Землянка
Землянка — заглиблене у землю житло прямокутної або округлої форми, дах якого створений з колод і балок та вкритий землею, гілками, шкірами чи листям.
Землянка є одним з найстаріших жител людства. Вона відома з часів верхнього палеоліту. Як правило, хоч і не виключно, землянки були характерні для регіонів з холодним кліматом. Завдяки заглибленню в землю землянки мають добру теплоізоляцію, але, з другого боку, з тієї ж причини в них вогко.
Всередині землянки, як правило, знаходилось вогнище, яке підтримувалося жінками й уважалося символом оселі.
У ранньому середньовіччі землянки були заміщені напівземлянками — землянками-зрубами, більша частина яких вивищувалася над поверхнею. Такі типи жител зберігалися у Європі та Азії до 13 — 14 століття. Напівземлянки з вогнищем у ітельменів і нівхів зникли лише у 19 столітті. У деяких корінних племен Америки напівземлянки досі використовуються в якості житла.
Землянки в козацьких часах [ред.]
- Докладніше у статті Бурдюг (житло)
У південних степових районах України частково заглиблене в землю житло називалося землянка, бурдюг[1] або бурдей.[2]
Наприклад Землянки — селище міського типу Донецької області має назву від цього слова. В минулому — це був хутір, заснований вихідцями з Правобережної України (17 століття), в якому замість хат були землянки — характерні на той час будівлі втікачів-кріпаків і козаків-зимівників.[3]
Примітки [ред.]
- ↑ Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. – Т.1. – Львів, 1990. – С.189–190
- ↑ Великий тлумачний словник сучасної української мови, «Перун», 2005 та Словарь української мови Грінченка подають «бурдей, бурдій» — землянка.
- ↑ Янко, М. Топонімічний словник-довідник Української РСР, «Радянська школа», Київ, 1973
