Видача козаків у Лієнці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Видача козаків у Лієнці», С.Г. Корольков[1]

Видача козаків у Лієнці — один з трагічних епізодів Другої світової війни, що трапився у місті Лієнц (не плутати з містом Лінц), Австрія у квітні 1945 р.

Згідно з домовленостями, що були досягнуті на Ялтинській конференції між Сталіним та Черчиллем, британське керівництво зобов'язалось після завершення війни передати СРСР усіх полонених та переміщених осіб, які були громадянами СРСР станом на 1939 рік. Багато з них свідомо боролись проти більшовиків, від яких зазнали нелюдської жорстокості, злочинів та матеріальних втрат за доби розкозачення та голодоморів 1920-30-х рр. у СРСР (див.Голодомори в Україні, Голодомор на Кубані). З колишніми громадянами СРСР, англійці також видали багатьох козацьких емігрантів 1920-х років, які ніколи не мали радянського громадянства.

До 1 червня 1945 р. понад 25000 (за іншими даними 50000 - 70000[2][3][4] ) кубанських, донських, терських козаків та північнокавказців Козачого стану (козачі підрозділи у складі вермахту) та їх жінок і дітей було видано британськими військами СРСР. Серед виданих — козацькі борці з більшовиками часів Кубанської народної республіки та Республіки Війська Донського (1917 - 1919 рр.) та їх прибічники: Андрій Шкуро, донець Петро Краснов, північно-кавказець Султан-Гірєй Клич.

Багато людей покінчили життя самогубством за час чи після видачі, у залізничних вагонах по дорозі до СРСР. Деякі були страчені органами НКВС на місці як вороги народу. Майже усі видані козаки та родини були відправлені до таборів, де значна їх частина загинула.[4] Генерали Краснов, Шкуро, Султан-Гірєй Клич, які не мали радянського громадянства, і Доманов були страчені у Москві у 1947 р.. Доманов був громадянином СРСР, бо з 1918 р. до 1941 року проживав постійно в РРФСР, навіть більше того, в 1918 р. служив в Червоній Армії, а в 30-х роках був агентом НКВС.

На кладовищі у Лієнці та в братських могилах поховано близько 700 загиблих; ще близько 600 чоловік, які кинулись до ріки й втопились, поховані у різних місцях вниз за течією. Щороку 1 червня на кладовищі проводиться панахида Російською православною церквою за кордоном.

З виданих англійцями СРСР колишніх білоемігрантів після сталінських таборів залишилось в живих лише біля десяти людей, яким потім Хрущов дозволив повернутись на Захід.[5]

Офіційне ставлення сучасної російської влади до козаків, які боролись проти більшовиків у роки Другої світової війни, незмінно негативне.

На останньому переписі населення Росії, який проводився у 2002 р., в бланках було дозволено було вказувати "козак" як субнаціональність для росіян та українців.[6] Козацькі збройні формування виконують державні охоронні функції та підтримуються за бюджетні кошти. У Москві біля Храму Всіх Святих (м. Сокол) було встановлено пам'ятник козакам, виданим у Лієнці; там же щорічно відбувається поминання виданих козаків).[7] З початком спілкування Російської православної церкви та Російської православної церкви за кордоном тенденція вшанування пам’яті козацького антибільшовицького (у тому числі "білого") руху набирає сили.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]