Римо-католицька церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ри́мо-като́ли́цька церква (лат. Ecclesia Catholica Romana) — інститут католицької Церкви латинського обряду (частково амвросіанського, ліонського й мосарабського) із центром у Ватикані на чолі з Папою Римським, який є її земним головою. Від інших церков Римо-католицька церква відрізняється організаційною централізованістю та найбільшим числом прихильників (біля чверті населення світу в 2004 р.); неформально й найчастіше іменується просто Католицькою церквою. Відповідно традиції, (так само як і Православна церква) характеризується чотирма відмінними ознаками (лат. notae ecclesiae): єдина, свята, вселенська (що й означає слово католицька), й апостольська.

Доктрина[ред.ред. код]

Головні моменти вчення Римо-католицької церкви викладені у Апостольському, Нікейському й Афанасієвському символах віри, а також у декретах і в канонах Ферраро-Флорентійського, Тридентського й І і ІІ Ватиканських соборів. Узагальнена доктрина викладена в «Катехизмі».

Організація церкви є високоцентралізованою та ієрархічною (див. кардинали, Римська Курія) і рішення папи посилюються доктриною безпомилковості (при проголошенні урочистих тверджень «ex cathedra» з питань віри, промульгованою у 1870 році. Інші прийняті доктрини включають трансубстанцію і чистилище. Кількість таїнств була закріплена до семи з 12 століття. Вшановування Діви Марії, яке процвітало у Середні Віки, зазнало значного відродження у 19 столітті; заохочується теж ушанування святих та поклоніння їм. Оздоблення церкви, музика, і культовий одяг розвиненіші, ніж у протестантських церквах. До середини 20 століття латина лишалася єдиною мовою богослужіння.

Демографія[ред.ред. код]

Римо-католицизм поширився у світі завдяки активним місіонерським зусиллям з 16 століття внаслідок руху контрреформації — і є нині найчисельнішою християнською деномінацією.

Загальне число вірних (як мирян так і кліру) 2007 року оцінювалося як 1147 мільйонів[1]. У 1950 році у світі налічувалося 437 млн католиків[2] а в 1970 — 654 млн[3]. На 31 грудня 2008 року членство церкви становило 1666 млн [Джерело?], зростання в порівнянні з 2000 роком склало 11,54%, що дещо перевищує загальне зростання населення світу (10,77 ). В Африці зростання склало 33,02%, в Європі 1,17%, в Азії та Океанії 15,91%, 10,93% в Америці. Як наслідок католики становлять 17,77% населення Африки, 63,10% населення Америки, 3,05% — Азії, 39,97% — Європи, 26,21 Океанії і 17,40% світового населення. З 2000 по 2008 відсоток католиків, які мешкали в Африці зріс з 12,44% до 14,84%, а в Європі зменшився від 26,81 до 24,31%[4].

На кінець 2007 року в католицькій церкві налічувалося 408 024 священиків, на 762 більше, ніж на початок року. Основними регіонами росту були Азія та Африка, 21,1% та 27,6%, відповідно. У Північній та Південній Америці кількість кліру залишилася приблизно сталою, а в Європі та Океанії це число зменшується[1].

Історія[ред.ред. код]

Католицька доктрина стверджує, що Католицька церква була заснована Ісусом Христом в 1 ст. н. е. в римській провінції Іудея. Новий завіт свідчить про призначення Христом дванадцяти апостолів, яким він доручив продовжити свою справу. На апостолів у День зіслання святої трійці зійшов Святий Дух, чим знаменувалося заснування церкви. Католицька доктрина навчає, що Католицька церква є наступницею цієї першої християнської громади. Вона тлумачить зізнання Св. Петра, описане в Євангелії від Матвія як призначення Христом Св. Петра та його спадкоємців римських єпископів тимчасовими очільниками Церкви. Ця доктрина отримала назву апостольського наслідування[5][6].

Після розколу зі східними православними церквами у 1054, (див. філіокве, лат. filioque), римський католицизм успішно бореться за те, щоб стати єдиною духовною владою у західній Європі. Церковні діячі мали великий політичний і духовний авторитет, процвітало чернецтво. На початку 16 століття зростаюча хвиля протестантизму виявила потребу негайних реформ всередині церкви: Собор у Тренті (15451563) скликаний для обговорення цих реформ, широко визначив сьогоднішній догматичний, дисциплінарний, і літургійний характер римо-католицизму (див. теж контрреформація), хоча важливі зміни започатковано і введено на другому Ватиканському Соборі.

Характеристика[ред.ред. код]

Організація[ред.ред. код]

Структура Римо-католицької церкви як і інших католицьких церков має чітку ієрархію. Основною організаційною одиницею є парафія. Парафії утворюють діцезії, на чолі яких стоїть єпископ. Єпископ Риму є одночасно головою Римо-католицької церкви і, одночасно Католицької церкви. Єпископи дієцезій підпорядковані виключно Папі, але об'єднуються для спільної роботи в конференції або синоди. Всупереч поширеній думці, Собори не є органом власне римо-католицьким, але є загальним для Католицької церкви.

Діяльність Римо-католицької церкви спирається на Кодекс канонічного права, що є основним правничим документом спільноти. Остання редакція кодексу вийшла 1983 року.

Духівництво[ред.ред. код]

В Римо-католицькій церкві, як і в Католицькій церкві взагалі, існує три чини священства: Диякона, священика і єпископа. Відмінною особливістю римського духовенства є обов'язкова безшлюбність для священиків.

Літургія[ред.ред. код]

Латинський обряд відрізняється від обрядів інших католицьких церков. В даний час форма літургії називається Novus Ordo Missae розроблена після II Ватиканського собору. Раніше обов'язковою була Тридентська меса, що була затверджена на Тридентським собором. Рішенням папи Бенедикта XVI цей тип меси може використовуватися в сучасному богослужінні і називається «екстраординарною».

Всупереч поширеній думці, основною мовою богослужінь залишається латина. Впровадження національних мов богослужіння має характер дозволених і регулюється п.36 конституції про святу літургію «Sacrosanctum concilium», згідно з якою національні мови за погодженням з територіальною церковною владою може широко застосовуватися «в читаннях і проповідях, у деяких молитвах і піснеспівах»[7].

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]

  • (англ.) Енциклопедія Макміллан (англійською): The Macmillan Encyclopedia. Лондон: Макміллан Лондон Лімітед, 1981, 1983, 1984, 1985.

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б «Vatican: Priest numbers show steady, moderate increase». Catholic News Service. 2009-03-02. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2008-03-09. 
  2. Froehle, pp. 4-5
  3. Bazar, Emily (16 April 2008). «Immigrants Make Pilgrimage to Pope». USA Today. Процитовано 2008-05-03. 
  4. «Number of Catholics on the Rise». Zenit News Agency. 2010-04-27. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2010-05-02. . Детальніше про кількість католиків і католицьких священиків та їхній розподіл за континентами можна знайти на «Annuario Statistico della Chiesa dell'anno 2008». Holy See Press Office. 27 April 2010. Процитовано 2010-05-02.  (in Italian)
  5. Католицька церква визнає легітимність єпископських конгрегації низки інших церков, але все ж наполягає на їх підпорядкуванню верховенству Римського понтифіка.
  6. Temporini, Hildegard; Wolfgang Haase (1982). Aufstieg und Niedergang der römischen Welt Principat.: Geschichte und Kultur Roms im Spiegel der neueren Forschung. Walter de Gruyter. с. 480. doi:2008-06-26Перевірте значення |doi= (довідка). ISBN 3110087006. 
  7. Sacrosanctum concilium (біл.)


Релігія Це незавершена стаття про релігію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.