Будівля головного поштамту (Київ)
| Будівля головного поштамту | |
|---|---|
.jpg) | |
| 50°26′59″ пн. ш. 30°31′23″ сх. д. / 50.44994354002777470° пн. ш. 30.52311134002777848° сх. д.Координати: 50°26′59″ пн. ш. 30°31′23″ сх. д. / 50.44994354002777470° пн. ш. 30.52311134002777848° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Розташування | Київ |
| Тип | поштамт і пам’ятка архітектури |
| Стиль | неокласицизм і сталінська архітектура[d] |
| Архітектор | Приймак Борис Іванович і Grigoriy Markovitsj Sloetskiy |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Київський головпоштамт — будівля поштамту в Києві. Розташований на розі Хрещатика і Майдану Незалежності. Головпоштамт збудували в 1952—1958 роках. Приміщення займають «Укрпошта», Міністерство транспорту та зв'язку України і Державний департамент з питань зв'язку та інформації.
Наказом Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища від 18 березня 1999 року поставлена на облік пам'яток архітектури місцевого значення (охоронний номер 16).
Історія ділянки[ред. | ред. код]
.jpg)
З першої половини ХІХ сторіччя наріжна ділянка належала аптекарю Йоганну-Сигізмунду Ейсману (1794—1862). Він на своїй цегельні, розташованій на хуторі на виїзді Великої Васильківської дороги, у районі теперішньої Либідської площі, виготовляв відому київську жовту цеглу. З неї збудовані університет, будівлі урядових закладів, Олександрівський костел, а також будинки у цегляному стилі. Згодом ділянка перейшла його синові Густаву Ейсману, професору Університету святого Володимира, мільйонеру, міському голові у 1872—1873 роках. Тут звели триповерховий будинок з арковими вікнами. У ньому містився комерційний банк і крамниці, які переїхали з Печерська на Хрещатик[1].
Поштова контора[ред. | ред. код]
Створення київської поштової контори[ред. | ред. код]
Із середини ХІХ сторіччя історія будівлі пов'язана з розвитком київської пошти. Після поглинення Гетьманщини Російською імперією відбулось реформування поштової служби. Пунктом 10 «Глухівських статей» (1669) запроваджено порядок утримання пошти в Гетьманщині. 1769 року Київську пошту підпорядкували Московському поштамту.
1775 року в місті постала окрема поштова контора. Оберпоштмейстером призначили Франца Круллау.
У середині ХІХ сторіччя засновано міські поштові відділення. У Печерській частині міста відділення відкрилось у 1840 році, а на Подолі в колишній кам'яниці Федора Коробки — у 1852 році[2]. Близько 1897 року печерське поштово-телеграфне відділення розташувалося у садибі «Судовий двір»[3].
Поштова контора на Хрещатику, 24[ред. | ред. код]
1849 року Київська поштова контора зайняла приміщення садиби Головинського. У подвір'ї облаштували місце для поштових диліжансів і карет.
1 квітня 1886 року на другому поверсі поштової контори відкрилась перша державна телефонна станція у вигляді комутатора ручного обслуговування на 60 номерів. 1891 року тут встановили один із перших у Києві таксофонів[4].
У 1880-х роках на території садиби добудовують додаткові приміщення. Однак цього виявилось недостатньо. Оскільки поштова і телефонна служби продовжували розростатись, то вирішили збудувати нове приміщення. 1908 року дума ухвалила відповідне рішення. Будівництво розпочалося 1912 року під керівництвом архітектора Олександра Кобелєва.
Влітку 1914 року колишній палац розібрали і на його місці, в глибині подвір'я, розпочали споруджувати чотириповерховий корпус з операційними залами і телефонною станцією.
1917 року будівництво зупинили[5][4].
Будинок зв'язку[ред. | ред. код]
На ділянці понад 20 років «зяяв огороджений парканом пустир». 1934 року після перенесення столиці УСРР до Києва постало питання будівництва на цьому місці головпоштамту. Того ж року київські архітектори підготували проєкти «Палацу зв'язку»[6].
Головпоштамт вдалось збудувати у 1936—1941 роках за проєктом Василя Осьмака і С. Германович[7][8].
У вересні 1941 року Палацу зв'язку і колишню будівлю Ейсмана знищено внаслідок підриву середмістя радянськими диверсантами[9].
- Будинок зв'язку
-
Будинок зв'язку (1937) -
Проєкт Палацу зв'язку (1934) -
Руїни головпоштамту після підриву радянськими диверсантами
.jpg)
- Руїни будинку Ейсмана (1941)
-
З боку сучасного Майдану Незалежності -
З боку Хрещатика
.jpg)
Головпоштамт[ред. | ред. код]
.jpg)
Після Другої світової війни на місці Палацу зв'язку спорудили будівлю, в якій міститься Держкомітет телебачення і радіомовлення України.
Під головпоштамт виділили ділянку № 20-22, розчищену від руїн будинку Ейсмана. Будівлю спорудили у 1952—1958 роках за проєктом Вадима Ладного, Бориса Приймака і Григорія Слуцького[10][11][12].
У червні 2020 року голова «Укрпошти» Ігор Смілянський заявив про наміри продати будівлю Головпоштамту за понад 1 мільярд гривень[13][14].
Архітектура[ред. | ред. код]
Цегляна будівля має сім поверхів і напівповерх, пласкі залізобетонні перекриття, бляшаний вальмовий дах. У плані Г-подібна з двома крилами завдовжки близько 80 метрів. Крило з боку Хрещатика ледь дугоподібне.
Наріжжя з боку майдану акцентовано портиком головного входу.
Облицювання чолового фасаду зроблено зі світлої керамічної плитки. Архітектура фасадів потрактована у класичному стилі з використанням елементів українського бароко.
Композиція ритмічна. Площина фасаду на нижніх поверхах розділена тосканскими пілястрами, а на п'ятому-сьомому — коринфськими. Цоколь рустований[12].
-
Проєкт головпоштамту (1952) -
Центральна зала -
Головпоштамт (ліворуч) на фото Томаса Гаммонда, 1975
_1975.jpg)
Обвал Головпоштамту[ред. | ред. код]
2 серпня 1989 року о 16 годині 20 хвилин обвалилися колони порталу головпоштамту, що призвело до загибелі 13 осіб[12].
Головною причиною катастрофи називались ремонтні роботи на головпоштамті, в ході яких відбувся демонтаж облицювальної плитки колон, яка разом з цементним прошарком становила єдине ціле з чотирма колонами, що мали витримувати навантаження у 700 тонн. Другою ймовірною причиною трагедії називались підземні роботи під майданом в ході будівництва станції метро «Площа Жовтневої революції».
-
Фасад Головпоштамту до обвалу, 1984 -
Розбір завалів після обвалу, серпень 1989 -
Будівля після обвалу, серпень 1989
Головпоштамт під час протестів[ред. | ред. код]
Восени 2004 року учасники Помаранчевої революції залишили на колонах і стінах головпоштамту графіті. Протестувальники писали ім'я і малювали зображення свого кандидата Віктора Ющенка, назви міст, з яких приїхали, гасла Помаранчевої революції відповідним кольором (наприклад, гасло «Так!») та інші політичні лозунги (зокрема й іншої держави — «Живе Білорусь!»), назви громадських об'єднань («Пора!»), дати першого і другого турів виборів Президента України (31 жовтня — 21 листопада 2004 року) тощо. Частину графіті у рамках меморізації пам'яті про ті події вирішено було зберегти. Фрагменти надписів на колонах накрили оргсклом, однак із часом вони вигоріли.
Узимку 2014 року, під час Євромайдану, біля Головпоштамту з'явилися стенд і скриньки «Пошти Майдану». Мешканці наметового містечка отримали змогу листуватись між собою. Щовечора волонтери-поштарі розносили їм листи[15].
Біля входу Національний музей Революції Гідності встановив вуличний стенд «Місця Революції Гідності» з мапою подій 2013—2014 років та інформацією про «Пошту Майдану».
-
Поштовий стенд біля поштамту (2014) -
Зображення Віктора Ющенка і гасло «Так!» -
Графіті часів Помаранчевої революції -
Графіті часів Євромайдану -
Вуличний стенд
.jpg)
.jpg)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вулицями старого Києва, 2013, с. 188.
- ↑ З історії української пошти у XVII—XVIII ст. Архів оригіналу за 5 липня 2020. Процитовано 21 травня 2020.
- ↑ Судовий двір, 2003, с. 751.
- ↑ а б Хрещатик, 24, 2011.
- ↑ Федір Ернст. Київ: провідник, 1930, с. 397.
- ↑ Архітектура нового Києва, 1934, с. 13.
- ↑ Макаренко П. Оновлене місто, 1937, с. 25.
- ↑ Сімзен-Сичевський О., 1937, с. 39.
- ↑ Кілессо Сергій, 2011, с. 1841.
- ↑ Проблема просторової композиції Хрещатика, 1952, с. 14.
- ↑ Проблема реконструкції і забудови площ Києва, 1953, с. 8-12.
- ↑ а б в Кілессо Сергій, 2011, с. 1842.
- ↑ Укрпошта планує продати головний офіс на Хрещатику [Архівовано 21 червня 2020 у Wayback Machine.]. 10.06.2020
- ↑ «Укрпошта» планує продати Головпоштамт, його оцінюють у мільярд гривень [Архівовано 12 червня 2020 у Wayback Machine.].11.06.2020
- ↑ Місця Революції Гідності: Головпоштамт. Національний музей Революції Гідності. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 10 січня 2021.
Джерела[ред. | ред. код]
- Архітектура нового Києва // Соціалістичний Київ. — 1934. — № 5-6. — С. 13.
- Ольга Друг. Вулицями старого Києва. — Львів : Світ, 2013. — 496 с.
- Ернст Федір. Київ: провідник. — К. : НКО-УСРР — ВУАН, 1930. — 816 с.
- Кальницький Михайло, Федорова Лариса. Садиба «Судового двору» Києво-Печерської лаври 1897 // Звід пам'яток історії та культури України: Київ: М — С / П. Тронько та ін. — К., 2003. — Т. 1, ч. 2. — С. 751.
- Касьянов О. Проблема реконструкції і забудови площ Києва // Архітектура і будівництво. — 1953. — № 5. — С. 8-12.
- Кілессо Сергій. Головпоштамт (1952—1958) // Звід пам'яток історії та культури України. Київ: С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — Т. 1, ч. 3. — С. 1841—1842.
- Кілессо Сергій, Мокроусова Олена. Хрещатик, 24 // Звід пам'яток історії та культури України. Київ: С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — Т. 1, ч. 3. — С. 1835—1837.
- Макаренко П. Оновлене місто // Соціалістичний Київ. — 1937. — № 10. — С. 25.
- Сімзен-Сичевський Олексій. Історія забудови і планування Києва в дореволюційний період // Соціалістичний Київ. — 1937. — № 9. — С. 39.
- Сєвєров М. Проблема просторової композиції Хрещатика // Вісник Академії Архітектури УРСР. — 1952. — № 1. — С. 13-17.
| ||||||||||||||||
.jpg)
.jpg)
.jpg)
| |||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||
.jpg)
.jpg)
.jpg)
