Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ в 18 — на початку 20 століть

ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ в 18 — на початку 20 століть. Іноз. капітал у тій чи ін. країні — це капіталовкладення в економіку цієї країни фінансових ресурсів ін. д-в. Стосовно ж істор. минулого країн, що в ході військ. і екон. змагань ін. країн тимчасово втрачали свою державність і їхні землі опинялися в межах кордонів ін. д-в, то іноз. капіталовкладення в ці країни в періоди їхньої бездержавності слід розглядати як капіталовкладення в той чи ін. їхній регіон тих д-в (підданих тих д-в), яким цей регіон не був підвладний. У різні роки 18 — поч. 20 ст. сьогочасні укр. землі перебували в складі Речі Посполитої, Молдавського князівства, Кримського ханства, Османської імперії, Російської імперії, Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина). Говорити про іноз. інвестиції в укр. землі на поч. 18 ст. можна лише побіжно. Заг. екон. прогрес 18 ст. позначився на подальшому розвитку госп. діяльності в усіх країнах, до складу яких входили чи яким належали укр. землі. Це проявилося як у поступі їхньої пром-сті, так і в розширенні їхніх внутр. ринків і зміцненні їхніх зв’язків з зовн. ринками. Розвиток ф-к і   з-дів стимулював зростання попиту на продовольчі продукти (хліб, м’ясо, сало, мед, горілку) та с.-г. сировину (прядиво, шкіри, вовну). Це відкрило для землевласників (передусім великих) перспективу збільшення їхніх доходів шляхом нарощування вир-ва с.-г. продуктів для продажу, в т. ч. й за кордон. Відомо, напр., що черніг. полковник П.Полуботок продав 1715 польс. комерсантові Цибульському 575 пудів тютюну приблизно за 460 рублів, причому такі операції, як свідчать тогочасні документи, не були поодинокими. Рух товарів через укр. землі був достатньо жвавим, а місц. купецтво ходило з крамом місц. вир-ва, зокрема, до Пруссії, Голландії (нині Нідерланди), Франції, Крим. ханства, Осман. імперії. Іноз. капітал у цей час обслуговував передусім оптові торг. операції. Торгівля із зарубіжними країнами відбувалася за рахунок обопільного кредиту, в більшості випадків довготермінового. Укр. купці, шукаючи кредитів, вдавалися до послуг лихварів, тодішніх банкірів. Так, у джерелах зафіксовано, зокрема, що «знатний купець» Роман Якимович, «їдучи з України до Шльонська (Силезії), позичил по дорозі в місті польському Острозі несколько (певну) суму в тамошніх жидів». Кількість позичених Романом Якимовичем грошей за тогочасними мірками була немалою, про це говорить те, що з Вроцлава (нині місто в Польщі) Роман Якимович повернувся з товарами «на кілько сот тисячей злотих». Таких прикладів можна навести дуже і дуже багато, й усі вони фактично свідчать про значну роль лихварського, переважно іноз., капіталу в торг. операціях укр. панства та купецтва. Великі землевласники та багаті поміщики торгували хлібом. Як констатує акад. Й.-А.Гільденштедт, більша частина зібраних у маєтках К.Розумовського хлібів «експортувалася через Чорне й Середземне море й давала великі доходи». Значну частину хлібів «за поручительство в борг і за готівку» продавали й ін. великі землевласники, зокрема поміщики Базилевські. Вело торгівлю й Запорожжя, особливо в період Нової Січі. Торгівля велася з Лівобережною Україною, Правобережною Україною, Росією, Крим. ханством, Осман. імперією. Запорожці продавали горілку, рибу, сіль, продукти землеробства, худобу, коней, смушки (хутро ягнят) тощо. Про розмах торгівлі у Вольностях Війська Запорозького низового свідчать, напр., такі слова очевидця — козака І.Розсолоди: «Усякі гроші треба було заводити: сьогодні запорожець торгується з москалем, треба московські гроші, завтра з ляхом, треба ляцькі, а там з турком, треба турецькі; усякі гроші требувались».

Після російсько-турецької війни 1768—1774, що завершилася Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774, починають доволі інтенсивно нарощуватися чорномор. торг. зв’язки пд. укр. земель з європ. країнами. Розвивається чорномор. торгівля з Австрією, д-вами Італії (зокрема з Венецією), Іспанією, Францією. На пд. укр. землях виникають нові міста, і саме сюди потягнувся великий іноз. капітал. Так, невдовзі після заснування Херсона (1778) тут створив свою торг. компанію й почав вивозити до Франції корабельний ліс франц. комерсант Антуань. Притокові іноз. капіталу сприяло видання царським урядом закону про зменшення мита в усіх чорномор. портах на привізні та відпускні товари, а також постанов про безмитне зберігання товарів, що доставляються в чорномор. порти, в особливих магазинах протягом тривалого строку. Ще більше стимулювало ввіз іноз. капіталу оголошення Одеси містом порто-франко (див. Порто-франко в портах України) за маніфестом від 16 квіт. 1817. Причиною видання цього маніфесту був брак достатніх капіталів у рос. та укр. купців (так, таврійські губернатори у своїх повідомленнях до уряду неодноразово вказували на те, що у місц. купців замало грошей і це є гол. перешкодою розвиткові торгівлі) та майже повна відсутність торг. флоту. Після введення в Одесі порядку порто-франко торгові операції з іноземцями здійснювалися тут у межах чітко визначеної ч. тер. міста та його околиць (кордони цієї тер. були огороджені й суворо охоронялися) за нижчими цінами, ніж в ін. місцях Рос. імперії. Серед іноз. купців, котрі торгували в Одесі, переважали греки, вірмени та італійці, менше було французів, австрійців та англійців.

Вже наприкінці 18 ст. торг. операції, які раніше на укр. землях укр. купецтво проводило самостійно, почали переходити до рук чужоземців. Цей процес ще більше посилився з поч. 19 ст., тоді ж в укр. містах почав збільшуватися відсоток неукраїнців. Наприклад, очевидці фіксували значну кількісну перевагу над українцями росіян в Єлизаветграді (нині м. Кіровоград), греків, вірмен, поляків, французів — у Херсоні, греків — у Маріуполі. На Правобережжі більшість купецтва складалася з поляків та євреїв. Уряд Рос. імперії навіть примусово переселяв на укр. землі рос. купців: так, у 1830-х рр. за указом імп. Миколи I з Росії до Києва було переселено рос. купців, які мали чималі капітали (зокрема Богатирьова, І. і П.Дегтерьових (див. Дегтерьови), Єлісєєва, Масалітінова, Фоломіна). У Києві ж тим часом купців-українців випроваджували з центру міста на околиці, а їхні місця віддавали купцям з Росії.

Пром. переворот у Франції, що був прискорений Французькою революцією кінця 18 століття та війнами Наполеона (див. Наполеон I), спричинив посилення інтересу Франції до чорномор. торгівлі. 1816 у Франції було організовано акціонерну «Чорноморську компанію» з керівним центром у Парижі, торг. агентством у Марселі та двома конторами — в Одесі та Стамбулі. З метою популяризації «Чорноморської компанії» (обов’язки тимчасового її казначея взяв на себе впливовий франц. банкір Ж.Лаффіт) поширювався лист для збору підписів бажаючих брати участь в її діяльності. Першим, хто поставив під листом свій підпис і придбав білет у 10 акцій, був

  А.-Е.Рішельє, він добре розумів перспективи проєкту, оскільки незадовго до цього обіймав посаду градоначальника Одеси й ген.-губернатора Новоросійського краю.

Після поразки Росії в Кримській війні 1853—1856 та початку ери реформ 1860-х рр. в Рос. імперії почалася доба побудови залізниць. Перше залізничне акціонерне т-во (Гол. т-во рос. залізничних шляхів) було засноване франц. банкірським домом братів Перейра. За відносно короткий час — з 1865 до 1890 — Харків, Київ, Кременчук, Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ), Одеса перетворилися на великі залізничні вузли, а всього тоді було прокладено 6350 верст залізниць (див. Залізничні шляхи в Україні). Це сприяло розвиткові внутр. ринку й посиленню торг. зв’язків із зовн. світом, а також формуванню на укр. землях крупних пром. центрів загальноімперського значення: Донец. вугільно-металургійного, Криворізького залізорудного, Нікопольського марганцевого та Пд.-Зх. цукрового. На кін. 19 ст. укр. землі стають одними із найрозвиненіших тер. у Рос. імперії. Стимулюючи розвиток місц. пром-сті та враховуючи екон. тенденції в передових капіталіст. країнах, для яких вивіз капіталу став осн. джерелом прибутків, царський уряд обклав високими тарифними ставками імпортні товари. Це привело до того, що стало вигідним ввозити в Рос. імперію не товари, а капітали. Припливові іноз. капіталу в Росію сприяла також грошова реформа 1895—97, внаслідок якої було досягнуто стабілізації валюти й встановлено золотий монометалізм (див. Золотий рубль). Іноз. інвестори скуповували в Рос. імперії акції вже діючих підпр-в і засновували тут нові з-ди й ф-ки. Англ., франц. та бельг. капіталісти захопили ключові позиції в гірничо-металургійній індустрії Донбасу, Криворіжжя, Придністров’я.

Наприкінці 19 ст. укр. землі стають центром видобутку залізної руди і кам’яного вугілля. Значну роль зіграла в цьому Катерининська залізниця (збудована 1884), котра сполучила залізорудні копальні з вугільними копальнями Донбасу. Якщо 1860 в усій Рос. імперії було видобуто 18,2 млн пудів вугілля, а в Донбасі 6 млн пудів (32,8 % загальнорос. видобутку), то вже 1900 в усій імперії було видобуто 10 млрд пудів при частці в ньому вугілля Донбасу 68,9 %. Хоча за потужністю з-дів уся чорна металургія Росії поступалася передовим капіталіст. країнам в 2—3 рази, металургія, сконцентрована на укр. теренах, перевищувала середню західноєвроп. 1913 на частку іноз. капіталу припадало 70 % заг. видобутку вугілля в Донбасі й 86 % усього видобутку руди в Криворізькому бас. Іноз. капітал контролював величезні синдикати — «Продвугілля», «Продамета», «Урожай», мав значну частку акцій цукрового синдикату тощо. Напередодні Першої світової війни в Україні діяло 83 іноз. компанії, їхній капітал, вкладений в місц. пром-сть, складав 413,8 млн руб., це було більше 30 % заг. суми іноз. капіталів, вкладених у пром-сть усієї Рос. імперії. Іноз. капіталісти одержували величезні прибутки. Напр., англ. підприємець Дж.Юз, який від 1872 володів металургійним з-дом у Бахмутському пов. Катеринославської губернії (за його прізвищем з-д було названо Юзівським, а робітн. с-ще поблизу нього — Юзівкою, нині це м. Донецьк), за 25 років своєї підприємницької діяльності вивіз до Англії 25 млн рублів золотом.

Галичина, Буковина й Закарпатська Україна у 18—19 ст. залишалися в основному аграрними регіонами, наявна в них пром-сть була переважно дрібною. Лише наприкінці 19 ст. в Галичині, в т. ч. й у Східній Галичині, почала формуватися велика фабрично-заводська пром-сть. Роль іноз. капіталу в цьому розвиткові була значною. Крім місц. пром. й с.-г. сировини, увагу іноз. інвесторів привертали тут борошномельна, лісопильна й нафтово-озокеритна галузі. Майже такими самими, як у Сх. Галичині, були напрями інвестування іноз. капіталу в економіці Буковини Північної та Закарпаття. В 1880-х рр. канад. підприємці Берггейм і Мак-Гарвей під впливом збільшення світ. попиту на нафтопродукти застосували в Сх. Галичині удосконалений метод буріння глибоких свердловин. Це привело до значного росту видобутку тут нафти. 1895 у Відні було створено Галицько-Карпатське нафтове т-во з капіталом у 10 млн крон, через 19 років капітал т-ва збільшився вдвічі. Особливий інтерес до нафти виявляли нім., англ. та амер. нафтові компанії. В Галичині діяли філії амер. нафтових концернів «Соконі вакуум ойл» та «Стандарт ойл оф Нью-Джерсі».

Усі хім. з-ди на Закарпатті належали іноземцям. Оптова торгівля в зх. укр. регіонах теж була в їхніх руках. Від 1908 у Львові активно діяло Англо-польс. торг. т-во.

Широке проникнення іноз. капіталу в економіку укр. земель 19 — поч. 20 ст. мало виразний колоніальний характер. Воно сприяло розвиткові тут лише тих галузей економіки, продукція яких була потрібною для іноз.   д-в, що в підсумку істотно порушувало оптимальний для місц. люду баланс госп. та культ. поступу. Не маючи власної держави та сильної нац. буржуазії, укр. народ змушений був поступатися своїми потребами та інтересами на користь потреб та інтересів чужих д-в та ін. народів. Разом з тим іноз. капітал сприяв пришвидшенню індустріалізації укр. земель та прилученню їх до тогочасних новітніх цивілізаційних процесів.) за маніфестом від 16 квіт. 1817. Причиною видання цього маніфесту був брак достатніх капіталів у рос. та укр. купців (так, таврійські губернатори у своїх повідомленнях до уряду неодноразово вказували на те, що у місц. купців замало грошей і це є гол. перешкодою розвиткові торгівлі) та майже повна відсутність торг. флоту. Після введення в Одесі порядку порто-франко торгові операції з іноземцями здійснювалися тут у межах чітко визначеної ч. тер. міста та його околиць (кордони цієї тер. були огороджені й суворо охоронялися) за нижчими цінами, ніж в ін. місцях Рос. імперії. Серед іноз. купців, котрі торгували в Одесі, переважали греки, вірмени та італійці, менше було французів, австрійців та англійців.

Вже наприкінці 18 ст. торг. операції, які раніше на укр. землях укр. купецтво проводило самостійно, почали переходити до рук чужоземців. Цей процес ще більше посилився з поч. 19 ст., тоді ж в укр.

Література

Письмо барона Антуана графу Сегюру о пользе учреждения морской торговли Марселя з Херсоном. «Записки Одесского общества истории и древностей», 1883, т. 13;

• Бранд Б.Ф. Иностранные капиталы. Их влияние на экономическое развитие страны, ч. 2. СПб., 1899;
• Туган-Барановский М. Русская фабрика в прошлом и настоящем. Историко-экономическое исследование, т. 1. СПб., 1907;
• Скитский Б. Гетьманщина накануне ее падения. Владикавказ, 1928;
• Джиджора І. Україна в першій половині XVIII віку. Розвідки і замітки. К., 1930; Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. М., 1954;
• Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування: 1734–1775. К., 1961;
• Боровой С.Я. Франция и внешнеторговые операции на Черном море в последней трети XVIII – начале XIX в. В кн.: Французский ежегодник за 1961 г. М., 1962;
• Гуржій І. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні. К., 1962;
• Боровой С.Я. Кредит и банки в России (середина XVII в. – 1861 г.). М., 1963; Історія Української РСР, т. 1. К., 1967;
• Голобуцький В.О. Економічна історія Української РСР. Дожовтневий період. К., 1970;
• Дружинина Е.Н. Южная Украина в 1800–1825 гг. М., 1970; ЇЇ ж: Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825–1860 гг. М., 1981;
• Полонська-Василенко Н. Історія України, т. 2. К., 1995.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: П.В. Голобуцький.; url: http://history.org.ua/?termin=Inozemny_kapital_v_Ukr_18_20_st; том: 3