Волга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Волга
Волга в Ярославлі
Волга в Ярославлі
Витік Валдайська височина
Координати витоку 57°15′04″ пн. ш. 32°28′25″ сх. д. / 57.25111° пн. ш. 32.47361° сх. д. / 57.25111; 32.47361
Гирло Каспійське море
Координати гирла 45°41′49″ пн. ш. 47°51′45″ сх. д. / 45.697194° пн. ш. 47.862528° сх. д. / 45.697194; 47.862528
Країни басейну Європейська частина Росії
Довжина 3 530 км
(3 731 км від витоку Оки)
Висота витоку 228 м
Висота гирла -28 м
Похил 0,07 м/км
Середньорічний стік у Волгограді: 8000 м³/с
Площа басейну 1 360 тис. км²
Volga-e2-oliv.png
місто Ржев на Волзі (фото 1910)

Во́лга (марій. Юл, тат. Идел, чув. Атӑл, ерз. Рав, цер.-слов. Вльга, каз. Еділ) — річка в Росії, з довжиною 3 530 км — найбільша ріка в Європі. До спорудження водосховищ довжина становила 3 690 км.

Назва[ред.ред. код]

Нинішня назва Волга найімовірніше походить від праслов'янського Vьlga — волога. На підтримку цієї версії можна віднести те, що існують річки Влга в Чехії та Вільга в Польщі[1].

Волга від фінського valka «білий, ясний».[2]

Тюркські народи, що живуть на берегах річки, називають її Ітіль, або Атіль. Сьогодні в мовах, що відносять до тюркських, Волга відома як Ідель (Ідел) в татарській, Атал в чуваській та Іділь в турецькій мові. У марійській мові річка називається Юл, використовуючи той самий корінь.

У давніші часи, скіфи називали цю річку Ра (лат. Rha), що може, також, бути пов'язаним з давніми санскритським словом Rasah, що означає «священна річка». Ця назва збереглася сьогодні в ерзянській мові, де річка називається Рав (ерз. Рав). Під скіфо-сарматською назвою Ра ця річка була відома і античним авторам перших століть н. е. Клавдію Птолемею та Амміану Марцелліну.

Географія[ред.ред. код]

Волга бере початок на Валдайській височині (на висоті 228 м) та впадає в Каспійське море. Гирло лежить на 28 м нижче від рівня океану, загальний перепад становить 256 м. Волга — найбільша у світі ріка внутрішнього стоку, тобто ріка, що не впадає в Світовий океан. Волга приймає близько 200 приток. Ліві притоки численніші і багатоводніші за праві. Після Камишина значних приток немає. Загалом річкова система басейну Волги включає 151 тис. водотоків (річки, струмки і тимчасові водотоки) загальною протяжністю 574 тис. км. Басейн Волги займає близько 1/3 Європейської території Росії і тягнеться від Валдайської і Середньоруської височини на заході до Уралу на сході. На широті Саратова басейн різко звужується і від Камишина до Каспійського моря Волга тече, не маючи приток. Основна частина водозбору Волги, від витоків до міст Нижнього Новгорода і Казані, розташована в лісовій зоні, середня частина басейну до міст Самари і Саратова — у лісостеповій зоні, нижня частина — у степовій зоні до Волгограду, а південніше — у напівпустельній зоні. Волгу прийнято ділити на 3 частини: верхня Волга — від витоку до гирла Оки, середня Волга — від впадіння Оки до гирла Ками і нижня Волга — від впадіння Ками до гирла.

Витік[ред.ред. код]

Витік Волги

Витік Волги розташований біля південно-західної околиці села Волга-Верхов'є в Осташківському районі Тверської області. Там знаходяться декілька джерел, з'єднаних між собою в невелику водойму, одне з яких і вважається витоком Волги. Навколо джерела побудована каплиця, до якої веде місток. З водойми Волга витікає звичайним струмочком шириною 50-100 см і глибиною до 30 см. Вода в потічку має червоно-чорний відтінок, в посушливе літо цей струмок в межах села Волга-Верхов'є часто пересихає.

В районі витоку річки створений заказник, куди увійшли заповідні ліси загальною площею понад 4 100 га.[3]

Верхня Волга[ред.ред. код]

У верхній течії, в межах Валдайської височини Волга проходить через невеликі озера — Верхіт, Стерж, Вселуг, Пєно і Волго, які разом називають Верхньоволзькими озерами. Біля витоку з озера Волго ще в 1843 була споруджена дамба (Верхньоволзький бейшлот) для регулювання стоку води і підтримки судноплавних глибин в межень. Внаслідок побудови цієї дамби утворилося Верхньоволзьке водосховище, в зону підпору якого увійшли всі Верхньоволзькі озера.

Покинувши височини, річка минає Ржев і далі прямує на північний схід. Тут вона вже придатна для судноплавства на невеликих вантажних суднах. Після Твері вона протікає через Іваньковське водосховище (так зване Московське море), створено ГЕС біля міста Дубна. В районі Іваньківського водосховища від Волги відходить канал імені Москви, що з'єднує її з Москва-рікою. Далі Волга протікає через Углицьке водосховище (ГЕС біля Углича), Рибінське водосховище (ГЕС у Рибінська). Тут у Волгу впадають притоки Молога та Шексна з якої починається Волго-Балтійський водний шлях. У районі Рибінськ — Ярославль і нижче Костроми річка тече у вузькій долині серед високих берегів, перетинаючи Углицько-Даниловську і Галичсько-Чухломську височину. Далі Волга тече вздовж Унженської і Балахнінської низовин. Біля Городця (вище за Нижній Новгород) Волга, перегороджена дамбою Нижегородської ГЕС, утворює Горьковське водосховище. Найбільші притоки верхньої Волги — Селіжаровка, Тверця , Молога, Шексна і Унжа.

Середня Волга[ред.ред. код]

Початком середньої Волги прийнято вважати місце впадіння в ріку її найбільшої притоки — Оки. Вона впадає у Волгу поблизу Нижнього Новгорода. Нижче за впадіння Оки Волга стає ще більш повноводною. Вона тече вздовж північного краю Приволзької височини. Правий беріг річки високий, лівий — низовинний. На території республіки Марій Ел розташоване Чебоксарське водосховище, утворене греблею Чебоксарської ГЕС. Щоб звільнити для нього місце, у 80-х роках, коли будували ГЕС, довелося переселити десятки тисяч марійців. Нижче цієї греблі розташовані міста Чебоксари та Новочебоксарськ. Казань, столиця Татарстану, розташована на березі річки за 150 км далі на схід, де річка повертає на південь. Місто стоїть на початку Куйбишевського водосховища, утвореного внаслідок будівництва Жигулівської ГЕС, з площею 6 450 км² це — найбільша водойма Європи. Найбільшими притоками Волги в її середній течії є Ока, Сура, Ветлуга і Свіяга.

Нижня Волга[ред.ред. код]

У нижній течії, після впадання Ками, Волга стає могутньою рікою. Вона тече вздовж Приволзької височини. Біля Тольятті, вище Самарської Луки, яку утворює Волга, огинаючи Жигулівські гори, споруджена гребля Волзької ГЕС ім. В. І. Леніна; вище греблі тягнеться Куйбишевське водосховище. На Волзі в районі міста Балаково зведена гребля Саратовської ГЕС. Нижня Волга приймає порівняно невеликі притоки — Сок, Самару, Великий Іргиз, Єруслан. За 21 км вище Волгограду від Волги відокремлюється ліве гирло — Ахтуба (довжина 537 км), яка тече паралельно основному річищу. Великий простір між Волгою і Ахтубою, пересічений численними протоками і староріччями, називається Волго-Ахтубінською заплавою; ширина розливів в межах цієї заплави сягала раніше 20—30 км. На Волзі між початком Ахтуби і Волгоградом побудована Волзька ГЕС, вище дамби якої розташовується Волгоградське водосховище.

Дельта Волги[ред.ред. код]

Основна стаття: Дельта Волги.

Дельта Волги починається в місці відділення від її русла Ахтуби (в районі Волгограду) і є однією з найбільших в Росії. У дельті налічується до 500 рукавів, проток і дрібних річок. Головні рукави — Бахтемір, Камизяк, Стара Волга, Болда, Бузан, Ахтуба (з них судноплавним є Бахтемір, що утворює Волго-Каспійський канал).

Волзький рукав Кігач перетинає територію Курмангазинського району Атирауської області Казахстану. З нього бере початок стратегічний водовід «Волга — Мангишлак», що постачає воду районам Мангістауської області Казахстану.

В силу зниження рівня Каспійського моря площа дельти за останні 130 років зросла в дев'ять разів.

Для захисту флори та фауни, у 1910 році у дельті річки створено Астраханський заповідник.

Фізичні дані[ред.ред. код]

Основне живлення Волги здійснюється сніговими (60% річного стоку), ґрунтовими (30%) і дощовими (10%) водами. Природний режим характеризується весняною повінню (квітень — червень), малою водністю в період літнього і зимового меженю і осінніми дощовими паводками (жовтень). Половина всієї води, що потрапляє в річку за рік, припадає на шість тижнів з кінця квітня до початку червня, що пов'язане з таненням снігів у басейні річки. Річні коливання рівня Волги до регулювання сягали у Твері 11 м, нижче Камського гирла — 15—17 м і у Астрахані — 3 м. Із спорудження водосховищ стік Волги став зарегульованим, коливання рівня різко зменшились.

Середній щомісячний потік (в м³/с) визначений гідрологічною станцією у Волгограді — вододіл: 1 360 000 км² — розрахунки за 1879–1984 рр.[4]

Середньорічна витрата води біля Верхньоволзького бейшлота становить 29 м³/сек, біля Твері — 182 м³/сек, біля Ярославля — 1 110 м³/сек, біля Нижнього Новгорода — 2 970 м³/сек, біля Самари — 7 720 м³/сек, біля Волгограду — 8 060 м³/сек. Нижче Волгограду річка втрачає близько 2% води через випаровування. Максимальні витрати води в період повені у минулому нижче впадання Ками сягали 67 000 м³/сек, а у Волгограді в результаті розливу по заплаві — не перевищували 52 000 м³/сек. У зв'язку з регулюванням стоку максимальні витрати під час повеней різко знизилися, а літні і зимові меженні витрати сильно підвищилися. Водний баланс басейну Волги біля Волгограду в середньому за багаторічний період становить: опади — 662 мм, або 900 км³ на рік, річковий стік — 187 мм, або 254 км³ на рік, випаровування — 475 мм, або 646 км³ на рік.

До створення водосховищ протягом року Волга виносила до гирла близько 25 млн т наносів і 40—50 млн т розчинених мінеральних речовин.

Температура води Волги в середині літа (липень) сягає 20—25°С. Звільнюється від криги Волга в Астрахані в середині березня, в 1-ій половині квітня лід розтає на верхній Волзі нижче Камишина, на решті протяжності — в середині квітня. Замерзає у верхній і середній течії в кінці листопада, в нижній — на початку грудня; вільною від льоду залишається близько 200 днів, а поблизу Астрахані — близько 260 днів. Із створенням водосховищ тепловий режим Волги змінився: на верхніх б'єфах тривалість льодових явищ збільшилася, а на нижніх стала коротшою.

Етнічні групи[ред.ред. код]

Першими людьми на Верхній Волзі були марійці та їх західна етнічна група під назвою меря (Мäрӹ), які прийшли в цю область близько 1-3 століття. З 8-9-го століть з Київської Русі почалася слов'янська колонізація. Слов'яни принесли християнство і частина місцевих жителів прийняли християнство і поступово стали східними слов'янамии. Решта марійського народу мігрували на захід в глиб країни. Протягом декількох століть вони асимілювали корінне фінське населення, яке включало народи меря та мещера. Вцілілі народи етнічних Волзьких фінів включають марійців і мордву на Середній Волзі.

Поряд з гунами, в 7-му столітті в регіон приходять ранні тюркські племена і асимілюють деякі групи фінського і індоєвропейського населення на середній і нижній Волзі. Християни чуваші та мусульмани татари є нащадками населення середньовічної Волзької Булгарії. Інша тюркська група, ногаї, раніше населяла степи Нижнього Поволжя.

Поволжя є домом для німецької меншини — Поволзьких німців. Катерина II видала в 1763 році маніфест із запрошенням всіх іноземців приїхати і залюднити регіон, пропонуючи їм численні стимули для цього. Почасти це було зроблено для розвитку регіону, але також для створення буферної зони між росіянами і монгольськими ордами на сході. В найбільшій кількості сюди переселилися німці. За Радянського Союзу ця частина регіону була перетворена на Автономну Радянську Соціалістичну Республіку Німців Поволжя. Після Другої світової війни, Сталін скасував цю республіку: жителів республіки було частково депортовано в інші регіони, як покарання за співпрацю з німецькими окупантами.

Волга або Кама[ред.ред. код]

Існує точка зору щодо неправомірності застосування назви Волга до ділянки від впадання Ками до гирла.

Використовується кілька наукових правил виділення головної ріки та її приток. Враховують зазвичай такі ознаки річок в місці їх злиття:

За водністю Волга і Кама близькі між собою (середньорічні витрати їх відповідно рівні 3000 м³/с та 3800 м³/с). За площею водозбору до місця злиття річок дещо більшою є Волга (260,9 тис. км² проти 251,7 тис. км²). Однак на цій території Волга об'єднує меншу кількість річок і поступається Камському басейну (66,5 тис. річок проти 73,7 тис.). Середня і абсолютна висоти Волзького басейну менші Камського, оскільки в басейні Ками знаходяться Уральські гори. А от давня долина Ками старша за долина Волги. У першу половину четвертинного періоду, до епохи максимального заледеніння, Волги в сучасному вигляді не було. Існувала Кама, яка, об'єднуючись із Вішерою, безпосередньо впадала в Каспійське море. Стік сучасних верхів'їв Ками йшов на північ, у Вичегду. Заледеніння призвело до переформовування гідрографічної мережі: Верхня Волга, що віддавала раніше воду Дону, стала впадати в Каму, причому майже під прямим кутом. Нижня Волга і сьогодні служить ніби природним продовженням Камської, а не Волзької долини.

Цю точку зору підтримує арабська географічна традиція середніх віків, яка пов'язувала витік Ітилю саме з Камою. Вибір головної річки у випадках, не цілком визначених з гідрологічної точки зору, визначається історично склалися уявленнями і назвами[5]. Нині річка Кама вважається притокою річки Волга, точніше — притокою Куйбишевського водосховища на ріці Волзі[6]. Цікаво, що гідрологічно спірною є назва ділянки Волги між Нижній НовгородНижнім Новгородом і впаданням Ками; ця ділянка, за правилами гідрології, мала б називатися Окою. Однак це питання практично не дебатується.

Волга — центральна водна артерія Росії[ред.ред. код]

Територіально до складу басейну Волги входять Астраханська, Волгоградська, Саратовська, Самарська, Ульяновська, Нижегородська, Ярославська, Івановська, Костромська, Московська, Смоленська, Тверська, Владимирська, Калузька, Орловська, Рязанська, Вологодська, Кіровська, Пензенська, Тамбовська області, Пермський край, Удмуртія, Марій Ел, Мордовія, Чувашія, Татарстан, Башкортостан, Калмикія, Комі, Москва тощо.

Волга сполучена з Балтійським морем Волго-Балтійським по воді, Вишневолоцкою і Тихвінською системами; з Білим морем — через Северодвінську систему і через Біломорсько-Балтійський канал; з Азовським і Чорним морями — через Волго-Донський канал.

У басейні верхньої Волги розташовані великі лісові масиви, в середньому і частково в Нижньому Поволжжі великі площі зайняті посівами зернових і технічних культур. Розвинені баштанництво і садівництво. У Волго-Уральському районі — багаті родовища нафти і газу. Поблизу Солікамська — значні поклади калійних солей. У Нижньому Поволжжі (озеро Баскунчак, Ельтон) — куховарська сіль.

У Волзі мешкає близько 70 видів риб, з них 40 промислових (найважливіші: вобла, оселедець, лящ, судак, короп, сом, щука, осетер, стерлядь).

Судноплавство на Волзі: В 20-21столітті[Коли?] (згідно з переліком внутрішніх водних шляхів, затверджених Урядом Росії в 2002 році) Волга вважається судноплавною від Ржева; до внутрішніх водних шляхів Росії відносять ділянку від Ржева до пристані Колгоспник (589 км), від пристані Колгоспник до пристані Бертюль в селищі Червоні Барикади (2604 км), а також 40-кілометрову ділянку в дельті.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Иванов В. Ф. Топонимический словарь Селигерского края. — 2003. (рос.)
  2. Семеог О. М. Вступ до слов'янської філології: Навчальний посібник / Олена Семеог. — Суми: Видавництво СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2010. — 190 с. Тираж: 300. (с.:27)
  3. Исток Волги (рос.)
  4. Волга біля Волгограду (англ.)
  5. Великанов М.А. Гидрология суши. — Ленинград: Гидрометеоиздат, 1948. — 140 с. (рос.)
  6. Доманицкий А.П., Дубровина Р.Г, Исаева А.И. Реки и озера Советского Союза (Справочные данные). Под ред. проф. А.А. Соколова.. — Ленинград: Гидрометеоиздат, 1971. — 38 с. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]