Кіровоград

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кіровоград
Coat of Arms of Kirovohrad.png Flag of Kirovograd.svg
Великий герб Кіровограда Прапор Кіровограда
Головний поштамт
Головний поштамт
Кіровоград на карті України. Кіровоградська область виділена
Кіровоград на карті України. Кіровоградська область виділена
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Кіровоградська область Кіровоградська область
Район/міськрада Кіровоградська міська рада
Код КОАТУУ 3510100000
Засноване 1754
Статус міста з 1784 року
Поділ міста 2 райони
Населення 233 333 (01.01.2014) [1]
Площа 103 км²
Густота населення 2265 осіб/км²
Поштові індекси 25000-25490
Телефонний код +380-522
Координати 48°30′36″ пн. ш. 32°16′00″ сх. д. / 48.51000° пн. ш. 32.26667° сх. д. / 48.51000; 32.26667Координати: 48°30′36″ пн. ш. 32°16′00″ сх. д. / 48.51000° пн. ш. 32.26667° сх. д. / 48.51000; 32.26667
Водойма ріки Інгул, Сугоклія, Біанка
Назва мешканців кіровоградці
Міста-побратими Болгарія Добрич (Болгарія)
День міста третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Кіровоград
До Києва
 - фізична 250 км
 - залізницею 362 км
 - автошляхами 302 км
Міська влада
Адреса 25006, Кіровоградська обл., м. Кіровоград, вулиця Велика Перспективна, 41
Веб-сторінка Кіровоградська міська рада
Міський голова Іван Марковський (в.о.)[2]

Кіровогра́д (до 1924 року — Єлисаветград[3], у 19241934 роках — Зінов'євськ, у 19341939 роках — Кірово[4]) — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.

Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини, на берегах ріки Інгул, при впаданні в неї менших річок — Сугоклії та Біянки.

Місто було утворене у середині XVIII століття після будівництва фортеці святої Єлисавети. Відтоді відоме як Єлисаветград, місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут був відкритий перший український професійний театр. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кіровограда налічує понад 70 підприємств, місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями.

Зміст

Назва[ред.ред. код]

Пам'ятник С. М. Кірову, встановлений у 1937, демонтований у 2014 році. Фото 1948 року (скульптор М. Г. Манізер)
Докладніше: Назви Кіровограда

Починаючи від 10 січня 1939 року, місто носить назву Кіровоград, дану на честь російського радянського політичного діяча Сергія Кірова, який за життя ніколи у ньому не був і жодним чином із ним не пов'язаний.

У попередні роки Кіровоград мав такі назви:

Оскільки Григорій Зинов'єв вважався ворогом народу, у радянських джерелах часто назва «Зинов'євськ» не згадувалася. У них писали, що місто називалося Єлисаветградом до 1934 року.[5][6]

Географія і клімат[ред.ред. код]

Геологічна будова, ґрунти і корисні копалини[ред.ред. код]

Геологічна будова території Кіровограда зумовлена його розташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурної одиниці — Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давній докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабрадоритами.

Ґрунти — чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні на лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарі розпушені і частково втратили в минулому грудкувату структуру.

Корисні копалини на території і в околицях Кіровограда представлені, перш за все, будівельною сировиною. Відомими є Кіровоградські родовище вогнетривких глин і гранітне родовище, розташоване на правому березі ріки Сугоклії. Енергетичні запаси надр міста представлені покладами бурого вугілля (Балашівсько-Кіровоградське родовище) та урану. Є поклади високоякісного піску, придатного для виробництва скла.

Рельєф і гідрографія[ред.ред. код]

Річка Інгул у Кіровограді
Річка Сугоклія в околицях Кіровограда

Рельєф у місті визначений геологічною будовою. Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини. Кіровоград лежить на рівнинах, обабіч ріки Інгул. Місто також перетинає притоки Інгулу Сугоклія та Біянка, низка струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава — двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. Стік Інгулу в межах Кіровограда розподіляється таким чином:

  • березень—травень — 70 %;
  • червень—серпень — 9 %;
  • вересень—листопад — 6 %;
  • грудень—лютий — 15 %.

Середня тривалість льодоставу — 2,5 місяці. Товщина льоду сягає 20—40 см.

Клімат[ред.ред. код]

Кліматограма Кіровограда
С Л Б К Т Ч Л С В Ж Л Г
 
 
32
 
-2
-8
 
 
31
 
-1
-6
 
 
27
 
3
-2
 
 
36
 
13
5
 
 
45
 
20
10
 
 
66
 
23
13
 
 
72
 
25
15
 
 
48
 
24
14
 
 
38
 
19
10
 
 
27
 
12
4
 
 
35
 
5
0
 
 
42
 
0
-4
Температура в °CСума опадів в мм
Джерело: [7]

Клімат Кіровограда обумовлений його розташуванням у степовій зоні. Середня температура січня становить −5,6˚C, липня +20,2˚C. Середньорічна кількість опадів — 474 мм[8] (у середньому за рік у місті спостерігається 130 днів з опадами), найменше — у березні та жовтні, найбільше — у липні.

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (−15,1 °C) зафіксована 1963 року, найвища (+1,6 °C) — 2007 року. Найнижча середньомісячна температура в липні (+17,6 °C) спостерігалась у 1912 році, найвища (+25,6 °C) — в 1936 році. Абсолютний мінімум температури повітря (−35,3 °C) зафіксовано 9 січня 1935 року, абсолютний максимум (+38,7 °C) — 27 липня 1909 року і 20 серпня 1929 року[7].

За останні 100—120 років температура повітря в Кіровограді, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на 1,0 °C. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року[7].

Переважні напрями вітрів узимку — північно-західні, влітку — південні. Найбільша швидкість вітру — в лютому, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,5 м/с, у липні — 3,4 м/с.

Історія[ред.ред. код]

В околицях Кіровограда є значна кількість пам'яток археології. Зокрема, в долині Інгулу знайдено викопні пам'ятки, що засвідчують перебування людини в околицях сучасного Кіровограда з часів середнього палеоліту[9]. Розкопки поховань, кількість яких обраховується десятками, провадяться і в межах обласного центру — так, у 2000-х був виявлений практично не пошкоджений дерев'яний корабель у ході розкопок на кіровоградській вулиці Космонавта Попова[10].

У XVI — 1-й половині XVIII століть землі сучасного Кіровограда і прилеглих територій були володіннями Запорозької Січі.

Історія сучасного міста починається із заснування фортеці святої Єлисавети (1754).

Єлисаветград[ред.ред. код]

Місто, відоме зараз під назвою Кіровоград, розвинулося усередині XVIII століття як продукт агломерації сільських та військових поселень. У освоєнні краю відіграли роль сербські переселенці, спеціально запрошені російською владою (Нова Сербія).

Згодом поруч із цими селами та слободами була збудована фортеця св. Єлисавети, первинно розташована на високому правому (західному) березі Інгулу. У подальшому вона планомірно забудовувалося й поповнювалась переселенцями, чим створювався образ «нового» міста, протиставлений хаотично розвинутим давнішим поселенням. Так, від 1764 року Фортеця св. Єлисавети стала осередком Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, а вже за декілька років фортеця містечка відіграла непересічне значення у російсько-турецькій війні 1768—1774, що не тільки перегрупувала розклад сил у регіоні, а й непрямо спричинилася до ліквідації Запорозької Січі.

План Єлисавтграда 1914 року.

І хоча військово-стратегічне значення Єлисаветграда та його фортеці зменшилось із просуненням кордонів імперії на південь і приєднанням Кримського ханства (1783) наприкінці XVIII століття містечко почало відігравати все більшу роль як важливий економічний і торгівельний центр. Адже місто опинилось на перетині важливих шляхів з Чорноморського узбережжя вглиб Росії, а до заснування Одеси, Херсона, Миколаєва взагалі було єдиним значним поселеням на півдні України, згодом правлячи за важливий пункт на шляху від цих міст у внутрішні райони.

У 17841795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, 17951797 — Вознесенського намісництва, 17971801 — повітове місто Новоросійської губернії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 18031828 — Херсонської губернії, а у період 18291864 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), нарешті від 1865 року — знову повітовий центр Херсонської губернії.

У 1880 році Я. Гордін організував у Єлисаветграді Духовно-біблійське братство, яке мало на меті провести реформу єврейського побуту та релігії[11].

Фактично цей час — 3-я третина XIX — початок XX століття став «золотою добою» Єлисаветграда. Більшість цього часу припало на урядування в місті міського голови Олександра Пашутіна (18781905).

Економічне зростання міста йшло паралельно із культурним розвитком. Так, у Єлисаветграді швидко розвивались ринкові капіталістичні відносини, перш за все, в аграрному секторі. Значну роль для економіки міста мало введення в експлуатацію залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса (18681869), за лічені роки місто з аграрного перетворилось на аграрно-промислове. Зводились майстерні і заводи з ремонту й виробництва сільськогосподарської і супутньої техніки, зокрема, епохальним став запуск 1874 року підприємства англійців Братів Ельворті, яке перетворилося на флагман місцевої промисловості ВАТ «Червона зірка».

Єлисаветградський електричний трамвай.

Місто відразу ж за столичними містами імперії запустило своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф, водогін1893 році), а на кінець століття тут діяло понад 20 гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи, зокрема і перший (від 1870 року) заклад середньої освіти в місті Єлисаветградське земське реальне училище. Єлисаветград активно розбудовувався, набувши європейського вигляду, а 1882 року став «колискою української драматургії» — в місті відкрився перший український професійний театр, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський тощо.


1897 року в Єлисаветграді відкрито електричний трамвай.

Перші десятиліття ХХ століття були позначені для Єлисаветграда посиленням соціального напруження на тлі військових кампаній та економічних ускладнень. Особливо великий неспокій охопив регіон після Жовтневого перевороту (1917). У період 19171919 років влада в місті неодноразово переходила із одних рук в інші (Українська Центральна Рада, австро-угорці, більшовики, Григор'єв, Денікін) — наприклад, протягом 2 місяців Єлисаветград був адмінцентром Землі УНР Низ, але з поразкою визвольних змагань українців по всій країні остаточно відійшов до більшовиків. Останні зайняли напівзруйнований Єлисаветград, значна частина мешканців якого у пошуках порятунку перебралася за місто. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у Єлисаветграді були в обігу власні єлисаветградські гроші.

Радянський час[ред.ред. код]

Від 1923 року місто — окружний центр УСРР. 1924 року місто перейменоване на Зинов'євськ, від 1932 року — у складі Одеської області, у грудні 1934 року перейменоване на Кірово, а разом з новим перейменуванням на Кіровоград у січні 1939 року стало обласним центром.

У радянські часи в місті було засновано багато нових навчальних закладів. Зокрема у квітні 1929 року в Зинов'євську було створено вечірній робітничий інститут сільськогосподарського машинобудування. На жаль, інститут проіснував недовго. 26 лютого 1933 року Народний комісаріат важкої промисловості СРСР видав наказ про його ліквідацію. Значну частину студентів ліквідованого інституту було переведено до організованого технікуму сільськогосподарського машинобудування. У травні 1956 року на базі Кіровоградського технікуму сільськогосподарського машинобудування було організовано вечірнє відділення Харківського політехнічного інституту. У 1962 році відбулася реорганізація Кіровоградського вечірнього відділення у філіал Харківського політехнічного інституту. 9 червня 1967 року було створено Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування (КІСМ).

1 жовтня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову про відкриття у місті інституту народної освіти. 1933 року інститут реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами із строком навчання чотири роки. 1935 року на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. Одночасно продовжували навчання студенти II—IV курсів, які працювали за програмою педагогічного інституту. 1 вересня 1939 року поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут.

У роки Німецько-радянської війни від 5 серпня 1941 року місто було окуповане гітлерівськими військами. Місто було зайняте радянськими військами 8 січня 1944 року в результаті Кіровоградської наступальної операції.

1951 року було створено Кіровоградське військове авіаційне училище льотчиків далекої авіації, перейменоване згодом в 60-ті роки у Вище авіаційне училище льотчиків ВПС. Першим начальником училища став генерал-майор авіації А. Г. Мельников. Із 1960 по 1978 роки училище було Кіровоградською школою вищої льотної підготовки цивільної авіації.

У 1959 році було створене Кіровоградське музичне училище. Спочатку воно розташовувалося у будинках на вулиці Дворцовій (тоді Леніна). У 1991 році музичне училище переїхало у будинок колишнього ленінського райкому КПРС на вулиці Маланюка.

У повоєнний час Кіровоград перетворився на важливий осередок легкої та машинобудівної промисловості з певною (історично та географічно сформованою) орієнтацією на сільське господарство. Зокрема, на повну потужність запрацювали заводи сільськогосподарських машин «Червона зірка», гідравлічних насосів «Гідросила», радіодеталей «Радій», з виробництва друкарських машинок «Друкмаш» (нині не існує), завод Більшовик (нині не існує), завод імені Таратути (нині не існує), завод Дозуючих автоматів.

За радянських часів у Кіровограді працював найбільший у СРСР виробник електричних друкарських машинок «Ятрань» — завод «Друкмаш».

Протягом 19601980-их років Кіровоград продовжував нарощувати економічну базу, а населення міста знову подвоїлося. У цей час була в цілому оформлена сучасна міська інфраструктура, а у 1970-х роках з будівництвом набережної Інгулу було вирішено давню проблему затоплення прибережної міської зони. У той же час були знищені деякі пам'ятки архітектури міста. Наприклад, при ремонті приміщення театру було знищене все внутрішнє оздоблення. При розширенні вулиці Великої Перспективної (тоді Карла Маркса) був підірваний будинок Заславського.

Незалежна Україна[ред.ред. код]

На початку 90-х років промисловість у місті занепадає, частково ж відбувається переорієнтація міської економіки. Так, припинила діяльність низка виробництв, зокрема — «Друкмаш», завод ім. Таратути, кондитерська фабрика, молокозавод. Фактично припинив роботу міський аеропорт. І хоча ці підприємства були приватизовані, нові власники не спромоглися налагодити їхню роботу за нових економічних умов та збанкрутували. В кінці 90-х років почалося пожвавлення діяльності приватних підприємців. Було побудовано нове підприємство з виробництва рослинних жирів та олій — Креатив. Модернізовано м'ясокомбінат Ятрань. Було відкрито нові магазини, аптеки, кількість робочих місць зросла. Окрім того, місто стало набувати кращого вигляду — як владою, так і підприємцями було зроблено ремонти фасадів деяких державних та приватних будівель.

У 2000-х в Кіровограді реалізується програма заходів з розбудови міста: здійснюється ремонт доріг, реконструкція музеїв та капітальний ремонт зовнішнього освітлення, благоустрій території колишньої фортеці Святої Єлисавети, комунальне господарство та підприємства міста придбали нову техніку, тролейбуси, автобуси, завершується газифікація приватного сектора, почали зводитись нові житлові та громадські будівлі, пожвавився економічний і торговельний сектор міста.

Фінансово-економічна криза в Україні наприкінці 2000-х років сильно вплинула на економіку Кіровограда — тенденції розвитку змінилися стагнаційними, що зачепили в тому числі й найуспішнішу промислову галузь міста — сільськогосподарське машинобудування.

Після 1991 року загострилось питання перейменування Кіровограда — місцева інтелігенція і представники широкої громадськості не раз зверталися з подібними пропозиціями і петиціями до міських можновладців. Нарешті у жовтні 2008 року міськрада Кіровограда вирішила провести одночасно з позачерговими виборами до Верховної Ради України місцевий референдум про повернення місту назви «Єлисаветград» (1754—1924 рр.). На той час ідею такого референдуму та перейменування підтримували депутати впливових фракцій БЮТ, «Нашої України» та Партії регіонів. Однак рішення про проведення дочасних парламентських виборів одночасно з Президентськими виборами 2010 року в межах країни ухвалено не було, відтак наразі місцева влада мусить визначитись з подальшою долею і перспективою проведення подібного референдуму[12].

План, вулиці та місцевості Кіровограда[ред.ред. код]

Сучасний Кіровоград поділяється на два адміністративні райони — Кіровський і Ленінський. Кіровоградській міськраді також підпорядковується селище Нове.

Центральною площею міста є площа Героїв Майдану.

Головними міськими магістралями є вулиці Велика Перспективна (вісь центральної частини міста), вулиця 40-річчя Перемоги (шлях на Миколаїв), Полтавська (шлях на Кременчук), Університетський проспект (шляхи на Умань та Кишинів). Важливе значення для протиповеневого захисту має набережна.

Кіровоград має низку мікрорайонів:

Окрім того, традиційно район центральної площі Кірова є місцевим Центром, а за районом біля Єлисаветинської фортеці по вулиці Ушакова на її початку (з боку Інгулу) закріпилась назва Вали, а ділянку самої фортеці (нині Першої міської лікарні) і далі називають Військовим містечком, нерідко мікрорайон вулиці Великої Пермської іменують Пермським.

Керівництво[ред.ред. код]

До складу Кіровоградської міської ради[13] входять 76 депутатів, що обираються громадою міста строком на 5 років. Секретарем Кіровоградської міської ради є Волков Ігор Вікторович[14].

Виконавчу владу в місті очолює міський голова[15] та Виконавчий комітет, який складається з 15 членів[16]. Йому підпорядковані 5 департаментів, кожен з яких відповідає за певну сферу міського життя: економіки та фінансів; житлово-комунального господарства; розвитку торгівлі, побутового обслуговування, транспорту та зв'язку; містобудування та капітального будівництва; адміністративний; 8 управлінь, 10 відділів, 2 служби (контрольна й у справах дітей), реєстраційна палата та міський Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Мером Кіровограда (з листопада 2010 року) був Олександр Саінсус, член Партії регіонів. За результатами виборів до місцевих органів влади, що відбулися 31 жовтня 2010 року до Кіровоградської міської ради у багатомандатному виборчому окрузі було обрано 38 депутатів, що представляють 6 політичних партій, та 38 депутатів, обрані в одномандатних мажоритарних виборчих округах. Партійний склад міської ради такий: Партія регіонів (40 депутатів, з них 14 за партійними списками), ВО «Батьківщина» (18 депутатів, з них за партійними списками — 12), Фронт Змін (5 депутатів, з них за партійними списками — 4), Солідарність жінок України (3 депутати за партійними списками), Сильна Україна (3 депутати, з них 2 за партійними списками) Комуністична партія України та Соціалістична партія України (по 2 депутати за партійними списками), Народна партія і Партія «Солідарність» мають по 1 депутату, обраному за мажоритарними округами[17].

29 травня 2014 року Кіровоградська міська рада прийняла відставку міського голови Олександра Саінсуса[2]. Керувати міським господарством до наступних виборів міського голови відповідно до чинного законодавства буде секретар міської ради Іван Марковський.

Населення[ред.ред. код]

Рідна мова населення Кіровограда за даними перепису 2001 року

У етнічному складі населення Кіровограда більшість складають українці — за даними останнього Перепису населення України (2001) їхня питома частка склала 85,8 %, таким чином, збільшившись в порівнянні із 1989 роком на 9 %[18].

Численною є громада росіян (12 % від загалу у 2001 році). Також у місті проживають білоруси, молдовани, вірмени, болгари, грузини, німці та представники інших етносів. На представників усіх національних громад Кіровограда, крім українців та росіян, припадає лише трохи більше 2 %[19].

Більшість віруючих належать до православних церков різних конфесій (УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ). У місті діють єпархіальні управління УПЦ МП та УПЦ КП, мають свої храми православні, католицька та юдейська громади, об'єднання церков ЄХБ[8].

Динаміку зміни чисельності міського населення демонструє таблиця, наведена нижче (дані ґрунтуються як на переписах населення Російської імперії, СРСР та перепису населення України 2001 року, так і на оцінюваннях чисельності населення та ін. даних):

Рік/Роки Населення,
мешканців
Рік Населення,
мешканців
Рік Населення,
мешканців
1770-ті 2400[8] 1910 76 000 1979 236 652[20]
1784 4170[8] 1926 65 000 1989 269 803[21]
1787 4746[8] 1939 100 300 1995 278 300
1858 23 700 1943 63 403[22] 2001 254 103
1873 38 100 1959 128 207[23] 2005 248 367
1897 61 500[8] 1970 188 795[24] 2009 245 700

Історична динаміка національного складу за даними переписів:

1897[25][26] 1926[27] 1939[28] 1959[29] 1989[30] 2001[30]
українці  23,6%  44,6%  72,0%  75,0%  76,9%  85,8%
росіяни  34,6%  25,0%  10,9%  18,6%  19,5%  12,0%
білоруси  0,1%  0,2%  0,4%  0,8%  0,8%  0,5%
молдавани  0,03%  0,2%  0,7%  0,4%  0,5%  0,3%
євреї  37,8%  27,7%  14,6%  4,4%  1,9%  0,1%


Євреї у Кіровограді[ред.ред. код]

Історія єврейської громади міста розпочалася ще з часів, коли євреї поселилися біля стін фортеці святої Єлисавети. Про динаміку зростання кількісного складу єврейського населення у місті Єлисаветграді говорить той факт, що у 1796 році тут проживали 423 євреї, а за результатами перепису 1859 року — 2 323 представники цієї національності, що становило понад третину міського населення.

Євреї Єлисаветграда в кінці XIX століття були зайняті в основному на транспорті, в промисловості, торгівлі та охороні здоров'я та [31]. Одна з перших в російській імперії міська травмайна мережа - за складом працівників майже цілком була єврейською. Працівники трамвайного парку та депо - інженери, техніки, слюсарі, ковалі, водії та кондуктори трамваїв - в своїй більшості були євреями.

Приватна лікарня секретаря Медичного Товариства невропатолога Ісака Гольденберга (нині лікарня № 3) стала першою лікарнею в місті і лишилася такою при радянській владі. Її будинок на розі сучасних вулиць Пашутінська та Дворцова під № 45/35 є пам'яткою архітектури в мавританському стилі.[32]

Увійшли в історію імена композитора Юлія Мейтуса, драматурга Якова Гордіна, лікаря Натана Ширмана, письменника Ісаака Шкловського, поета Аминодава Шполянського (Дона Амінадо), фізико-хіміка Давида Талмуда та багатьох інших, які зробили величезний внесок у розвиток не лише вітчизняної, а й світових науки, культури, літератури тощо. Відродження релігійної єврейської громади у Кіровограді розпочалось з 1991 року після прийняття Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Тоді ж громаді було передано приміщення синагоги та споруджено перший в Україні пам'ятник «Євреям — жертвам нацизму» на місці їхнього розстрілу. З 1996 року релігійна громада прогресивного юдаїзму була перереєстрована і отримала назву «Атиква» («Надія»). Про роботу цієї організації нам розповіла її керівник Емма Спектор.

Зараз членами еврейської громади міста є понад 200 чоловік[33]. В основному це люди пенсійного віку.

Зараз при громаді успішно діють бібліотека та музей «Євреї Єлисаветграда». Книгозбірня нині налічує понад 3000 примірників, і збирали їх члени нашої громади. Тут проводились фестивалі єврейської Книги, заняття з вивчення національних традицій, історії, івриту, відбувалися зустрічі у літературній вітальні. Наші волонтери готують цікаві розповіді на зазначену тематику, до нас приходить багато цікавих людей — наших земляків, кого доля розкидала світом, нащадки колишніх мешканців Єлисаветграда-Кіровогра- да, які хочуть достеменно вивчити власні родові корені. У читальному залі бібліотеки можна почитати свіжу періодику — місцеві та єврейські газети «ВЕК», «Еврейский обозреватель», «Хадашот».

Всесвітній день Голокосту покладають до пам'ятного знака квіти, вшановують пам'ять невинно загиблих. А загалом, уся експозиція музею висвітлює понад 30 тем. Саме наш заклад виявився першим єврейським музеєм в Україні і став прикладом для громад інших міст.

Греки у Кіровограді[ред.ред. код]

В Єлисаветграді греки почали поселятись одночасно із заснуванням фортеці Святої Єлисавети. Відразу по заснуванні фортеці біля неї забудовуються форштадти (квартали для цивільного населення) — передмістя Подол, Пермські табори та Грецьке. Останнє отримало таку назву, бо саме там в основному воліли поселятися греки.

Найбільша їх кількість переселилася з Македонії, інші з Константинополя та з островів, двоє вийшли з Січі Запорізької, були вихідці також з Австро-Угорщини, Бессарабії, з Ніжина, а також із Венеції. А втім чисельність грецької колонії у місті ніколи не була великою. В останні роки царювання імператриці Єлисавети Петрівни греків тут нараховувалось (без робітників) трохи більше як 50 душ з дружинами та дітьми.

У 1760 році під керівництвом ще одного вихідця з Венеції — Єфима Темелія — Єлисаветградські греки виступили з клопотанням про спорудження свого храму у місті та про відкриття при тому храмі «страннокриимнаго дома» для «убогих безъязычных» «из их братии». Стосовно останнього ми ніяких відомостей не маємо, а щодо храму, то вже у наступному році греки — майстри з Ніжина розпочали роботу. Спорудження тривало близько семи років. Середній престол церкви було освячено 1766 року у ім'я Володимирської Божої Матері, хоча боковий вівтар не було закінчено ще і в цей час. Отже, єлисаветградські греки мали у місті свою церкву та завідували через титарів її справами, збільшуючи церковну казну віддачею грошей під відсотки. Крім того, вони мали вибраного та домовленого священика, який здійснював богослужіння грецькою мовою.

Наприкінці XVIII століття у Єлисаветграді нараховувалось вже більше ста греків. У середині 70-х років переважна більшість їх переселилась до Маріуполя. В єлисаветградському ревізському реєстрі 1811 року вже показані лише дві родини, що залишились від грецької колонії міста XVIII століття: Фундуклеі та Петрови. Про родину Фундуклеїв у Кіровограді і до сьогоднішнього дня нагадує центральна міська площа. Адже цю ділянку землі 1-го вересня 1839 року було подаровано місту статським радником сенатором Ю. І. Фундуклеєм.[34]

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

За інформацією головного управління статистики в Кіровоградській області, за січень–серпень 2012 року підприємствами Кіровограда реалізовано промислової продукції, виконано робіт та надано послуг на суму 7551575,2 тис. грн.[35].

Промисловий комплекс міста налічує понад 70 підприємств і охоплює 12 галузей[8][36][37].

Адміністративний корпус заводу ВАТ «Червона зірка»
Завод «Сахгідромаш»

Провідні галузі промисловості міста — машинобудування та харчова промисловість[38].

Основні підприємства кіровоградського машинобудування:

  • ЗАТ НВП «Радій» — провідне підприємство з проектування, розробки та виготовлення автоматизованих систем управління технологічними процесами для атомних електростанцій України[8].
  • ВАТ «Червона зірка» — є флагманом і одним із найстаріших підприємств галузі, було засноване англійськими підприємцями братами Ельворті ще 1874 року. Завод виготовляє посівну, ґрунтообробну та збиральну техніку для агропромислового комплексу.
  • ВАТ «Гідросила» — виготовляє гідроагрегати для гідросистем комбайнів, тракторів, будівельно-дорожніх та інших мобільних машин.

У машинобудуванні випуск промислової продукції в 2011 році порівняно з 2010 роком збільшився на 13,4 % , в тому числі на підприємствах з виробництва машин та устаткування для сільського та лісового господарства — в 1,7 рази, машин та устаткування загального призначення — на 29,8 %, електророзподільної та контрольної апаратури — на 1,8 %[39].

Галузь виробництва будівельних матеріалів у місті представлена ЗАТ «Кіровоградграніт».

У структурі промисловості особливе місце посідає харчова галузь, до якої належить 18 підприємств, зорієнтованих переважно на виготовлення хлібобулочних, м'ясних, молочних виробів, олії, майонезу, алкогольних і безалкогольних напоїв та іншої продукції. Провідні з них:

  • ВАТ «Кіровоградолія» — спеціалізується на виробництві олії. Питома вага підприємства в загальних обсягах виробництва цієї продукції в Україні становить близько 10 %.
  • Промислова група «Креатив» — багатогалузеве об'єднання підприємств, які виробляють високоякісну продукцію на сучасному обладнанні за європейськими технологіями.
  • М'ясокомбінат Ятрань — одне з провідних підприємств харчової промисловості України, виробляє близько 200 найменувань продукції (ковбаси і копченості, м'ясні продукти і напівфабрикати, риба, пельмені та вареники). На підприємстві впроваджено систему управління якістю за міжнародними стандартами ISO 9001-2000.
  • Підприємство громадського об'єднання Асоціації підтримки вітчизняного товаровиробника Фірма «Ласка» — провідний виробник морозива у країні (понад 100 видів), має розгалужену дилерську мережу у багатьох регіонах України та експортує свою продукцію до низки країн СНД та США[8].
  • ВАТ «Паляниця» — місцевий виробник хлібобулочної продукції.

Легка промисловість у Кіровограді представлена ВАТ Кіровоградська швейна фабрика «Зорянка», що співпрацює з провідними закордонними фірмами «Монтана», «Реггі Дизайн» та «Ленор Кардьє». Підприємство виготовляє жіночий одяг за дизайнерськими розробками модельєрів цих фірм за схемою давальницької сировини[8].

Торгівля та побутове обслуговування[ред.ред. код]

Центральний ринок міста (вхід з боку вул. Преображенської, харчовий ринок)
Торговельний центр в одному з корпусів колишнього заводу «Друкмаш».

Кіровоград має давні торговельні традиції. 29 червня 1754 року біля фортеці, що будувалася, відбувся перший ярмарок, а від 1788 року згідно з царським указом ярмарки в місті стали щорічними. Всього їх проводилось протягом року 4 — найбільшим за торговими оборотами був Георгіївський, що відбувався 23 квітня[40].

На території міста Кіровограда функціонують Кіровоградська регіональна торгово-промислова палата, 24 ринки, 4069 об'єктів торгівлі і побутового обслуговування, зокрема 2 705 підприємств роздрібної торгівлі (з них: 2 000 магазинів та відділів, 6 супермаркетів, 30 торгових комплексів та центрів, 12 автосалонів, 4 торгові доми, 175 аптек, 150 підприємств оптової та оптово-роздрібної торгівлі, 42 АЗС (з них 4 — АГЗС), 384 заклади харчування (у тому числі 5 ресторанів, 82 їдальні, 168 кафе, 5 барів, 28 закусочних, 17 пивних барів) та 627 побутового обслуговування (у тому числі 99 перукарень, 8 пралень, 107 СТО, 110 майстерень, 29 ательє, 11 більярдних та саун), які повністю задовольняють потреби населення у товарах народного споживання і наданні послуг[8].

У місті представлені (дані на кінець 2012 року) мережі супермаркетів як продовольчих і господарських товарів — «Фуршет», «Сільпо», «Велика Кишеня», «АТБ», «Наш Край», так і побутової та професійної техніки, аудіо- та відеоелектроніки — «Фокстрот», «Технополіс», «АБВ-Техніка», «Техноярмарок», Comfy. Діє місцева продуктова мережа «Копилка».

Кіровоград має декілька готелів, розташованих у центральній частині міста[41] — тризірковий готельний комплекс «Європа»[42], чотирьохзірковий готель Reikartz[43] і двозіркові «Турист», «Київ» та «Інгул»[44]. У 2000-х роках у центрі міста після ретельної реставрації історичної будівлі було відкрито готель «Каталунья», перший чотиризірковий готель у місті[45]. Інші готелі — «Україна» і відомчий «Сервіс-Радій», за містом також є декілька придорожних готельних комплексів і мотелів («Орлине гніздо» і «Ліана»).

У місті працює понад півтора десятка автосалонів[46].

Близько 40 АЗС у Кіровограді є власністю як великих операторів ринку («Укртатнафта», «Лукойл» тощо), так і місцевих — ТОВ «Кіровоградське паливо», «Славнафта-Кіровоград» тощо[47].

Пошта, зв'язок, банківська сфера і страхування[ред.ред. код]

Поштамт (стиль модерн, кін. XIX ст.)

У 1869 році в Єлисаветграді відкрито телеграф, а 1884 року — нову поштову контору[8].

У теперішній час головним оператором надання населенню і бізнесу поштових послуг у Кіровограді (і області) є філія національного оператора підприємства УДППЗ «Укрпошта» — Кіровоградська дирекція УДППЗ «Укрпошта», яка у своєму складі має відособлені структурні підрозділи: 7 центрів поштового зв'язку, 12 цехів обслуговування споживачів, чимало відділень у місті та області[48].

У Кіровограді працює управління НБУ в Кіровоградській області і діють регіональні представництва і філії понад 40 українських банків існує розгалужена мережа банкоматів[49].

Ринок страхування в місті представляють понад 30 компаній, численні страхові компанії-відгалуження комерційних банків[50].

Транспорт[ред.ред. код]

Кіровоградський залізничний вокзал

Через місто проходять автошляхи європейського значення: Ужгород — Тернопіль — Кіровоград — Донецьк — Довжанське (E50), Полтава — Кіровоград — Кишинів — Галац — Слобозія (E584); регіональні автошляхи: Кіровоград — Миколаїв, Кіровоград — Олександрівка; залізниця Котовськ — Помічна — Знам'янка.

У місті працює 2 автостанції і залізничний вокзал, функціонує Аеропорт «Кіровоград» (2 злітно-посадкові смуги, одна з яких є діючою), що відповідає 3-й категорії ІКАО, знаходиться державне підприємство авіакомпанія «Авіалінії України», 2 комерційні авіакомпанії «УРГА» і «Чайка», які працюють на міжнародних авіалініях. МААК «УРГА» є членом Європейської асоціації регіональних авіакомпаній (ERA).

До 1941 року в Кіровограді працювали 2 трамвайні лінії.

У 1941 році при відступі радянських військ було підірвано трамвайну електростанцію, зруйновано господарство. Німці при відступі розібрали колії та вивезли їх. Після закінчення війни були невдалі (через брак коштів) спроби відновити кіровоградський трамвай.[51]

Нині міський громадський транспорт представлений тролейбусами, автобусами і маршрутними таксі.

Автобусні пасажирські перевезення в Кіровограді здійснюються машинами «Автобусного парку 13527» — належить ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія». Це ж напівдержавне підприємство наряду з декількома приватними операторами представлене і на ринку перевезень маршрутними таксі міста (загалом понад 20 маршрутів), що становить основу внутрішньоміського пасажиропотоку[52][53].

Значну роль у місті відіграє тролейбусне сполучення. Тролейбусний рух у Кіровограді було відкрито 2 листопада 1967 року. Переживши кризовий стан на початку 2000-х, у середині десятиліття галузь було реанімовано. Станом на листопад 2013 року в місті працює 3 тролейбусних маршрути (№  1, 9, 10)[54]. Тролейбусне перевезення здійснює ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія». Рухомий склад: тролейбуси ЗіУ-682, ЮМЗ Т2 і ElectroLAZ-12.

Соціальна інфраструктура: комунальне господарство, медицина і освіта[ред.ред. код]

Комунальне господарство[ред.ред. код]

Залізничний міст

Більшість міських комунікацій у Кіровограді збудовані ще за СРСР, а в 1990-ті на них не вистачало фінансування, тому в місті схожі для решти українських міст проблеми з комунальним господарством. Серед позитиву відмічається відносне вирішення проблеми з водопостачанням (водогін у тоді ще Єлисаветграді взялися будувати ще в 70-х роках XIX століття, а завершили спорудження 1893 року — місто щодобово отримувало 22 тисячі відер води, стали до дії 167 пожежних та 160 дворових колонок, втім вода була платною[8]).

Газопостачання в Кіровограді здійснюється ВАТ «Кіровоградгаз». Постачання електричної енергії в область здійснює оператор ВАТ «Кіровоградобленерго», який є монополістом, до основних видів ліцензованої діяльності якого належать виробництво, передача та постачання електроенергії споживачам Кіровограда (та Кіровоградської області) за тарифами, що регулюються згідно з чинним законодавством.

Для водозабезпечення Кіровограда (і низки інших населених пунктів області) в 1973 році було введено в експлуатацію водогін «Дніпро — Кіровоград» проектною потужністю споруд 168 тисяч м³ питної води на добу — станом на 2005 рік централізованим водопостачанням охоплено 88,6 % міста.

Орган, відповідальний за водопостачання в місті, перебуває натепер у комунальній власності — комунальне підприємство «Кіровоградське водопровідно-каналізаційне господарство Кіровоградської міської ради». Також до системи комунального господарства Кіровограда належать житлово-експлутаційні контори (ЖЕКи № 1,2,7,12,13,15) та комунальні ремонтно-експлуатаційні підприємства (КРЕПи № 3,4,6,9,10,11), ДКП «Аварійно-диспетчерська служба». На комунальне підприємство «Теплоенергетик» покладено функцію контролю за міськими тепловими мережами.

У місті створені також спеціальні служби-комунальні підприємства — з утримання міських шляхів (і мостів); «Міськсвітло», що відповідає за станом електричних мереж і зовнішнім освітленням міста; «Трест зеленого господарства», що здійснює функцію озеленення тощо[55].

Вивезення сміття з прибудинкових територій здійснюють підприємства «РАФ-плюс» та «Універсал-2005» (останнє перебуває в комунальній власності), втім, як і в багатьох інших містах України, лишається нагальною проблема вивезення сміття з приватного сектору міста.

Медицина[ред.ред. код]

Перша міська лікарня розміщена у приміщеннях колишньої Єлисаветинської фортеці

Міську лікарню в Кіровограді (тоді Єлисаветграді) було відкрито в 1823 році — вона була на 54 ліжка, за лікування в ній треба було платити 30 копійок на день для місцевого населення і 50 — для приїжджих[8].

Нині охорону здоров'я в Кіровограді здійснюють 17 закладів лікувального і профілактичного спрямування. Серед них:

  • Перша міська лікарня;
  • КЗ «Поліклінічне об'єднання м. Кіровограда»;
  • Центральна міська лікарня;
  • Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги і станція ШМД;
  • 5-та міська поліклініка;
  • 2 пологових будинки;
  • дитяча поліклініка № 1 і дитяча міська лікарня;
  • декілька стоматологічних поліклінік, в тому числі і дитяча, міськтубдиспансер та деякі інші спеціалізовані медзаклади[56].

Освіта[ред.ред. код]

Головний корпус КДПУ ім. В. Винниченка (приміщення колишньої жіночої гімназії)
Головний корпус КНТУ

Першу школу (для дітей офіцерів) в Єлисаветграді було відкрито в 1763 році. Наприкінці XVIII ст. в ній навчалося 53 учні. У 1861 році в місті вже налічувалося 8 навчальних закладів, і це не враховуючи приватних пансіонів[8].

Велике значення для Кіровограда та й України в цілому мали Єлисаветградська чоловіча гімназія та Єлисаветградське земське реальне училище, ставши alma mater для цілої плеяди діячів культури і громадського життя.

У Кіровограді діє розгалужена мережа закладів дошкільної освіти і закладів середньої освіти. В 43 школах навчається і виховується 39145 учнів. Особливою популярністю користуються навчальні заклади нового типу: школи-гімназії, кібернетико-технічний коледж та ліцей. У місті 46 дитячих дошкільних закладів. Утримується в дитсадках 9900 дітей дошкільного віку[57]. Також у місті талановитим учням декілька комунальних закладів надають позашкільну, мистецьку (4 музичні школи) і спортивну освіту[58].

Вищу освіту в Кіровограді можна отримати в 14 вищих навчальних закладах різного профілю, з яких 5 мають ІІІ-IV рівні акредитації (3 державних і 3 приватних), решта 8 — І-ІІ рівні акредитації (лише один з них є приватним), а також у численних філіях (структурних підрозділах) вищих навчальних закладів України, розташованих у інших містах держави[59].

Провідними державними вишами міста є Кіровоградський національний технічний університет[60], Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка[61] та Державна льотна академія України.

Традиційно популярним лишається навчання у професійних профільних державних вишах (І-ІІ рівнів акредитації): машинобудівному коледжі КНТУ, медичному коледжі ім. Є. Й. Мухіна, Кіровоградському музичному училищі, Кіровоградському будівельному технікумі, Кіровоградському коледжі статистики НАСОА тощо.

Як структурні підрозділи (відокремлені) вишів з інших міст України, що діють у Кіровограді, надають освітні послуги філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», філія Міжрегіональної академії управління персоналом, Факультет менеджменту туризму Київського інституту туризму, економіки і права, факультет КНУКіМ.

ЗМІ[ред.ред. код]

Підбірка основних кіровоградських регіональних видань, червень 2009 року

В Кіровограді розвиваються як друковані, так і електронні ЗМІ, в тому числі й у мережі Інтернет. Головні регіональні суспільно-політичні періодичні видання — газети «Кіровоградська правда»[62], «Україна-Центр»[63], «Вечірня газета», «21-й канал», «Народне слово». Інтернет-видання Fotoinform[64]

Місцеве телемовлення здійснює обласна держтелерадіокомпанія[65] і оператор кабельного телебачення ТОВ Телерадіоінформаційна компанія «КАБС»[66].

В регіоні активно розвивається Інтернет:

  • головні центральні регіональні державні органи і більшість установ та закладів різних галузей міста станом на 2012 рік мають власні веб-сторінки.

Політичне і громадське життя[ред.ред. код]

Безпосередній вплив на вирішення соціально-економічних проблем життєдіяльності територіальної громади мають організації політичних партій, що мають фракції у міській раді, а саме — Партія регіонів, партія «Батьківщина», Фронт Змін, Солідарність жінок України, Соціалістична партія України, Комуністична партія України, Сильна Україна, Народна партія та Союз Лівих Сил[67].

У місті (станом на початок 2008 року) діє 298 громадських організацій, з числа яких 11 — жіночі, 11 — ветеранські, і 49 молодіжних. Молодіжне життя Кіровограда активізується завдяки ряду громадських організацій, що об'єднують своє членство для провадження різноманітної діяльності за інтересами. До найдієвіших молодіжних організацій можна віднести молодіжне крило Народного Руху України — «Молодий Народний Рух» та партії ВО «Батьківщина» — обласну організацію ВМГО «Батьківщина молода». У Кіровограді діють також міські осередки Пласту-Національної Скаутської Організації України та Українського дитячо-юнацького товариства «Січ», що проводять виховні програми для української молоді міста; міську організацію Кіровоградської обласної ліги інтелектуального розвитку «КОЛІР», що займається організацією і проведенням інтелектуальних ігор, та низку організацій-юнацьких відгалужень партійних організацій (Українська Народна Молодь, Комсомол, «Спілка молодих соціалістів», Інститут соціокультурного менеджменту тощо)[8].

Культура, дозвілля і спорт[ред.ред. код]

Кіровоград є значним культурним осередком Центру країни — тут працюють театри і кінотеатри, обласна філармонія, численні музеї, 30 бібліотек, 9 будинків культури і центрів дозвілля, 4 дитячих музичних школи, по одній — мистецькій і художній дитячій школі, чимало музичних і фольклорних колективів тощо[68][69].

Функції з додержання державної політики в галузі культури й культурного розвитку громадян міста, як українців, так і представників національних меншин, здійснює Відділ культури і туризму Кіровоградської міськради[70].

Місто, з яким у Кіровограда встановлені партнерські стосунки (єдине місто-побратим), — болгарський Добрич.[71]

У 2011 році Кіровоград здобув звання танцювальної столиці України.

Театри, музика, кіно[ред.ред. код]

Кінотеатр «Зоряний» у центрі міста

Кіровоград (Єлисаветград) відомий тим, що тут розпочав роботу перший український професійний театральний колектив — наприкінці XIX — на початку XX століть на сцені місцевого театру виступали корифеї української сцени — І. Тобілевич, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Старицький, М. Заньковецька. У приміщенні єлисаветградських театрів виступали вітчизняні та зарубіжні композитори і музиканти Ференц Ліст, Модест Мусоргський, Олександр Скрябін, Антон Рубінштейн, Микола Лисенко та співаки Федір Шаляпін, Леонід Собінов.

Сучасні кіровоградські театри:

У місті діє обласна філармонія, при якій працюють Академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни», Ансамбль народної та сучасної музики «Єлисавет-ретро», камерний оркестр «Концертіно», діє дитяча філармонія[72].

Інші професіональні творчі (музичні і хореографічні) колективи міста: заслужений ансамбль народного танцю України «Ятрань», муніципальний камерний хор, ансамбль пісні і танцю «Весна», дитячі колективи «Пролісок», «Росинка» та інші[73]. Сучасні діячі культури Кіровограда: народні артисти України А. Кривохижа і А. Червінська, заслужені артисти України В. Стратьєв, Р. Валькевич, Б. Попов.

Станом на кінець 2012 року в Кіровограді є 2 кінотеатри:

Музеї та бібліотеки[ред.ред. код]

У Кіровограді (та його околицях) діють 11 музеїв:

Окрім фінансованих з міського бюджету, є низка відомчих музеїв, деякі з яких відкриті для загального огляду, — серед них Музей історії заводу «Червона зірка» та Музей Кіровоградської обласної лікарні[74]. Велике й цінне зібрання стародруків зберігається у відділі краєзнавства та рідкісної книги обласної універсальної бібліотеки ім. Д. I. Чижевського.

Серед сучасних кіровоградських краєзнавців та істориків — Юрій Матівос, Сергій Шевченко, Анатолій Авдєєв, Василь Бондар, Костянтин Шляховий[75], Юрій Тютюшкін[76], Павло Босий тощо.

У Кіровограді діє розгалужена мережа бібліотечних закладів. Головні бібліотеки міста і регіону[77]:

Культурні, національні і релігійні товариства[ред.ред. код]

Зі здобуттям незалежності України (1991), національно-культурні потреби українців та інших етнічних груп держави, представники яких проживають у Кіровограді, реалізуються у значному числі офіційних державних структур — у місті плідно функціонують обласні осередки загальноукраїнських культурницьких організацій — Спілки письменників України[79], Спілки журналістів України[80], Спілки художників України[81] та інших.

Культурницькою організацією в місті є Кіровоградська обласна організація Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, яка постала як ініціативна група у складі місцевих науковців ще в червні 1989 року (власне діяльність Товариства в місті була відновлена після великої перерви, спричиненої поразкою у національно-визвольних змаганнях початку ХХ ст.)[82], і є натепер провідним осередком української культури міста. Українське козацтво (його новітня форма) представлено в місті Кіровоградським крайовим козацьким товариством Буго-Гардівської паланки Українського козацтва[83].

В Кіровограді діє низка національних і релігійних громад:

  • росіяни — діє відділення Всеукраїнської громадської організації «Російський рух України» Російська община ім. О. С. Пушкіна (виникла 2001 року), в рамках діяльності якої постійно проводяться різноманітні культурницькі заходи, підтримуються контакти з Росзарубіжцентром, Посольством Російської Федерації в Україні, іншими українськими та російськими державними і громадськими установами, окремими діячами тощо, зокрема російськими товариствами в інших містах України, представниками кіровоградського земляцтва в Росії тощо[84][85].
  • поляки — у Кіровограді працює засноване 1997 року Об'єднання поляків Кіровоградщини «Полонія» ім. Кароля Шимановського (входить до складу Спілки поляків України). Щорічно об'єднання організовує відзначення польських національних свят, музичні фестивалі ім. К. Шимановського, вечори польської поезії, танцю тощо; опікується популяризацією польської культури, зокрема, шляхом запровадження відділень польської мови в навчальних закладах міста, поширенням відомостей про славного земляка Кароля Шимановського, встановленням контактів з культурно-освітніми установами та державними органами Польщі тощо. Значну роль у польському і духовному русі в місті відіграє римо-католицький костел Святого Духа, збудований у 1990-х замість храму, зруйнованого в добу сталінізму[86].
  • євреї — у вересні 1991 року міська влада повернула єврейській релігійній общині будинок Великої хоральної синагоги, а 1994 року зареєстрована Кіровоградська єврейська община, у лютому 1996 року релігійна громада прогресивного юдаїзму «Атиква», у 1997 році почала свою роботу Кіровоградська Служба милосердя єврейської общини (у 2002 реорганізовано в Кіровоградський обласний Благодійний єврейський общинний центр «Хесед Шломо»); у вересні 1998 року відбулись прем'єрні вистави єврейського музично-драматичного театру «Тхія». Понад тисячу членів єврейської громади міста мають змогу відвідувати щотижневі общинні збори, інші заходи, а також перший у країні (на час відкриття 1998 року) історичний єврейський общинний музей «Євреї Єлисаветграда»[86][87].

Парки і сквери[ред.ред. код]

Кіровоград є доволі зеленим містом — окрім великого числа парків («Ковалівський», «Перемоги», ім. 50-річчя Жовтня) і скверів («Молодіжний», «Центральний», «Трудової слави», «Шибанова», «Шевченка» тощо), в місті існують значні зелені масиви, наприклад, на Валах Єлисаветинської фортеці.

Головні міські парки[88]:

  • парк «Ковалівський» — розташований у самому середмісті Кіровограда; площа — 8,3 га; є місцем відпочинку і дозвілля городян і гостей Кіровограда.
  • парк «Перемоги»[89] — історичний парк на березі річки Сугоклії площею близько 25 га.
  • парк ім. 50-річчя Жовтня — мальовнича місцина на правому березі річки Інгулу; найбільший за площею парк міста (42,7 га).
  • парк Пушкіна (Козачий острів) — на острові на Інгулі.
  • парк Космонавтів.

У місті є дендропарк, який є популярним місцем для відпочинку населення.

Улюбленим заміським парком кіровоградців, є розташований у Долинському районі на відстані 65 км від обласного центру дендропарк «Веселі Боковеньки», де понад 100 років тому було закладено великий парк із затишними галявинами і тінистими алеями, великим дендрарієм (налічує бл. 1000 видів)[90].

Спорт[ред.ред. код]

У Кіровограді розвивається як професіональний, так і аматорський спорт, для чого створено і діє відповідна спортивна інфраструктура.

Спортивні споруди Кіровограда (станом на кінець 2000-х років):
  • 4 стадіони;
  • 202 спортивних майданчики;
  • 1 водноспортивна база;
  • 4 тенісних корти;
  • 8 футбольних полів;
  • 20 стрілецьких тирів;
  • 66 спортивних залів;
  • 93 приміщення для занять фізкультурно-оздоровчою роботою, серед яких 48 обладнані тренажерами;
  • плавальний басейн;
  • атлетичне містечко з тренажерним обладнанням;
  • 4 футбольних поля зі штучним покриттям[8]

У вказаний період у місті працювало 13 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, 1 — ШВСМ, в яких займається 6,6 тис. дітей. Залученню дітей до занять спортом сприяє робота фізкультурно-спортивних товариств, спортивних клубів та громадських об'єднань.

Центральною спортивною ареною Кіровограда є футбольний стадіон «Зірка» місткістю в 14 628 глядачів[91], що є домашнім полем для футбольного клубу першої ліги «Зірка».

Розвиток професіонального спорту в Кіровограді відбувається здебільшого на базі СДЮШОР «Надія», що має у своєму розпорядженні велику багатофункціональну спортивну споруду.

У Кіровограді є давні бейсбольні традиції. Кіровоградці є 12-разовими чемпіонами України та багаторазовими володарями Кубку України[92].

Релігія[ред.ред. код]

Церква Святого Володимира (Свято-Володимирська церква), УАПЦ

Релігія у Кіровограді, представлена різними конфесіями, найпоширенішими серед яких є Православ'я та протестантизм, також присутні католицькі та юдейські громади. Станом на 2007 рік у Кіровограді було зареєстровано 63 релігійні громади[93].

Перший храм з'явився із заснуванням фортеці у 1755 році — це була православна Свято-Троїцька церква, у тому ж році у поселенні поряд з фортецею була збудована Успенська церква. В околицях фортеці, що згодом стала містом Єлисаветград, почали селитися старообрядці. У 1880 році був заснований Єлисаветградський вікаріат при Херсонській єпархії РПЦ, першим єпископом якого став Неофіт (Неводчиков). Вікаріат проіснував до 1931 року, коли, вже як Зинов'євський, був ліквідований під час гонінь на Церкву. У 1947 році вікаріат, уже як Кіровоградський, відновили, а згодом було створено єпархію з центром у місті.

Найвпливовішим у церковно-релігійному житті міста є православ'я. У теперішній час, як і в Україні в цілому, єдиного організаційного оформлення і представлення українська православна церква не має — у місті (станом на 2007 рік) співіснують громади 3 православних Церков — УПЦ МП (9 громад), УПЦ КП (6 громад), УАПЦ (3 громади). Нині Кіровоградську кафедру в Українській православній церкві (Московського патріархату) обіймає Іоасаф (Губень), а в Українській православній церкві Київського патріархату — єпископ Марк (Левків).

Від 1992 року діє Кіровоградська римо-католицька парафія Святого Духа[94], яка має власний храм — костел Святого Духа на вулиці Дворцовій. Віряни УГКЦ з дозволу місцевого римо-католицього священика провадять регулярні служби в підвалі цього храму[95]

До різних напрямків протестантизму належать 34 релігійні організації міста. Серед них вагоме місце посідають євангельські християни-баптисти (7 громад), християни віри євангельської (6 громад), адвентисти сьомого дня (4 громади).

Почергово проводять богослужіння у приміщенні синагоги представники юдейських релігійних громад прогресивного[96] та ортодоксального напрямку.

Для задоволення духовних потреб кіровоградців-вірян релігійні організації станом на кінець 2007 року використовували 13 культових споруд, 5 з яких є пам'ятками архітектури (3 належать УПЦ МП, по одній — УАПЦ та юдейській громаді). Ще низку храмів продовжують або планують звести у місті, в тому числі нарешті кафедральний собор УПЦ КП, що має стати копією давньої культової споруди — Петропавлівської церкви[97].

Архітектура, пам'ятки і пам'ятники[ред.ред. код]

Архітектурний вигляд міста[ред.ред. код]

Центральна міська площа Героїв Майдану

У Кіровограді значною мірою збереглася стара забудова (переважно 2-а пол. XIX століття), в тому числі низка культових споруд, рештки російських укріплень, єврейські квартали тощо.

Вже з кінця XVIII ст. місто забудовувалось спорудами у стилі класицизму (неокласицизму), однак притаманною са́ме Єлисаветграду стало панування наприкінці XIX — на початку ХХ століття стилю модерн, як у житловій, так і громадській архітектурі. Значною мірою архітектурне обличчя Кіровограда визначали робочі квартали.

Видне місце у композиційній будові центру міста займала Успенська церква, що була знищена комуністами після Другої світової війни. Зараз на її місці знаходиться мерія.

За СРСР Кіровоград був забудований багатоповерховими адміністративними, громадськими та житловими будинками. У 1970-х роках успіхом місцевих інженерів та будівничих стала реалізація проекту з упорядкування і забудови міської набережної річки Інгул[98].

У 2000-х, після тривалої економічної кризи, в місті відновилась сфера капітального будівництва.

Історико-культурні та культові пам'ятки[ред.ред. код]

До історико-культурних та культових споруд і пам'яток Кіровограда належать:

Пам'ятники[ред.ред. код]

У місті встановлено низку пам'ятників — як за радянської доби (Меморіал Слави, Кірову, Шевченку тощо), так і в часи незалежності України (братам Ельворті, жертвам Чорнобильської трагедії, Володимирові Винниченку тощо).

Загалом у Кіровограді близько 40 пам'ятників, пам'ятних знаків, меморіалів і бюстів.

Значним зосередженням пам'ятників і пам'ятних знаків у місті є т.зв. Вали (місце розташування Єлисаветинської фортеці) — тут міститься Меморіал Слави, низка інших монументів і знаків, присвячених подіям і учасникам Німецько-радянської війни, пам'ятні хрести Голодомору і першому православному храму міста.

Одним з найновіших в Кіровограді є пам'ятник міському голові Єлисаветграда Олександру Пашутіну, урочисто відкритий під час святкування Дня міста-2009 19 вересня 2009 року на площі перед міською радою.

Восени 2010 року, на площі перед Кіровоградським державним педагогічним університетом відкрито пам'ятник Володимирові Винниченку.

У Кіровограді в монументальній формі вшановано персоналії, чиї життя і творчість пов'язані з містом, — М. Л. Кропивницького, В. І. Григоровича, братів Ельворті.

Відразу декілька пам'ятників з'явилось у Кіровограді до 250-річчя міста в 2004 році, серед них — монументальний «Янгол-охоронець України», та пам'ятник братам Ельворті на вшанування засновників заводу «Червона Зірка», що розмістився неподалік від підприємства.

На день міста, 22 вересня 2012 року, перед адміністративним корпусом ВО «Радій» було встановлено бронзовий пам'ятник всесвітньо відомому фізику, Нобелівському лауреату Ігореві Тамму[99].

Люди[ред.ред. код]

Із Кіровоградом (Єлисаветградом) пов'язані імена цілої плеяди діячів культури, історії, спорту тощо.

Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (18801951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кіровограда.

У Кіровограді (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники і драматурги Іван Карпенко-Карий та Юрій Яновський; музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін.

У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. А 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського.

У навчальних закладах міста навчались відомі в майбутньому політики та діячі культури:

Єлисаветград як мультикультурне місто, де в умовах національної толерантності, співіснували представники багатьох культур, є батьківщиною і місцем зростання визначних діячів їхніх культур, зокрема тут народились російський прозаїк і драматург Юрій Олеша, польський композитор і педагог Кароль Шимановський, а також німецькомовний філософ-неокантіанець XIX століття Африкан Спір, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше; у Єлисаветграді в родині своїх родичів Шимановських провів дитячі роки польський письменник Ярослав Івашкевич.

Див. також: Архітектори Кіровограда; Відомі спортсмени-кіровоградці; Почесні громадяни міста Кіровограда та про діячів культури, пов'язаних з Кіровоградом.

Галерея краєвидів міста[ред.ред. код]

Панорама центральної частини міста, вид з вікна готелю «Турист» (2006)

Примітки[ред.ред. код]

  1. [Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014]
  2. а б Кіровоградська міська рада прийняла відставку міського голови Олександра Саінсуса
  3. Також використовувалась назва Лисаветград (Постанова ВУЦВК «Про перейменування м. Лисаветграду в м. Зінов'євськ і Лисаветградської округи в Зінов'євську округу»)
  4. Про заходи до увічнення пам'яті тов. Кірова С. М. на Україні // «Пролетарська правда» № 298 (3900). — 1934. — 28 грудня. — С. 1. Архівовано з першоджерела 17 листопада 2013.
  5. Стаття «Кіровоград» в УРЕ
  6. Стаття «Кіровоград» у ВРЕ
  7. а б в Клімат Кіровограда (підготовлено Вишневським В. І.) (рос.)
  8. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Інформація про місто Кіровоград на офіційному сайті Кіровоградської міської ради
  9. Кизименко П., Тупчієнко М., Босий П. Єлисаветград. Історія. Науково-популярний нарис історії Кіровограда
  10. Тетяна ЮЛЬСЬКА А тепер — човен // «Вечірня газета», 2004
  11. Стаття «Кировоград» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  12. Рішення про перейменування Кіровограда ухвалюватимуть депутати міськради // повідомлення за 2 червня 2009 року від УНІАН
  13. Офіційний сайт Кіровоградської міської ради
  14. Секретар міської ради
  15. Міський голова на Офіційний сайт Кіровоградської міської ради
  16. http://www.kr-rada.gov.ua/sklad-vikonkomu.html Склад виконавчого комітету Кіровоградської міської ради
  17. Партийный состав нового горсовета (рос.)
  18. ukrcensus.gov.ua (Дані Всеукраїнського перепису населення України 2001 року)
  19. Про кількість та склад населення Кіровоградської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  20. Перепись населения 1979 года: Украинская ССР, Донецко-Приднепровский район(рос.)
  21. Всесоюзная перепись населения 1989 г. Численность городского населения союзных республик, их территориальных единиц, городских поселений и городских районов по полу.(рос.)
  22. Дані по Райхскомісаріату Україна станом на 1 січня 1943 року за: Karel Cornelis Berkhoff, Harvest of Despair. Life and Death in Ukraine Under Nazi Rule, Harvard University Press, 2004, стор. 318
  23. Перепись населения 1959 года: Украинская ССР(рос.)
  24. Перепись населения 1970 года: Украинская ССР, Донецко-Приднепровский район(рос.)
  25. за рідною мовою
  26. [http://demoscope.ru/weekly/ssp/rus_lan_97_uezd.php?reg=1658 Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку]
  27. Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928-29
  28. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР
  29. Кабузан В.М. - Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века - 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006.
  30. а б кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  31. Стаття «Кировоград» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  32. Людмила Френчко. Мова душі.- Кіровоград, 2001.- (Фрагмент статті)
  33. http://kr-rada.gov.ua/evrei.html
  34. http://www.uahistory.kiev.ua/kirov/grek.html
  35. http://www.kirstat.kr.ua/stat_inf_oper_prom.htm
  36. Провідні підприємства Кіровоградської області на who-is-who.com.ua (інф. ОДА Кіровоградської області)
  37. Провідні підприємства Кіровоградської області на who-is-who.com.ua
  38. Підприємства міста — Кіровоградська міська рада
  39. http://www.kr.ukrstat.gov.ua/soc_econ_promysl.htm
  40. Місто і люди, 2004, С. 151
  41. Готелі міста Кіровограда і області на www.prostir.museum «Музейний простір України» (рос.)
  42. тризірковий готель у Кіровограді на www.oteli.net.ua (Готелі України)
  43. http://www.reikartz.com/kirovograd-london.html
  44. двозіркові готелі у Кіровограді на www.oteli.net.ua (Готелі України)
  45. Готель «Каталунья» на www.reservation.com.ua
  46. Автосалони Кіровограда на офіційному веб-сайті Кіровоградської міської ради
  47. Автозаправні станції міста Кіровограда
  48. Загальна інформація про Кіровоградську дирекцію УДППЗ «Укрпошта» на офіційному сайті Кіровоградської дирекції УДППЗ «Укрпошта»
  49. Банки Кіровограда на www.creditdeposit.com.ua
  50. Страхові компанії в розділі «Фінансові установи»
  51. «Україна молода». «Поки металобрухт їздить…»
  52. Мер Кіровограда Пузаков через маршрутки звільнив в.о. начальника управління транспорту Білобородова // інф. за 18 лютого 2009 року на Кіровоград.proUA.com («Весь Кіровоград в одному порталі»)
  53. Транспортна війна у Кіровограді: «маршрутки» проти автобусів на www.kirovograd.rks.kr.ua («Новини Кіровограда»), інф. за 2 липня 2009
  54. Кировоград — СТТС(рос.)
  55. Список керівних працівників підприємств та організацій, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства на офіційному сайті Кіровоградської міської ради
  56. Система лікувально-профілактичних закладів м. Кіровограда на офіційному сайті Кіровоградської міської ради
  57. http://library.kr.ua/ktoday.html
  58. розділ освіта на офіційному веб-сайті Кіровоградської міської ради
  59. Навчання у вищих навчальних закладах Кіровоградської області
  60. Офіційна веб-сторінка Кіровоградського національного технічного університету
  61. Офіційна веб-сторінка Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка
  62. Електронна версія газети «Кіровоградська правда»
  63. Електронна версія всеукраїнського щотижневика «Україна-Центр»
  64. Кіровоградськи новини із фоторепортажами
  65. Офіційна веб-сторінка Кіровоградської обласної державної телерадіокомпанії
  66. Місто і люди, 2004, С. 264–265
  67. Повідомлення про результати виборів — Кіровоградська міська рада
  68. Загальні відомості про місто Кіровоград (станом на 01.01.2009 рік)
  69. Мистецтво та культура (Кіровограда) на www.region.in.ua/elisavet/ (Веб-ресурс, присвячений Єлисаветграду-Кіровограду)
  70. Відділ культури і туризму Кіровоградської міської ради на Офіційний сайт Кіровоградської міської ради
  71. Виноградов, Александр (2007-12-13). «Какъв твой начин на живот, Добрич?». Украина-Центр (російською). Процитовано 18 серпня 2012. 
  72. Офіційний веб-сайт Кіровоградської обласної філармонії
  73. Кіровоград сьогодні на Веб-сторінка Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. І. Чижевського
  74. Місто і люди, 2004, С. 260
  75. Сторінка краєзнавця К. В. Шляхового на Офіційна веб-сторінка Кіровоградського обласного краєзнавчого музею
  76. Сторінка краєзнавця Ю. В. Тютюшкіна на Офіційна веб-сторінка Кіровоградського обласного краєзнавчого музею
  77. Бібліотеки області
  78. Веб-сторінка Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. І. Чижевського
  79. Місто і люди, 2004, С. 281
  80. Місто і люди, 2004, С. 282
  81. Місто і люди, 2004, С. 284–285
  82. Місто і люди, 2004, С. 283
  83. Місто і люди, 2004, С. 286–287
  84. Місто і люди, 2004, С. 288
  85. Верстюк Оксана Росіяни у Кіровограді // «Вечірня газета» № 26 (1110) за 26 червня 2009 року
  86. а б Місто і люди, 2004, С. 289
  87. Місто і люди, 2004, С. 290
  88. Заповідники України. Кіровоградська область. на www.nashkray.kiev.ua (туристичний сайт) (рос.)
  89. Парк Перемоги—Міський сад—Річка Сугоклія на www.biz.kr.ua (Кіровоградський інтернет-бізнес-ресурс) (рос.)
  90. 35. Центр України серед Дикого Поля. // Автомобільна прогулянка Україною. Путівник., К.: Балтія-Друк, стор. 371
  91. World Stadiums — Stadiums in Ukraine(англ.)
  92. http://www.kgbaseball.com.ua/o_sebe/nasha_istoriya/
  93. Релігійне життя Кіровоградщини // «Вечірня газета» за 29 жовтня 2007 року
  94. Місто і люди, 2004, С. 296–297
  95. У Кіровограді на місці будівництва храму УГКЦ освячено хрест повідомл. за 7 липня 2008 року
  96. Координати релігійної громади прогресивного юдаїзму «Тхія» міста Кіровограда на www.discount.ua
  97. У Кіровограді збудують кафедральний собор УПЦ Київського Патріархату інф. за 12 червня 2009 року
  98. Місто і люди, 2004, С. 195
  99. http://www.ugorod.kr.ua/news/2012-09-22-17123.html

Джерела і посилання[ред.ред. код]