Вавилов Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вавилов Микола Іванович
Мико́ла Вави́лов в 1933 році
Мико́ла Вави́лов в 1933 році
Мико́ла Вави́лов в 1933 році
Народився 13 (25) листопада 1887[1]
Москва, Російська імперія[2]
Помер 26 січня 1943(1943-01-26)[2][3][…] (55 років)
Саратов, РРФСР, СРСР[2]
·голод[5]
Поховання Воскресенське кладовище Саратоваd
Місце проживання Росія
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльність ботанік, біолог, мандрівник-дослідник, генетик, географ, науково-педагогічний працівник
Alma mater Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тимірязєва
Московське комерційне училищеd
Галузь біологія, генетика
Заклад ВАСГНІЛ
Російське географічне товариство
Всеросійський інститут рослинництваd
Інститут загальної генетики імені М. І. Вавилова РАН
Вчене звання академік АН СРСР
Науковий ступінь доктор біологічних наук
Відомі учні Карпеченко Георгій Дмитрович, Левицький Григорій Андрійович, Євдокія Ніколаєнко, Рибін Володимир Олексійович
Аспіранти, докторанти Семевський Борис Миколайовичd
Кузьмін Валентин Петрович
Негруль Олександр Михайлович
Членство Лондонське королівське товариство
Леопольдина
Російська академія наук
Академія наук СРСР
ВУАН
Центральний виконавчий комітет СРСР
Всеросійський центральний виконавчий комітет
Відомий завдяки: ідентифікацію центрів походження культурних рослин, закон гомологічних рядів спадкової мінливості
Рід Вавиловиd
Батько Вавилов Іван Іллічd
Брати, сестри Вавилов Сергій Іванович
У шлюбі з Баруліна Олена Іванівнаd
Нагороди
Ленінська премія Золота медаль ВДНГ

медаль імені Миколи Михайловича Пржевальського

іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (18 червня 1942)


Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Вавилов Микола Іванович у Вікісховищі

Мико́ла Іва́нович Вави́лов (нар. 13 (25) листопада 1887(18871125) — 26 січня 1943) — російський і радянський вчений-генетик, селекціонер, ботанік, хімік, географ, академік АН СРСР і АН УРСР[6], найбільше відомий роботами з ідентифікації центрів походження культурних рослин. Присвятив своє життя вивченню і удосконаленню сортів пшениці, зернових та інших хлібних культур, які годують населення всього світу.

Організатор та учасник ботаніко- агрономічних експедицій, що охопили більшість континентів (крім Австралії та Антарктиди), в ході яких виявив древні осередки формоутворення культурних рослин. Створив вчення про світові центри походження культурних рослин.

Обгрунтував вчення про імунітет рослин, відкрив закон гомологічних рядів у спадковій мінливості організмів. Вніс істотний внесок у розробку вчення про біологічний вид.

Під керівництвом Вавілова була створена найбільша у світі колекція насіння культурних рослин. Він заклав засади системи державних випробувань сортів польових культур. Сформулював принципи діяльності головного наукового центру країни з аграрних наук, створив мережу наукових установ у цій галузі.

Біографія[ред. | ред. код]

Микола Вавилов народився в сім'ї багатого взуттєвого фабриканта, депутата Московської міської думи.

Наукові досягнення[ред. | ред. код]

  • 110 експедицій[7] по всьому світу.
  • Вчення про імунітет рослин.
  • Вчення про центри походження культурних рослин.
  • Закон гомологічних рядів у спадковій мінливості.
  • Учення про вид як систему, внутрішньовидові таксономічні та еколого-географічні класифікації[8].

Основні роботи[ред. | ред. код]

  • Вавилов М. І. Про походження культурного жита // Праці по прикладній ботаніці. 1917.
  • Вавилов М. І. Закон гомологічних рядів в спадковій мінливості // Доповідь на III Всеросійському селекційному з'їзді в Саратові
  • Вавилов М. І. До пізнання м'яких пшениць: (Систематично-географічний нарис) // Праця по прикладній ботаніці, генетиці і селекції.
  • Вавилов М. І. Центри походження культурних рослин.
  • Вавилов М. І. Географічна мінливість рослин
  • Вавилов М. І. Ліннеївський погляд як система // Праці по прикладній ботаніці, генетиці і селекції.
  • Селекція як наука (1934).
  • Вавілов М. І. Закон гомологічних рядів у спадковій мінливості // Теоретичні основи селекції рослин[9]
  • Вчення про походження культурних рослин після Дарвіна (1940).
  • Вавилов М. І. Пять континентів[10].
  • Вавилов М. І. «Життя коротке, треба поспішати».

Визнання[ред. | ред. код]

М. І. Вавилов був почесним членом:

  • Англійського товариства прикладної ботаніки
  • Іспанського товариства випробувачів природи
  • Американського ботанічного товариства
  • Садівничого товариства в Лондоні

А також:

  • Членом Аргентинської академії
  • Членом-кореспондентом Шотландської академії наук
  • Членом-кореспондентом Німецької академії наук

Академія Наук СРСР заснувала Премію (1965) і Золоту медаль імені Вавилова (1968).

У Саратові в 1969 році ім'ям Миколи Вавилова названа вулиця Вавилова. У 1997 році на початку вулиці Вавілова встановлений пам'ятник Миколі Вавилову.[11] У Санкт-Петербурзі є вулиця братів Вавилових. Також є вулиці імені Вавилова в Липецьку та Москві, але вони названі на честь брата Миколи Івановича — Сергія Вавилова. На честь науковця також названо астероїд — 2862 Вавилов.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Encyclopædia Britannica
  2. а б в Бахтеев Ф. Х. Вавилов Николай Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1971. — Т. 4 : Брасос — Веш. — С. 214–216.
  3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Encyclopædia Britannica
  5. Loskutov I. G. Vavilov and his institute: A history of the world collection of plant genetic resources in RussiaRome: Bioversity International, 1999. — 188 p. — ISBN 978-92-9043-412-2
  6. Новая Російська енциклопедія: у 12 т. / Редкол.: А. Д. Некіпелов, В. І. Данілов-Данільян і ін. — М.: ТОВ «Видавництво „Енциклопедія“» Т. 3 Бруней — Вінча, 2007. — 480 с.
  7. з 1923 по 1940 р. Н. І. Вавиловим і іншими співробітниками здійснено 180 експедицій, з них 40 — у 65 зарубіжні країни.
  8. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 7 вересня 2008. 
  9. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 7 вересня 2008. 
  10. Книга автором не завершена, і частина рукопису втрачена
  11. Максімов Е. К. Ім'я твоєї вулиці. — Саратов: 2007. — 192 с.

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]