Арзу Гейбуллаєва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Арзу Гейбуллаєва
Народилася 1 серпня 1983(1983-08-01) (40 років)
Баку, Азербайджанська РСР, СРСР
Країна  Азербайджан
Діяльність журналістка, правозахисниця
Alma mater Лондонська школа економіки та політичних наук і Бількентський університетd
Знання мов англійська, азербайджанська, турецька і російська
Батько Qeybulla Qeybullayevd
Нагороди
Сайт arzugeybulla.com

Арзу Гейбуллаєва або Ґейбуллаєва[1][2] (Арзу Гейбулла; азерб. Arzu Qeybullayeva, Arzu Qeybulla; 1 серпня 1983(1983-08-01), Баку) — азербайджанська колумністка, блогерка і журналістка низки видань, зокрема «Аль-Джазіра», «Foreign Policy» і «Аґос[en]». Входить до в списку «100 жінок» 2014 року за версією Бі-Бі-Сі.

Підтримує мирне врегулювання карабаського конфлікту. Її позиція щодо карабаського конфлікту і співробітництво з вірменською газетою «Аґос» стали причиною цькувань і погроз на її адресу. Тому вона вимушено проживає в Вашингтоні[джерело?].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 1 серпня 1983 року в Баку. Її батько — професор, ректор і радник прем'єр-міністра Туреччини Гейбулла Гейбуллаєв[3].

Гейбуллаєва здобула ступінь бакалавра міжнародних відносин у Бількентському університеті[en] в Анкарі, після чого навчалася в Лондонській школі економіки і політичних наук, де здобула ступінь магістра в галузі глобальної політики[4][5][6].

Була співробітницею Oxford Business Group у Лондоні. Брала участь у різних проєктах в Африці й Азії, аналізувала ринок Лівії[7]. Працювала в Національному демократичному інституті з міжнародних питань у Баку. У той час співпрацювала також з азербайджанськими політиками та громадськими діячами[8].

Від 2007 року працює в Стамбулі в аналітичному центрі Європейська ініціатива стабільності[en][9]. У вересні 2008 року почала вести блог під назвою «Flying Carpets and Broken Pipelines»[8]. Від 2009 року пише для аналітичного центру Osservatorio Balcani e Caucaso[en], що базується в Італії. 2009 року почала займатися журналістикою, написавши спільний репортаж з журналістом із Вірменії про життя грузинського селища, де мирно співіснують вірмени і азербайджанці[10].

Від 2011 року — співдиректорка організації Imagine Center for Conflict Transformation, яка намагається налагодити діалог між вірменами і азербайджанцями[11]. Є головною редакторкою інтернет-видання Neutral Zone, яке сприяє культурній і соціальній взаємодії, а також залагодженню конфліктів між вірменами й азербайджанцями[12].

Від 2013 року Гейбуллаєва пише для вірменської газети «Аґос», що видається в Стамбулі. У виданні вона висвітлює події в Азербайджані й азербайджано-турецькі відносини[13]. Того ж року вона стала молодшою науковою співробітницею американського аналітичного центру Дослідний інститут зовнішньої політики[en][14]. Після початку співпраці з газетою «Аґос» у низці ЗМІ Азербайджану і соціальних мережах почалося цькування журналістки і звинувачення її у зраді й «космополітизмі», тому 2014 року вона покинула країну й переїхала в Стамбул[10].

У 2014 році її включено в список 100 Women («100 жінок») за версією Бі-Бі-Сі[15]. Ставала володаркою журналістської стипендії Вацлава Гавела на Радіо Свобода в Празі.

Проживає в Стамбулі[16]. Володіє англійською, азербайджанською, турецькою та російською мовами[17].

Погляди[ред. | ред. код]

Критикує владу Азербайджану за порушення прав людини в країні[en][13]. 2014 року підписала спільний лист діячів Азербайджану і Вірменії з вимогою припинення бойових дій у Карабасі[18].

За співпрацю з вірменською газетою «Аґос» Гейбуллаєва отримувала на свою адресу в соціальних мережах численні погрози від користувачів з Азербайджану[12][19]. В інтерв'ю виданню Global Voices[en] вона заявила, що її затаврували як «зрадницю» і погрожують смертю не тільки їй, але й членам сім'ї[4][11]. У грудні 2020 року Європейська федерація журналістів повідомила, що Гейбуллаєвій почали погрожувати після публікації матеріалу у виданні AzLogos, де стверджувалося, що вона нібито не поважає жертв Карабаської війни[20]. Через погрози Гейбуллаєва не відвідує Азербайджан, залишаючись жити в Туреччині[21].

Погрози на її адресу засудив ПЕН-клуб та його дочірні організації в Англії і США[12][22][23]. ПЕН-клуб закликав уряди Азербайджану і Туреччини «забезпечити її безпеку і розслідувати всі загрози насильства на її адресу». Організація Index on Censorship[en] також засудила погрози і закликала міжнародну спільноту чинити тиск на Азербайджан, щоб він поважав свободу слова"[24].

Історія Гейбуллаєвої стала одним із сюжетів документального фільму «Темне місце»[25].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Новий правопис 2019 онлайн - ЗВУКИ [G], [H]. slovnyk.ua. Процитовано 25 квітня 2024.
  2. ↑ proukrainu (15 жовтня 2023). Зростання авторитаризму у світі є темою празької конференції Forum 2000, завітає і президенка Молдови. ProUkrainu (укр.). Процитовано 25 квітня 2024.
  3. ↑ Агаева Рафига (8 листопада 2014). Гейбуллаева – недостойная дочь своего отца (наша память). haqqin.az (рос.). Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 11 лютого 2021.
  4. ↑ а б Beni öldürmek kimin işine yarayacak?. Gerçek Gündem. 27 жовтня 2014. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 6 листопада 2015.
  5. ↑ Arzu Geybullayeva. Imagine: Center for Conflict Transformation. Архів оригіналу за 26 травня 2016. Процитовано 6 листопада 2015.
  6. ↑ Bir güvercin tedirginliği daha (Turkish) . Evrensel. 27 жовтня 2014. Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 3 квітня 2021.
  7. ↑ Biographies of the participants (PDF). Barcelona Centre for International Affairs. 23 листопада 2009. Архів оригіналу (PDF) за 14 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2021.
  8. ↑ а б Youth activist, blogger final speaker in Dole Institute's Soviet Union series. University of Kansas. 16 листопада 2011. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 3 квітня 2021.
  9. ↑ Azerbaijani Journalist and Human Rights Activist Arzu Geybulla. Sampsonia Way. 24 червня 2015. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
  10. ↑ а б "Обмен болью". Можно ли примирить азербайджанцев и армян после войны в Карабахе. BBC News Русская служба. 11 лютого 2021. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 11 лютого 2021.
  11. ↑ а б Journalists under threat, the Geybullayeva case. Osservatorio Balcani e Caucaso. 22 липня 2015. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 3 квітня 2021.
  12. ↑ а б в Azerbaijan: Journalist and political analyst Arzu Geybullayeva threatened. PEN international. Архів оригіналу за 28 березня 2015.
  13. ↑ а б Арзу Гейбуллаева: «Я не хочу, чтобы у нас была еще одна война». Эхо Кавказа (рос.). Процитовано 11 лютого 2021.
  14. ↑ The Future of the Global Order: The Challenges for Small Democratic Countries. Institute of International Relations Prague. Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 3 квітня 2021.
  15. ↑ Who are the 100 Women 2014?. BBC. 26 жовтня 2014. Архів оригіналу за 28 травня 2018. Процитовано 3 квітня 2021.
  16. ↑ Arzu GeybullayevaReporter. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2021.
  17. ↑ 2014–2015 Fellows. Radio Free Europe/Radio Liberty. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 3 квітня 2021.
  18. ↑ Озвучен совместный армяно-азербайджанский призыв к миру. ArmenianReport (рос.). 11 лютого 2021. Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 11 лютого 2021.
  19. ↑ Agos'un Azeri muhabiri hedef gösterildi (Turkish) . 9 жовтня 2014. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 3 квітня 2021. radikal
  20. ↑ Арзу Гейбулла. Справедливость для журналистов (рос.). Процитовано 11 лютого 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  21. ↑ Tan, Vera (3 листопада 2015). Death Threats Keep Azeri Journalist Abroad. Global Journalist. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
  22. ↑ Azerbaijan/Turkey: Arzu Geybullayeva, journalist and political analyst, threatened. English PEN. Архів оригіналу за 11 вересня 2018. Процитовано 3 квітня 2021.
  23. ↑ Azerbaijan/Turkey: Journalist and Political Analyst Arzu Geybullayeva Threatened. PEN Center USA. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 6 листопада 2015.
  24. ↑ Azerbaijan: Journalist Arzu Geybulla threatened. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
  25. ↑ Хорсли Уильям. [1] — 3-е издание. — Вена, 2020. — С. 92. — ISBN 978-3-903128-62-0. Архівовано з джерела 18 квітня 2021
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Арзу_Гейбуллаєва&oldid=42391859