Міокардит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міокардит
Гістопатологічне зображення міокардиту при аутопсії (розтині) пацієнта з гострою серцевою недостатністю
Гістопатологічне зображення міокардиту при аутопсії (розтині) пацієнта з гострою серцевою недостатністю
Гістопатологічне зображення міокардиту при аутопсії (розтині) пацієнта з гострою серцевою недостатністю
Спеціальність кардіологія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 BC42
МКХ-10 I09.0, I51.4
МКХ-9

391.2 , 422

, 429.0
DiseasesDB 8716
MedlinePlus 000149
eMedicine med/1569 emerg/326
MeSH D009205
CMNS: Myocarditis у Вікісховищі

Міокарди́т (лат. myocarditis) — запальне захворювання серцевого м'яза інфекційної, інфекційно-алергічної або інфекційно-токсичної природи, здебільшого пов'язане з імунними зсувами.

Класифікація[ред. | ред. код]

За перебігом виділяють гострий, підгострий та хронічний міокардити, за локалізацією — дифузний та вогнищевий.

Міокардит може бути

  • первинним — ізольований процес — ідіопатичний міокардит Абрамова — Фідлера (у XXI столітті цей термін не застосовують), [Етіологія (медицина)|етіологія]] якого не встановлена (можливі вірусний або алергічний генези);
  • вторинним — проявом загальних захворювань.

За етіологією та патогенезом розрізняють вторинні міокардити:

  • ревматичний;
  • інфекційний (інфекційно-алергічний, пара- та метаінфекційний), пов'язаний із тонзилярною, вірусною, бактеріальною та іншими інфекціями;
  • алергічний (лікарський, сироватковий, поствакцинальний, при бронхіальній астмі та ін.);
  • міокардити хворих системним червоним вовчаком, паразитарними інвазіями, при травмах, опіках, впливу іонізуючої радіації.

Клінічні прояви[ред. | ред. код]

При дифузних міокардитах порівняно рано збільшуються розміри серця, іноді виявляються порушення серцевого ритму (тахікардія, рідше — брадикардія, ектопічні ритми) та внутрішньосерцевої провідності, а також пресистолічний, пізніше протодіастолічний ритм галопу.

Ідіопатичний міокардит відрізняється більш тяжким перебігом, іноді злоякісним, з розвитком кардіомегалії внаслідок різкої дилатації серця, виражених порушень серцевого ритму та провідності, серцевої недостатності, утворення пристінкових тромбів у серцевих порожнинах з тромбоемболіями по великому та малому колах кровообігу.

При міокардитах, пов'язаних із хворобами сполучної тканини, вірусною інфекцією (віруси Коксакі та ін.), часто розвивається супутній перикардит.

В окрему групу виділяють неспецифічні інфекційно-алергічні міокардити, пов'язані з вогнищевою інфекцією у мигдаликах, зубах, придаткових пазухах носа. У більшості хворих при цьому ознак серцевої недостатності не виявляється. В частини хворих спостерігаються порушення атріовентикулярної провідності, екстрасистолія, іноді — уповільнення внутрішньопередсерцевої та внутрішньошлуночкової провідності, зрідка — складні порушення ритму.

Діагностика[ред. | ред. код]

Оптимальні критерії міокардиту:

  • зв'язок з інфекцією
  • ознаки ізольованого ураження міокарда (болі в ділянці серця, задишка, послаблення першого тону і систолічний шум на верхівці, збільшення меж серця, у ряді випадків виникає гіпотонія, недостатність кровообігу, збільшується електрична систола, виникають порушення ритму і провідності); додаткові:
  • підвищення температури тіла
  • слабкість
  • стомлюваність.

При лабораторних дослідженнях звертають на себе увагу збільшення змісту в сироватці крові рівня α- і β-глобулінів, сіалових кислот, прискорення ШОЕ, лейкоцитоз, позитивна реакція бласттрансформації лімфоцитів. Особливу складність представляє диференціальна діагностика між міокардитом і нейроциркуляторною дистрофією і міокардіодистрофією, яка супроводжується змінами в кінцевій частині шлуночкового комплексу. Пролапс мітрального клапана супроводжується, як правило, тривалими, ниючими, щемлячими болями в лівій половині грудної клітки, які не купіруються нітрогліцерином. У діагностиці допомагає ЕХО-кардіографія.

Лікування[ред. | ред. код]

Важливе місце у профілактиці та лікуванні міокардиту відводиться активній санації вогнищ інфекції, відпрацюванню раціональних режимів рухової активності та реабілітації. Призначаються нестероїдні протизапальні засоби (ацетилсаліцилова кислота, амідопірин, бутадіон, ібупрофен, індометацин, мефенамова кислота). В умовах рецидивуючого затяжного перебігу захворювання призначають глюкокортикоїдні препарати (кортизон, гідрокортизон, метилпреднізолон, преднізолон). При хронічному перебігу — засоби, регулюючі імунологічні властивості організму, в тому числі хінолінового ряду (плаквеніл, хінгамін).

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії / під ред. М. В. Бочкарьова та Є. А. Мухіна. — Кишинів: Картя молдовеняске, 1986. [сторінка?]