Мейнбрейс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мейнбрейс
частина Холодної війни (1947–1953)
Північний фланг НАТО
ТипКомплексні морські навчання НАТО
Місце
Північ Атлантичного океану, GIUK-прохід, Норвезьке море, Баренцове море, Північне море, півострів Ютландія і Балтійське море
ПлануванняSACLANT & SACEUR
ЗавданняРозгортання протичовнових сил, авіаносних ударних сил і продовольчих конвоїв
Дата14–25 вересня 1952
ВиконанняВелика Британія Адмірал сер Патрік Бринд (CINCNORTH)
РезультатНавчання успішно проведені

Навчання «Мейнбрейс» (Exercise Mainbrace) — перші масштабні військово-морські навчання, проведені восени 1952 року новоствореним Об'єднаним командуванням в Атлантиці (ACLANT) — одним з двох головних військових командувань Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Були частиною серії навчань НАТО, що проводились під спільним командуванням Верховного головнокомандувача в Атлантиці адмірала Лінде Маккорміка (флот США) і Верховного головнокомандувача в Європі генерала Метью Ріджвея (армія США).

Передумови

Активність в Північній Атлантиці (1946–1951)

Операція «Фростбайт» (1946)

Англо-американські військово-морські планувальники визнали стратегічну важливість контролю над Норвегією і суміжними Норвезьким і Баренцевим морями ще в Першій світовій війні. Вторгнення й окупація Норвегії нацистською Німеччиною під час Другої світової війни підтвердили важливість регіону. Німеччина створила там бази для підводних і повітряних операцій проти конвоїв союзників, що прямували до радянського морського порту Мурманськ[1].

Після Другої світової війни флоти кількох колишніх союзників провели ряд індивідуальних і багатосторонніх військово-морських навчань, в тому числі:

  • Операція «Фростбайт» (на фото) — військово-морські навчання, проведені в 1946 році за участю спеціальної групи 21.11 ВМС США на чолі з авіаносцем USS Midway (CVB-41), що знаходився в Дейвісовій протоці між Лабрадором і Ґренландією[2];
  • Навчання «Веріті» — комбіновані військово-морські навчання, проведені у 1949 році за участю британських, французьких і голландських флотів, які здійснювали такі маневри, як бомбардування з моря, супроводження конвоїв, тралення і атаки на моторні міноносці[3];
  • Навчання «Активіті» — військово-морські навчання, проведені у 1950 році Нідерландами для удосконалення спільного зв'язку та тактичних операцій[3];
  • Навчання «Прогрес» — комбінована морська операція, проведена у 1951 році на чолі з Францією та з залученням бельгійських, французьких, датських, голландських, норвезьких і британських військово-морських сил, що брали участь в протичовнових операціях, маневрах з протиповітряної оборони, траленні і конвоюванні[3].

Радянська стратегія стримування

Спочатку у своїй «довгій телеграмі», а згодом у статті «Витоки радянської поведінки» (The Sources of Soviet Conduct), яка з'явилася в липні 1947 року в журналі Foreign Affairs, американський дипломат Джордж Кеннан стверджував, що Йосип Сталін не буде (і, більш того, не зможе) стримувати прагнення Радянського Союзу повалити західні уряди після Другої світової війни, зазначивши:

«…наріжним каменем будь-якої політики США щодо Радянського Союзу має бути тривале, терпляче, але тверде і пильне стримування російських експансіоністських тенденцій… Радянський тиск на вільні інститути західного світу можна стримати лише за допомогою вправної і пильної протидії в різних географічних і політичних точках, постійно мінливих в залежності від зрушень і змін у радянській політиці, але його не можна усунути за допомогою заклинань і розмов»[4].

Підтримка Кеннаном політики стримування по відношенню до Радянського Союзу легла в основу американської зовнішньої політики в роки Холодної війни, породивши доктрину Трумена, план Маршалла і створення НАТО.

Командна структура ACLANT

Командна структура НАТО

Зі створенням Об'єднаного командування в Атлантиці (ACLANT) 30 січня 1952 року Верховний головнокомандувач в Атлантиці (SACLANT) на ряду з Верховним головнокомандувачем в Європі (SACEUR) став одним з двох головних військових польових командирів Альянсу[5]. 21 лютого 1952 року також було створено командування Канал для контролю над районом Ла-Маншу і Північного моря, захисту морських шляхів комунікацій та операцій з підтримки, що проводились SACEUR і SACLANT[6][7].

Проведення навчань

Адмірал Маккормік

Планування навчань «Мейнбрейс» було ініційовано генералом Дуайтом Ейзенхауером перед його відставкою з поста Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі (SACEUR) для балотування на пост президента США[8]. Самими навчаннями командували спільно SACLANT адмірал Лінде Маккормік і SACEUR генерал Метью Ріджвей. Безпосереднім командувачем на місці був британський адмірал сер Патрик Бринд, який був Верховним головнокомандувачем ОЗС НАТО у Північній Європі[9][10][11][12][13].

Навчання «Мейнбрейс» проводилися протягом дванадцяти днів з 14 по 25 вересня 1952 року за участі дев'яти флотів: ВМС США, британського Королівського флоту, ВМС Франції, канадського Королівського флоту, датського Королівського флоту, норвезького Королівського флоту, ВМС Португалії, нідерландського Королівського флоту і ВМС Бельгії — які проводили маневри в Норвезькому морі, в Баренцевому морі, в Північному морі поблизу півострова Ютландія і в Балтійському морі. Метою навчань було переконати Данію і Норвегію, що вони можуть бути захищені від нападу з боку Радянського Союзу[8]. Під час навчань були імітовані авіаносні повітряні удари по формуванню «противника», що атакував північний фланг НАТО поблизу порту Буде (Норвегія), морські повітряні атаки проти агресорів поряд з Кільським каналом, протичовнові і протикорабельні операції і була здійснена висадка американських морських піхотинців в Данії[9][10][11][12][13][14][15].

Склад сил

80 тисяч людей, більше 200 кораблів і 1000 літаків взяли участь у навчаннях «Мейнбрейс». Військовий репортер «Нью-Йорк Таймс» Хенсон Болдуін описав ці військово-морські сили НАТО як «найбільший і найпотужніший флот, що був присутній в Північному морі після Першої світової війни».

Військово-морські сили навчань «Мейнбрейс» (1952)
Член НАТО Авіаносці Лінкори Крейсери Конвої Протимінні кораблі Підводні човни Ескадри міноносців Теплоходи/військово-морські траулери Усього
США 6 1 3 40 — 9 — — 59
Велика Британія 3 1 2 31 — 17 4 8 + траулери 66
Канада 1 — 1 5 — — — — 7
Франція — — — 7 11 — — 2 20
Данія — — — 3 2 2 — — 7
Норвегія — — — 2 16 2 3 3 26
Португалія — — — 3 — — — — 3
Нідерланди — — — 5 — 3 — 5 13
Бельгія — — — — 2 — — — 2
Усього: 10 2 6 96 31 33 7 18 203
HMS Vanguard
USS Midway
HMS Eagle
HMS Vanguard
Британські моторні міноносці
Авіаносне ударне з'єднання блакитного флоту

USS Franklin D. Roosevelt (CVB-42) з 17-ю авіаносною авіагрупою (CVG-17)[16]:

  • 171-а винищувальна ескадрилья (VF-171)
  • 172-а винищувальна ескадрилья (VF-172)
  • 174-а винищувальна ескадрилья (VF-174)
  • 175-а штурмова ескадрилья (VA-175)
  • 12-а складена ескадрилья флоту (VC-12), 42-й загін
  • 33-я складена ескадрилья флоту (VC-33), 42-й загін
  • 62-а складена ескадрилья флоту (VC-62), 42-й загін
  • 2-а допоміжна вертолітна ескадрилья (HU-2), 41-й загін

USS Midway (CVB-41) з 6-ю авіаносною авіагрупою (CVG-6)[17]:

  • 61-а винищувальна ескадрилья (VF-61)
  • 42-а винищувальна ескадрилья (VF-42)
  • 41-а винищувальна ескадрилья (VF-41)
  • 21-а винищувальна ескадрилья (VF-21)
  • 25-а штурмова ескадрилья (VA-25)
  • 8-а складена ескадрилья флоту (VC-8)
  • 12-а складена ескадрилья флоту (VC-12), 41-й загін
  • 33-я складена ескадрилья флоту (VC-33), 41-й загін
  • 62-а складена ескадрилья флоту (VC-62), 41-й загін
  • 2-а допоміжна вертолітна ескадрилья (HU-2), 41-й загін

USS Wasp (CV-18) з 1-ю авіаносною авіагрупою (CVG-1)[18]:

  • 14-а винищувальна ескадрилья (VF-14)
  • 12-а винищувальна ескадрилья (VF-12)
  • 15-а штурмова ескадрилья (VA-15)
  • 62-а складена ескадрилья флоту (VC-62), 18-й загін
  • 12-а складена ескадрилья флоту (VC-12), 18-й загін
  • 2-а допоміжна вертолітна ескадрилья (HU-2), 18-й загін

HMS Eagle (R05)[19]:

  • 800-а морська повітряна ескадрилья
  • 803-я морська повітряна ескадрилья
  • 809-а морська повітряна ескадрилья
  • 812-а морська повітряна ескадрилья
  • 814-а морська повітряна ескадрилья
  • 827-а морська повітряна ескадрилья
  • 849-а морська повітряна ескадрилья
  • Ship Flight 1

HMS Illustrious (R87)[20]:

  • 4-а морська повітряна ескадрилья
  • 824-а морська повітряна ескадрилья
  • 860-а морська повітряна ескадрилья (Королівський флот Нідерландів)
Легкі авіаносці
  • USS Wright (CVL-49)
  • HMS Theseus
  • HMCS Magnificent
Ескортні авіаносці
  • USS Mindoro (CVE-120)
  • USS Salerno Bay (CVE-110)
Лінкори
  • USS Wisconsin (BB-64)
  • HMS Vanguard
Крейсери
Флагман десантних військ
  • USS Mount Olympus (AGC-8)

Інші навчання НАТО восени 1952

Навчання «Мейнбрейс» були частиною серії навчань НАТО, що проводились під спільним командуванням адмірала Маккорміка і генерала Ріджвея восени 1952 року із залученням 300 тисяч військовослужбовців, що брали участь в маневрах від Полярного кола до Середземного моря[10][12].

Двоє навчань проводилися Об'єднаним командуванням ОЗС НАТО в Південній Європі[21]. Одне з них, «Еншент вол», було серією військових маневрів, що зокрема включали тактичну підготовку невеликих сухопутних підрозділів, наземну тактичну підтримку з повітря і авіаносну підтримку з повітря[22].

Другі навчання, «Лонґстеп», були десятиденними військово-морськими навчаннями, що проводились в Середземному морі в листопаді 1952 року за участю більше 170 бойових кораблів і 700 літаків під загальним командуванням адмірала Карні. Метою союзних («блакитних») сил було вибити ворожі («зелені») сили з окупованих ними позицій в Східному Середземномор'ї. Блакитні морські сили були зосереджені навколо Шостого флоту США під командуванням віце-адмірала Джона Кессіді і авіаносців Franklin D. Roosevelt та Wasp. Зелені сили включали підводні човни і літаки наземного базування. Навчання завершилися висадкою десанту в затоці Лебідос на південь від Ізміру за участю 3000 французьких, італійських та грецьких військ, в тому числі 3-го батальйону 2-ї дивізії Корпусу морської піхоти під загальним командуванням генерала Роберта Хогабума[21][23].

Реакція

Радянський Союз охарактеризував «Мейнбрейс», «Холдфаст» та інші військові навчання НАТО як «войовничі акти» НАТО, зробивши особливий акцент на участі Норвегії і Данії, причому в цей же час СРСР готувався до власних військових навчань в радянській зоні окупації[10][12].

Примітки

  1. ↑ Allard. «Strategic Views of the US Navy and NATO on the Northern Flank, 1917–1991»
  2. ↑ Midway History and Events: Shake Down and Operation Frostbite
  3. ↑ а б в «SACLANT: Guardian of the Atlantic» All Hands, October 1952
  4. ↑ "X" (July 1947). The Sources of Soviet Conduct . Foreign Affairs. 25 (4): 575—576. doi:10.2307/20030065. ISSN 0015-7120. JSTOR 20030065.
  5. ↑ Chapter 7 - The Military Structure - Atlantic Command. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Процитовано 3 січня 2008.
  6. ↑ Chapter 7 - The Military Structure - Channel Command and Channel Committee. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Процитовано 3 вересня 2008.
  7. ↑ Appendix 1 — Chronicle. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Процитовано 3 вересня 2008.
  8. ↑ а б Thompson. Lessons Not Learned, p. 15 — 16
  9. ↑ а б Time, September 22, 1952
  10. ↑ а б в г Time, September 29, 1952
  11. ↑ а б NATO Military Command Roster
  12. ↑ а б в г «NATO Ships Enter Baltic Sea» — Sydney Morning Herald, p. 2
  13. ↑ а б «The NATO Exercises, Part 1» Flight (September 26, 1952) p. 402–404. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Flight1» визначена кілька разів з різним вмістом
  14. ↑ «HMS Vanguard: A short history of Britain's last battleship», p. 18
  15. ↑ «USS QUINCY CA-71», p. 34
  16. ↑ Carrier Air Group Seventeen
  17. ↑ Carrier Air Group Six
  18. ↑ Carrier Air Group One
  19. ↑ Royal Navy Aircraft Carriers Part 3.[недоступне посилання з 01.11.2012]
  20. ↑ Audio # 564735: OPERATION MAINBRACE — ContextDescription dated 9/1952 — Imperial War Museum Collection (U.K.)
  21. ↑ а б A Big Step Forward: Operation Longstep (PDF). All Hands. BUPERS - U.S. Navy. January 1953. Процитовано 1 серпня 2010.
  22. ↑ The NATO Exercises, Part 1. Flight: 402—404. 26 вересня 1952.
  23. ↑ Official Biography - General Robert E. Hogaboom, USMC. Manpower & Reserve Affairs. United States Marine Corps. 2010. Процитовано 1 серпня 2010.

Джерела

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мейнбрейс&oldid=14673522