Дніпрові пороги

Дніпрові пороги. Карта кінця XIX — початку XX століття

Ненаситецький поріг

Дніпрові пороги і місця розташування Січі в 1552-1775 рр.

Дніпро́ві поро́ги — виходи гранітів, гнейсів та інших корінних гірських порід Українського кристалічного щита, що були в руслі Дніпра між містами Дніпропетровськом і Запоріжжям. Після побудови у 1932 році Дніпрогесу їх затоплено водами Дніпровського водовховища.

Перші згадки

Вперше Дніпрові пороги згадуються у творах давньогрецьких авторів початку нашої ери. Перший порівняно детальний опис порогів подав візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний в своїй праці «О управлінні імперією» (10 століття). Дніпрові пороги також згадує автор «Слова о полку Ігоревім».

Характеристика порогів

Якщо каміння й скелі перетинають частину течії, вони називаються заборами (в однині - забора), якщо всю ріку — порогами. В середній течії Дніпра існувало 9 порогів, 30-60 кам'яних гряд («заборів») та 60 островів. Загальна довжина ділянки, де вони знаходились, — близько 65-75 км (від Лоцманської Кам'янки (15 км нижче від Дніпропетровська) до Кічкаса), висота падіння води — 30-40 м.

На Дніпрі було 9 порогів. Вони перешкоджали судноплавству, а розміщалися у наступному порядку:

1. Кодацький поріг. Знаходився на відстані 17 верст нижче Дніпропетровська (до 1926 — Катеринослав або Екатеринославъ), біля села Кодаки (тоді — Кайдак). Загальна довжина порогу — 186 сажнів.
2. Сурський поріг. Знаходився на відстані 8 верст від Кодацького. Довжина — лише 46 сажнів.
3. Лоханський поріг. Знаходився на відстані 1,5 верст від попереднього. Посередині русла були розташовані три невеликі острови, які утворювали в порозі два проходи: один — між правим берегом і островом Кулики; другий, дуже вузький, — між лівим берегом і о. Скелястий. Цей останній прохід, досить глибокий, отримав назву Лохань, а від нього і весь порог почали називати Лоханським.
4. Дзвонецький поріг. Знаходився в 5 верстах від Лоханського. Довжина — 95 сажнів.
5. Ненаситецький поріг, Ненаситець або Ревучий. Лоцмани називали його ще Розбійник або Дід. Найгрізніший і найбільший з усіх Дніпровських порогів. Знаходився на відстані 7,5 верст від Дзвонецького порогу і складався з 7 заборів, а під правим берегом було скупчено чимало каміння. У цьому місці, яке місцеві жителі називали пеклом, вода клекотіла і переливалася з каменя на камінь водоспадом. Довжина порогу — 408 сажнів. Особливі труднощі і небезпеки Ненаситецкого порогу — це звивистий і вузький прохід між великими каменями, сильні перепади і велика швидкість течії, що утруднювало керування судном на поворотах. Через найменшу помилку лоцмана судно могло розбитися.
6. Вовнизький поріг. Лоцмани називали його Онук. Знаходився на відстані 13,5 верст від попереднього. Довжина — 315 сажнів. Найнебезпечніша в ньому була чимала скала Гроза, на якій судна і плоти теж часто розбивалися.
7. Будильський поріг. Лоцмани називали його Будило. Знаходився на відстані 3 верст нижче Вовнизького. Довжина — 134 сажні. Цей поріг за кутом падіння води, швидкістю течії і глибиною особливо не заважав судноплавству по Дніпру. Хоча теж був засмічений камінням.
8. Лишній поріг. Знаходився на відстані 16 верст від Будиловського. Довжина — 84 сажні. Поріг був досить глибоким і мало засміченим, тому великих перешкод для судноплавства не створював.
9. Вільний поріг. Знаходився на відстані 4,5 верст від Лишнього. Довжина — 330 сажнів. Поріг був мілководий і сильно засмічений камінням. Найнебезпечніше його місце — вузький прохід, який називали Вовче горло, між двома скелястими островами, які лежали майже посередині річки. Наближаючись до першого скелястого остова, Крячинного, течія сильно ухилялася до правого берега, огинала острів і, круто обернувши вліво, спрямовувалась в Вовче горло між островами, створюючи сильний перепад.

Вільним, власне, і закінчувалися Дніпровські пороги. Вони становили велику небезпеку для кожного лоцмана, який вів судно або пліт по Дніпру. Етнограф Дмитро Яворницький писав, що лоцмани боялися не самих порогів, а чортів, які в них сиділи:

«Старі люди кажуть, що для лоцмана пороги самі по собі не страшні: добрий лоцман знає всі пороги, як свою власну кишеню; він знає і всі лави кожного порога, і всі скелі коло нього, і всі ходи поміж скелями. Лоцманові страшніше те, що сидить у воді кожного порога, тобто чорти: в кожному порозі сидить свій чорт і робить свою роботу. Так, у Кодацькому порозі чорти топлять людей; до Сурського порога сходяться всі чорти, щоб хезати в ньому, бо то неважний поріг, а хезають вони чорним, як смола, гноєм; у Лоханському порозі сидить найголовніший чорт — Вернивод; там чорти розбивають плоти; у Дзвонецькому порозі перевертають човни; в Ненаситецькому воду бушують, та лоцманам у дуби сцять; до них їздить Вернивод та платить їм за те, що вони воду бушують та такі капості роблять лоцманам; у Вовнизькому порозі чорти нічого не роблять, а тільки гострять вила, що в Пеклі; в порозі Вовчку живе головного чорта жінка з чортицями; вона там у воді Вовчого горла теж і бучу збиває. От через що страшні пороги в Дніпрі всім лоцманам».

Острови і забори

На відстані однієї версти від виходу з останнього порогу знаходилася група Пурісових островів, прохід між якими і правим берегом був сильно захаращений камінням. Нижче від цього проходу камені зустрічалися набагато рідше, а від кінця Маркусового острова фарватер чистішав і грибшав, причому русло постійно звужувалося, скелясті береги ставали вищими і крутішими.

Далі, біля каменів Розбійники, які лежали на відстані 8 верст від Вільного порогу, річка круто повертала вправо. Прохід на цьому повороті, який називали Школа, був небезпечний. Величезні Розбійники збільшували крутість повороту і значно звужували прохід, внаслідок чого течія Дніпра з надзвичайною силою спрямовувалась до лівого берега і потрібні були значні зусилля, щоб втримати судно від згубного удару об лівий скелястий берег. Від цього проходу аж до Запоріжжя (до 1921 — Олександрівськ) значних скупчень каміння більше не зустрічалося і течія ставала спокійною, але берега продовжували звужуватися, а глибина — збільшуватись.

Окрім цього, русло Дніпра перетинали 7 так званих «забор» (Монастирська — в межах міста Дніпропетровськ в протоці, що відділяє Монастирський острів, — Стрілецька, Тягинськая, Вороняча, Крива, Скубова) які, як і пороги, були ланцюгами підводних скель, проте, не до кінця перегороджували русло ріки, залишаючи протоки.

Регулювання порогів

З 18 століття почалися спроби врегулювання порожистого відтинку Дніпра, зокрема від часів, коли весь Дніпро був уже в межах Російської імперії. Перші роботи виконані в 1785 р. (полковником Фалєєвим) і в 1795—1807 рр. (за проектами де Волана) не дали значних результатів.

У 1843—1854 рр. викопано на всіх порогах уздовж лівого берега канали й усунено найнебезпечніші скелі в заборах, але канали були вузькі й мілкі, так що судна й далі йшли не лише цим «Новим ходом», а й «старим» або «козачим», себто природними прогалинами в лавах порогів і забор уздовж правого берега Дніпра. Плавба пароплавами в порожистій частині була неможлива. Веслові й вітрильні судна проходили лише під час високого водостою.

Після побудови в 1927—1932 роках греблі ДніпроГЕСу пороги були залиті водою.

Джерела

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000
• Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста. - К.: Генеза, 1993
• Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
• Яворницький Д.І. Дніпрові пороги:Альбом фотогр. з географічно-історич. нарисом — Харків: Перша друкарня держ. видавництва України, 1928. — 76с., 69 іл.