Люсьєн-Віктор Гіран де Сева

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Люсьєн-Віктор Гіран де Сева
фр. Lucien-Victor Guirand de Scévola

При народженні фр. Victor Lucien Guirand[1]
Народження 14 листопада 1871(1871-11-14)[2][3][…]
Сет
Смерть 29 березня 1950(1950-03-29)[2][3][…] (78 років)
  Париж
Країна  Франція
Навчання Національна вища школа красних мистецтв
Діяльність художник, ілюстратор
Напрямок символізм[5]
У шлюбі з Marie-Thérèse Piératd[6][7]
Роботи в колекції Brest’s Museum of Fine Artsd і Національний музей образотворчого мистецтва[8]
Нагороди
командор ордена Почесного легіону офіцер ордена Почесного легіону
Автограф

CMNS: Люсьєн-Віктор Гіран де Сева у Вікісховищі

Люсьєн-Віктор Гіран де Сева (фр. Lucien-Victor Guirand de Scévola), народжений як Віктор Люсьєн Гіран (Сет 14.11.1871[9] — Париж, 29.03.1950 року) — французький художник, рисувальник, ілюстратор та камуфлер.

Біографія[ред. | ред. код]

Віктор Люсьєн Гіран народився в родині Жана-Антуана Гірана, комівояжера і Катрін Мелані Фурнер. Навчався в Національній вищій школі красних мистецтв (фр. École des Beaux-Arts) у Фернана Кормона, спеціалізувався на пастелі. Регулярно виставлявся в Парижі, спочатку в Салоні французьких художників (фр. Salon des artistes français), потім у Салоні національного товариства красного мистецтва (фр. Salon de la Société Nationale des Beaux-Arts). В останньому салоні він став спочатку партнером, потім членом, відтак членом комітету і, нарешті, в 1937 році — президентом, замінивши на цьому місці пейзажиста Андре Доше. Він також був членом Товариства пастелістів Франції (фр. Société des pastellistes de France), а в подальшому його президентом.

У 1903 році він розробив оздоблення фойє та панелі для театру Мольєра в Сеті, урочисто відкритого в 1904 році.

19 січня 1906[10] одружився з акторкою Комеді Франсез Марі-Терез П'єра (сценічне ім'я Марі-Терез Пано).

Мешкав в Парижі на Авеню де Вільє (фр. avenue de Villiers), в XVII окрузі. Зі своїми друзями Шарлем Леандром, Луї Абелем-Трюше, Абелем Февром або Адольфом Леоном Віллеттом Був однією з чільних фігур богемного життя на Монмартрі в Cabaret des Quat'z'Arts. Знімав паризьку студію на Рю Фонтен 42. Був членом гуртка Mortigny, заснованого Димитрієм д'Оснобічіне в 1908 році, який об'єднував багатьох художників та інших представників богемного паризького життя, таких як Марсель Бейн, автор драми на 5 дій «Таємниця Мортіньї або від честі до сорому і навпаки», Поль Пуаре, Бернар Буте де Монвель, Жорж Вілья, Гі Арну, Жо Хамман, Жозеф Піншон, Андре Варно, П'єр Труагро, Жана Рутьє, Анрі Калло, П'єра Фалізе, П'єра Пруньє.

Гіран де Сева створив декорації для кількох п'єс, у яких грала його дружина та проілюстрував оповідання, які вона публікувала, як-от «Галантні пригода короля Жана XV» (1928).

В 1910 році він отримав звання кавалера ордена Почесного легіону. Указом від 26 травня 1914 був підвищений до офіцерів ордена Почесного легіону.

Робота над камуфляжами під час Першої світової[ред. | ред. код]

Де Сева разом з Еженом Корбеном і художником Луї Гіньо вважається одним із винахідників військового камуфляжу під час Першої світової війни.

Мобілізований з початку війни, Люсьєн-Віктор Гіран служив навідником в артилерійському підрозділі. Восени 1914 року, перебуваючи на фронті, він, содат Ежен Корбен і його друг, декоратор Луї Гіньо запропонували ідею накривати артилерійські гармати камуфляжною тканиною, яка б приховувала гармати серед навколишнього ландшафту і робила їх важкопомітними для ворога.

Художники зустрілися в жовтні 1914 року і заснували неофіційний «художній підрозділ», а Гіран де Сева, маючи зв'язки в Парижі, використовував їх для просування ідеї камуфляжу.

В лютому 1915 року, після остаточних випробувань, було вирішено створити першу камуфляжну майстерню в Тулі, в якій на чолі з Гіраном де Сева працювало декілька мобілізованих художників. За допомогою своєї дружини Марі-Терези П'єра, Гіран де Сева використав свої зв'язки серед членів уряду, щоб повідомити військову владу про експерименти, проведені в Тулуа. За підтримки командувача 2-ю армією генерала Едуара де Кастельно та проявленого інтересу зі сторони президента республіки Раймона Пуанкаре, йому вдалось переконати вище командування в стратегічній цінності камуфляжу та його ефективності на фронті. Гіран де Сева представив французькому генеральному штабу ідею приховувати під камуфляжною тканиною гармати, які сяяли на сонці, а також людей і був переведений для демонстрації можливостей камуфляжа на Пікардійський фронт.

12 лютого 1915 року маршал Жоффр, переконаний у цьому новому військовому мистецтві, створив регулярну організацію камуфлерів, з яких було спочатку сформовано підрозділ (фр. Section de Camouflage) в складі його головного штаб в Ам'єні, а потім, у жовтні 1916, в складі 1-го інженерного підрозділу та призначив його керівником Гірана де Сева. В травні 1915 року Section de Camouflage виготовила перше спостережне дерево, залізний оглядовий пост, замаскований корою та іншими матеріалами під час битви при Артуа[11][12].

Додаткові майстерні були створені в Шалон-сюр-Марн, Нуайон і Шантійї. Створення підрозділів камуфляжа дозволила мобілізованим художникам використати свої професійні навички для користі армії Франції. Наприкінці 1915 року Де Сева став командиром французького камуфляжного корпусу, найнявши художників-кубістів, таких як Андре Мар, що став фахівцем із маскування спостережних постів. До 1917 року команда Де Скеволи зросла до 3000 осіб, включаючи таких художників, як Жак Війон, Андре Дюнуа де Сегонзак, Шарль Камоен, Луї Абель-Трюше, Жан-Луї Форен, Огюст Деш та Жорж Муво.

Для того, щоб повністю деформувати зовнішній вигляд об’єкта, мені довелося застосувати засоби, якими користуються кубісти для його зображення, що дозволило мені згодом залучити до моєї секції кількох художників, здатних деконструювати будь-яку форму.

— Люсьєн-Віктор Гіран де Сева [13]

Післявоєнне життя[ред. | ред. код]

Указом від 30 липня 1935 прийнятим за доповіддю міністра національної освіти Гіран де Сева був зведений до рангу командора ордена Почесного легіону.

Під час Другої світової війни Гіран де Сева був прихильником мистецького співробітництва з Німеччиною та критиком «єврейського мистецтва»[14].

Люсьєн-Віктор Гіран де Сева та його дружина проводили дуже багато часу в замкц Château de Montsauve у Совтері, який Марі-Терез успадкувала від своєї матері, Аліси Пано, і де вони прийматили багатьох художників та інших гостей. У 1946 році муніципалітет придбав замок для розміщення школи, а пізніше ратуші. Місто отримало в дар від Жанни Маргарити Фурніальс, учениці Гірана де Сева, збірку картин, написаних її вчителем, які зберігаються в замку.

Гіран де Сева помер без нащадків 29 травня 1950 року у своєму паризькому будинку на вулиці Курсель, 119 у XVII окрузі Парижа. Його поховали 1 квітня 1950 року в Парижі на цвинтарі Монмартр.

Галерея[ред. | ред. код]

Роботи в публічних колекціях та місцях[ред. | ред. код]

  • Брест, Музей образотворчих мистецтв : Портрет скульптора Поля-Франсуа Берту, полотно на картоні, 33,5 × 26,5 [15].
  • Париж, музей д'Орсе :
    • Портрет мадам Т. ;
    • Портрет мадам Аїди Боні ;
  • Сет, Театр Мольєра: камінний декор та панно.

Участь в салонах[ред. | ред. код]

Салон Національного товариства образотворчого мистецтва (Société nationale des beaux-arts):

  • 1896 рік : Портрет художника Абеля Труше в майстерні, пастель ;
  • 1908 рік : Портрет маркіза де Масса, пастель[16] ;
  • 1909 рік : Портрет мадам В., пастель ;
  • 1909 рік : Двір, пастель ;
  • 1911 рік : Портрет мадам Тіане, пастель ;
  • 1912 рік : Портрет месьє П'єр Лафіт, пастель ;
  • 1913 рік : Аїда Боні, з опери, пастель ;
  • 1910 рік : Портрет мадам ВГ, пастель ;
  • 1920 рік : Версальський палац, пастель.

Виставки[ред. | ред. код]

  • 16 лютого — 15 березня 1895 : La Bodinière на вул Saint Lazare 18. Паризька La chronique des Arts зазначала: "Мсьє Гіран де Скевола, чиє ім'я ми не знали досі, відкрився нам як чудовий ілюстратор із карикатурним запалом у стилі Ренуара, особливо і в цих маленьких картинах паризького життя він демонструє науку світлотіні та чудові якості портретиста.
  • Union du cercle artistique.
  • Société des artistes français.
  • Société des aquarellistes français.
  • Exposition de Saint-Louis.
  • Exposition de Liège.
  • Exposition de Londres.
  • 1910 : Exposition de Gand.
  • 1923 : Paris, galerie Georges Petit.
  • 1935 : galerie Borghèse.

Публікації[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Товариство французьких художників: почесна грамота 1897 р., бронзова медаль 1900 р.
  • Національне товариство образотворчого мистецтва: Премія Пюві де Шаванна в 1934 році за L'Atelier та кілька інших картин і пастелі.

Звання[ред. | ред. код]

  • Офіцер Академії (1898)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. свідоцтво про народження
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Lucien Victor Guirand de Scévola
  4. а б Lucien Victor Guirand de ScévolaOUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  5. RKDartists
  6. свідоцтво про народження
  7. свідоцтво про шлюб
  8. https://www.bellasartes.gob.ar/
  9. Mairie de Sète (Cette). Acte de naissance du 16/11/ 1871 n° 648 photo 162/205. AD Hérault (фр.). Процитовано 25/08/2021. né le quatorze novembre courant à trois heures du soir, dans la maison Lacroix Grand-Rue n° 91
  10. Marie de Paris (17e). Acte de mariage n° 173 du 19/01/1906. AD Paris (фр.). Процитовано 25/08/2021.
  11. Hartcup, Guy (2008). Camouflage: A History of Concealment and Deception in War (англ.). Pen & Sword Military. ISBN 978-1-84415-769-3.
  12. Cubisme et camouflage - Histoire analysée en images et œuvres d’art | https://histoire-image.org/. L'histoire par l'image (фр.). Процитовано 8 серпня 2023.
  13. (Forbes, 2009, с. 101)
  14. B. Bonnet Saint-Georges, Un pastel de Guirand de Scévola pour Sète, La Tribune de l'art (24 juin 2021).
  15. Renaissance du Musée de Brest, acquisitions récentes : [exposition], Musée du Louvre, Aile de Flore, Département des Peintures, 25 octobre 1974-27 janvier 1975, Paris. 1974. с. 80..
  16. Société nationale des beaux-arts, Catalogue illustré du Salon de 1908.
  17. Chancellerie de la Légion d'honneur. Commandeur de la Légion d'Honneur. Base Léonore (фр.). Процитовано 25/08/2021.

Джерела[ред. | ред. код]