Гети

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гети (грец. Γέται) — племена фракійського походження, споріднені з даками, які у VI—IV ст. до н. е. проживали на півночі Балканського півострова та пониззі Дунаю.

Згадки про них містяться у творах давньогрецьких авторів, зокрема, Геродота та Страбона. Зі сходу граничили зі скіфами. Брали участь у війні з перським царем Дарієм I у 513 р. до н. е.

Впродовж IV ст. до н. е. вели війни з македонськими царями Філіппом II та його сином Александром.

Протягом тривалого часу нападали на грецькі колонії у Північному Причорномор'ї, в результаті чого деякі з них (Тіра, Ольвія) були майже цілком знищені.

З середини I ст. до н. е. до початку II ст. н. е., об'єднавшись з даками в одну державу, вели війни з Римською державою, які закінчились поразкою гетів і включенням їхніх земель до складу римської провінції Дакія.

Найвідомішими правителями гето-дакської держави були королі Беребіста та Децебал.

Див. також [ред.]