Жерар Депардьє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жерар Депардьє
Gérard Depardieu
Gérard Depardieu Cannes 2010.jpg
Жерар Депардьє, 2010
Ім’я при народженні Жерар Ксав'є Марсель Депардьє
Gérard Xavier Marcel Depardieu
Народження 27 грудня 1948(1948-12-27) (65 років)
м. Шатору
Франція Франція
Громадянство Франція Франція
Росія Росія (з 3 січня 2013 року)[1][2]
Дружина Елізабет Депардьє
Діти Гійом
Жулі
Роксанна
Жан
Провідні ролі Сірано де Бержерак
Нагороди

Золотий глобус за фільм «Зелена картка» 1991 р.
Приз Сезар за фільм «Останнє метро» 1981 р.

Жера́р Ксав'є́ Марсе́ль Депардьє́ (фр. Gérard Xavier Marcel Depardieu; нар. 27 грудня 1948, м. Шатору) — французький актор із французьким та російським громадянством,[3][4][5] лауреат премій «Золотий глобус» і «Сезар».

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки життя[ред.ред. код]

Батько Жерара — Рене Депардьє мав прізвисько Деде (фр. Dédé Depardieu) і походив із селянської родини, яка мала глибоке коріння у департаменті Ендр поблизу м. Шатору. Він народився 1923 року, не мав ніякої освіти і був неписьменним, рано залишив сімейну ферму і подався до міста, де почав працювати бляхарем. Тут він зустрів майбутню матір Жерара — Аліс Марійє, котру усі називали Лілетта (фр. Lilette Mariller). Вона народилася того ж року, що й Деде у департаменті Юра біля швейцарського кордону у родині військового пілота, якого перевели на службу до м. Шатору. Під час Другої Світової Війни Шатору перебувало під німецькою окупацією, але попри це, Деде і Лілетта зустрілися та закохалися, і незадовго до визволення та закінчення війни, а саме 19 лютого 1944 року офіційно побралися в міській ратуші. Після закінчення війни молода сім'я жила дуже бідно: Деде був гарним бляхарем, але економіка країни була в занепаді, постійного заробітку не було. У вересні 1945 року у них народилася перша дитина, старший брат Жерара — Ален, а через два роки — 1947 року дочка Елена. Фінансове становище було настільки важким, що сім'я існувала здебільшого завдяки соціальній допомозі уряду. Коли 27 грудня 1948 р. народився Жерар, окрім фінансових проблем додалися ще й проблеми сімейні: Деде почав пити і зникати з дому залишаючи Лілетту наодинці з трьома дітьми. Пізніше, через сім років у родині народилося ще троє дітей  — Катрін, Франк і Ерік.

Маленький Жерар з сестрою Еленою та старшим братом Аленом.

Батьки були дуже часто холодні і непривітні у стосунках з дітьми і здебільшого залишали їх наодинці: Деде, через те, що не міг знайти роботу проводив увесь вільний час у барах і випивав,— а мати з розпачу навчилася тримати все в собі. Від браку батьківської теплоти і спілкування у маленького Жерара розвинулися проблеми з мовленням, він почав затинатися і майже все своє дитинство спілкувався жестами і коротенькими фразами. У початковій школі Жерар спочатку вчився добре, хоча проблеми з мовленням робили його часто невпевненим у собі та мовчазним.

Тим часом із утворенням військового блоку НАТО до міста прибула американська військова база і значне число американських пілотів і службового персоналу. Депардьє та інші діти міста проводили майже весь час на базі, спілкуючись із військовими й цивільними американськими службовцями, які переїхали до Шатору. Для Жерара і його брата Алена, як і для багатьох інших дітлахів Шатору, військова база стала другим домом, місцем, де вони пізнавали американську культуру, американські фільми та музику. Уже в підлітковому віці Жерар проводив більше часу на американській базі та з військовими, ніж вдома чи на уроках. Батьки давали раду Жерарові як могли, але з часом його поведінка й успішність у школі почали значно погіршуватися — і до такої міри, що його залишили ще на один рік у середній школі. Причиною були не так розумові здібності хлопця, як відсутність підтримки батьків та заохочення вчителів. Після цього, від розпачу поведінка Жерара та ставлення до школи погіршилися ще більше і він втратив будь-яке зацікавлення в навчанні. З весною 1962 року Жерар нарешті отримав свідоцтво неповної середньої освіти та твердо вирішив залишити школу назавжди.

Юність[ред.ред. код]

Восени 1962 року Жерар Депардьє почав працювати складачем-шрифтувальником у друкарні міста Шатору. Разом із тим він продовжував проводити багато часу на американській військовій базі та з військовими. Коли в місті відкрилася боксерська студія, він почав займатися боксом. Особливого таланту у цьому виді спорту він не виявляв, а здебільшого був партнером, з яким тренувалися досвідченіші боксери. В одному з матчів йому зламали носа, — і завдяки новому суворому вигляду він здобув значної популярності, і на вулиці серед його друзів, і в барах міста, в яких він почав проводити дедалі більше часу. Одночасно Жерар познайомився з молодиками, які займалися крадіжками та перепродажем краденого палива з американської бази. Хоча його і членів цього угрупування неодноразово арештовувала поліція, формального звинувачення не було висунуто у зв'язку з неповноліттям Жерара. З часом поліція почала ставитися серйозно до злочинності серед молоді міста і в квартирі Депардьє було зроблено обшук: нічого не знайшли, але поліція запропонувала батькам відправити Жерара до колонії для неповнолітніх. Батько хлопця — Деде Депардьє рішуче відмовився підписати дозвіл на таку пропозицію поліції, і натомість Жерара взяли на облік у службі у справах неповнолітніх із застереженням, що він мав щомісяця відмічатися в поліції.

Ще у підлітковому віці Жерар був досить самостійним у виборі свого життєвого шляху. Неодноразово він залишав місто й подорожував спочатку довколишніми містами і селами, а пізніше навіть на Середземному морі. Він можливо й залишився б у Шатору, якби не його знайомий, який восени 1965 р. запросив його поїхати з ним до Парижа. Жерар спершу відмовився, але протягом трьох днів передумав — і, навіть не повідомивши батькам, просто поїхав до столиці й зупинився у квартирі друга, який навчався на курсах акторського мистецтва. Жодної конкретної мети в Парижі у Жарара не було, а з нудьги та простого зацікавлення одного дня він пішов разом із другом подивитися на курси та на школу, у якій той навчався. У класі досить ексцентричний викладач раптом запросив Жерара на сцену виконати зовсім спонтанний номер з пантомімою. Схвальна реакція викладача та студентів надихнули Жерара — і він вирішив серйозно зайнятися акторською справою та вступити на курси Жана-Лорана Коше , одного з найвідоміших професорів Франції з театрального мистецтва.

Формативний період[ред.ред. код]

Жерар по прибутті до Парижа у 1965 р.

Для того щоб остаточно вирішити вступити на курси акторського мистецтва, Жерару знадобився цілий рік. З кінцем осені 1966 року він наважився піти разом із друзями на прослуховування до акторської школи Жана-Лорена Коше (фр. Jean-Laurent Cochet). На відміну від інших претендентів, Депардьє обрав один із найважчих уривків з французької класики і так незграбно його виконав, що інші студенти в аудиторії почали сміятися. Однак Коше одразу розгледів акторський дар Депардьє і, незважаючи ні на що, запропонував юнакові вступити до школи, навіть не вимагаючи платні за навчання. Ба більше, Коше направив Жерара до лікаря логопеда-дефектолога, щоб той виправив вади мовлення, які були у Депардьє ще з дитинства. Коше сплатив з власної кишені курс лікування, яке також допомогло Жерару позбутися затинання та взагалі відкоригувало систему мовлення і слуху.

У той же час Депардьє почав удосконалювати себе як актора: виправляв вимову, інтонацію і експресивність, захоплено перечитував французьку класику, якої ніколи не читав у дитинстві. У класі Жана-Лорена Коше він був найкращим і найстараннішим студентом. Його наполегливість і працьовитість кардинально змінили його життя : за цей час він не тільки зріс духовно, але й змінився фізично. З шаторуського розбишаки він перетворився на розсудливого й уважного учня, почав удосконалювати себе, відвідувати художні виставки та насолоджуватися культурним життям французької столиці.

Приблизно у той самий час, восени 1968 року, Жерар познайомився в Парижі зі студенткою Коше — Елізабет Ґіньйо (фр. Elisabeth Guignot). На відміну від Депардьє, Елізабет походила з давнього аристократичного роду та належала до однієї із заможних паризьких родин. Попри це, Елізабет виявилася дуже самостійною дівчиною, незалежною від бажань батьків та вимог свого оточення. Просте зацікавлення в одному з провідних учнів Коше переросло у дружбу, а згодом — у кохання. Коли Елізабет і Жерар вирішили взяти шлюб 11 квітня 1970 р. це майже нікого не здивувало, окрім батьків Жерара з Шатору. Деде і Лілетта почувалися ніяково на весіллі, проте були щасливі, що їхній син просувався по щаблях соціальної драбини Парижа.

Творчість[ред.ред. код]

Перші ролі[ред.ред. код]

Роль у «Вальсуючих» була першим великим успіхом Депардьє у Франції.

Ще за часів навчання в акторській школі Коше прізвище Депардьє стало відомим декільком режисерам, які запрошували його на невеличкі ролі в різних виставах та в різних театрах. Його дебютом у кіно стала епізодична роль у 1965 році у короткометражному фільмі «Бітнік і піжон» (фр. Le Beatnik et le minet). Після одруження його дружина спочатку користувалася більшою прихильністю режисерів і знімалася більше ніж сам Жерар. Однак з часом у театральних колах Парижа Жерара Депардьє почали згадувати та запрошувати не тільки в театральні постановки, але і в телепрограми, і на епізодичні ролі в кіно. У кіно та на телебаченні Жерар саме тоді виконував здебільшого малозначимі, епізодичні ролі злочинців і хуліганів. А з початком 70-х років його запросив до себе відомий режисер Клод Режі (фр. Claude Regy), і під його керівництвом Жерар не тільки почав виконувати надзвичайно широку гаму ролей та персонажів, але й познайомився з найкращими акторами та режисерами Франції.

У трупі Режі та на численних презентаціях та виставах ім'я Жерара також стало відомим видатному кінорежисеру та письменнику Франції Бертрану Бліє (фр. Bertrand Blier). Бліє саме тоді збирався екранізувати свою п'єсу «Вальсуючі» (фр. Les valseuses) про конфлікт поколінь та про неординарну, часом і навіть деструктивну поведінку молодого покоління Франції. Бернар Бліє пошукував молодого актора на роль одного із розбишак у фільмі і, хоча цінував талант Депардьє, вважав його непридатним для цієї ролі. Жерар, натомість, дізнавшись, почав наполегливо пропонувати себе на роль у фільмі та переконувати кінорежисера у своїй відповідності цю роль. Згодом Бліє погодився і, як виявилося пізніше, не помилився у своєму виборі — і Жерар, і фільм, одразу стали справжньою сенсацією у Франції і поза її кордонами. Хоча відношення до контроверсійної тематики кінофільму у 1971 р. було різне, більшість критиків гідно оцінили його високий художній рівень та відмітили гарну гру акторів — у тому числі і Жерара Депардьє. Успіх фільму та одного з їх співгромадян високо оцінили й жителі Шатору, де Жерар відразу став знаменитістю.

Творчий успіх[ред.ред. код]

Фільм «Жан де Флоретт», де Жерар знявся поруч зі своєю дружиною Елізабет, отримав «Оскара» у 1986 р.

Після першого великого успіху у «Вальсуючих» Депардьє почали пропонувати дедалі більше ролей у театрі і кіно. Він рідко відмовлявся і грав різні ролі — від комедії до драми. У Жерара була й нагода співпрацювати з видатними режисерами і акторами Франції та почуватися з ними на рівних. Інший фільм, у якому він знімався у 1977 р. з Бліє був «Приготуйте ваші носовички» (фр. Preparez Vos Mouchoirs). Знову він користувався успіхом та одержав схвальну реакцію критиків і навіть отримав «Оскара» у 1978 р. Згодом у 1980 році Депардьє отримав престижну французьку премію «Сезар» за роль підпільника руху опору під час війни у фільмі «Останнє метро».

У міжчасі сім'я Депардьє почала зростати: 7 квітня 1971 р. у них народився син Ґійом, а двома роками пізніше 18 червня 1973 р. ще й дівчинка — Жулі. З новим достатком, який приносили численні ролі в кіно, Джерар та Елізабет нарешті змогли купити власний будинок у передмісті Парижа і переїхати туди з сім'єю. Старша сестра Жерара, Елена, переїхала до них і допомагала доглядати за дітьми, а пізніше вийшла заміж за одного з друзів Депардьє.

Протягом майже цілого десятиліття Жерар наполегливо працював, знімаючись щороку в декількох фільмах. Більшість із них приносили актору фінансовий достаток, але поза Францією він залишався здебільшого невідомим. Одним з перших фільмів, які зажили йому міжнародної слави, стала кінокомедія «Невезучі» (фр. La Chèvre), в якій він грав разом з відомим коміком П'єром Рішаром (фр. Pierre Richard). Кінокомедія була дуже популярною в Європі та Радянському Союзі і в 1981 р. лише у Франції її подивилося півтора мільйона чоловік. Разом з Рішаром він знявся ще у двох кінокомедіях: «Татусі» (фр. Les Compères) та «Втікачі» (фр. Les Fugitifs). Наступним великим успіхом Депардьє — це роль у фільмі «Жан де Флоретт», де він зіграв разом з Елізабет. Фільм мав схвальну пресу, отримав «Оскара» у 1986 р. і ще більше підняв авторитет Депардьє, як одного з найкращих акторів Франції.

Визнання і слава[ред.ред. код]

Хоча Депардьє був популярним у Європі, у США він залишався здебільшого невідомим. Першим фільмом після «Жана де Флоретт», який приніс йому світову славу, став «Сірано де Бержерак». Депардьє вже був настільки відомим, що сценаристи та продюсери погодилися знімати цей фільм тільки за умови, що саме він гратиме головну роль Сірано де Бержерака. Таким чином, сценарій фільму був написаний майже виключно для нього. Депардьє вдалося не лише виправдати, але і перевершити всі сподівання продюсерів. Фільм отримав не тільки приз «Сезар», але й був номінований на приз «Оскар» у декількох категоріях, зокрема і за найкращу акторську гру Жерара Депардьє.

Жерар вирішив підкорити Сполучені Штати і прийняв запрошення у 1990 р. знятися у кінофільмі про життя іммігрантів у США — «Зелена картка». Перший фільм, знятий англійською мовою, виявився дуже успішним і Депардьє миттєво став відомим широкому загалу американської аудиторії. Проте разом зі славою у США Депардьє став об'єктом пильної уваги американської преси — і її гонитва за сенсаційними деталями із життя актора вилилася у справжній скандал. Американський журнал «Тайм» оприлюднив інтерв'ю Депардьє, в якому його слова неправильно переклали та звинуватили в зґвалтуваннях, Жерар буцімто брав участь у зґвалтуванні в дев'ятирічному віці, дарма що сам актор неодноразово заперечував ці твердження. У Франції журнали звинуватили його в махінаціях та в намаганні вплинути на рішення Американської академії кіномистецтв стосовно присудження «Оскара». Хоча його адвокати та Елізабет радили подати в суд на журнал, побоювання ще більшої уваги з боку американської преси примусили Жерара відмовитися від таких намірів. Натомість він почав уникати контактів з американською пресою й усамітнився на острові Маврикій, де знімав наступний фільм «Мій тато — герой» (фр. Mon Pere, Ce Heros). Як і очікувалося, ні Жерар Депардьє, ні «Сірано де Бержерак» не отримали «Оскара», однак за «Зелену картку» (англ. Green Card) у 1991 р. він отримав у США «Золотий глобус».

20 жовтня 2005 року брав участь у скандально відомому телешоу італійського співака Адріано Челентано «Рок-політика».

Особисте життя[ред.ред. код]

З новим статусом суперзірки світового рівня Жерар Депардьє став не тільки улюбленцем французької та світової аудиторії, але й бажаним актором для багатьох кінорежисерів та сценаристів. Не збавляючи темп своїх зйомок, Депардьє продовжував щороку зніматися в декількох фільмах у провідних французьких та світових режисерів. Великі, багатомільйонні гонорари дозволили Жерару купити замок з виноградниками в провінції та присвятити свій вільний час виробництву вина — хобі, яким він давно мріяв зайнятися. До виноградників у провінції Анжу він додав ще виноградники в Алжирі, Італії, Марокко.

Тим часом стосунки в сім'ї Депардьє почали погіршуватися: наприкінці 1992 року його сина Ґійома —молодого, багатообіцяючого актора, заарештували за продаж наркотиків та засудили до декількох місяців тюремного ув'язнення. Опісля шлюб з Елізабет розпався: Жерар зізнався в позашлюбних стосунках з актрисою Карін Сілла, у якої у 1992 р. народилася дочка Роксана Депардьє. У 1996 році було офіційно оформлене розлучення з Елізабет. У 1998 р. він знову одружився на акторці Кароль Буке (фр. Carole Bouquet). Депардьє пережив дві тяжкі аварії: у 1996 р. сталося зіткнення його літака, а в 1998 р. він потрапив у тяжку аварію на мотоциклі і вижив тільки завдяки диву. Жерар завжди залишався гурманом і часто зловживав винами та їжею , що й призвело до серцевих захворювань і у 2000 р. переніс операцію п'ятикратного коронарного шунтування. З того часу актор став приділяти більше уваги своєму здоров'ю, йому навіть вдалося значно схуднути. Ці події спонукали його написати у 2004 р. свою автобіографію «Нескорений» (фр. L'Insoumis. У жовтні 2008 року раптово помер від пневмонії його син Ґійом. Незважаючи ні на що, Жерар Депардьє продовжує зніматися в фільмах і, завдяки своєму статусу суперзірки, отримує найвищі гонорари серед французьких акторів. Загалом він знявся у більш ніж 170 фільмах і в майже 60-річному віці заявив, що не збирається зупинятися.

Зміна громадянства[ред.ред. код]

У 2012 році Депардьє переїхав до Бельгії, щоб не платити податок на розкіш. «Всі ті, хто залишив країну, не були ображені так сильно, як я», — зазначив Депардьє. Актор заявив, що він відмовляється від французького паспорта та соціального страхування, яким він ніколи не користувався. «У нас більше немає спільної країни, я справжній європеєць, громадянин світу, як мене завжди вчив мій батько», — написав Депардьє[6].

3 січня 2013 року президент Росії Володимир Путін підписав указ стосовно прийняття Жерара Депардьє до громадянства Російської Федерації[7][8]. 23 лютого 2013 Жерар Депардьє був офіційно зареєстрований за місцем проживання в будинку номер 1 по вулиці Демократична у центральній частині столиці Мордовії Саранську. Ця квартира належать родичам директора Держфільмофонду РФ Миколи Бородачова, який є давнім другом актора. 25 лютого Жерар Депардьє став почесним громадянином Чеченської республіки, а глава Чечні Рамзан Кадиров вручив йому документи на п'ятикімнатну квартиру[9]. У червні 2013 року Жерар Депардьє заявив, що більше не вважає себе французьким актором. Натомість він є франко-російським актором, і хоче мати паспорти 7-ми країн світу[10].

Депардьє і Україна[ред.ред. код]

Жерар Депардьє завжди любив подорожувати і відвідав безліч країн майже на всіх континентах планети. Його зацікавлення культурами та народами призвело до знайомства з багатьма провідними особистостями, незалежно від їх політичних уподобань. Так наприклад, незважаючи на критику Фіделя Кастро з боку французької преси він залишається його персональним другом. В Україну Жерар Депардьє почав приїздити майже з моменту здобуття нею незалежності. Тут він мав ділові контакти, зокрема цікавився кримськими винами та мав намір придбати виноградники в Криму. Також були у нього плани відкрити власний ресторан у Києві[11]. Певний час йшли перемовини щодо екранізації «Тараса Бульби», у якому Жерар планував зіграти роль. У 2004 році він знявся у двох рекламних роликах компанії «Київстар», де говорив українською мовою, 2011 — у рекламі французького банку «Credit Agricole»[12]. Однаково добрі стосунки Депардьє мав як з Леонідом Кучмою, так і з Віктором Ющенком. Відразу після Помаранчевої революції Депардьє знову приїхав до України привітати нового президента Ющенка, з яким пізніше у Депардьє зав'язалися тісні, дружні стосунки. Разом із Віктором Ющенком та президентом Грузії Михаїлом Саакашвілі він святкував Різдво в Українських Карпатах, де йому сподобалася як і природа, так і місцева культура та народні вироби. Жерар Депардьє також зізнався, що вважає Віктора Ющенка і його дружину Катерину своїми друзями — і досить регулярно їх відвідує[13].

Фільмографія[ред.ред. код]

  • 1973 — Вальсуючі / Les Valseuses
  • 1976 — 1900 / Novecento
  • 1976 — Бароко / Barocco
  • 1977 — Приготуйте ваші носовички / Preparez Vos Mouchoirs
  • 1979 — Холодні закуски / Buffet Froid
  • 1980 — Останнє метро / Le Dernier Metro
  • 1980 — Лулу / Loulou
  • 1981 — Невезучі / La Chèvre
  • 1981 — Вибір зброї / Le Choix Des Armes
  • 1982 — Дантон / Danton
  • 1983 — Татусі / Les Compères
  • 1983 — Місяць в стічній канаві / La Lune Dans Le Caniveau
  • 1985 — Одна жінка чи дві / Une Femme Ou Deux
  • 1986 — Втікачі / Les Fugitifs
  • 1986 — Жан де Флоретт / Jean De Florette
  • 1988 — Камілла Клодель / Camille Claudel
  • 1989 — Занадто красива для тебе / Trop Belle Pour Toi
  • 1990 — Сірано де Бержерак / Cyrano De Bergerac
  • 1990 — Уран / Uranus
  • 1990 — Зелена картка / Green Card
  • 1991 — Мій тато — герой / Mon père, ce héros
  • 1992 — 1492: Завоювання раю / 1492: Conquest Of Paradise
  • 1992 — Кожен ранок світу / Tous Les Matins Du Monde
  • 1993 — Жерміналь / Germinal
  • 1994 — Мій тато — герой / Mon Pere, Ce Heros
  • 1994 — Чиста формальність / Una Pura Formalita
  • 1994 — Полковник Шабер / La Colonel Chabert
  • 1994 — Машина / La Machine
  • 1995 — Сто й одна ніч Сімона Сінема / Les Cent et une nuits de Simon Cinéma
  • 1995 — Еліза / Élisa
  • 1995 — Між ангелом і бісом / Les Anges gardiens
  • 1995 — Шибеник / Le Garçu
  • 1996 — Зриваючи зірки / Unhook the Stars
  • 1996 — Боґус / Bogus
  • 1996 — Секретний агент / The Secret Agent
  • 1996 — Небезпечний фах / Le Plus beau métier du monde
  • 1996 — Гамлет / Hamlet
  • 1997 — XXL / XXL
  • 1998 — Людина в залізній масці / The Man in the Iron Mask
  • 1998 — Слова кохання / La Parola amore esiste
  • 1998 — Граф Монте-Крісто / Le comte de Monte Cristo (телесеріал)
  • 1998 — Красуні / Bimboland
  • 1999 — Астерікс і Обелікс проти Цезаря / Astérix et Obélix contre César
  • 1999 — Міст між двома річками / Un pont entre deux rives
  • 1999 — Бальзак / Balzac (TV)
  • 2000 — Мірка / Mirka
  • 2000 — З усім коханням / Tutto l’amore che c'è
  • 2000 — Актори / Les Acteurs
  • 2000 — Ватель / Vatel
  • 2001 — Відок / Vidocq
  • 2002 — Астерікс і Обелікс: Місія «Клеопатра» / Astérix & Obélix: Mission Cléopâtre
  • 2004 — Набережна Орфевр, 36 / 36 Quai des Orfèvres
  • 2004 — Повернути час назад / Les Temps qui changent
  • 2005 — Життя Мішеля Мюллера прекрасніше за ваше / La Vie de Michel Muller est plus belle que la vôtre
  • 2005 — Просто друзі / Je préfère qu’on reste amis…
  • 2005 — Везе, як утопленикові / Boudu
  • 2005 — Прокляті королі / Les Rois maudits (телесеріал)
  • 2005 — Скільки ти коштуєш / Combien tu m’aimes?
  • 2005 — Олє! / Olé!
  • 2005 — Коли я був співаком / Quand j'étais chanteur de Xavier Giannoli
  • 2006 — Астерікс на Олімпійських Іграх / Astérix aux Jeux Olympiques
  • 2006 — Париже, я люблю тебе / Paris, je t’aime
  • 2006 — Остання відпустка / Last Holiday
  • 2007 — Життя у рожевому кольорі / La Môme
  • 2007 — Мішу з Д’Обера / Michou d’Auber
  • 2008 — Астерікс на Олімпійських Іграх / Astérix aux Jeux Olympiques
  • 2008 — Вавілон Н. Е. / Babylon A.D.
  • 2008 — Ворог держави №1/ L’instinct de mort
  • 2008 — Всё могут короли (російський фільм)
  • 2008 — Привіт, прощавай! / Alain Gaash
  • 2008 — Діти з Тімпельбаха / Les enfants de Timpelbach
  • 2008 — Диско / Disco
  • 2009 — 13 відділ/ Diamant 13
  • 2009 — Коко / Coco
  • 2009 — Белламі / Bellamy
  • 2009 — На початку / À l’origine
  • 2009 — Чаклунська книга Аркіндіаса / Le grimoire d’Arkandias
  • 2010 — Інший Дюма / L’autre Dumas
  • 2010 — Мамонт / Mammuth
  • 2010 — Ділова жінка / Une femme d’affaires
  • 2010 — Ваза / Potiche
  • 2010 — Антоніо Вівальді / Vivaldi
  • 2012 — Астерікс і Обелікс в Британії / Astérix chez les Bretons
  • 2013 — Condamnat la viață / A Farewell to Fools
  • 2013 - Зайцев +1 (рос.серіал)/ Жора - Батько Федора


Примітки[ред.ред. код]

  1. «Депардьє став громадянином Росії». Закон і Бізнес. 3 січня 2013. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 3 січня 2013. 
  2. «Указ про надання громадянства Російської Федерації». Сайт Президента РФ. 3 січня 2013. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 3 січня 2013. (рос.)
  3. Жерар Депардье стал российско-французским актёром (рос.)
  4. Депардьє крок за кроком рухається до "громадянина світу": у Чорногорії його просять стати послом культури
  5. [Gérard Depardieu pourrait maintenant renoncer à sa nationalité française] (фр.)
  6. «Депардьє більше не хоче бути французом через високі податки». ТСН. 2012-12-16. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 3 січня 2013. 
  7. «Депардьє став громадянином Росії». Закон і Бізнес. 3 січня 2013. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 3 січня 2013. 
  8. «Указ про надання громадянства Російської Федерації». Сайт Президента РФ. 3 січня 2013. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 3 січня 2013. (рос.)
  9. http://ria.ru/culture/20130225/924512672.html(рос.)
  10. «Ж. Депардьє вирішив стати громадянином 7 країн». Закон і Бізнес. 2013-06-17. Архів оригіналу за 2013-07-11. Процитовано 2013-07-10. (рос.)
  11. Алла Власова. «Я буду чекати…» Жерар Депардьє хоче відкрити ресторан у Києві, купити виноградник у Криму і зіграти Тараса Бульбу Електронна версія від 14 червня 2007 р. «Україна молода»
  12. Жерар Депардье снялся в рекламе банка Credit Agricole (рос.)
  13. Прес-служба Президента України Віктора Ющенка. Віктор та Катерина Ющенки зустрілися з Жераром Депардьє.Електронна версія від 15 червня 2007 р. Офіційний сайт президента України.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • Валентина Клименко. Любий друг Жерар Депардьє, або «Тарас Бульба Інтернешнл».Електронна версія від 14 червня 2007 р. «Україна молода»
  • Алла Власова. «Я буду чекати…» Жерар Депардьє хоче відкрити ресторан у Києві, купити виноградник у Криму і зіграти Тараса Бульбу Електронна версія від 14 червня 2007 р. «Україна молода»
  • Слава Угринюк. Депардьє прибув на православне Різдво у Синьогори Електронна версія від 14 червня 2007 р. «Бі-Бі-Сі»