Анна Стюарт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анна
Anniex.jpg
«З Ласки Божої, Королева Великої Британії, Франції та Ірландії, Захисниця Віри» [1]
Правління 8 березня, 17021 серпня, 1714
Коронація 23 квітня, 1702
Попередник Вільгельм III
Наступник Георг I
Біографічні дані
Імена Anne Stuart (Енн Стюарт)
Дата народження 6 лютого 1665(1665-02-06)
Сеінт Джеймський Палац, Лондон, Англія
Дата смерті 1 серпня 1714(1714-08-01) (49 років)
Палац Кенсінґтон, Лондон, Англія
Місце поховання Вестмінстерське абатство, Лондон, Англія
Дружина Георг Данський
Діти Викидень (1684)
Марія
Анна Софія
Викидень (1687)
Викидень (1687)
Викидень (1688)
Вільгельм, Герцог Глостер
Марія
Георг
Викидень (1693)
Викидень (1694)
Викидень (1696)
Викидень (1696)
Викидень (1697)
Викидень (1697)
Чарльз
Викидень (1700)
Жодна дитина не прожила довше ніж 3 роки, окрім Вільгельма, котрий помер у віці 11 років.
Династія Стюарти
Батько Яків II
Мати Леді Анна Хайд
Coat of Arms of Great Britain (1707-1714).svg

А́нна Стю́арт (англ. Anna Stuart; *1665—†1714) — з 1702 королева Англії, Шотландії (після їхнього об'єднання 1707 — Великої Британії) та Ірландії, дочка Якова II і Анни Хайд. Вона успадковувала Вільяму ІІІ в 1702. Під час її правління була виграна війна з Іспанією, герцог Мальборо переміг біля Блехейма, Мальплаке й ін., відбулося об'єднання англійського і шотландського парламентів у 1707. Анни залишила нащадків і її спадкоємцем став Георг І з Ганноверської династії.

Проблема спадкування престолу[ред.ред. код]

Анна походила з династії Стюартів, дочка герцога Йоркського (майбутнього короля-католика Якова II) від першого шлюбу з Анною Гайд — дочкою знаменитого поборника англіканства, графа Кларендона. Як і її старша сестра Марія II, Анна не приймала католицтва, була замужем за протестантським принцом (Георгом Датським) й користувалась симпатією протестантів — супротивників її батька.

Після Славної революції 1688 року, яка скинула Якова й позбавила права на престол його новонародженого сина, принца Уельського, за підтримки своєї близької подруги Сари Черчилль відповідно до Билля про права Анна стала спадкоємицею своєї сестри Марії та її чоловіка Вільгельма III Оранського у разі, якщо у них не буде дітей.

Дійсно, шлюб Марії (померла 1694 року) й Вільгельма (став по її смерті одноосібним королем, але вдруге не одружився) виявився бездітним. Проте нещасливою матір'ю виявилась і сама Анна: мала від Георга 18 вагітностей, проте народила живими тільки 5 дітей, з яких 4 померли немовлятами. Єдина її дитина, що залишилась в живих — Вільгельм, герцог Глостерський — помер 29 липня 1700 року у віці одинадцяти років. Це могло призвести до політичної кризи: протестантська лінія дому Стюартів припинялась на Анні (теоретично після неї престол міг перейти до потомства Вільгельма, якщо б той одружився знову, але він не збирався ставати до нового шлюбу), і її батько (тоді ще був живий) або її брат-католик могли безперешкодно знову захопити трон.

За цих умов було прийнято Акт про спадкування престолу (1701), відповідно до якого католики (чи особи, які перебувають із ними в шлюбі) в принципі усувались з порядку спадкування англійської та шотландської корон, а спадкоємицею престолу після Анни ставала онука Якова I, Софія Ганноверська, а потім її старший син, курфюрст Ганноверський Георг I.

Анна була невдоволена цим рішенням, прийнятим під тиском парламенту; вона не бажала віддавати британську корону дрібним німецьким правителям та мріяла заповісти престол своєму юному брату Якову, який жив у Франції та якого вона ніколи не бачила.

Початок правління[ред.ред. код]

8 березня 1702 року помер Вільгельм III, й Анна вступила на престол. Її царювання характеризується послабленням ролі монарха й посиленням міністрів. Це було пов'язано зі слабким здоров'ям та із залежним характером королеви, а також із загальними тенденціями до обмеження королівської влади після «Славної революції».

У цей час Британія брала активну участь у війні за іспанську спадщину у таборі супротивників Франції (Людовік XIV визнавав претендента, брата Анни, «королем Яковом III»). Одним з найвпливовіших діячів її царювання був полководець і головнокомандувач військами держави Джон Черчилль, герцог Мальборо, дружина якого, Сара Черчилль, була подругою Анни. Мальборо симпатизував партії вігів; провадячи політику непотизму, він призначив на ключові пости в уряді своїх родичів, Годольфіна й Сандерленда.

Об'єднання Великої Британії[ред.ред. код]

За Анни було вжито заходів з остаточної ліквідації незалежності Шотландії. В умовах зміни порядку спадкування шотландці не збирались визнавати своїм монархом майбутнього короля Англії, проте вважали, що після смерті Анни парламент Шотландії має обрати іншого принца з дому Стюартів.

Окрім того, небезпеку за умов війни з Францією приховував і традиційний «Старий союз» (Auld Alliance) між Францією та Шотландією, а також підтримка Францією претендента на англійський престол, сина Якова II, який був популярним у Шотландії. За цих умов було підготовлено «Акт про Унію», що передбачав об'єднання Англії та Шотландії у державу, що йменувалась Велика Британія; під військовим та економічним тиском шотландський парламент прийняв цей акт 16 січня 1707 року й саморозпустився. 1 травня 1707 року Англія та Шотландія як держави юридично припинили існування, й почалась історія Великої Британії.

Останні роки правління[ред.ред. код]

До кінця 1700-их років особисті стосунки між Анною та її подругою герцогинею Мальборо зіпсувались. Цим скористались політичні опоненти чоловіка останньої, щоб підірвати його позиції. У 1710 році всі видні прибічники Мальборо (але не він сам) були зняті з постів, тим більше що через непопулярність війни, що коштувала багатьох людських жертв і грошових видатків, вибори до палати громад принесли більшість партії торі. У 1711 році, коли Мальборо спробував затягнути перемовини щодо завершення війни, Анна відправила зрештою у відставку і його, а щоб позбавити вігів більшості у палаті лордів, присвоїла в один день 12 звань перів. За майже 50 років Єлизавета I присвоїла менше титулів, що давали право на звання пера, ніж Анна за один цей день. Уся ця політична боротьба супроводжувалась постійними дрібними інтригами за вплив на королеву та її найближчих подруг. У 1713 році війна за іспанську спадщину завершилась в цілому вдало для Великої Британії Утрехтським миром, за яким країна надбала деякі французькі колонії в Америці.

Анна померла від застарілої подагри 1 серпня 1714 року. Оскільки Софія Ганноверська померла за два місяці до неї (8 червня), на престол вступив старший син останньої, курфюрст Ганноверський Георг, що став королем Великої Британії Георгом I. Відповідно до Акту про спадкування престолу понад 50 осіб, які були генеалогічно старшими за Георга, були відкинуті через їхню католицьку віру.

Часи правління Анни — період значного розквіту культури та науки і становлення британського Просвітництва. За її часів творили Даніель Дефо, Александр Поуп і Джонатан Свіфт, працював Ісаак Ньютон. З ім'ям королеви пов'язаний перший закон про авторське право — Статут королеви Анни.

У мистецтві[ред.ред. код]

Фамільне Дерево[ред.ред. код]

Яків I
 
Принцеса Анна Данська
 
Генріх IV Французький
 
Марія де Медічі
 
Генріх Хайд
 
Марія Ленґфорд
 
Томас Ейлзбері
 
Анна Денман
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл I
 
 
 
 
 
Генрієтта Марія Французька
 
 
 
 
 
Едвард Хайд, 1й Граф Кларендон
 
 
 
 
 
Франсес Хайд, Графиня Кларендон
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Яків II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна Хайд
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Посилання[ред.ред. код]

Монархи Великої Британії
 Королівство Великої Британії Анна | Георг I | Георг II | Георг III
Union flag 1606 (Kings Colors).svg
 Сполучене Королівство  Георг III | Георг IV | Вільгельм IV | Вікторія | Едвард VII | Георг V** | Едуард VIII** | Георг VI ** | Єлизавета II**
Flag of the United Kingdom.svg
* Всі також монархи Ірландії | ** Також монарх Королівств Співдружності