Половецьке поле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Половецьке поле. Євразійські території половців (кипчаків), кінець XI — початок XII сторіччя
Історичний герб Куманії
Мапа Азії в XII сторіччі, показує половецькі землі та їх сусідів

Половецьке поле (руська літописна назва), Половецький степ, Дешт-і-Кипчак (перська та тюркські назви: перс. دشت قپچاق‎, крим. Deşt-i Qıpçaq, каз. Дешті Қыпшақ, Қыпшақ даласі, тат. Дәштекыпчак, Dəşteqıpçaq; в перекладі з перської «Кипчацьке поле») — історичний край Євразії, що являє собою Великий Степ, який простягаеться від гирла Дунаю до пониззя Сирдар'ї та озера Балхаш. У пізньому Середньовіччі й у новітній час Половецьке поле населяли і продовжують населяти народи кипчацької групи: ногайці, татари, башкири, казахи та кумики. Нині Половецький степ переважно знаходиться у державах Росія, Україна та Казахстан, і невеликі його частини на заході також лежать у Румунії та Молдавії.

Поділ[ред.ред. код]

Половецьке поле поділялося на Східне (від Алтаю до Волги) і Західне (від Волги до Дунаю). Територія половців (кипчаків) відома в давньоруських літописах під назвою «Половецьке поле», «Половецька земля» або «Половецький степ», а в візантійських та європейських джерелах — під назвою країни Команія, або Куманія.

Вперше термін «Дешт-и-Кипчак» зустрічається у перського автора Насир Хосрова у XI століття, коли кипчаки, або половці, прийшовши з берегів Іртиша, з 1030 року стали сусідами Хорезму й зайняли території сучасного Казахстану і Південно-руських степів.

У XIII століття Половецьке поле стало ядром улусу Джучі (Золотої Орди).

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]