Громадянська війна в Англії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Періоди англійської історії
Flag of the United Kingdom.svg
«Union Jack»
Англосаксонський період King Alfred (The Great).jpg (655–1066)
Епоха Плантагенетів Richard I of England.png (1154–1485)
Тюдорівський період Henry-VIII-kingofengland 1491-1547.jpg (1485–1603)
Єлизаветинська епоха Elizabeth I (Armada Portrait).jpg (1558—1603)
Епоха Стюартів James I of England by Daniel Mytens.jpg (1603–1714)
Яковіанська епоха James I of England by Daniel Mytens.jpg (1603—1625)
Каролінська епоха Carolus I.jpg (1625—1642)
Громадянські війни, Республіка і Протекторат Oliver Cromwell by Robert Walker.jpg (1642—1660)
Реставрація Стюартів і Славна революція Charles II of England in Coronation robes.jpg (1660—1688)
Утворення Великої Британії Queen Anne.jpg (1688—1714)
Георгіанська епоха The.circus.bath.arp.jpg (1714—1811)
Регентство George IV bust1.jpg (1811—1830)
Вікторіанська епоха Queen Victoria 1887.jpg (1837—1901)
Едвардіанська епоха Edward vii england.jpg (1901–1910)
Хід громадянської війни в 16421645. Червоний колір — території, контрольовані роялістами, зелений колір — парламентом

Англі́йська громадя́нська війна́ (англ. English Civil War; відома також як Англі́йська револю́ція XVII столі́ття; у радянській історіографії Англійська буржуазна революція) — процес переходу у Англії від абсолютної монархії до конституційної, за якої влада короля обмежена владою парламенту, а також гарантовані цивільні свободи.

Революція набула форми конфлікту виконавчої і законодавчої влад (король Карл І і роялісти (кавалери) проти парламенту під керівництвом Кромвеля), що вилився у громадянську війну, а також форму релігійної війни між англіканами і пуританами. У Англійській революції був відмічений, хоча грав і другорядну роль, також елемент національної боротьби (між англійцями, шотландцями та ірландцями).

Приводом до війни були неконституційні акти короля, а причиною — боротьба за владу між королем і парламентом. Воєнні дії почалися серією поразок роялістів, що завершилися полоном Карла у 1647 та його стратою у 1649. Війна продовжувалася до останнього розгрому роялістських військ при Ворчестері у 1651. Кромвель правив до своєї смерті у 1658.

Причини та передумови[ред.ред. код]

Економічний розвиток призвів до загострення суперечностей між буржуазією і новим дворянством, з одного боку, і монархією та феодальним дворянством — з другого.

Особливо гострого характеру ці суперечності набрали при Стюартах — Якові І (160325) і Карлі І (162549). Незадоволення буржуазії феодально-абсолютистськими порядками проявилось у русі пуритан і парламентській опозиції.

1629 Карл І, незадоволений опозицією парламенту, розпустив його і 11 років правив країною як самодержець. Для фінансування будівництва корабля Sovereign of the Seas (1637) було введено податок (Ship Money), що посилило невдоволення королем. У 1640, потребуючи грошей для провадження війни проти Шотландії, король скликав парламент (Довгий парламент, 164053), що став органом буржуазної революції.

У 1641 парламент змусив короля усунути від влади найактивніших прихильників абсолютизму, ліквідував надзвичайні королівські й церковні суди, скасував податки, запроваджені без згоди парламенту королівським урядом, ухвалив постанову про обов'язкове скликання парламенту кожні три роки і позбавив короля права самовільно розпускати парламент. Карл І, підтриманий феодальним дворянством і англіканською церквою, у серпні 1642 став на шлях збройної боротьби проти парламенту.

Почалася перша громадянська війна.

Хід революції[ред.ред. код]

Перша Громадянська війна (16421646)[ред.ред. код]

Сцена битви при Нейсбі (сучасна реконструкція)
  • 1640, 3 листопада — після дванадцятирічної перерви скликаний парламент, що незабаром вийшов з-під контролю корони і пізніше був названий Довгим (англ. Long Parliament), оскільки діяв до 1653 року.
  • 1641 — парламент відмовився фінансувати придушення заколоту Ірландії і прийняв закон про неможливість розпуску парламенту без його згоди. У серпні 1641 парламент прийняв «Велику ремонстрацію» — збірка статей, що перераховували злочини корони. Після цього державна влада фактично зосередилася в руках парламенту.
  • 1642 — спроби короля Карла I розпустити Парламент приводять до протистояння прихильників Парламенту (англ. Roundheads — «круглоголових») і прихильників короля («роялістів»).
    • 10 січня король покидає Лондон
    • 4 липня був створений Комітет оборони, що очолив військову діяльність парламенту.
    • 6 липня парламент ухвалив рішення про набір 10-тисячної армії, призначивши головнокомандуючим графа Ессекса. На чолі парламентської армії у перші роки війни стояли представники правого крила парламенту, не схильні до повного розриву з королем. Армія мала відносно слабу кавалерію, не було регулярного централізованого постачання військам продовольства і амуніції. У зв'язку з цим армія парламенту в перші роки війни зазнавала поразок.
    • 22 серпня король оголошує початок операції по придушенню заколоту графа Ессекса, що фактично означає оголошення війни парламенту. Резиденцією «кавалерів» став Оксфорд.
    • 1642 23 жовтня — Битва при Еджайлі перша крупна битва парламентських сил «круглоголових» і «кавалерів», друга — в листопаді при Тернхем-грін.
  • 1643, 20 вересня — Перша битва при Ньюбері. Військовий союз з шотландцями.
  • 1644 — шотландська інтервенція. Битва при Марстон-мурі. «Кавалери» зазнали нищівної поразки на півночі Англії.
  • початок 1645 — командування армією парламенту переходить до представників середніх верств буржуазії і нового дворянства — так званих індепендентів, прихильників рішучої боротьби з королем, їх лідер Олівер Кромвель реорганізував армію, зробивши загони селян і міської бідноти її основною ударною силою.
  • 1645, 14 червня — битва при Несбі: розгром «кавалерів»
  • 1646, 24 червня — узяття Оксфорда: втеча короля до Шотландії.
  • 1648 — Карл І зробив спробу знову розпочати громадянську війну, але й на цей раз перемогла революц. армія.

Довгий парламент[ред.ред. код]

Докладніше: Довгий парламент

За час війни Довгий парламент видав ряд законів в інтересах буржуазії і нового дворянства.

Закон про скасування «рицарського держання» (1646) перетворив феодальну власність дворян на приватну капіталістичну власність. Селяни, однак, не звільнились від феодальних повинностей. В боротьбі з роялістами Кромвель спирався на революційні маси. Під їх тиском він мусив задовольнити деякі вимоги представників дрібної буржуазії — левелерів («урівнювачів»), які вимагали встановлення буржуазної республіки і запровадження широкого виборчого права.

30 січня 1649 було страчено Карла І, у лютому ліквідовано палату лордів, а у травні 1649 Англію було проголошено республікою. Дуже скоро після цього Кромвель розправився з левелерами. На початку 50-х років 17 століття він розгромив народні повстання у Ірландії і Шотландії.

У 1653 буржуазія і нове дворянство встановили військову диктатуру Кромвеля, покликану придушити народні заворушення і не допустити реставрації феодального ладу. 1658 Кромвель помер.

Буржуазія і нове дворянство, налякані зростанням селянсько-плебейського руху 1660 реставрували монархію Стюартів. Спроби Стюартів Карла II (166085) і особливо Якова II (168588) відновити в Англії дореволюційні порядки зустріли рішучий опір парламентської опозиції, очолюваної вігами. 168889 парламент здійснив державний переворот (т. з. «Славну революцію»), закликавши на англійський престол штатгальтера Нідерландів Вільгельма Оранського. При владі в Англії стали великі землевласники і капіталісти.

Наслідки[ред.ред. код]

Після Громадянської війни в Англії прискорився процес розорення і обезземелення англійського селянства.

Проте Англійська революція була великим прогресивним фактором в історії. Це був початок загального краху феодалізму в Європі. Англійська буржуазна революція покінчила з феодально абсолютистським устроєм і привела до перемоги прогресивного на той час буржуазного ладу в Англії. Визволені продуктивні сили країни дістали широкий простір для свого розвитку. Буржуазні відносини, які встановилися після неї, поширилися на північноамериканські колонії.

Англійська буржуазна революція висунула Англію далеко вперед в економічному і політичному відношенні в порівнянні з іншими європейськими державами. Вона дала можливість якісного розвитку капіталізму.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Маркс К. Капітал, т. 1 [розд. 24]. К., 1954;
  • Маркс К. и Энгельс Ф. Рецензия на книгу Гизо «Почему удалась английская революция?». В кн.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 7. М., 1956;
  • Нова історія, т. 1. К., 1952;
  • Лавровский В. М., Барг М. А. Английская буржуазная революция. М., 1958.