Поляков Лазар Соломонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лазар Соломонович Поляков
Lazar Polyakov.jpg
Лазар Соломонович Поляков
Народився 1842
Дубровно, Російська імперія
Помер 12 січня 1914(1914-01-12)
Париж, Франція
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність єврей
Ім'я при народженні Лазар Соломонович Поляков
Діяльність банківська справа, благодійність
Титул таємний радник, спадковий почесний дворянин
Конфесія юдаїзм
Родичі брати Яків і Самуїл
Діти сини Володимир, Олександр, Ісаак, Михайло
Нагороди

ордени Святого Станіслава I, II і III ступенів, два ордени Святої Анни — І і ІІІ ступенів, ордени Святого Володимира III і IV ступенів, орден Почесного легіону, перський орден Лева і Сонця

Ла́зар Соломо́нович Поляко́в — (рос. Лазарь Соломонович Поляков; * 1842, Дубровно, Російська імперія, — † 12 січня 1914, Париж, Франція) — російський банкір, громадський діяч, меценат і благодійник. Брат банкіра Якова Полякова та залізничного концесіонера Самуїла Полякова.

Біографія[ред.ред. код]

Лазар Поляков — наймолодший син у родині єврейського купця. Працювати почав прикажчиком у свого старшого брата Самуїла Полякова. З 1865-го по 1870-й разом із ним брав діяльну участь у будівництві залізниць у Росії. У 1871 став купцем першої гільдії. Далі працював у банківській сфері, очолював багато банків і промислових компаній. Голова правління Московського міжнародного торговельного банку (18851908), Орловського комерційного банку (18711908), Московського земельного банку (18711914), голова ради Петербурзько-Московського комерційного банку (18951904), голова правління Комерційного страхового товариства (18731908), засновник Азовсько-Донського (1871) і Російського Торговельно-промислового (1890) банків. 1897-го здобув титул спадкового дворянина й чин дійсного статського радника.

У 1906-му дістав чин таємного радника. З 1883-го — Лазар Поляков — генеральний консул Туреччини в Росії а з 1890 року — генеральний консул Персії в Росії. Він очолював московську єврейську громаду від 1880 по 1914 рік.

Москва, вул. Кузнецький міст, 15. Приміщення Московського міжнародного торговельного банку, споруджене в 1897–1898 на зразок[1] банку Сан Спірито в Римі

.

У 1908, після економічної кризи, Поляков втратив значну частину своїх статків, і його усунули від керування більшістю акціонерних банків і підприємств. Контроль над його підприємствами перейшов до групи осіб на чолі з Володимиром Татищевим, яка консолідувала фінансові активи Полякова в новий Сполучений банк. Таку невдачу Полякова викликала, зокрема, не найкраща організація виробництва на його підприємствах. Наприклад, московська ґумова мануфактура Полякова (майбутній «Червоний богатир»), будучи малорентабельним підприємством з низьким технічним рівнем, не витримувала конкуренції з «Трикутником» і перед кризою, так що в 19091911 роках Татищеву довелося терміново закуповувати у Швеції нові технології для підтримки виробництва.

Лазар Поляков помер у січні 1914-го в Парижі, під час ділових переговорів[2]. Тіло перевезли до Москви і поховали на єврейському Дорогомиловському кладовищі. Після ліквідації цього кладовища в 1940-х роках останки Полякова перепоховано на Востряковському цвинтарі.

Родина[ред.ред. код]

дружина — Розалія

діти:

  • Ісаак Поляков (1873 — 25 березня 1937, Ніцца). Юрист, колезький радник, промисловець. Член ради Сполученого банку, член Московського торговельного товариства. Член правлінь Московського земельного банку, товариства телефонних споруд, Московсько-Київсько-Воронезької залізниці та ін. Емігрував до Франції.
  • Олександр Поляков (1880 — 2 січня 1942, Ніцца). Юрист, промисловець. Кандидат юридичних наук. Член Московського земельного банку, член правління Сполученого банку. Голова правління акціонерного Лісового товариства, кандидат на посаду директора правління товариства «Богатир» та ін. Член Московського товариства для спорудження та експлуатації під'їзних шляхів у Росії. Емігрував до Франції.
  • Михайло Поляков

Благодійність[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

Цікавинки[ред.ред. код]

Член Лондонського королівського товариства, мистецтвознавець, фахівець у галузі танцю Олег Керенський (внук колишнього прем'єр-міністра Росії Олександра Керенського) у своїй монографії, виданій англійською мовою[3], наводить твердження сина Лазаря Полякова — Володимира, що балерина Анна Павлова була побічною (незаконнонародженою) дочкою його батька, тобто його єдинокровною сестрою. Американський імпресаріо балерини Соломон Юрок у своїх мемуарах «Імпресаріо» (Нью-Йорк, 1946 р.) повідомив, що Анна Павлова дозволила, щоб він після її смерти оголосив про її єврейське походження[2][4].

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]