Настільний теніс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гра в настільний теніс

Настільний теніс (пінг-понг) — один із найпопулярніших[Джерело?] видів спорту у світі. Гра полягає в перекиданні м'яча ракетками так, щоб він ударявся певним чином об ігровий стіл на стороні суперника

Опис[ред.ред. код]

Гра відбувається на спеціальному столі розміром 2,74 метри (9 футів) на 1,525 метра (5 футів). Висота столу — 76 см (30 дюймів). Стіл звичайно зроблений з ДСП або подібного матеріалу і пофарбований у зелений, темно-синій або чорний колір. Стіл ділиться навпіл сіткою заввишки 15,2 см (6 дюймів). Гра ведеться ракетками, що зроблені з дерева, покритого одним чи двома шарами спеціальної гуми з кожного боку. М'яч для настільного тенісу зроблений з целулоїда. Розмір м'яча — 40 мм у діаметрі, вага — 2,7 г. М'яч повинен бути пофарбований у жовтогарячий або білий колір.

Гра проходить між двома гравцями, або між двома командами з двох гравців.

Кожен розіграш м'яча закінчується присвоєнням одного очка тому чи іншому гравцю (команді). За сучасними міжнародними правилами, встановленими у 2001 році, кожна гра триває до 11 очок, хоча гра до 21 очка все ще популярна на непрофесійному рівні. Матч складається з непарної кількості ігор (звичайно п'яти або семи).

Історія[ред.ред. код]

Більшість фахівців вважає, що настільний теніс з'явився в Англії, як різновид великого тенісу.

Можливо, що настільний теніс виник у США, Індії або Південній Африці (передбачається, що в останніх двох країнах у настільний теніс почали грати відряджені туди британські офіцери).

Незабаром гра з відкритого повітря перейшла в приміщення — грали на підлозі. Пізніше з'явилася гра на столах. Простий інвентар, а головне невеликі розміри майданчика дозволяли грати де завгодно.

Тоді не було визначених правил. М'ячі робилися з ниток, книги, розставлені на столі, були сіткою, а шматки товстого картону були ракетками. Досить довго гра використовувався не як вид спорту, а тільки як засіб для проведення вільного часу й активного відпочинку.

Наприкінці вісімдесятих років XIX століття гра стало популярною багато в чому через конкуренцію серед виробників інвентарю, яка сприяла вдосконалюванню ракеток і м'ячів. Основним їхнім виробником була американська фабрика братів Паркер, штат Массачусетс. Ця фабрика робила й експортувала до Англії все для гри в «Теніс для приміщень». Однак і англійські компанії, такі як Ayres Ltd. (вони рекламували цей вид спорту як «Мініатюрна гра в лауніверситетеніс у приміщеннях»), отримали власні патенти.

М'ячі виготовляли з гуми або корку, їх часто зашивали в тканину. Ракетки не були стандартизовані. Безсумнівно, головним удосконаленням став порожнистий м'яч. Ось одна з версій його виникнення:

1900 року гравець на ім'я Джеймс Ґібб в Америці натрапив на маленькі порожнисті кольорові кульки — дитячі іграшки. Після повернення до Англії він спробував подібну порожнисту кульку на столі і виявив, що вона має величезну перевагу над цілісноою.

Поступово стала змінюватися форма ракетки. З'явилися фанерні ракетки, їхня вага зменшилась майже втроє. Стали застосовуватись і нові матеріали для обклеювання ігрової поверхні: пергамент, шкіра, велюр та ін. Змінювались і правила гри.

В Англії пінг-понг як спорт визнали ще на початку 1900 року, коли було проведено перше офіційне змагання. З Англії гра прийшла в Австро-Угорщину, потім у Німеччину.

1901 року офіційний турнір відбувся в Індії. Його можна вважати першим міжнародним змаганням. Переміг один із найкращих гравців того часу індійський спортсмен Нандо. Назву «пінг-понг» було зареєстровано у 1901 році Джоном Джаквесом і продано братам Паркер. Назву утворено зі сполучення двох звуків: Пінг — звук м'яча, коли він ударяється в ракетку, і Понг — коли м'яч відскакує від столу.

Особливо помітний поштовх розвитку настільного тенісу дала поява пористої, губчатої гуми (губки), яку стали застосовувати як накладку на ракетку. 1902 року Е. К. Гуд обклеїв свою ракетку гумою, що дозволило йому закручувати м'яч.

З 1904 до 1921 року популярність настільного тенісу в Європі й Америці знижується, багато в чому через монополію братів Паркер і Джона Джаквеса на інвентар і правила гри.

1926 року засновано Міжнародну Федерацію Настільного Тенісу (ITTF).

З появою губки (1930 р.) гра стала різноманітнішою, бо завдяки щільному зчепленню ракетки з м'ячем стало можливим додавати йому сильні обертання. Змінилася траєкторія польоту м'яча, відкрилася можливість грати активно і тоді, коли він вже опускався нижче сітки. Спортсмени, що грають у захисному стилі, тепер повинні були далеко відходити від столу і швидко повертатися до нього. Гра ставала динамічнішою. Інтерес глядачів до змагань значно зріс, змагання на першість світу в Лондоні 1935 року щодня спостерігали до 10 тисяч чоловік. 1936 року конгрес ITTF прийняв рішення змінити назву гри. Замість старої назви пінг-понг з'явився настільний теніс.

Головною зміною в правилах гри можна вважати зниження висоти сітки (від 17 до 15,25 сантиметрів), а також встановлення визначеної висоти ігрової поверхні столу — 76 сантиметрів від підлоги. Було також заборонено під час подачі підкручувати м'яч пальцями.

З 1930 до 1951 року серед переможців змагань переважають представники Угорщини. З 1951 року кращі результати показують представники Азіатських країн (Японія, Корея, Китай).

З 1952 року, з першості світу в Бомбеї, почалася нова епоха настільного тенісу, пов'язана з виходом на міжнародну арену японських спортсменів. Японці ввели не тільки новий вид покриття ракетки але й своєрідний хват. Система ведення гри виявилась незвичайною, вони виконували один основний елемент техніки — накат праворуч, який було доведено до віртуозної точності. Інший елемент — відмінне володіння подачами. Безпосередньо на подачах японські гравці в кожній партії вигравали від 4 до 10 очок. Японських гравців відрізняла висока фізична підготовленість, що дозволяла стрімко переміщуватись, миттєво завдавати удари. У Бомбеї чемпіоном світу серед чоловіків став Сато. Чоловічі парні змагання виграли Фудзі і Хаясі. У жіночих парних змаганнях — Нарахара і Нісімура.

З 1954 до 1957 року гідний опір японським тенісистам робили тільки представники жіночої команди Румунії. Стиль європейських спортсменів став змінюватись. Щоправда, більшість гравців ще дотримувалась захисної манери, але гра стає все енергійнішою, винахідливішою.

В ITTF зареєстровано близько 130 країн. Чемпіонати світу з настільного тенісу почали проводитись щороку починаючи з 1926 (за винятком 1940–1946 років), а з 1957 року — раз у два роки. Чемпіонати Європи проводяться з 1958. 1988 року настільний теніс стає Олімпійським видом спорту (Сеул, Південна Корея). Сьогодні більш ніж 40 мільйонів гравців щорічно беруть участь в офіційних турнірах в усьому світі.

Правила гри[ред.ред. код]

Гра полягає в перекиданні м'яча ударами ракетки через сітку, натягнуту впоперек столу. Грати можуть двоє або четверо.

Мінімальні розміри приміщення для 1 столу — 7,7 на 4,5 м.

Для гри необхідно мати: стіл, сітку, ракетки, м'яч.

Гра починається з подачі м'яча одним із гравців (по долі). Після удару ракеткою по м'ячу він повинен відскочити від столу на стороні того, хто подає, перелетіти через сітку, не зачепивши її, і торкнутися столу на іншій стороні. Під час подачі гравець, а також його ракетка й м'яч повинні знаходитись за задньою лінією столу.

Подача вважається неправильною, якщо м'яч подано над столом або з ходу (з 1 вересня 2002 р. — подача регламентується новими правилами). Якщо м'яч під час подачі відскочив від столу на стороні того, хто подає, перелетів через сітку, зачепивши її або стійки сітки, і торкнувся столу на іншій стороні, то проводять повторну подачу, а очко не зараховують. Кількість повторних подач не обмежена.

Гравець, що приймає, повинен відбити м'яч, що відскочив на його стороні, назад на сторону гравця, який подав; той, у свою чергу, відправляє його на сторону того, хто приймає, і так продовжується доти, доки хто-небудь із гравців не припуститься помилки. Кожна помилка дає супротивнику 1 очко.

Гравець виграє очко, якщо супротивник:

  • неправильно подасть м'яч;
  • відіб'є м'яч з льоту до його дотику до столу;
  • відіб'є м'яч за межі столу;
  • не зможе прийняти правильно надісланий м'яч;
  • відбиваючи м'яч, чіпатиме його ракеткою більше одного разу або піймає м'яч на ракетку, а потім кине його;
  • торкнеться м'яча під час розіграшу будь-якою частиною тіла, що знаходиться над столом, або зачепить сітку, стійку столу.

Після кожних 2 очок (до 1 вересня 2001 р. — кожні 5 очок) подача переходить до гравця, що приймає.

Партія вважається виграною після того, як один з гравців набере 11 очок (до 1 вересня 2001 р. — набере 21 очко) за переваги не менше ніж у 2 очки. За рахунку 10:10 (до 1 вересня 2001 р. — за рахунку 20:20) подачі чергуються після кожного очка. Після кожної партії гравці міняються сторонами і черговістю подач. Гра складається з 5 або 7 партій (до 1 вересня 2001 р. — кількість партій становила 3 або 5).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]