Хрущов Микита Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Хрущов» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Микита Сергійович Хрущов
Микита Сергійович Хрущов

Час на посаді:
7 вересня 1953 — 14 жовтня 1964
Попередник Йосип Сталін
Наступник Леонід Брежнєв

Час на посаді:
27 березня 1958 — 15 жовтня 1964
Попередник Микола Олександрович Булганін
Наступник Олексій Миколайович Косигін

COA Ukrainian SSR.png 3-й Перший Секретар ЦК КП(б)У Flag of Ukrainian SSR (1937-1949).svg
Час на посаді:
27 січня 1938 — 3 березня 1947
Попередник Посада відновлена; Станіслав Вікентійович Косіор як Генеральний Секретар ЦК КП України
Наступник Лазар Мойсейович Каганович

COA Ukrainian SSR.png 5-й Перший Секретар ЦК КПУ Flag of Ukrainian SSR.svg
Час на посаді:
18 грудня 1947 — 18 грудня 1949
Попередник Лазар Мойсейович Каганович
Наступник Леонід Георгійович Мельников

Народився 3 (15) квітня 1894(1894-04-15)
село Калинівка, Курська губернія
Помер 11 вересня 1971(1971-09-11) (77 років)
Москва
Політична партія КПРС
Дружина Єфросинія Хрущова (пом.)
Маруся Хрущова (розвед.)
Ніна Хрущова
Релігія Атеїзм
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Соціалістичної Праці Герой Соціалістичної Праці Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова 1 ступеня
Орден Суворова 2 ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеня
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1964

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович (*3 (15) квітня 1894(18940415), Калинівка, зараз Хомутовський район Курської області — † 11 вересня 1971) — перший секретар КПРС (19531964), Голова Ради Міністрів СРСР (19581964), Герой Радянського Союзу (1964), тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961), генерал-лейтенант (1943).

Молоді роки[ред.ред. код]

Народився у селі Калинівка Курської губернії (тепер Курська область) поблизу кордону України в селянській родині. Його батько Сергій Никанорович та дід Никанор Сергійович були селянами. Будучи підлітком, Микита працював підпаском — пас овець, телят.

В 1908 році, коли Микиті минуло 14, його сім'я переїхала на Успенський рудник, недалеко від Юзівки — робітничого селища з населенням 40 тисяч людей, однією лікарнею та десятками винних та пивних лавок. Микита знову найнявся пасти корів, чистив котли на шахтах. Потім був взятий учнем слюсаря, допомогав ремонтувати шахтарське обладнання.

У 1918 Хрущов вступив до Комуністичної партії і з початку 1920-их років став низовим партійним робітником, з 1926 — секретарем Петрово-Мар'їнського районного комітету КП(б)У. Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він навчався в Московській Промисловій Академії в одній групі з дружиною Сталіна Надєждою Алілуєвою і, завдяки даній нею персональній характеристиці[1], здобув довіру Сталіна, якою користувався до смерті останнього.

У верхівці КПРС[ред.ред. код]

Микита Хрущов і Йосип Сталін, 1936 рік

З 1938 до 1949 (крім березня—грудня 1947, коли першим секретарем був Л. Каганович) Хрущов очолював КП(б)У як перший секретар Компартії України, а в другій половині 1949 повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) і першим секретарем Московського обласного комітету партії. По смерті Сталіна Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС, а з березня 1958 зосередив у своїх руках партійне і державне керівництво, ставши головою Ради міністрів СРСР. У жовтні 1964 внаслідок внутрішнього перевороту в Політбюро ЦК КПРС Хрущов був позбавлений усіх посад й усунений від державного і партійного керівництва.

За життя Сталіна Хрущов був вірним виконавцем його доручень, чим і заслужив довіру могутнього протектора. Сталінську політику, бувши першим секретарем ЦК КП(б)У, Хрущов неухильно здійснював і в Україні. На цей період його діяльності в Україні припадають: важкий останній рік єжовщини, окупація, а потім приєднання до УРСР Галичини й Волині (1939) та Буковини (1940), наступний, особливо на початку війни кривавий терор на західно-українських землях, організація більшовицької партизанщини під час Другої світової війни, голод 1946–1947 і післявоєнне посилення боротьби з українським повстанським рухом.

Керівник СРСР[ред.ред. код]

Зустріч з Джоном Кеннеді у Відні (1961)
Приїзд Микити Хрущова до Луганська (1956)

Очоливши по смерті Сталіна КПРС, а згодом й уряд СРСР, сміливістю господарсько-політичних перебудов Хрущов виявив себе як найяскравіша індивідуальність, єдина серед спадкоємців Сталіна. На XX з'їзді КПРС (лютий 1956) він виступив з доповіддю «Про культ особи та його наслідки», розпочавши цим боротьбу проти культу особи Сталіна. М. Хрущов вжив рішучих заходів до забезпечення країни продуктами харчування, розпочавши аграрну реформу[2]: були встановлені підвищені, більш обгрунтовані, ніж раніше, закупівельні ціни на сільгосппродукцію; для вирішення зернової проблеми ініційоване освоєння цілинних земель (від 1954 року); більш ніж 120 000 спеціалістів сільського господарства були переведені із управлінського апарату на роботу до села; була розпочата реорганізація МТС, здійснений продаж техніки колгоспам; були списані борги колгоспів минулих років; був скасований податок на особисте господарство; почалося призначення пенсій колгоспникам; було дозволено видавати паспорти сільським жителям. Була здійснена перебудова управління промисловістю і сільським господарством: утворення раднаргоспів, промислових районів, поділ обкомів КПРС на сільські й міські тощо.

Однак, ці його заходи або не мали успіху (наприклад, примусові посіви кукурудзи в районах, де не було сприятливих для цієї культури умов, перебудова партійних організацій за виробничим принципом), або ж вони не були доведені до кінця: ініціювавши розвінчання «культу особи», сам же і повернувся до політики ресталінізації; допустивши деяку свободу думки, з кінця 1962 розпочав переслідування т. зв. «абстракціонізму» й «модернізму» в літературі та мистецтві; початковими заходами десталінізації сприяв деякому поширенню прав національних республік, але згодом їх унедійснив посиленням боротьби проти націоналізму в цих республіках. Особливо важкий своїми наслідками, зокрема в Україні, хрущовський закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям» (1958), за яким запроваджено посилену русифікацію не лише освіти, а й усього культурного життя.

Ця непослідовність політики Хрущова викликала, з одного боку, розчарування й незадоволення населення, у висліді якого розвинувся рух опору, в національних республіках, спрямований головно проти нац. дискримінації; а з другого — у керівних колах КПРС страх перед т. зв. «волюнтаристичними» методами хрущовського керівництва, які загрожували розвалити вироблену Сталіном тоталітарну систему. Це останнє й стало причиною внутрішнього перевороту в Політбюро ЦК КПРС 1964, внаслідок якого Хрущова усунено з усіх керівних позицій.

Леонід Брежнєв, котрий замінив Хрущова на посту Генерального секретаря ЦК КПРС, пропонував В. Семичастному, голові КДБ СРСР у період підготовки Пленуму ЦК КПРС 1964 року, фізично позбутися М. С. Хрущова шляхом улаштування аварії літака, автокатастрофи, отруєння або арешту[3].

Хрущов залишив «Спогади», в яких дещо критично, але назагал схвально оцінює лінію партії за доби його активної політичної діяльності.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рой Медведев. Н. С. Хрущёв: Политическая биография
  2. Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— С. 395.
  3. Петро Шелест «Справжній суд історії ще попереду», сторінка 417.

Література[ред.ред. код]

Попередник: Голови РНК УРСР
19441946
Наступник:
Корнієць Леонід Романович Рада Міністрів УРСР