Вавилов Микола Іванович
| Мико́ла Іва́нович Вав́илов | |
 |
|
| Мико́ла Вави́лов в 1933 році | |
| Народився | 13 (25) листопада 1887 Москва |
|---|---|
| Помер | 26 січня 1943 (55 років) Саратов |
| Місце проживання | СРСР |
| Громадянство |  СРСР |
| Національність | росіянин |
| Галузь наукових інтересів | біологія, генетика |
| Відомий завдяки: | ідентифікацію центрів походження культурних рослин |
Мико́ла Іва́нович Вав́илов (* 13 (25) листопада 1887 — †26 січня 1943) — російський і радянський вчений-генетик, ботанік, академік АН СРСР і АН УРСР[1], краще всього відомий з ідентифікації центрів походження культурних рослин. Присвятив своє життя вивченню і удосконаленню пшениці, зернових та інших хлібних культур, які годують глобальне населення.
Зміст |
Біографія [ред.]
Микола Вавилов народився в сім'ї багатого взуттєвого фабриканта, депутата Московської міської думи.
- 1911 — закінчив Петровську сільськогосподарську Академію в Москві.
- 1913–1914 робота в лабораторії проф. Бетсона, Кембріджський університет, Англія
- 1917–1921 професор агрономічного факультету Саратовського університету.
- 1919 — створення вчення про імунітет рослин.
- 1920 — формулювання Закону гомологічних рядів спадкової мінливості.
- 1921–1940 завідує Відділом прикладної ботаніки і селекції в Петрограді, який в 1924 був реорганізований в Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур, а в 1930 — в Всесоюзний інститут рослинництва, керівником якого він залишався до серпня 1940.
- 1923 — обраний членом-корреспондентом АН СРСР у відділення фізіко-математичних наук
- 1926 — нагородження Премією імені В. І. Леніна.
- 1928 — вибраний академіком АН СРСР у відділення фізико-математичних наук (ботаніка)
- 1930–1933 — очолював Генетичну лабораторію АН СРСР в Москві.
- 1931–1940 — Президент Всесоюзного географічного товариства.
- 1933–1940 — очолював Інститут генетики АН СРСР (організований на базі Генетичної лабораторії).
- 1940 — арештований за доносом.
- 1943 — помер у в'язниці від запалення легенів.
Наукові досягнення [ред.]
- 110 експедицій[2] по всьому світу.
- Вчення про імунітет рослин.
- Вчення про центри походження культурних рослин.
- Закон гомологічних рядів в спадковій мінливості.
- Учення про вигляд як систему, внутрішньовидові таксономічні та еколого-географічні класифікації[3].
Основні роботи [ред.]
- Вавилов М. І. Про походження культурного жита // Праці по прикладній ботаніці. 1917.
- Вавилов Н. І. Закон гомологічних рядів в спадковій мінливості // Доповідь на III Всеросійському селекційному з'їзді в Саратові
- Вавилов Н. І. До пізнання м'яких пшениць: (Систематично-географічний нарис) // Праця по прикладній ботаніці, генетиці і селекції.
- Вавилов Н. І. Центри походження культурних рослин.
- Вавилов Н. І. Географічна мінливість рослин
- Вавилов Н. І. Ліннєєвський погляд як система // Праці по прикладній ботаніці, генетиці і селекції.
- Селекція як наука (1934).
- Вавілов Н. І. Закон гомологічних лав в спадковій мінливості // Теоретичні основи селекції рослин[4]
- Вчення про походження культурних рослин після Дарвіна (1940).
- Вавилов Н. І. Пять континентів[5].
- Вавилов Н. І. «Життя коротке, треба поспішати».
Визнання [ред.]
Н. І. Вавилов був почесним членом:
- Англійського товариства прикладної ботаніки
- Іспанського товариства випробувачів природи
- Американського ботанічного товариства
- Садівничого товариства в Лондоні
А також:
- Членом Аргентинської академії
- Членом-кореспондентом Шотландської академії наук
- Членом-кореспондентом Німецької академії наук
Академія Наук СРСР заснувала Премію (1965) і Золоту медаль (1968) імені Вавилова.
У Саратові в 1969 році ім'ям Миколи Вавилова названа вулиця Вавілова. У 1997 році на початку вулиці Вавілова був встановлений пам'ятник Миколі Вавилову.[6] У Санкт-Петербурзі є вулиця братів Вавилових. Також є вулиці імені Вавилова в Липецьку та Москві, але вони названі на честь брата Миколи Івановича — Сергія Вавилова. На честь науковця також названо астероїд — 2862 Вавилов.
Примітки [ред.]
- ↑ Новая Російська енциклопедія: у 12 т. / Редкол.: А. Д. Некіпелов, В. І. Данілов-Данільян і ін. — М.: ТОВ «Видавництво „Енциклопедія“» Т. 3 Бруней — Вінча, 2007. — 480 с.
- ↑ з 1923 по 1940 р. Н. І. Вавиловим і іншими співробітниками було здійснено 180 експедицій, з них 40 — в 65 зарубіжні країни.
- ↑ http://lupindiversity.blogspot.com/2006/08/introduction.html
- ↑ http://macroevolution.narod.ru/vavilov.htm
- ↑ Книга автором не завершена, і частина рукопису втрачена
- ↑ Максімов Е. К. Імя твоєї вулиці. — Саратов: 2007. — 192 с.
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Вавилов Микола Іванович |
 |
Це незавершена стаття про вченого. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
