Владислав Бандурський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бандурський.
Владислав Бандурський
Львівський єпископ-суфраган
з 1906—1918
Конфесія: Римо-Католицька церква
Попередник: Йозеф Вебер
Наступник: Болеслав Твардовський
 
Альма-матер: богословський факультет Львівського університетуd і Вища духовна семінарія Львівської архидієцезії
Діяльність: офіцер, католицький священник, католицький єпископ
Народження: 25 травня 1865(1865-05-25)
Сокаль
Смерть: 6 березня 1932(1932-03-06) (66 років)
Вільнюс
Похований: Собор святих Станіслава і Владислава (Вільнюс)
Престол: Львівська архідієцезія
Посада: Єпископ-суфраган Львівський

Нагороди:

Хрест «За заслуги перед Церквою і Папою» Хрест «Pro Benemerenti» золотий хрест Заслуги Великий Хрест ордена Відродження Польщі Командорський хрест ордена Відродження Польщі срібний хрест ордена Virtuti Militari Army of Central Lithuania Cross of Merit Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Хрест Незалежності Пам'ятна медаль за війну 1918-1921

CMNS: Владислав Бандурський у Вікісховищі

Владислав Бандурський (пол. Władysław Bandurski; 25 травня 1865, м. Сокаль, нині Львівської області — 6 березня 1932, м. Вільнюс) — польський римо-католицький релігійний діяч, діяч польського національного руху. Львівський римо-католицький єпископ-суфраган[2] (26 вересня 1906 — 1918)[3]. Почесний громадянин Львова (1927)[4].

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1892 році Владислав Бандурський був призначений вікарієм Станиславівської «колегіати», окрім того, викладав катехізис у школах імені Адама Міцкевича, імені королеви Софії та промисловій, а також у пансіонаті Меланії Дубровської. З катехитичною метою ксьондз Бандурський їздив селами Станиславівського деканату, а в час, коли лютувала холера, сповідував хворих та причащав помираючих. 1893 року перебрався до Львова, приєднався до польських таємних радикальних організацій і став прибічником польської національної демократії. Виступав проти політики зросійщення Холмщини, але брав участь в акціях, спрямованих на спольщення українців–уніатів цього регіону[5]. 26 вересня 1906 року Владислав Бандурський обраний римо-католицьким єпископом-суфраганом у Львові та перебував на цій посаді до 1918 року[3].

23 червня 1907 року єпископ Владислав Бандурський провів обряд посвячення новозбудованого приміщення польського товариства «Сокіл» у Бучачі[6], а 16 вересня 1909 року — посвятив наріжний камінь під будівництво нового дому польського товариства «Сокіл» у Буську на передмісті Німецький Бік[7]. 2 травня 1910 року освятив каплицю у Репехові[8] і 23 червня 1912 року муровану філіальну каплицю у Старому Скалаті (нині — костел блаженого Якуба Стрепи)[9][10] та заклав перший освячений камінь у підмурки майбутніх храмів: 14 травня 1911 року — костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Струмиловій[11], а 27 червня 1913 року — костелу святого Серця Ісусового у Ладичині (освячений 19 листопада 1922 року)[12].

1914 року помер доктор Альфред Бужинський, власник будинків — на вулиці Вірменській, 22 та на вулиці Словацького, 18 у Львові. Покійний у своєму заповіті записав один мільйон корон для придбання п'ятиморгових ділянок для потреб колоній скаутів, а виконавцями заповіту призначив правління польського товариства «Сокіл» та єпископа Владислава Бандурського.[13] Під час першої світової війни співпрацював із польськими легіонами Юзефа Пілсудського[5].

Вшанування[ред. | ред. код]

10 вересня 1927 року відбулося урочисте вручення диплома «Почесного громадянина Львова» львівському римо-католицькому єпископу-суфрагану Владиславу Бандурському[4].

Ще за життя єпископа, наприкінці 1920-х років, одному з підрозділів польського Стрілецького союзу, що діяв на той час у Поворську на Волині, присвоєно ім'я єпископа Владислава Бандурського.[14]

Давня площа Митна (Цлова, назва була відома вже наприкінці XVIII століття) у Львові 1933 року була перейменована на честь єпископа Владислава Бандурського та зберігала цю назву до 1945 року. У 1945—1990 роках — площа Радянська, а 1990 року повернена історична назва — площа Митна.[15]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. ↑ Бандурський Владислав. litopys.lviv.ua. Літопис. Архів оригіналу за 28 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  3. ↑ а б Львівські єпископи-помічники. rkc.lviv.ua. Львівська архідієцезія РКЦ в Україні. Архів оригіналу за 16 квітня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  4. ↑ а б Wielkiemu patriocie w hołdzie [Архівовано 30 червня 2020 у Wayback Machine.] // Gazeta Lwowska. — nr. 209. — 13 września 1927. — S. 1. (пол.)
  5. ↑ а б Скаврон Б. (6 січня 2017). Кров у лазні й наближення виборів. zbruc.eu. Zbruć. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  6. ↑ Nowa placówka Sokola // Nowości Illustrowane. — 1907. — № 6 (29 czer.). — S. 15—16. (пол.)
  7. ↑ Ціхоцький І. Нариси історії сокільського руху в Буську// Клекіт бузька: Буський історико-краєзнавчий альманах № 2. — Львів: Растр-7, 2018. — С. 23. — ISBN 978-617-7726-16-5.
  8. ↑ Каплиця в Репехові. castles.com.ua. Замки та храми України. Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  9. ↑ Старий Скалат. Костел бл. Якова Стрепи. ecclesia.atf.li. Львівська архідієцезія. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  10. ↑ Старий Скалат. Костел бл. Якова Стрепи. rkc.in.ua. РКЦв Україні. 23 листопада 2011. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  11. ↑ Спадщина. Кам'янка-Бузька. Церква Успіння Богородиці. m-a-d-m-a-x.livejournal.com. 19 квітня 2018. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  12. ↑ Костел Серця Іісуса в Ладичині. castles.com.ua. Замки та храми України. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  13. ↑ Million koron na skaut polski [Архівовано 16 березня 2022 у Wayback Machine.] // Nowości Illustrowane. — 1914. — № 12. — S. 7. (пол.)
  14. ↑ Про Стрілецький союз на Волині у 80-ту річницю Катинського злочину. Частина 3. monitor-press.com. Волинський монітор. 27 травня 2020. Архів оригіналу за 25 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  15. ↑ Урбаністичні образи. Площа Митна. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Архієпископи
Томаш зі Львова (1358–?) • Кристин (1365—1371) • Конрад (XIV ст.) • Георг (1390–?) • Герман Виткінд (1401–?) • Ян Жешовський (1414—1436) • Ян Одровонж (1437—1450) • Григорій Сяноцький (1451—1477) • Ян Длугош (1480) • Ян Стшелецький (1481—1493) • Анджей Боришевський (1493—1503) • Бернард Вільчек (1505—1540) • Пйотр Стажеховський (1540—1554) • Фелікс Ліґенза (1555—1560) • Павел Тарло (1561—1565) • Станіслав Сломовський (1565—1575) • Ян Сененський (1576—1582) • Ян Димітр Соліковський (1583—1603) • Ян Замойський (1604—1614) • Ян Порохницький (1614—1633) • Станіслав Гроховський (1633—1645) • Миколай Кросновський (1645—1653) • Ян Тарновський (1654—1669) • Альберт Корицінський (1670—1677) • Константій Ліпський (1681—1698) • Константій Зелінський (1700—1709) • Миколай Поплавський (1710—1711) • Ян Скарбек (1713—1733) • Миколай Вижицький (1737—1757) • Миколай Дембовський (1757) • Владислав Лубенський (1758—1759) • Вацлав Сераковський (1760—1780) • Фердинанд Кіцький (1780—1797) • Каєтан Кіцький (1797—1812) • Анджей Анквич (1815—1833) • Франц Лушін (1834—1835) • Франтішек Піштек (1835—1846) • Вацлав Вацлавічек (1847—1848) • Лукаш Баранецький (1849—1858) • Францішек Вежхлейський (1860—1884) • Северин Моравський (1885—1900) • Юзеф Більчевський (1900—1923) • Болеслав Твардовський (1923—1944) • Евгеніуш Базяк (1944—1962) • Ян Новіцький (1968—1973 апост. адм.) • Мар'ян Рехович (1973—1983 апост. адм.) • Мар'ян Яворський (1984—1991 апост. адм.) • Мар'ян Яворський (1991—2008) • Мечислав Мокшицький (від 2008)
Єпископи-коад'ютори
Єпископи-помічники
Томаш Піравський (1617—1625) • Лукаш Калинський (1626—1633) • Захарія Новошицький (1634—1640) • Анджей Сжеджинський (1641—1656) • Стефан Харбіцький (1657—1662) • Єжи Ґєджинський (1663—1690) • Ян Скарбек (1696—1713) • Стефан Рупневський (1713—1716) • Ян Фелікс Шанявський (1717—1725) • Єронім Єловіцький (1725—1732) • Самуель Ґловінський (1733—1776) • Криспін Цєшковський (1772—1792) • Фердинанд Кіцький (1777—1778) • Каєтан Кіцький (1783—1797) • Северин Моравський (1881—1885) • Ян Пузина (1886—1895) • Йозеф Вебер (1895—1906) • Владислав Бандурський (1906—1918) • Болеслав Твардовський (1918—1923) • Францішек Лісовський (1928—1933) • Евгеніуш Базяк (1933—1944) • Маркіян Трофим'як (1991—1998) • Рафал Керницький (1991—1995) • Станіслав Падевський (1998—2002) • Мар'ян Бучек (2002—2007) • Леон Малий (від 2002) • Едвард Кава (від 2017)
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Владислав_Бандурський&oldid=36528578