Мяло Інна Олегівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мяло Інна Олегівна
Народження 16 лютого 1960(1960-02-16) (64 роки)
Миколаїв, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Україна
Навчання Московський текстильний інститутd (1987)
Діяльність художниця, дизайнерка, модельєрка
Вчитель Козлова Тетяна Василівнаd
Працівник Миколаївський український театр драми та музичної комедії
Член Спілка дизайнерів України і Національна спілка художників України
Нагороди
срібна медаль ВДНГ

Інна Олегівна Мя́ло (нар. 16 лютого 1960, Миколаїв) — український живописець, дизайнер, модельєр, майстриня декоративного мистецтва; член Спілки дизайнерів України з 1998 року та Національної спілки художників України з 2005 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 16 лютого 1960 року в місті Миколаєві (нині Україна). 1987 року закінчила факультет ужиткового мистецтва Московського текстильного інституту імені Олексія Косигіна за спеціальністю «художнє оформлення і моделювання текстильних виробів»[1]. Навчалася у Віктора Диминського, Тетяни Козлової. Дипломна робота — «Стилізація рослинних і тваринних мотивів японського і китайського фарфору в оформленні тканин» того ж року була удостоєна срібної медалі ВДНГ СРСР[1].

Працювала художником-модельєром на трикотажному об'єднанні «Аура»; з 1992 року — художником у Миколаївському українському театрі драми і музичної комедії; у 1994—1999 роках — викладачем Миколаївської філії Київського національного університету культури та мистецтв. З 1994 року співпрацює з асоціацією «Альянс Франсез».

Творчість[ред. | ред. код]

Працює у галузях станкового живопису, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва, дизайну. Оформляла вистави, розробляла костюми та плакати, програми до вистав, зокрема: «Як намалювати птаха» (1995), «Планета людей» (1995), «Червона Шапочка» (2002) театру «Le Graal». Її авторська колекція у техніці гарячого батика на презентації «Мода — моя професія» у 1999 році в Москві відзначена спеціальним дипломом «За ексклюзив». Розписує великодні яйця, на яких зображує ікони (на них образи Олександра Невського, Георгія Змієборця, Миколая Чудотворця, Архангела Гавриїла; по периметру — фрагменти житія святих, багате оформлення стразами). Оформила книги «Думки з ребра» Євгенії Мішанкіної (Миколаїв, 2006) а «Стан душі» Н. Нагорняк[1]. Серед інших робіт:

живопис
  • «Смак Перемоги» (2005);
  • «Оксана» (2005);
  • триптих «Віра, Надія, Любов» (2007);
  • «Кафе у Балаклаві» (2008);
  • «Як ніхто інший» (2010);
серії
  • «Директори Миколаївської астрономічної обсерваторії» (2006);
  • «Право на життя» (2008):
    • «Присвячую матері. Діти війни»;
  • «Кінбурн» (2008—2010);
  • «Розмова з Янголом-охоронцем» (2009);
  • «Сад каменів» (2011);
  • «Миколаївський морський порт» (з 2012).

Бере участь в обласних, всеукраїнських художніх виставках і пленерах з 1988 року. Персональні виставки відбулися у Миколаєві у 1989, 1993, 2003, 2005, 2010—2013, 2017 роках.

Роботи митця зберігаються у Миколаївських художньому і краєзнавчому музеях, Миколаївському музеї суднобудування та флоту, Очаківському музеї мариністичного живопису та Вознесенському художньому музеї, в Надзвичайного і Повноважного Посла Франції в Україні Домініка Шасара, у приватних колекціях в Москві, Санкт-Петербурзі, Нідерландах, Франції, Італії, Іспанії, Німеччині, США[1].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]