Маркомани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа Європи 125-го року, територія маркоманів знаходиться північніше верхньої течії Дунаю
Історія Чехії
Coat of arms of the Czech Republic.svg
Стародавня Чехія
Унетицька культура
Бойї
Маркомани
Середні Віки
Держава Само
Велика Моравія
Пржемисловичі
Князівство Чехія
Гуситські війни
Ягеллони
Династія Габсбургів
Ера Габсбургів
Габсбурзька монархія
Тридцятирічна війна
Австрійська імперія
Австро-Угорщина
Перша світова війна
Чехословаччина
Перша Чехословацька Республіка
Німецька окупація
Лютневий заколот
Чехословацька Соціалістична Республіка
Празька весна
Операція «Дунай»
Оксамитова революція
Чеська і Словацька Федеративна Республіка
Сучасність
Чеська Республіка

Портал «Чехія»

Маркомани (лат. Marcoman(n)i, герм. «прикордонні мешканці») — західногерманське плем'я, споріднене зі свевами та бурами.

І-ше тисячоліття до н. е. — початок ІІ-го століття н.е[ред.ред. код]

Впродовж ІІ-ї половини І-го тисячоліття до н. е. проживали на території сучасних Саксонії та Тюрінгії. В історичних хроніках вперше з'являються у Юлія Цезаря, котрий описуючи свою битву з германцями 58 до н. е., вказує маркоманів серед племен, що перейшли Рейн у складі війська Аріовіста. На початку І-го століття н. е. плем'я переселяється вгору по течії Майну. На рубежі н. ери, внаслідок військової кампанії 9-7 рр. до н. е., очолюваної воєначальниками Децимом Клавдієм Друзом та його братомТиберієм Клавдієм Нероном, маркомани переселяються на територію Богемії, витісняючи місцеве кельтське плем'я Бойїв (котрі і дали назву цій землі). За одною з версій вважається, що Бавари (імовірні потомки маркоманів) своєю назвою завдячують цьому завоюванню. На нових землях маркомани організували потужний племінний союз разом із квадами, лангобардами, семнонами та гермундурами, на чолі котрого став Маробод. 6-го р. н. е. Тиберій разом із легатом Гаєм Сентієм Сатурніном починає новий наступ на маркоманів, з наміром повністю підкорити плем'я, однак повстання племен паннонії і далматії зупинило цю кампанію. Кількома роками пізніше, 17-го р. н. е, вождь херусків Арміній проводить свою воєнну кампанію проти племінного союзу маркоманів, що змушує їх відступити до берегів Дунаю, однак вони продовжують залишатись сильною загрозою для римських кордонів впродовж всього І-го та ІІ-го ст н. е[1], хоч як і інші варварські народи, часто служать у римських військах найманцями. Тацит, в своїй праці «Германія», називав маркоманів «передовою заставою Германії», оскільки вони жили на самому кордоні Германії — біля Дунаю. Також він згадує про те, що маркоманські вожді цього часу (кінець І-го ст. н. е.) користуються підтримкою Риму, який надає їм гроші, а іноді і зброю[2].

Маркоманські війни (166–180)[ред.ред. код]

Території середнього та нижнього Дунаю на початку І-го тисячоліття н. е. становили постійну загрозу для Римської імперії. На римські кордони з лівого берега тут наступали маркомани, квади, гермундури, даки, язиги, та костобоки. В 166 році, ці та інші племена, скориставшись з тяжкої ситуації всередині римської держави (сильна засуха, виснажлива для імперії парфянська війна 161–166 років, а також епідемія віспи, завезеної солдатами, що поверталися з Парфії) перейшли кордони Римської імперії і, спустошуючи імперські провінції, просунулись до меж Італії та середньої Греції. 169-го року армія маркоманів під проводом Балломара, разом з союзними їм племенами розгромили двадцятитисячну римську армію біля Карнунта, спалили Опітергій (сучасне Одерцо) і взяли в облогу Аквілею. Марк Аврелій, тогочасний імператор, зумів зупинити варварський союз від подальшого просування вглиб римських територій лише під кінець цього року, після чого впрожовж кількох років Рим намагався розбити, виснажити, нацькувати одне на одного і схилити до мирних угод племена варварів одне за одним, ослаблюючи їх спільну міць. Маркомани скорилися восени 173-го, умовами римлян для миру було щорічне надання варварськими племенами військ[3], заборона селитись ближче 38 стадіїв (7,5 кілометрів) від Дунаю, присутність постійного військового контингенту чисельністю 20000 легіонерів на територіях квадів і маркоманів та інші повинності. Повного миру на середньому Дунаї було досягнуто лише 175-го року, після укладення домовленості з язигами, однак умови миру для затиснутих сусідніми племенами германців були надто нестерпними, через що в 177-му році конфлікт розгоряється знову. В ході цієї війни Марк Аврелій планував створення окремої провінції «Маркоманії», на території сучасних Моравії та Словаччини, проте його смерть 180-го року не дала можливості цим планам здійснитися. Наступник імператора, Коммод, припинив війну і відновив кордон по Дунаю.

Пізня античність та раннє середньовіччя[ред.ред. код]

Під час активного наступу германських племен на римські кордони в другій половині III століття н. е, за повідомленням Аврелія Віктора, імператор Галлієн укладає угоду з царем маркоманів Атталом, за якою частина Верхньої Паннонії передається маркоманам. За умовами цієї угоди Галлієн також прийняв напівофіційний шлюб із дочкою Аттала Піпою.

Історія Августів згадує маркоманів, як германців котрі рушили в похід проти Римської Імперії 270-271-го, розбили римлян під Плацентією, сплюндрували околиці Медіолану, та зрештою були переможені Авреліаном. Однак більшість дослідників схильні вважати дану згадку однією з численних помилок даної праці, та сходяться в тому що це були інші германці — ютунги, можливо разом із алеманами[4].

В кінці 4-го століття королева маркоманів Фрітігільда, перебуваючи під впливом Амвросія Медіоланського, вмовляє свого чоловіка прийняти християнство і охрестити свій народ[5]. На початку 6-го століття маркомани переселяються в Баварію і розселяються в верхів'ях Ельби[6], де імовірно, стають одними з предків етносу Баварів.

Царі Маркоманів[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Для прикладу, у 85 н. е. конфлікт імператора Доміціана із квадами та маркоманами став причиною призупинення бойових дій проти дакського царя Децебала. Jones, Brian W. «The Emperor Domitian» — London: Routledge, 1992, p. 151(англ.)
  2. Корнелий Тацит, «О происхождении германцев и местоположении Германии»(рос.)
  3. Наприклад, відомо що для придушення повстання Авідія Кассія в Сирії (175 р. н. е) римляни направляли кінноту, набрану у маркоманів, наристів і квадів) Колосовская Ю.К «Паннония в I—III веках». c. 224.(рос.)
  4. Watson, A. «Aurelian and the Third Century» — Routledge, 1999. Appendix B(англ.)
  5. «Первые четыре вѣка христианства»(рос.)
  6. М. Грушевський. «Історія України-Руси». Том I. Розділ IV

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Щукин М. Б."Некоторые проблемы хронологии раннеримского времени (К методике историко-археологических сопоставлений)" АСГЭ, вып. 31, 1991. С. 90-106.(рос.)
  • Колосовская Ю. К. «Рим и мир племен на Дунае. I–IV вв. н.э.» М.: Наука, 2000(рос.)