health and psychosocial support will help to alleviate effects of stress on hard-pressed staff. ICN - International Council of Nurses (англ.). Архів оригіналу за 28 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020.
  16. ↑ Emergency Responders: Tips for taking care of yourself. emergency.cdc.gov (англ.). 10 січня 2020. Архів оригіналу за 27 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020.
  17. ↑ Leary JE. Managing the Impact of Isolation in Nursing Homes Due to COVID-19 | HealthCity. healthcity.bmc.org (англ.). Процитовано 25 січня 2022.
  18. ↑ а б Cho M, Kim O, Pang Y, Kim B, Jeong H, Lee J, Jung H, Jeong SY, Park HY, Choi H, Dan H (червень 2021). Factors affecting frontline Korean nurses' mental health during the COVID-19 pandemic. International Nursing Review. 68 (2): 256—265. doi:10.1111/inr.12679. PMC 8251381. PMID 33894067. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  19. ↑ а б Wu PE, Styra R, Gold WL (квітень 2020). Mitigating the psychological effects of COVID-19 on health care workers. CMAJ. 192 (17): E459—E460. doi:10.1503/cmaj.200519. PMC 7207194. PMID 32295761. (англ.)
  20. ↑ а б Spoorthy MS, Pratapa SK, Mahant S (червень 2020). Mental health problems faced by healthcare workers due to the COVID-19 pandemic-A review. Asian Journal of Psychiatry. 51: 102119. doi:10.1016/j.ajp.2020.102119. PMC 7175897. PMID 32339895. (англ.)(англ.)
  21. ↑ CG REPORT 3: The Impact of Pandemic Restrictions on Childhood Mental Health. Collateral Global (англ.). Процитовано 27 січня 2022.
  22. ↑ The Use of Psychological PPE in the Face of - ProQuest. www.proquest.com (англ.). Процитовано 23 січня 2022.
  23. ↑ Shipman, Kristine; Burrell, Darrell Norman; Huff Mac Pherson, Allison (2021). An organizational analysis of how managers must understand the mental health impact of teleworking during COVID-19 on employees. International Journal of Organizational Analysis (англ.). 1 (1): 24. doi:10.1108/IJOA-03-2021-2685. ISSN 1934-8835. (англ.)
  24. ↑ Mental health and psychosocial considerations during the COVID-19 outbreak (PDF). World Health Organization. Архів (PDF) оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020. (англ.)
  25. ↑ Coronavirus Disease 2019 (COVID-19). Centers for Disease Control and Prevention (англ.). 11 лютого 2020. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020.
  26. ↑ Chew QH, Wei KC, Vasoo S, Sim K (жовтень 2020). Psychological and Coping Responses of Health Care Workers Toward Emerging Infectious Disease Outbreaks: A Rapid Review and Practical Implications for the COVID-19 Pandemic. The Journal of Clinical Psychiatry. 81 (6). doi:10.4088/JCP.20r13450. PMID 33084255. (англ.)
  27. ↑ 'Schizophrenic' vs. 'person with schizophrenia': Does person-first language really matter?. www.advisory.com (англ.). Процитовано 27 квітня 2022.
  28. ↑ а б в Woon LS, Sidi H, Nik Jaafar NR, Leong Bin Abdullah MF (грудень 2020). Mental Health Status of University Healthcare Workers during the COVID-19 Pandemic: A Post-Movement Lockdown Assessment. International Journal of Environmental Research and Public Health. 17 (24): 9155. doi:10.3390/ijerph17249155. PMC 7762588. PMID 33302410.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  29. ↑ а б Stuijfzand S, Deforges C, Sandoz V, Sajin CT, Jaques C, Elmers J, Horsch A (серпень 2020). Psychological impact of an epidemic/pandemic on the mental health of healthcare professionals: a rapid review. BMC Public Health. 20 (1): 1230. doi:10.1186/s12889-020-09322-z. PMC 7422454. PMID 32787815.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  30. ↑ а б Zaçe D, Hoxhaj I, Orfino A, Viteritti AM, Janiri L, Di Pietro ML (квітня 2021). Interventions to address mental health issues in healthcare workers during infectious disease outbreaks: A systematic review. Journal of Psychiatric Research. 136: 319—333. doi:10.1016/j.jpsychires.2021.02.019. PMC 7880838. PMID 33636688. (англ.)
  31. ↑ а б в г Ghosh R, Dubey MJ, Chatterjee S, Dubey S (June 2020). Impact of COVID -19 on children: special focus on the psychosocial aspect. Minerva Pediatrica. 72 (3): 226—235. doi:10.23736/s0026-4946.20.05887-9. PMID 32613821.
  32. ↑ а б в Guessoum SB, Lachal J, Radjack R, Carretier E, Minassian S, Benoit L, Moro MR (September 2020). Adolescent psychiatric disorders during the COVID-19 pandemic and lockdown. Psychiatry Research. 291: 113264. doi:10.1016/j.psychres.2020.113264. PMC 7323662. PMID 32622172.
  33. ↑ а б в Imran N, Aamer I, Sharif MI, Bodla ZH, Naveed S (26 червня 2020). Psychological burden of quarantine in children and adolescents: A rapid systematic review and proposed solutions. Pakistan Journal of Medical Sciences. 36 (5): 1106—1116. doi:10.12669/pjms.36.5.3088. PMC 7372688. PMID 32704298.
  34. ↑ а б в г д е Panda PK, Gupta J, Chowdhury SR, Kumar R, Meena AK, Madaan P, Sharawat IK, Gulati S (січень 2021). Psychological and Behavioral Impact of Lockdown and Quarantine Measures for COVID-19 Pandemic on Children, Adolescents and Caregivers: A Systematic Review and Meta-Analysis. Journal of Tropical Pediatrics. 67 (1). doi:10.1093/tropej/fmaa122. PMC 7798512. PMID 33367907. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка)
  35. ↑ а б в Sethy M, Mishra R (September 2020). An Integrated Approach to Deal with Mental Health Issues of Children and Adolescent during COVID-19 Pandemic. Journal of Clinical and Diagnostic Research. 14 (9). doi:10.7860/jcdr/2020/45418.14002. ISSN 2249-782X.
  36. ↑ а б в г Shah K, Mann S, Singh R, Bangar R, Kulkarni R (August 2020). Impact of COVID-19 on the Mental Health of Children and Adolescents. Cureus. 12 (8): e10051. doi:10.7759/cureus.10051. PMC 7520396. PMID 32999774.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  37. ↑ а б в г д е ж Singh S, Roy D, Sinha K, Parveen S, Sharma G, Joshi G (November 2020). Impact of COVID-19 and lockdown on mental health of children and adolescents: A narrative review with recommendations. Psychiatry Research. 293: 113429. doi:10.1016/j.psychres.2020.113429. PMC 7444649. PMID 32882598.
  38. ↑ а б в г Pedrosa AL, Bitencourt L, Fróes AC, Cazumbá ML, Campos RG, de Brito SB, Simões E, Silva AC (2020). Emotional, Behavioral, and Psychological Impact of the COVID-19 Pandemic. Frontiers in Psychology (English) . 11: 566212. doi:10.3389/fpsyg.2020.566212. PMC 7561666. PMID 33117234.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  39. ↑ а б Fegert JM, Vitiello B, Plener PL, Clemens V (12 травня 2020). Challenges and burden of the Coronavirus 2019 (COVID-19) pandemic for child and adolescent mental health: a narrative review to highlight clinical and research needs in the acute phase and the long return to normality. Child and Adolescent Psychiatry and Mental Health. 14 (1): 20. doi:10.1186/s13034-020-00329-3. PMC 7216870. PMID 32419840.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  40. ↑ Marques de Miranda D, da Silva Athanasio B, Sena Oliveira AC, Simoes-E-Silva AC (December 2020). How is COVID-19 pandemic impacting mental health of children and adolescents?. International Journal of Disaster Risk Reduction. 51: 101845. doi:10.1016/j.ijdrr.2020.101845. PMC 7481176. PMID 32929399. (англ.)
  41. ↑ Coping with a Disaster or Traumatic Event. Centers for Disease Control and Prevention. U.S. Department of Health & Human Services. 13 вересня 2019. (англ.)
  42. ↑ Barr M, Copeland-Stewart A (6 травня 2021). Playing Video Games During the COVID-19 Pandemic and Effects on Players' Well-Being. Games and Culture (англ.). 17: 122—139. doi:10.1177/15554120211017036. ISSN 1555-4120.
  43. ↑ Chen Q, Liang M, Li Y, Guo J, Fei D, Wang L, He L, Sheng C, Cai Y, Li X, Wang J, Zhang Z (квітень 2020). Mental health care for medical staff in China during the COVID-19 outbreak. The Lancet. Psychiatry. 7 (4): e15—e16. doi:10.1016/S2215-0366(20)30078-X. PMC 7129426. PMID 32085839. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  44. ↑ Liu S, Yang L, Zhang C, Xiang YT, Liu Z, Hu S, Zhang B (квітень 2020). Online mental health services in China during the COVID-19 outbreak. The Lancet. Psychiatry. 7 (4): e17—e18. doi:10.1016/S2215-0366(20)30077-8. PMC 7129099. PMID 32085841. (англ.)
  45. ↑ а б Golberstein E, Wen H, Miller BF (вересня 2020). Coronavirus Disease 2019 (COVID-19) and Mental Health for Children and Adolescents. JAMA Pediatrics. 174 (9): 819—820. doi:10.1001/jamapediatrics.2020.1456. PMID 32286618. (англ.)
  46. ↑ Trump DJ (5 жовтня 2020). Executive Order on Saving Lives Through Increased Support For Mental- and Behavioral-Health Needs. (англ.)
  47. ↑ Czeisler MÉ, Lane RI, Petrosky E, Wiley JF, Christensen A, Njai R, Weaver MD, Robbins R, Facer-Childs ER, Barger LK, Czeisler CA, Howard ME, Rajaratnam SM (серпень 2020). Mental Health, Substance Use, and Suicidal Ideation During the COVID-19 Pandemic - United States, June 24-30, 2020. MMWR. Morbidity and Mortality Weekly Report (англ.). 69 (32): 1049—1057. doi:10.15585/mmwr.mm6932a1. PMC 7440121. PMID 32790653. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  48. ↑ Taquet M, Luciano S, Geddes JR, Harrison PJ (лютий 2021). Bidirectional associations between COVID-19 and psychiatric disorder: retrospective cohort studies of 62354 COVID-19 cases in the USA. The Lancet. Psychiatry. 8 (2): 130—140. doi:10.1016/s2215-0366(20)30462-4. PMC 7820108. PMID 33181098. (англ.)
  49. ↑ Taquet M, Luciano S, Geddes JR, Harrison PJ (лютий 2021). Bidirectional associations between COVID-19 and psychiatric disorder: retrospective cohort studies of 62 354 COVID-19 cases in the USA. The Lancet. Psychiatry. 8 (2): 130—140. doi:10.1016/S2215-0366(20)30462-4. PMC 7820108. PMID 33181098. (англ.)
  50. ↑ Zhao, Yixuan; Leach, Liana S.; Walsh, Erin; Batterham, Philip J.; Calear, Alison L.; Phillips, Christine; Olsen, Anna; Doan, Tinh; LaBond, Christine; Banwell, Cathy (15 червня 2022). COVID-19 and mental health in Australia – a scoping review. BMC Public Health. 22 (1): 1200. doi:10.1186/s12889-022-13527-9. ISSN 1471-2458. PMC 9200373. PMID 35705931.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  51. ↑ Stein, Dan J.; Rapoport, Judith L. (1996). Cross-Cultural Studies and Obsessive-Compulsive Disorder. CNS Spectrums. 1: 42—46. doi:10.1017/S1092852900000675. (англ.)
  52. ↑ Williams M.T, Chapman L.K, Simms J.V and Tellawi G (2017) ‘Cross-Cultural Phenomenology of Obsessive-Compulsive Disorder,’ in Abramowitz J.Z, McKay D and Storch E.A (eds) The Wiley Handbook of Obsessive-Compulsive Disorders, John Wiley & Sons Ltd. (англ.)
  53. ↑ Taylor, Steven (2022). The Psychology of Pandemics. Annual Review of Clinical Psychology. 18: 581—609. doi:10.1146/annurev-clinpsy-072720-020131. PMID 34780260. (англ.)
  54. ↑ Jeftić, Alma; Ikizer, Gözde; Tuominen, Jarno; Chrona, Stavroula; Kumaga, Raisa (2021). Connection between the COVID-19 pandemic, war trauma reminders, perceived stress, loneliness, and PTSD in Bosnia and Herzegovina. Current Psychology: 1—13. doi:10.1007/s12144-021-02407-x. PMC 8531897. PMID 34703194. (англ.)
  55. ↑ Li, Yufei; Scherer, Nathaniel; Felix, Lambert; Kuper, Hannah (2021). Prevalence of depression, anxiety and post-traumatic stress disorder in health care workers during the COVID-19 pandemic: A systematic review and meta-analysis. PLOS ONE. 16 (3): e0246454. Bibcode:2021PLoSO..1646454L. doi:10.1371/journal.pone.0246454. PMC 7946321. PMID 33690641.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  56. ↑ Giurgescu, Carmen; Wong, Ana Carolina; Rengers, Brooke; Vaughan, Sarah; Nowak, Alexandra L.; Price, Mercedes; Dailey, Rhonda K.; Anderson, Cindy M.; Walker, Deborah S.; Misra, Dawn P. (2022). Loneliness and Depressive Symptoms among Pregnant Black Women during the COVID-19 Pandemic. Western Journal of Nursing Research. 44 (1): 23—30. doi:10.1177/01939459211043937. PMID 34549653. (англ.)
  57. ↑ Williams, David R. (2018). Stress and the Mental Health of Populations of Color: Advancing Our Understanding of Race-related Stressors. Journal of Health and Social Behavior. 59 (4): 466—485. doi:10.1177/0022146518814251. PMC 6532404. PMID 30484715. (англ.)
  58. ↑ AAP-AACAP-CHA Declaration of a National Emergency in Child and Adolescent Mental Health. www.aap.org (англ.). Процитовано 27 січня 2022.
  59. ↑ Liu JJ, Bao Y, Huang X, Shi J, Lu L (травень 2020). Mental health considerations for children quarantined because of COVID-19. The Lancet. Child & Adolescent Health. 4 (5): 347—349. doi:10.1016/S2352-4642(20)30096-1. PMC 7118598. PMID 32224303. (англ.)
  60. ↑ Racine N, McArthur BA, Cooke JE, Eirich R, Zhu J, Madigan S (листопад 2021). Global Prevalence of Depressive and Anxiety Symptoms in Children and Adolescents During COVID-19: A Meta-analysis. JAMA Pediatrics. 175 (11): 1142—1150. doi:10.1001/jamapediatrics.2021.2482. PMC 8353576. PMID 34369987. (англ.)
  61. ↑ Aristovnik A, Keržič D, Ravšelj D, Tomaževič N, Umek L (жовтень 2020). Impacts of the COVID-19 Pandemic on Life of Higher Education Students: A Global Perspective. Sustainability. 12 (20): 8438. doi:10.3390/su12208438.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  62. ↑ Stein, MA (2022). Editorial Perspective: COVID-19, ADHD management and telehealth: uncertain path. Journal of Child Psychology and Psychiatry. 7 (63): 829—831. doi:10.1111/jcpp.13584. PMC 9114980. PMID 35137959. (англ.)
  63. ↑ Saline, S (2021). Thriving in the New Normal: How COVID-19 has Affected Alternative Learners and Their Families and Implementing Effective, Creative Therapeutic Interventions. Smith College Studies in Social Work. 91 (1): 1—28. doi:10.1080/00377317.2020.1867699. (англ.)
  64. ↑ а б Almeida, Marcela; Shrestha, Angela D.; Stojanac, Danijela; Miller, Laura J. (1 грудня 2020). The impact of the COVID-19 pandemic on women’s mental health. Archives of Women's Mental Health (англ.). 23 (6): 741—748. doi:10.1007/s00737-020-01092-2. ISSN 1435-1102. PMC 7707813. PMID 33263142. (англ.)
  65. ↑ Foxwell, Anessa M.; Kennedy, Erin E.; Naylor, Mary (1 липня 2021). Investment in Women's Mental Health During and After the COVID-19 Pandemic. Journal of Women's Health. 30 (7): 918—919. doi:10.1089/jwh.2021.0224. ISSN 1540-9996. PMC 8290297. PMID 34077682. (англ.)
  66. ↑ а б Tekkas Kerman, Kader; Albayrak, Selvinaz; Arkan, Gulcihan; Ozabrahamyan, Serena; Beser, Ayse (серпень 2022). The effect of the COVID‐19 social distancing measures on Turkish women's mental well‐being and burnout levels: A cross‐sectional study. International Journal of Mental Health Nursing. 31 (4): 985—1001. doi:10.1111/inm.13009. ISSN 1445-8330. PMC 9111787. PMID 35466490 — через EBSCOhost. (англ.)
  67. ↑ а б Turan, Gokce; Taner, Mehmet Zeki; Eser, Ayla; Tufan, Ayse Duygu; Terece, Cem; Uckan, Hasan Huseyin; Nas, Tuncay (березня 2022). Impact of the COVID-19 Pandemic on Anxiety and Depression Levels in Pregnant Women: COVID-19 Pandemisinin Gebelerdeki Anksiyete ve Depresyon Düzeylerine Etkisi. Dicle Medical Journal / Dicle Tip Dergisi. 49 (1): 53—65. doi:10.5798/dicletip.1086193 — через EBSCOhost. (англ.)
  68. ↑ Eleftheriades, Makarios; Vousoura, Eleni; Eleftheriades, Anna; Pervanidou, Panagiota; Zervas, Iannis M.; Chrousos, George; Vlahos, Nikolaos F.; Sotiriadis, Alexandros (May 2022). Physical Health, Media Use, Stress, and Mental Health in Pregnant Women during the COVID-19 Pandemic. Diagnostics (2075-4418). 12 (5): N.PAG—N.PAG. doi:10.3390/diagnostics12051125 — через EBSCO host.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  69. ↑ Ornelas, India J.; Tornberg-Belanger, Stephanie; Balkus, Jennifer E.; Bravo, Perla; Perez Solorio, S. Adriana; Perez, Georgina E.; Tran, Anh N. (жовтень 2021). Coping With COVID-19: The Impact of the Pandemic on Latina Immigrant Women’s Mental Health and Well-being. Health education & behavior : the official publication of the Society for Public Health Education. 48 (6): 733—738. doi:10.1177/10901981211050638. ISSN 1090-1981. PMC 9241170. PMID 34672827 — через NIH. (англ.)
  70. ↑ Muro, Anna; Feliu-Soler, Albert; Castellà, Judit (липень 2021). Psychological impact of COVID-19 lockdowns among adult women: the predictive role of individual differences and lockdown duration. Women & Health. 61 (7): 668—679. doi:10.1080/03630242.2021.1954133. ISSN 0363-0242. PMID 34284689 — через Taylor & Francis Online. (англ.)
  71. ↑ а б Aratani, Lauren (14 лютого 2021). Caught in a Covid romance: how the pandemic has rewritten relationships. The Guardian (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  72. ↑ а б в Ellyatt, Holly (21 січня 2022). Arguing with your partner over Covid? You're not alone, with the pandemic straining many relationships. CNBC (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  73. ↑ а б в г д Savage, Maddy (7 грудня 2020). Why the pandemic is causing spikes in break-ups and divorces. BBC (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  74. ↑ а б Ailes, Emma (3 грудня 2020). 'Covid ended our marriage': The couples who split in the pandemic. BBC News (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  75. ↑ Colier, Nancy (12 жовтня 2021). When COVID Threatens to Break Up Your Relationship. Psychology Today (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  76. ↑ Foster, Keith (21 серпня 2020). Sweden sees a rise in divorce applications during pandemic. Sveriges Radio (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  77. ↑ Teen Mental Health During COVID-19. publichealth.jhu.edu (англ.). Johns Hopkins Bloomberg School of Public Health. Процитовано 4 березня 2022.
  78. ↑ Barbosa-Camacho, Francisco José; Romero-Limón, Olaya Moramay; Ibarrola-Peña, Juan Carlos; Almanza-Mena, Yolanda Lorelei; Pintor-Belmontes, Kevin Josué; Sánchez-López, Verónica Alexandra; Chejfec-Ciociano, Jonathan Matías; Guzmán-Ramírez, Bertha Georgina; Sapién-Fernández, José Héctor; Guzmán-Ruvalcaba, Mario Jesús; Nájar-Hinojosa, Rodrigo; Ochoa-Rodriguez, Itzel; Cueto-Valadez, Tania Abigail; Cueto-Valadez, Andrea Estefanía; Fuentes-Orozco, Clotilde (30 червня 2022). Depression, anxiety, and academic performance in COVID-19: a cross-sectional study. BMC Psychiatry. 22 (1): 443. doi:10.1186/s12888-022-04062-3. PMC 9243721. PMID 35773635.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  79. ↑ COVID Harmed Kids' Mental Health—And Schools Are Feeling It. pew.org (англ.). Процитовано 4 березня 2022.
  80. ↑ Pieh C, Plener PL, Probst T, Dale R, Humer E (червень 2021). Assessment of Mental Health of High School Students During Social Distancing and Remote Schooling During the COVID-19 Pandemic in Austria. JAMA Network Open. 4 (6): e2114866. doi:10.1001/jamanetworkopen.2021.14866. PMC 8239947. PMID 34181016. (англ.)
  81. ↑ Covid: Many students say their mental health is worse due to pandemic. BBC News (англ.). 31 березня 2021. Процитовано 6 квітня 2021.
  82. ↑ Baliyan S, Cimadevilla JM, de Vidania S, Pulopulos MM, Sandi C, Venero C (березень 2021). Differential Susceptibility to the Impact of the COVID-19 Pandemic on Working Memory, Empathy, and Perceived Stress: The Role of Cortisol and Resilience. Brain Sciences. 11 (3): 348. doi:10.3390/brainsci11030348. PMC 7998983. PMID 33803413.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  83. ↑ Tyra AT, Griffin SM, Fergus TA, Ginty AT (червень 2021). Individual differences in emotion regulation prospectively predict early COVID-19 related acute stress. Journal of Anxiety Disorders. 81: 102411. doi:10.1016/j.janxdis.2021.102411. PMID 33962141. (англ.)
  84. ↑ а б Anderson JR, Bloom MJ, Chen G, Jost SR, Keating DP, Lang A, Mankin NV, McMahan ER, Merheb JA, Nelson PP, Nnaji JC, Valderamma-Araya EF (липень 2022). The Impact of the COVID-19 Pandemic on College Student's Stress and Physical Activity Levels. Building Healthy Academic Communities Journal. 6: 9—21. doi:10.18061/bhac.v6i1.8670. (англ.)
  85. ↑ Terada Y (23 червня 2020). Covid-19's Impact on Students' Academic and Mental Well-Being. Edutopia (англ.). Процитовано 18 квітня 2021.
  86. ↑ Coronavirus Impact on Students and Education Systems. NAACP (англ.). Процитовано 18 квітня 2021.
  87. ↑ Quattrocchi A (4 січня 2022). Perspective | COVID-19 sparks mental health crisis on college campuses nationwide. EducationNC (англ.). Процитовано 24 лютого 2022.
  88. ↑ а б Keel PK, Gomez MM, Harris L, Kennedy GA, Ribeiro J, Joiner TE (листопад 2020). Gaining "The Quarantine 15:" Perceived versus observed weight changes in college students in the wake of COVID-19. The International Journal of Eating Disorders. 53 (11): 1801—1808. doi:10.1002/eat.23375. PMC 7461524. PMID 32856752.
  89. ↑ Bonsaksen, Tore; Chiu, Vivian; Leung, Janni; Schoultz, Mariyana; Thygesen, Hilde; Price, Daicia; Ruffolo, Mary; Geirdal, Amy Østertun (червень 2022). Students' Mental Health, Well-Being, and Loneliness during the COVID-19 Pandemic: A Cross-National Study. Healthcare (англ.). 10 (6): 996. doi:10.3390/healthcare10060996. ISSN 2227-9032. PMC 9222513. PMID 35742047.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  90. ↑ Tomer A, Kane JW (10 червня 2020). To protect frontline workers during and after COVID-19, we must define who they are. Brookings (англ.). Процитовано 30 листопада 2021.
  91. ↑ Bourdon O, Raymond C, Marin MF, Olivera-Figueroa L, Lupien SJ, Juster RP (квітень 2020). A time to be chronically stressed? Maladaptive time perspectives are associated with allostatic load. Biological Psychology. 152: 107871. doi:10.1016/j.biopsycho.2020.107871. PMID 32070718. (англ.)
  92. ↑ Young women and workers in hospitality and retail trade were hardest hit. OECD Economic Surveys: Finland. 16 січня 2021. doi:10.1787/9817f5e0-en. ISBN 9789264362222. ISSN 1999-0545. (англ.)
  93. ↑ Shreffler J, Petrey J, Huecker M (серпень 2020). The Impact of COVID-19 on Healthcare Worker Wellness: A Scoping Review. The Western Journal of Emergency Medicine. 21 (5): 1059—1066. doi:10.5811/westjem.2020.7.48684. PMC 7514392. PMID 32970555. (англ.)
  94. ↑ Shaukat N, Ali DM, Razzak J (липень 2020). Physical and mental health impacts of COVID-19 on healthcare workers: a scoping review. International Journal of Emergency Medicine. 13 (1): 40. doi:10.1186/s12245-020-00299-5. PMC 7370263. PMID 32689925.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  95. ↑ Kim, S. C.; Quiban, C.; Sloan, C.; Montejano, A. (2020). Predictors of poor mental health among nurses during COVID‐19 pandemic. Nursing Open. 8 (2): 900—907. doi:10.1002/nop2.697. PMC 7753542. PMID 33570266. (англ.)
  96. ↑ Kim SC, Quiban C, Sloan C, Montejano A (березень 2021). Predictors of poor mental health among nurses during COVID-19 pandemic. Nursing Open. 8 (2): 900—907. doi:10.1002/nop2.697. PMC 7753542. PMID 33570266. (англ.)
  97. ↑ Ofori AA, Osarfo J, Agbeno EK, Manu DO, Amoah E (1 січня 2021). Psychological impact of COVID-19 on health workers in Ghana: A multicentre, cross-sectional study. SAGE Open Medicine. 9: 20503121211000919. doi:10.1177/20503121211000919. PMC 7958156. PMID 33786183. (англ.)
  98. ↑ Ghosh R, Dubey MJ, Chatterjee S, Dubey S (червень 2020). Impact of COVID -19 on children: special focus on the psychosocial aspect. Minerva Pediatrica. 72 (3): 226—235. doi:10.23736/S0026-4946.20.05887-9. PMID 32613821. (англ.)
  99. ↑ Liu YE, Zhai ZC, Han YH, Liu YL, Liu FP, Hu DY (вересень 2020). Experiences of front-line nurses combating coronavirus disease-2019 in China: A qualitative analysis. Public Health Nursing. 37 (5): 757—763. doi:10.1111/phn.12768. PMC 7405388. PMID 32677072. (англ.)
  100. ↑ Arnetz JE, Goetz CM, Arnetz BB, Arble E (листопад 2020). Nurse Reports of Stressful Situations during the COVID-19 Pandemic: Qualitative Analysis of Survey Responses. International Journal of Environmental Research and Public Health. 17 (21): 8126. doi:10.3390/ijerph17218126. PMC 7663126. PMID 33153198.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  101. ↑ Glasofer A, Townsend AB (жовтень 2020). Supporting nurses' mental health during the pandemic. Nursing. 50 (10): 60—63. doi:10.1097/01.NURSE.0000697156.46992.b2. PMID 32947374. (англ.)
  102. ↑ а б Di Mattei VE, Perego G, Milano F, Mazzetti M, Taranto P, Di Pierro R, De Panfilis C, Madeddu F, Preti E (травень 2021). The "Healthcare Workers' Wellbeing (Benessere Operatori)" Project: A Picture of the Mental Health Conditions of Italian Healthcare Workers during the First Wave of the COVID-19 Pandemic. International Journal of Environmental Research and Public Health. 18 (10): 5267. doi:10.3390/ijerph18105267. PMC 8156728. PMID 34063421. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  103. ↑ Sasaki N, Kuroda R, Tsuno K, Kawakami N (листопад 2020). The deterioration of mental health among healthcare workers during the COVID-19 outbreak: A population-based cohort study of workers in Japan. Scandinavian Journal of Work, Environment & Health. 46 (6): 639—644. doi:10.5271/sjweh.3922. PMC 7737801. PMID 32905601. (англ.)
  104. ↑ Pappa S, Ntella V, Giannakas T, Giannakoulis VG, Papoutsi E, Katsaounou P (серпень 2020). Prevalence of depression, anxiety, and insomnia among healthcare workers during the COVID-19 pandemic: A systematic review and meta-analysis. Brain, Behavior, and Immunity. 88: 901—907. doi:10.1016/j.bbi.2020.05.026. PMC 7206431. PMID 32437915. (англ.)
  105. ↑ а б Leng M, Wei L, Shi X, Cao G, Wei Y, Xu H, Zhang X, Zhang W, Xing S, Wei H (березень 2021). Mental distress and influencing factors in nurses caring for patients with COVID-19. Nursing in Critical Care. 26 (2): 94—101. doi:10.1111/nicc.12528. PMID 33448567. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  106. ↑ Kader N, Elhusein B, Chandrappa NS, Nashwan AJ, Chandra P, Khan AW, Alabdulla M (серпень 2021). Perceived stress and post-traumatic stress disorder symptoms among intensive care unit staff caring for severely ill coronavirus disease 2019 patients during the pandemic: a national study. Annals of General Psychiatry. 20 (1): 38. doi:10.1186/s12991-021-00363-1. PMC 8379565. PMID 34419094.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)

Посилання

Хронологія
Штами
Вплив
Події
Установи
Лікарні та готелі
Організації
Особи
Медичні працівники
Науковці
Посадові особи
ВООЗ
Країни
Інші
Померли
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Психічне_здоров%27я_під_час_пандемії_COVID-19&oldid=37782930