Гарольд II (король Англії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гарольд II Ґодвінсон
Rex Anglorum
Harold2.jpg
Король Англії
Правління 5 січня-14 жовтня 1066
Коронація 6 січня 1066
Попередник Едуард Сповідник
Наступник Вільгельм I Завойовник
Біографічні дані
Імена Гарольд Ґодвінсон
Дата народження бл.1022
Вессекс
Дата смерті 14 жовтня 1066(1066-10-14)
Битва при Гастінгсі
Місце поховання Абатство Вальфам або Бошам
Дружина Едіт Сваннеша
Другий шлюб Едіт Мерсійська
Діти Ґодвін, Едмунд, Магнус, Ґюнхільда, Ґіта, Гарольд, Ульф
Династія Ґодвінсон
Батько Ґодвін, Граф Вессекса
Мати Ґіта Торкельздоттір

Гарольд ІІ (Harold II, 1022-1066) — король Англії з січня до жовтня 1066 року.

Гарольд ІІ успадковував від батька, Годвіна, в 1053 р. титул ерла Вессексу. У 1063 р. Вільгельм Завойовник запропонував йому підтримати свої домагання на трон. Коли Вітан (рада високопоставлених релігійних діячів і державних осіб) обрав Гарольда спадкоємцем Едуарда Сповідника, Вільям підготувався до вторгнення. Тим часом, віроломний брат Гарольда Тостіг (загинув у 1066) приєднався до короля Норвегії Гарольда ІІІ Гардрада (1015-1066) при вторгненні в Нортумбрію. Гарольд зустрів їх і убив на Стемфордському мосту 25 вересня. Через три дні Вільям висадився в Певенсі, Суссекс, і Гарольд загинув у бою біля Гастінгса 14 жовтня 1066 р.

Молоді роки[ред.ред. код]

Гарольд був другим сином Годвіна, ерла Вессексу, й Гіти, дочки данського вікінга Торкеля Стюбйорнссона. Батько Гарольда був найвпливовішим магнатом англосаксонського королівства й фактичним правителем Англії у першій половині правління короля Едуарда Сповідника. Завдяки його впливу Гарольд у 1045 році став ерлом Східної Англії, Ессексу, Оксфордширу й Бакінгемширу. Однак могутність Годвіна викликала невдоволення короля. У 1051 році стався розрив між Едуардом і Годвіном. На допомогу батькові, який виступив проти короля, Гарольд зібрав у своїх володіннях армію, яка разом із загонами самого Годвіна і старшого брата Свена оточила короля у Глостері. Але допомога, надана ерлами Сівардом та Леофріком Едуарду Сповіднику, а також заклик короля до тенів королівства, забезпечили перевагу силам Едуарда. Годвін та його родина втекли з Англії. Гарольд знайшов притулок в Ірландії, де серед норвезько-кельтського населення сформував невеликий флот. У 1052 році кораблі Гарольда об’єднались із флотилією Годвіна та, розграбувавши південно-англійське узбережжя, увійшли до Темзи, змусивши короля піти на компроміс. Едуард Сповідник повернув Годвіну й Гарольду їхні володіння і вигнав своїх нормандських радників.

Возвеличення Гарольда[ред.ред. код]

По смерті Годвіна у 1053 році Гарольд успадкував титул ерла Вессексу. Упродовж кількох років його молодші брати Тостіг, Гірс і Леофвін також отримали великі території у країні, включаючи Нортумбрію та Східну Англію, що зробило дім Годвіна наймогутнішою аристократичною родиною королівства. Більше того, король Едуард дедалі більше віддалявся від практичного управління країною, присвячуючи себе релігії. В результаті саме Гарольд сконцентрував у своїх руках основні важелі управління й узяв на себе вирішення головних політичних проблем Англії. Саме він представляв центральну владу під час заколоту Ельфгара й набігів валлійців у 1055-1056 роках й домігся компромісу, що передбачав визнання королем Уельсу Гріфідом ап Ллівеліном сюзеренітету Англії. Ще успішнішими були дії Гарольда у 1062 році, коли він очолив англосаксонську армію, що вторглась до Уельсу і розгромила Гріфіда ап Ллівеліна. Валлійська держава розпалась на невеличкі королівства із сильною залежністю від Англії.

Період 1062-1064 років був часом найвищої влади Гарольда в Англії. З усієї території королівства лише Мерсія не перебувала під контролем його самого або членів його родини. Перемога над Уельсом забезпечила йому популярність у західних областях країни, у той час як перше місце Гарольда при дворі короля стало безперечним. Враховуючи той факт, що у короля Едуарда не було дітей, а найближчий його родич — Едгар Етелінг був ще молодим й не мав зв’язків в Англії, безумовне домінування Гарольда у країні створювало для нього перспективи здобуття престолу після смерті короля (принцип династичного спадкування в англосаксонській Британії ще не остаточно склався). Однак у 1064/1065 році міжнародні позиції Гарольда різко послабились. Причиною цього була вкрай невдала поїздка у Нормандію. Вирушивши до герцога Вільгельма викупати з заручників свого брата Вульфнота, Гарольд спочатку зазнав корабельної аварії й опинився у полоні у Гі I, графа Понтйо. Після його звільнення на вимогу Вільгельма Нормандського, Гарольд провів деякий час при дворі герцога й був змушений скласти присягу вірності Вільгельму, визнати його спадкоємцем англійської корони та обіцяти підтримку у вступі на престол після смерті короля Едуарда. Розповідь про цю поїздку та клятву Гарольда на святих мощах міститься у всіх середньовічних хроністів (Гійом Жюм'єзький, Вільям Мальмсберійський, Симеон Даремський, Роджер Ховеденський, Матвій Паризький й ін.). Порушення Гарольдом цієї клятви після смерті Едуарда Сповідника у 1066 році стало головним приводом для організації вторгнення до Англії Вільгельма Нормандського та значною мірою забезпечило останньому підтримку папи римського та європейського лицарства.

Після повернення Гарольда до Англії у 1065 році, він наштовхнувся на повстання в Нортумбрії проти свого брата Тостіга. Повстанці, яких підтримував Едвін, ерл Мерсії, вирушили до Середньої Англії. На перемовинах в Оксфорді Гарольд, який виступав від імені короля Едуарда, погодився на вигнання Тостіга й затвердження у якості ерла Нортумбрії Моркара, молодшого брата Едвіна. В результаті до числа ворогів Гарольда додався і власний брат, що знайшов підтримку у Фландрії й Норвегії.

Вступ на престол[ред.ред. код]

Срібна монета Гарольда II

5 січня 1066 року помер король Едуард. Англосаксонська знать і духовенство практично одностайно обрали новим королем Гарольда. Цей вибір був неминучим в умовах необхідності організації оборони країни від загроз з боку короля Норвегії та герцога Нормандії, які претендували на англійський престол, а також нещодавно вигнаного Тостіга. Ймовірно, король Едуард перед своєю смертю також висловився за передачу корони Гарольду — єдиній людині, здатній захистити Англію від зовнішньої небезпеки.

Недовге правління Гарольда в Англії було насичено військовими приготуваннями та організацією відсічі зовнішнім загрозам. Система оборони англосаксонської держави не відзначалась ефективністю. Флот набирався шляхом реквізицій та звичаю вилучення кораблів з графств у рахунок військової повинності, що не забезпечувало оперативного формування крупних військово-морських сил та не дозволяло довго тримати судна у бойовій готовності. Сухопутні сили складались із селянського ополчення (фірд), дружини тенів та елітних частин хускерлів. Якщо за чисельністю англосаксонська армія відповідала військовим силам інших європейських держав, то за застосуванням сучасної військової технології сильно поступалась: в Англії практично не приділялась увага будівництву замків, слабко використовувалась кіннота й лучники.

Норвезьке вторгнення[ред.ред. код]

Головна загроза англосаксонській державі походила з Нормандії, чий герцог Вільгельм, який претендував на англійський престол, негайно після проголошення королем Гарольда почав військові приготування до вторгнення. Гарольд сконцентрував усі свої сили на південному узбережжі, прагнучи завадити висадці нормандців. Однак уже в травні 1066 року острів Вайт і Сандвіч були атаковані флотом Тостіга. Підхід армії Гарольда змусив Тостіга відпливти на північ, де він спробував висадитись у Ліндсі, але отримав відсіч від мерсійського ополчення ерла Едвіна. З рештками кораблів Тостіг пішов до Шотландії, де почав готувати нове вторгнення, цього разу за підтримки короля Норвегії Гаральда Суворого.

Усе літо 1066 року англійський флот підтримувався у стані бойової готовності, однак через нестачу продовольства на початку вересня король був змушений розпустити команди суден. У той самий час до північно-східного узбережжя країни підійшов величезний норвезький флот. Норвежці висадились у гирлі Хамбера та направились у бік Йорка. Головні сили Гарольда розташовувались на півдні королівства, й організація відсічі норвезькій армії лягла на північно-англійську міліцію. У битві при Фулфорді 20 вересня 1066 року, незважаючи на впертий опір загонів ерлів Едвіна та Моркара, англосакси були розбиті. Невдовзі перед норвезькою армією відкрив свою браму Йорк. На зустріч Гаральду Суворому з Південної Англії вже рухалась армія Гарольда. 25 вересня поблизу містечка Стемфорд-Бридж англійська армія атакувала позиції норвежців та у надважкій битві здобула перемогу. Гаральд Суворий і Тостіг загинули, рештки норвезького флоту залишили Англію. Битва при Стемфорд Брідж завершила двохсотрічну історію протистояння Англії та скандинавського світу. Епоха набігів вікінгів підійшла до завершення.

Нормандське вторгнення[ред.ред. код]

Битва під Стемфорд-Бриджем сталась 25 вересня. А вже рано вранці 28 вересня на південному узбережжі Англії, в районі міста Певенсі висадилась армія нормандського герцога Вільгельма. Гарольд дізнався про це, перебуваючи у Йорку. Не втрачаючи ані дня, Гарольд швидким маршем вирушив на південь, дорогою розсилаючи королівські накази про скликання ополчення. Вже 11 жовтня Гарольд був у Лондоні. Стрімкість просування короля назустріч ворожій армії безумовно свідчила про його рішучість та енергійність, однак так само й про нестачу військово-стратегічного досвіду: за цей проміжок часу, який пройшов від отримання повідомлення про висадку нормандців та до виступу королівської армії з Лондону, неможливо було залучити до англійської армії військові контингенти графств. В результаті армія Гарольда складалась із решток хускерлів і тенів, що брали участь у битві під Стемфорд-Бриджем, а також із погано озброєного селянського ополчення областей навколо Лондона.

Незважаючи на швидке просування військ Гарольда, ефект несподіванки не спрацював. Саме Вільгельму належала ініціативу у вирішальній військовій кампанії. Виявивши армію Гарольда у відносній близькості від нормандського табору у Гастінгсі, вранці 14 жовтня війська герцога Вільгельма несподівано атакували англосаксів. Незважаючи на невелику чисельну перевагу та більш високе розташування позицій армії Гарольда, в цілому перевага первинно була на боці нормандців. Застосувавши тактику «удаваного відступу», лицарська кіннота Вільгельма змогла розколоти армію англосаксів на кілька частин й окремо розгромити їх. Битва під Гастінгсом завершилась повною поразкою англійських військ. Традиційна та основна версія каже, що король Гарольд був убитий випадковою стрілою. Однак деякі дослідники вважають, що смерть могла настати від удару меча чи списа. [1]. Англосаксонська держава зазнала краху. Країна була завойована нормандцями.

Гарольд у поезії[ред.ред. код]

Гарольду II, битві під Стемфорд Бріджем та битві під Гастінгсом присвячено вірш Олексія Костянтиновича Толстого «Три битви».

Фамільне Дерево[ред.ред. код]

Втрачено
 
Втрачено
 
Втрачено
 
Втрачено
 
Стирбйорн
 
Втрачено
 
Втрачено
 
Втрачено
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Вульфнот Сільд
 
 
 
 
 
Втрачено
 
 
 
 
 
Торкель Стирбйорнссон
 
 
 
 
 
Втрачено
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ґодвін, Граф Вессекса
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ґіта Торкельздоттір
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гарольд II Ґодвінсон
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Англосаксонський часопис
  • Історія Середньовіччя: Від Карла Великого до Хрестових походів (768—1096). / Укл. Стасюлевич М.М. — М.: ТОВ «Издательство АСТ», ТОВ «Издательство „Полигон“», 2001. — 688 с. — ISBN 5-17-011317-X та ISBN 5-89173-120-7
  • Mason, E. The House of Godwine: The History of Dynasty. Hambledon Press, 2003
  • Stenton, F. Anglo-Saxon England. Oxford, 1973
Попередник
Едуард Сповідник
Royal Arms of England (1154-1189).svg Король Англії
1066
Royal Arms of England (1154-1189).svg Наступник
Вільгельм I Завойовник