Булавінське повстання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Булавінське повстання 1707—1709 років — селянсько-козацьке повстання у Московському царстві. Названо за прізвищем Кіндрата Булавіна, ватажка повсталих.

Основною рушійною силою стали донські козаки. Активну участь брали бурлаки (працівники козаків, що жили на Дону, але які не входили до складу козацтва), дрібні посадські люди й пригнічені народності — татари, мордва та ін. [1]

Приводом до початку бойових дій послужило прибуття на Дон карального загону князя Ю. В. Долгорукова, який був спрямований на Дон для розшуку і повернення втікачів. Коли загін полковника став на ніч у Шульгинському містечку, козаки на чолі з Булавіним напали на карателів. Загін карателів (близько 1000 осіб) був розгромлений, а князь Долгоруков і всі офіцери були убиті. Так у ніч на 9 жовтня 1707 року почалося повстання. Повстання швидко поширилося містечками верхньої течії Дону. Старшини нашвидку зібрали похідне військо і направили його проти булавинців. Проти повстанців було кинуто загони заможних козаків і калмиків. У Закотного містечка, що на Айдарі, 18 жовтня вони розбили повсталих. Самому Булавіну з групою козаків вдалося піти в Бахмут, де він міг отримати допомогу від татар і запорожців. Булавін відправився в Запорізьку Січ, де уклав із запорожцями таємний союз — «друг за друга стояти твердо і радєть одностайно».

У кінці 1707 року повстання спалахнуло знов. Пізніше прихильники Булавіна на лівому березі Дніпра, коло Звонецького порогу заснували укріплення типу Січі. Саме звідси Булавін відсилав свої універсали із закликами до повстання, яке незабаром охопило Верхнеломовський і Ніжнеломовський повіти, Лівобережну та Слобідську Україну.

Царський уряд, передбачаючи небезпеку, вирішив задушити повстання на самому початку: 20 000 чоловік регулярних військ рушили від Тули під начальством князя Д. М. Голіцина, незабаром корпус цей разом з вірними царю донськими козаками був відданий під начальство князя Василя Долгорукого, брата убитого Юрія Довгорукого. Ранньої весною 1708 р. Булавін зосередив у ріки Міус усі свої загони; 9 квітня 1708 року в бою на річці Лісковатці, нижче Паншино, він розбив військо отамана Л. Максимова, захопив гармати, рядові козаки перейшли на бік повсталих. Максимов відступив в Черкаськ.

Булавін, одержавши перемогу, відправив трохи легких загонів до станиць Донецьким, Хоперським, Бузулукським і Медведицьким, відкіля вони поширилися до Козлова і Тамбова, сам же з головними силами направився до Черкаську. До Кобилинської станиці він зустрічав сильний опір з боку вірних станиць, що захищалися від нього, як від ворога, але тут, підсилившися вигнаними з Росії розкольниками, він безперешкодно дійшов до Черкаська, яким і заволодів хитрістю (на сторону Булавіна перейшла черкаська «голота»). 1 травня сталося повстання в Черкаську, і місто майже без бою перейшло до рук повстанців; Повсталі стратили декількох старшин, відрубавши голови отаману Лук'янові Максимову з чотирма старшинами, задушивши п'ятого старшину Єфрема Петрова, розділили їхнє майно. Майно старшин і церковна казна розподілені серед повстанців, встановлені знижені ціни на хліб.

9 травня Булавін був обраний військовим отаманом на козацькому Колі. Ставши отаманом Кіндратій Панасович спробував почати переговори з центральною владою, але московські влади не могли йому простити убивства родовитого карателя. Організовуючи похід на Москву, він прагнув заручитися допомогою запорізьких та кубанських козаків, розкольників, Ногайської Орди; намагаючись припинити рух царських військ на Дон, відправив лист Петру I.

Після невдачі в переговорах Булавін негайно відправив угору по Волзі, разинським шляхом, повстанські загони отаманів І. Некрасова, І. Павлова, Хохлача.

12-13 травня 1708 року вони взяли Дмитріївськ, 26 травня обложили Саратов, але оволодіти ним не змогли і рушили на Царицин, який захопили 7 червня. Отаман Хохлач взяв Камишин.

Співчуття булавинцям виражало населення південних російських повітів. Однак ні Хохлач, ні Некрасов не одержали з Черкаська ніякої допомоги. Вся увага булавинців було прикута до Сіверського Дінця, відкіля очікувався з боку України підхід царських військ. Там отамани С. Драний, Н. Голий і С. Беспалий одержали 8 червня перемогу на річці Уразовій над Сумським полком. 30 червня козаки завдали нової поразки слобідським полкам і обложили місто Тор.

Уряд на додаток до 20-тисячного загону Довгорукова кинув проти повсталого Дону нові каральні загони — генералу Бахметеву з його бригадою було наказано поспішити до Черкаська. Бахметев приєднався до головного корпусу князя Долгорукого. Шлях до Черкаську прокладався силою зброї. Карателі по шляху палили станиці, не щадили ні старих, ні малих.

Роздроблення сил повсталих, проте, призвело до їх розгрому. Для придушення повстання була створена спеціальна армія (32 тис. чол.) під командуванням В. В. Долгорукого. 30 червня і 2 липня 1708 року загони Драного і Безпалого зазнали серйозної поразки під містечком Тор і в урочищі Крива Лука на Сіверському Дінці.

На ріці Куртлак Долгоруков напав на 15-тисячний загін повсталих козаків, очолюваний Хохлачем, і розсіяв їх; жорстокість карателів була такою великою, що в полон було узято тільки 143 чол., а інші були перебиті, крім деяких врятованих втечею. Майже в той же час інший загін, під начальством полковника Кропотова і Гуліца, розбив на голову отамана Драного. Незважаючи на все це, повсталі наважилися діяти наступально. Хохлач, Казанкин і Ганкин з 5 000 козаків з'явилися під Азовом і обложили його, але зустріли сильну відсіч і примушені були відступить. Вісті про невдачі швидко досягли Черкаська і козача старшина вирішила діяти. 18 (7) липня 1708 року вірні козаки під проводом обраного ними старшини, Іллі Зерщикова, напали на отаманський будинок Булавіна. Булавін з 11 відданими йому людьми захищався запекло, але побачивши, що будинок почали обкладати очеретом з метою підпалити його, застрелився з пістолета (за іншими даними був убитий у бою). Усі його захоплені в Черкаську сподвижники були відправлені в Москву, а труп Булавіна відвезений в Азов і там, по відсіканні голови, був підвішений.

Надалі війну проти царських військ продовжували окремі загони повстанців з голоти, керовані Н. Голим, І. Некрасовим, З. Беспалим, І. Павловим. Залишки повсталих діяли на середній і нижній Волзі до початку 1709 року.

Булавінське повстання було жорстоко придушене: дуже багато донських станиць було знищено, частина земель (насамперед — по Сіверському Дінцю) була відібрана у Донського війська, втікачі повернуті власникам. Дон втратив незалежність.

Роздроблення сил повсталих, проте, призвело до їх розгрому. Для придушення повстання була створена спеціальна армія (32 тис. чол.) під командуванням В. В. Долгорукого. 30 червня і 2 липня 1708 року загони Драного і Безпалого зазнали серйозної поразки під містечком Тор і в урочищі Крива Лука на Сіверському Дінці. Спроба повсталих захопити Азов 6 липня закінчилася невдачею. Верхівка козацтва, тимчасово примкнула до повстання, відійшла від нього після взяття Черкасска і організувала змову. 7

Частина повсталих на чолі з Некрасовим (т. з. некрасівці) пішла на Кубань, а в 1740 році, рятуючись від царських військ, переселилася в Османську імперію (область Добруджа і дельта Дунаю на території сучасної Румунії). На чужині вони зберігали свою мову, звичаї та одяг. Їхні нащадки становлять частину сучасних липован. В 1962 року велика група нащадків булавінців повернулася в СРСР і оселилася в Будьонівському районі Ставропольського краю.

Посилання[ред.ред. код]

  • Чаїв Н. З., Булавінське повстання (1707-08 рр..), у кн.: Тр. історико-археографічного інституту АН СРСР, т. 12, М., 1935: Нові матеріали про повстання на Дону та в центральній Росії в 1707-09 рр.. [підготовлена Е. П. Под'япольской], у кн.: Матеріали з історії СРСР, т. 5, М., 1957.
  • Под'япольская Е. П., Повстання Булавіна 1707—1709, М., 1962;
  • Лебедєв У. І., Булавінське повстання (1707-1708), М., 1967.
  • Пронштейн А. П. Земля Донська в XVIII столітті. Ростов-на-Дону, 1961
  • Вікіпедія(цитати)Д. І. Тверська.
  • Кравець, Д. Булавінське повстання: До 300-річчя від початку Булавінського повстання // Календар знаменних і пам’ятних дат Донецької області. 2007 рік. – Донецьк, 2006. – С.72–74.

Олександр Пальченко, Криваві Луки: до 303 річниці головної битви Булавинського повстання http://ar25.org/article/kryvavi-luky-do-303-richnyci-golovnoyi-bytvy-bulavynskogo-povstannya.html?id=19931