Шахи

Типовий шаховий набір і годинник

Ша́хи — гра на спеціальній дошці, що має назву шахівниця й поділена на 64 світлі і темні клітини (поля), між 16 світлими (білими) і 16 темними (чорними) фігурами за встановленими для них правилами пересування; старовинна індійська настільна розважальна гра, що має давню історію. Як одна з найрозповсюдженіших спортивних ігор сучасності, гра поєднує в собі елементи мистецтва (уяви), науки (логічно-точний розрахунок) і спорту.

Шахи мають виховне значення: сприяють розвитку концентрації уваги, вміння долати труднощі та планування власних дій, логічно мислити. Оскільки у грі в шахи виявляються особливості людської особистості, вони використовуються у якості моделі наукових досліджень в психології та педагогіці. Також використовуються для моделювання систем штучного інтелекту.

Зліва направо: білий король, чорні тура і ферзь, білий пішак, чорний кінь і білий слон

Правила шахів

• Окрема стаття: Правила шахів

Розміщення фігур перед початком партії.

Загальні положення

Гра у шахи ведеться двома гравцями за дошкою, що має 64 клітини чорного та білого кольору, фігурами білого та чорного кольорів. Шахова дошка зазвичай називається шахівниця. Шахівниця розміщується таким чином, що її перша горизонталь знаходиться біля гравця, що грає білими. Кожен з гравців має 16 шахових фігур: вісім пішаків, дві тури, двох коней, двох слонів, ферзя та короля. Гравці роблять ходи по черзі, один за одним. Під час кожного ходу гравець може перемістити лише одну фігуру. Виключенням є рокіровка — спільний хід турою та королем. Гру розпочинає той з гравців, що грає фігурами білого кольору. При переміщенні своєї фігури на клітину зайняту фігурою суперника, фігура суперника знімається з дошки. Такий хід називають взяття.

Правила пересування фігур

• Пішак — пересувається лише вперед по вертикалі. Перший хід пішак — білий з другої, а чорний з сьомої горизонталі — може зробити одразу на дві клітини, перестрибнувши через третю або шосту горизонталь. З усіх інших горизонталей пішак може пересуватися лише на одну клітину вперед. Крім цього пішак може взяти будь-яку фігуру супротивника, що знаходиться попереду нього на відстані однієї клітини по діагоналі. Якщо білий пішак досягнув восьмої горизонталі, або чорний — першої то він може перетворитися на будь-яку фігуру окрім короля того ж кольору що й пішак.
• Тура — пересувається на будь-яку кількість клітин по вертикалі, або горизонталі
• Кінь — єдина фігура у грі, яка може перестрибувати через інші фігури — свої та суперника. Хід конем схожий на літеру «Г». Кінь пересувається на одну клітинку по вертикалі та дві по горизонталі, або навпаки — на дві по вертикалі, та одну по горизонталі у будь-якому напрямку.
• Слон — пересувається на будь-яку кількість клітин по діагоналі.
• Король — пересувається на одну клітину по вертикалі, горизонталі або діагоналі.
• Ферзь (королева) — пересувається на будь-яку кількість клітин по вертикалі, горизонталі або діагоналі.

Ходи короля

Ходи тури

Ходи слона

Ходи Королеви

Ходи коня

Ходи пішака

Додаткові правила та винятки при виконанні ходів

• Не дозволяється робити хід, після якого король гравця, що ходив, опиняється під атакою фігур суперника.
• Не можна робити хід на клітинку, що зайнята власною фігурою.
• Фігури не можуть перестрибувати через власні фігури та фігури суперника(єдиний виняток — кінь).
• Спеціальний хід рокірування виконується королем і турою. Цей хід можливий за виконання двох умов: король та тура до цього жодного разу не ходили; тура після, а король до і після виконання рокірування не повинні перебувати під атакою фігур суперника. Рокірування виконується так: король пересувається по горизонталі на дві клітини. Тура після цього встановлюється на клітинку, через яку перестрибнув король під час пересування.
• Взяття на проході — правило згідно з яким якщо пішак робить хід на дві клітинки та при цьому перестрибує через клітинку, яку атакує пішак супротивника, він може бути вбитий пішаком супротивника. При цьому пішак супротивника пересувається на клітинку, через яку перестрибнув пішак.
• Перетворення — якщо пішак дійшов до останньої горизонталі, то він перетворюється на будь-яку іншу фігуру того ж кольору, крім короля. Перетворення відбувається одразу з моменту ходу на останню горизонталь. Перелік фігур, на які може перетворюватися пішак, не обмежений тими фігурами, що вже зняті з дошки (наприклад, усі вісім білих пішаків, дійшовши до останньої горизонталі, можуть перетворитися на вісім королев).

Деякі шахові терміни

• Окрема стаття: Шахові терміни
• Шах — становище під час якого король того гравця, чия черга робити хід знаходиться під атакою фігур суперника.
• Мат — шах, від якого не має захисту. Гравець, який поставив мат королю суперника виграє партію.
• Пат — становище, коли жодна з фігур того гравця, чия черга робити хід не може зробити хід дозволений правилами. Після встановлення на шахівниці пату партія оголошується нічиєю.

Перемога, нічия

Партія оголошується виграною одним із суперників якщо:

• Оголошено мат королю суперника.
• Суперник визнав себе переможеним.
• У разі закінчення часу на годиннику суперника, та за наявності у переможця достатнього матеріалу для оголошення супернику мату при найнекваліфікованішій грі суперника.

Партія оголошується нічиєю якщо:

• На шахівниці виникло патове становище.
• За взаємною згодою гравців.
• Закінчився час на годиннику одного з гравців, при цьому у його суперника немає достатнього матеріалу для оголошення супернику мату при найнекваліфікованішій грі суперника.
• За 50 ходів не було побито жодної фігури, та не було зроблено жодного ходу пішаком.

Змагання з шахів

Окрема стаття: Системи шахових змагань

Змагання з шахів поділяються на два типи:

• Турніри
• Матчі

Шаховий турнір — форма проведення змагань за кількості учасників більше двох, у якому кожен з учасників грає з іншими у порядку, що встановлюється таблицею ігор (при круговій системі), або вибірково з групою учасників (олімпійська система, схевенингенська система, швейцарська система). Шаховий турнір по коловій системі за обмеженої кількості учасників може проводитися у декілька кіл. У цьому випадку змагання називають матч-турніром.

Матч — шахове змагання, між двома суперниками або командами. Особистий (індивідуальний) матч проводиться на більшість перемог з визначеної кількості партій, або до визначеної кількості перемог.

Історія шахів

Прадавні часи

Жінки, що грають в шахи (Мусульманська Іспанія)

Стародавнє походження шахів не викликає сумнівів. Ігри з фішками на дошці були відомі ще в 3-му—4-му ст. до н. е. У перші п'ятсот років нової ери в Індії, за думкою багатьох істориків з'явилась найдавніша форма шахів — військова гра чатуранґа. Грали в чатуранґу четверо гравців. Хоча й чатуранґа була складною грою, що вимагала точного розрахунку, пересування фігур визначалося кидком гральної кості.

На наступному етапі розвитку гра для чотирьох перетворилася в гру для двох суперників, виграш у якій уже досягався не киданням кості, а розумом. Нова гра для двох суперників отримала назву шатрандж. У 8—9 ст. шатрандж отримав широке розповсюдження в Арабському Халіфаті. Під час арабського періоду розвитку шахів відбувся винахід шахової нотації — способу запису партій. З'явилась велика кількість літератури з теорії дебютів, стратегії, тактики, аналізи різних типів ендшпілю. До країн західної Європи шахи потрапили не раніше 11 ст. Саме на цей час припадає перша згадка про шахи в літературі («Каталонський заповіт», 1010). Але гра, напевно, була відома й на 1-2 ст. раніше, про що свідчать знахідки шахових фігур, датовані 9-м ст. У Західній Європі ймовірніше за все навчилися грі в шахи від арабів Іберійського півострова, але можливе також проникнення шахів через Аквітанію, Прованс, а також південь Апеннінського півострова. У Скандинавії та на Британських островах шахи розповсюджували вікінги, про що свідчить знахідка кількох комплектів шахових фігур на о. Льюїс, що датовані 1200 р.

Іранські керамічні шахи

Спочатку католицька церква вважала шахи азартною грою, та спробувала заборонити їх, але вже в 1400 році всі заборони було знято. З 11—12 ст. шахи вважались одним із найрозповсюджених розваг феодальних вельмож. Шахи навіть увійшли до програми лицарського виховання. Шахи згадуються в низці відомих літературних творів того часу («Пісня про Роланда», «Трістан та Ізольда», «Роман про Розу» та ін.). Потрапивши до Європи, шахи зазнали деяких змін, а саме шахівниця стала двоколірною (до цього всі клітини шахівниці були білого кольору). Вперше така шахівниця згадується вже в 11 ст. У другій половині 15 ст. у Західній Європі з метою прискорення темпу гри слон та королева стали набагато сильнішими. Також було остаточно затверджено право ходу пішаком із початкової позиції на дві клітини.

До другої половини 19-го ст. у шахах панувала так звана італійська школа. Створення італійської школи у шахах пов'язують із творчістю італійських шахістів 16—17 ст. Їхні партії зібрані у творах Джуліо Чезаре Полеріо, Джоакіно Ґреко, Алессандро Сальвіо, П'єтро Каррери, Доменіко Лоренцо Понціані та ін. відрізняються прагненням до гамбітної гри, до жертв шахового матеріалу заради виграшу часу, для розвитку фігур, відкриття ліній та створення атаки на короля. Для їхньої гри характерні стрімкі атаки, ефектні комбінації, що закінчувалися матом. Захищатися італійські майстри не хотіли, віддаючи перевагу контратаці.

Значення італійської шахової школи в тому, що вона розглядала шахи, як мистецтво, показала їхню красу та широкі комбінаційні можливості. У галузі розвитку теорії шахової гри італійська школа започаткувала систематичні дослідження відкритих дебютів, а саме гамбітів, дослідження ряду ендшпілів, особливо тих, де фігури борються одна проти одної.

Ідеї Філідора

Перші координовані пояснення, чому одні шахові партії закінчуються виграшем для однієї сторони, а інші — для іншої спробував привести в 18-му ст. француз Філідор Франсуа-Андре Данікан у своїй книжці «Аналіз шахової гри» (фр. L'Analyze des échecs). Це була надзвичайно впливова праця, яка витримала понад 100 виданнь.

У своїй книжці Філідор в основному використовував вигадані партії, щоб показати принципи стратегії. Коментарі Філідора про поширений дебют 1. е4 е5 було скопійовано багатьма тодішніми шаховими письменниками, а його аналіз ендшпілю король, тура й слон проти короля і тури був першим серйозним аналізом своєрідного ендшпілю. Але найціннішою спадщиною Філідора є його судження про гру в міттельшпілі. Він підкреслював велике значення плану: коли всі фігури добре розвинуті, гравець повинен сформувати мету для координації сил, наприклад, атаку на королівському фланзі. Філідор також радив пробувати передбачати загрози опонента, замість того щоб зосереджуватися тільки на власній атаці.

Джоакіно Ґреко і попередні шахісти зосереджувалися тільки на двох чи трьох фігурах, але Філідор вірив у важливість пішаків, і приділяв особливу увагу їхній слабкості чи силі. Його славетне висловлювання «Пішаки — душа позиції» часто цитоване багатьма авторами.

Філідор також вірив, що мобільна маса пішаків — найважливіший фактор оцінки позиції в мітельшпілі і що жодна атака, не підкріплена пішаками не буде вдалою. Він застерігав від ізолювання, подвоєння на одній лінії і відставання пішаків — тоді їх не можна надійно захистити.

Морфі і його теорія атаки

Пол Морфі — останній «некоронований» чемпіон світу з шахів

З 1750 до 1769 року група італійських майстрів з Модени (Моденська шахова школа) критикувала ідеї Філідора. Вони були впевнені, що він перебільшив важливість пішаків та применшив ціну інших фігур і прямої атаки на короля. Аналізуючи партії італійських майстрів шістнадцятого століття, шахісти Моденської школи показали, що партію можна виграти за 20 ходів із допомогою швидкої мобілізації фігур.

У цей час з'явилося багато гамбітів — дебютів із ризикованими жертвами пішаків або навіть фігур заради швидкого розвитку чи відкриття ліній для атаки. Матові атаки, часто з жертвами фігур, стали ознакою багатьох шахістів XIX ст. Ці провідні майстри були членами школи романтизму в шахах.

У 19-му ст. пропагували ідеї італійської школи англійці Дж. Саррат, У. Еванс, У. Льюїс, француз — А. Дешапель, росіяни О. Петров та Карл Яніш. Ідеї італійської шахової школи відобразилися в грі Адольфа Андерсена, Джозефа Генрі Блекберна, І. Шумова та ін.

Яскравим представником романтизму став Адольф Андерсен, який у 1851 році виграв перший міжнародний шаховий турнір, який проходив у Лондоні. Андерсена справедливо вважали найкращим шаховим майстром тих часів, а його блискучий, енергійний стиль став головною ознакою шахів його часу.

Андерсена вважали майже непереможним до появи Пол Морфі, який перемагав усіх своїх суперників, зокрема Андерсена, протягом його короткої шахової кар'єри між 1857 і 1863 рр.

«Безсмертна партія», Андерсен — Кізерицький, 1851

Сучасники Морфі знали про дебют стільки ж, скільки він і знаходили комбінації так само добре, як і він. Але Морфі розумів, як і коли атакувати, щоб ця атака принесла максимальну користь. Це дозволило йому вигравати не тільки сприятливі позиції, а й уникати програшу в гірших.

У своїх партіях Морфі дуже швидко розвивав свої фігури, ставлячи їх на найактивніші поля в перші 10-15 ходів. У закритих, із блокованими пішаками позиціях, які любив Філідор така тактика рідко давала перевагу. Але якщо центр чи королівський фланг були відкритими, швидкий розвиток фігур давав досить значну перевагу гравцю, що атакує. У найзнаменитіших партіях Морфі, коні і пішаки грали другорядну роль. Пішаки часто жертвувалися так, щоб ферзь, тури і слони могли якомога швидше приєднатися до атаки.

Неофіційні чемпіони світу, найсильніші гравці своєї епохи:

• Джоакіно Ґреко (1600—1634)
• Франсуа Філідор (1726 — 1795).
• Луї Шарль де Лабурдонне (1795 — 1840)
• Говард Стаунтон (1810 — 1874)
• Адольф Андерсен (1818 — 1879)
• Пол Морфі (1837 — 1884)

Від Стейніца до Ботвинника

У 1886 році відбувся перший офіційний матч за звання чемпіона світу з шахів. У цьому матчі Вільгельм Стейніц переміг Іоґана Цукерторта з рахунком +10-5=5 і тримав свій титул аж до 1894 р. Матч проходив у трьох американських містах (Нью-Йорк, Сент-Луїс, Новий Орлеан). Стейніц тричі захищав свій титул у матчах проти:

• Михайла Чігоріна (Гавана, 1889) +10-6=1
• Іоґана Ґунсберга (Нью-Йорк, 1890/1891) +6-4=9
• Михайла Чігоріна (Гавана, 1892) +10-6=1

Новий чемпіон зумів зберегти свою перевагу, тому що він розвивав нові принципи міттельшпілю, особливо в закритих або напівзакритих позиціях. Стейніц казав, що його «сучасну школу» веде дві передумови: перше, що природний результат гри — нічия через властивий баланс між силами білих і чорних і, по-друге, що повна поразка — межа, але не перше завдання гри.

Стейніц розпочав кар'єру як тактичний, комбінаційний, гравець у стилі Морфі. Але пізніше він став майстром позиційної гри, де центр повністю або частково блоковано нерухомими пішаками. Він став майстром позиційного та стратегічного стилю, що був протилежністю комбінаційного й тактичного стилю гри.

Загальноприйнятий дизайн сучасних шахів — шахи Стаунтона

Стейніц зробив висновок, що в типовій позиції кожна сторона має певні маленькі переваги, які балансують одна одну. Напад виправдовується тільки тоді, коли баланс порушено або шахіст зробив грубу помилку, яку можна використати. Перевага Морфі в розвитку фігур була одним із шляхів порушення балансу. Але у 1870-ті, після того, як з партіями Морфі ознайомилися всі майстри, отримати перевагу в розвитку фігур ставало все важче і важче.

У 1894 році Стейніц програв двобій за шахову корону німцю Еммануїлу Ласкеру з рахунком +10-5=4 на користь Ласкера. Ласкер шість разів захищав свій титул у матчах проти:

• Вільґельма Стейніца (Москва, 1896/1897) +10-2=5
• Маршалл Френк (США, 1907) +8-0=7
• Зіґберта Тарраша (Німеччина, 1908) +8-3=5
• Давіда Яновського (Париж, 1909) +7-1=5
• Карла Шлехтера (Відень-Берлін, 1910) +8-0=3
• Давіда Яновського (Берлін, 1910) +8-0=3

У 1921 році у Гавані Ласкер зазнав поразки у матчі проти кубинця Хосе Рауля Капабланки з рахунком +4-0=10 на користь Капабланки. У 1927 році Капабланка поступився титулом чемпіона росіянину Олександру Алехіну, програвши матч у Буенос-Айресі з рахунком +6-3=10 на користь Алехіна. Олександр Алехін двічі захищав титул у двобоях проти Юхима Боголюбова:

• Боголюбов Юхим (Німеччина-Нідерланди, 1929) +11-5=9
• Боголюбов Юхим (Німеччина, 1934) +8-3=13

У 1935 році Алехін програв матч проти голандця Макса Ейве. Матч відбувся у Нідерландах та завершився з рахунком +9-8=15 на користь Ейве. За два роки у 1937 році Алехін повернув собі титул чемпіона світу вигравши матч-реванш. Матч-реванш проходив у Нідерландах та завершився з рахунком +10-4=11 на користь Алехіна.

Алехін дав принципову згоду на матч проти чемпіона СРСР — Михайла Ботвинника, але 24 березня 1946 р. Олександр Алехін помер.

Радянська гегемонія

Після смерті Олександра Алехіна у 1946 році шаховий світ вперше залишився без чемпіона. Згідно з рішенням 18-го конгресу ФІДЕ (Гаага, 1947), у зв'язку з необхідністю виявлення нового чемпіона світу, було організовано матч-турнір серед 5 найсильніших на той час гросмейстерів. Турнір відбувся у 1948 році. У ньому брали участь: М. Ботвинник, П. Керес, В. Смислов (усі — СРСР), С. Решевський (США), екс-чемпіон світу М. Ейве (Нідерланди). Від участі у турнірі відмовився Р. Файн (США). Турнір проходив за круговою системою у 5 кругів. Перші два круги відбулися у Гаазі, останні 3 круги у Москві. За результатами матч-турніру чемпіоном світу став Михайло Ботвинник, що випередив найближчого переслідувача на 3 очки.

Після цього Михайло Ботвинник двічі захищав свій титул у матчах проти:

• Д. Бронштейна (Москва, 1951) +5-5=14
• В. Смислова (Москва, 1954) +7-7=10

У 1957 році Ботвинник програв двобій за шахову корону В. Смислову з рахунком +6-3=13 на користь Смислова. Але за рік повернув собі корону вигравши матч-реванш з рахунком +7-5=11 на свою користь.

У 1960 році Михайло Ботвинник програв двобій за шахову корону М. Талю з рахунком +6-2=13 на користь Таля. Але за рік повернув собі корону вигравши матч-реванш з рахунком +10-5=6 на свою користь.

У 1963 році Ботвинник програв двобій за шахову корону Т. Петросяну з рахунком +5-2=15 на користь Петросяна. Петросян один раз відстояв свій титул у двобої проти:

• Б. Спаського (Москва, 1969) +4-3=17

У 1969 році Т. Петросян програв двобій за шахову корону Б. Спаському з рахунком +6-4=13 на користь Спаського.

У 1972 році Б. Спаський програв двобій за шахову корону американцю Р. Фішеру з рахунком +7-3=1 на користь Фішера.

У 1975 році Фішер відмовився грати матч з офіційним претендентом та був позбавлений свого титула. Шахова корона перейшла до претендента — А. Карпова.

А. Карпов тричі захищав свій титул у матчах проти:

• В. Корчного (Багіо, 1978) +6-5=21
• В. Корчного (Мерано, 1981) +6-2=10
• Г. Каспарова (Москва, 1984—1985) +5-3=40 (матч було перервано рішенням ФІДЕ)

У 1985 році А. Карпов поступився своїм титулом програвши матч Г. Каспарову з рахунком +5-3=16 на користь Каспарова.

Г. Каспаров чотири рази захищав свій титул:

• А. Карпов (Москва, 1985) +5-3=16
• А. Карпов (Лондон-Ленінград, 1986) +5-4=15
• А. Карпов (Севілья, 1987) +4-4=16
• А. Карпов (Нью-Йорк-Ліон) +4-3=17

Шахи в Україні

• Окрема стаття: Шахи в Україні

В Україні шахи відомі з 10 — 11 ст., куди були принесені з батьківщини шахової гри, Індії. Знайдено шахові фігури в археологічних розкопах Вишгороду, Києва, Турова, в Чорній Могилі біля Чернігова. В усній словесності, зокрема билинах, згадується, що шахи були популярні за часів Київської Русі. В часи панування Литви і Польщі любов до шахів в Україні не зникала. Про це свідчить поема Я. Кохановського «Szachy», 1564, знана серед шляхетського стану в Україні. Відомо, що за Гетьманщини шахістом був митрополит Т. Яновський, а меценатом шахового мистецтва гетьман К. Розумовський. З європеїзацією Росії шахи поширилися і в Росії (перший російський підручник гри в шахи І. Бутрімова з'явився 1821). У розвитку шахів в Росії відіграли роль українці: М. Безкровний (1840—1897) з Одеси, котрий був багаторазовим чемпіоном паризького клубу «Cafe de la Regence», став співзасновником Петербурзького шахового клубу; інший українець Д. Коленко сприяв діяльності Петербурзького шахового зібрання (засноване 1901). Цей клуб здійснив четвертий російський чемпіонат шахів; третій чемпіонат відбувся в Києві (1902); перший в Україні клуб постав у Харкові (1881), згодом постали клуби у Києві, Одесі й інших містах. 1909 року відбувся в Одесі Південноросійський шаховий чемпіонат, що був першим чемпіонатом України; переможцем вийшов Б. Верлинський, на друге місце вийшов Ю. Боголюбов.

Чемпіонат України

21 червня 2011 року після виграшу 11 партії чемпіоном України став Руслан Пономарьов із Києва. Хоча Руслан і був вже чемпіоном світу, але ще жодного разу не був чемпіоном України, оскільки не приймав участі в чемпіонаті України. Рівень чемпіонату був дуже високий — 12 найсильніших гросмейстерів України, серед них колишні чемпіони України.

Див. також

• Історія шахів
• Комп'ютерні шахи
• Варіанти шахів
• Федерація заочних шахів України (ФЗШУ)
• Шахи острова Льюїс
• Міжнародний день шахів
• геосоціальні ігри
• Білоруські шахи
• Шахбокс
• Йооп ван Оостером

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• Коган М. «Очерки по истории шахмат в СССР.» М. — П. 1938.
• Липницький І., Ратнер Б. «Вибрані партії шахістів України.» К. 1952.
• Зелепухін М. «Шахова композиція на Україні.» К. 1957.
• Richards D. «Soviet Chess.» Оксфорд 1965.
• Георгієв Т., Бондаренко П. «Шаховий етюд на Україні.» К. 1966.
• Сєменко Ю. «Шахи в Україні.» Мюнхен 1980.
• Лазарєв Ю. «Творчість шахістів України.» К. 1982.
• Корчной В. «Про шахи в Україні Ю. Семенка.» В ж. «Нові Дні», чч. 400-401-402. Торонто 1983.
• Пак В. «Шахматы в шахтерском крае», Донецк, издательство «Донеччина», 2001 г. — 384 с.
• Туров Б. И. «Жемчужины шахматного творчества», М.: Физкультура и спорт, 1991, — 320 с.
• Шахматы: Энциклопедический словарь//Гл. ред. А. Е. Карпов. — М.:Сов.энциклопедия, 1990. — 621 с.

Посилання

• Федерація Шахів України
• Міжнародна шахова федерація
• Online шахи на RC-Svit.com
• Online шахи на Chess.com.ua
• Федерація заочних шахів України (ФЗШУ)
• Ресурс про українські шахи
• http://museum.kalm.ru/exposition/6/195/
• Шахова теорія та шахові задачі