Франкізація Брюсселя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Користування мовами у комунах теперішнього Брюссельського регіону у 1866–1947 роках за даними, отриманими під час переписів. З 1947 року під час переписів питання щодо користування мовами не задається

Франкіза́ція Брюссе́лю (нід. Verfransing van Brussel, фр. Francisation de Bruxelles) — процес проникнення, поширення та зайняття французькою (і також валонською) мовою панівного статусу на споконвічній етнічній території фламандців — у місті Брюсселі і його найближчих околицях — 18 комунах, розвиток і існування яких тісно пов'язані з Брюсселем, і які тепер разом з ним утворюють Брюссельський столичний регіон. До початку франкізації населення Брюсселю було переважно фламандськомовним. Процес розпочався особливо інтенсивно наприкінці 18 — початку 19 століть, відбувався протягом всього 19 століття і вже у першій половині 20 століття призвів до домінування французької мови у Брюсселі і його околицях.

Чинниками, що сприяли франкізації були: переселення валлонів у місто, несприятливі умови розвитку фламандської мови як в усій країні загалом, так і у місті зокрема, перехід фламандців на французьку мову, часто вже в другому поколінні.

У 20 столітті французька мова стала помітно поширенню також у фламандських комунах, що межують з Брюссельським столичним регіоном за рахунок еміграції у ці позаміські райони франкомовного населення зі столиці.

Брюссель на мовній карті Бельгії[ред.ред. код]

Корінне населення Бельгії складається з трьох народів, що компактно проживають у різних частинах країни, переважно на своїх споконвічних територіях. На півночі проживають фламандці, на півдні — валлони, на сході країни на незначній території проживають німці (люксембуржці). Мішане населення в Бельгії трапляється лише у окремих місцевостях на кордонах етнічних груп, а також у Брюссельському столичному регіоні.

В статті 4 Конституції Бельгії редакції 1994 року затверджено, що Бельгія складається з чотирьох мовних регіонів: нідерландськомовного, франкомовного, двомовного в межах Брюссельського столичного регіону і німецькомовного. В кожному з мовних регіонів Бельгії є лише одна офіційна мова і лише вона може використовувати у різноманітних сферах життя суспільства. Єдиним регіоном, що має дві офіційних мови, є Брюссельський столичний регіон, в якому нідерландська і французька мови визнані рівноправними.

Брюссельський двомовний регіон розташований близько до етнічного і мовного кордону між Фландрією і Валлонією, однак він не є розташованим на етнічному кордоні між цими регіонами, мовний кордон знаходиться кількома кілометрами південніше від Брюсселю і Брюссельського столичного регіону. Брюссель є анклавом всередині фламандської етнічної території.

Історичні обставини виникнення народів Бельгії[ред.ред. код]

Формування фламандського народу відбувалося переважно на основі франкських племен, що прийшли на північ сучасної Бельгії у кінці ІІІ століття до н. е., з домішкою кельтів, що жили тут до приходу франків, а також домішкою саксів.[1]

Валлони утворилися в результаті романізації племен белгів під час римського панування на півдні сучасної Бельгії в І ст. до н. е. — IV ст. н. е.[1]

За Середньовіччя на території Бельгії знаходилося чимало самостійних герцогств, графств і вільних міст. В XV столітті значна частина Бельгії опинилася під владою бургундських герцогів, які поклали початок об'єднанню розрізнених областей. З часів бургундського панування в нідерландських провінціях існувала двомовність, при цьому фламандська мова більше використалася у ділових і торговельних колах, а французька — в області науки і культури.[1]

Після Нідерландської революції 1568 року, спрямованої проти Іспанії, частина фламандців ввійшла до Сполучених провінцій Нідерландів, інша частина разом з романським населенням колишніх Нідерландів — валлонами — залишилася під владою Іспанії. З 1701–1714 років, після Війни за іспанську спадщину, до кінця XVIII століття території Бельгії перебували під владою Австрії, 1794 року вони були завойовані Францією.[1]

1815 року Бельгія ввійшла до складу Нідерландів, однак після Бельгійської революції 1830 року було утворено незалежну Бельгію, населення якої складали два народи — фламандці, що проживали на півночі країни, і валлони, що проживали на її півдні. Столицею країни стало місто Брюссель.

Історія франкізації Брюсселю[ред.ред. код]

Протягом віків, з часів заснування Брюсселю до 18-го століття єдиною мовою повсякденного спілкування населення Брюсселю і його околиць була фламандська мова. Міська влада, церква, суд користувалися одночасно двома мовами — латиною й фламандською.[2] 1430 року герцог бургундський Філіп ІІІ Добрий отримав у спадок Брабант і зробив Брюссель столицею Бургундії. Бургундський режим, що тривав до 1477 року, приніс у Брюссель французьку мову, використання якої поступово зростало. Французька стала мовою центрального уряду і панства. Однак, у середньому класі французька почала розповсюджуватись лише у 18 столітті і до кінця 18 століття використовувалася обмеженою кількісттю людей. 1780 року у Брюсселі лише 15% населення користувалося французькою мовою, це були переважно дворяни, вихідці з Валлонії, прислуга.[3] Після Французької революції Бельгія потрапила під владу Франції, що створило умови для розповсюдження французької мови у Брюсселі.[2]

Під час перебування Бельгії у складі Нідерландів протягом 1815–1830 років панівне положення в країні займали фламандці, а фламандська мова була єдиною державною. 1830 року відбулася Бельгійська революція, керівництво якою було в руках валлонів. Після завоювання незалежності Бельгії, почалася франкізація всього життя Бельгії. Державною мовою стала французька, фламандська мова була упосліджена у своєму розвитку, валлонська буржуазія ставилася з презирством до фламандської культури.[1]

Зміни у використанні мов населенням міста Брюссель (без інших комун теперішнього Брюссельського столичного регіону) у другій половині XIX століття.[4]
Фран-
цузька, %
Нідерланд-
ська,
(фламанд-
ська) %
Дві
мови, %
1842 37,6 60,8 -
1846 38,4 60,3 -
1866 20,0 39,1 38,3
1880 25,0 36,4 30,0
1890 20,1 23,0 51,3
1900 20,0 19,7 37,2

Спроби перетворити фламандську мову на єдину офіційну мову під час перебування в складі Нідерландів у 1815–1830 роках не мали успіху. Бельгійська революція, організована і очолена франкомовною буржуазією, і створення централізованої держави призвели до перетворення французької мови де-факто на єдину офіційну мову, а в окремих випадках і де-юре, зокрема при виданні законів і військових розпоряджень.

Перший мовний перепис, що відбувся 1846 року, показав, що 36,7% населення говорить французькою,[2] тобто франкомовне населення становило меншість в цей час.

У 19 столітті французька мова стала мовою економічного успіху. Грав свою роль вплив французької культури. Фламандська мова розглядалася як мова відсталої культури і робітничих класів. Через несприятливі умови існування, навіть нові приїжджі у місто фламандці з Фландрії поступово ставали двомовними.[2]

У 19 столітті приймалися закони, які обмежували вжиток фламандської мови. За законом від 17 серпня 1873 року дозволялося обмежене використання фламандської мови, а закон від 22 травня 1878 року затверджував необов'язкове використання фламандської держслужбовцями при спілкуванні з жителями і органами влади.[2]

Бургомістр Брюсселя Карель Бюлс (нід. Karel Buls, фр. Charles Buls) запровадив двомовність у шкільному навчанні, за нього з'явилися двомовні вуличні вказівники. Однак, після 1888 року фламандські політики втратили і без того обмежений вплив у муніципальному уряді і двомовність почала занепадати. Вуличні вказівники знову стали одномовними, на французькій мові.[2]

В більшості шкіл протягом 19-го століття навчання велося французькою мовою і лише в окремих класах для дітей з найбідніших фламандських сімей навчання велося фламандською мовою.[5]

За законом 1898 року було дозволено вибір мови в системах юриспруденції і системі шкільного навчання. З 1910 року мову навчання у середній школі обирали батьки учня.

1910 року франкомовне населення домінувало над фламандськомовним у центральній історичній частині Брюсселю й у шести комунах передмістя Брюсселя — у Еттербеку, Форе, Ікселі, Сен-Жілі і Схарбеку. 1930 року франкомовне населення домінувало вже й в Уккелі, Ватермаль-Буафорі, Одергемі, у Волюве-Сен-П'єр і Волюве-Сен-Ламбер. За переписом 1947 року (опублікованим 1954 року) лише в одній комуні з брюссельського передмісття фламандська домінувала над французькою — у Евері, але і там французька незабаром стала домінуючою мовою.[2]

Під час Першої і Другої світових воєн німецька окупаційна адміністрація впроваджувала широке використання нідерландської мови, що викликало нарочите невдоволення такою ситуацією з боку франкофонів і антифламандські настрої.[2]

Нові приїжджі у Брюссель фламандці процес асиміляції продовжився і перше покоління цих переселенців переходило переважно на виключне користування французькою мовою. В цей час французька мова починає проникати у передмістя. 8 листопада 1962 року було прийнято закон за яким в країні було проведено мовний кордон, Брюссель став своєрідним двомовним анклавом в межах нідерландомовного Брабанту. 2 серпня 1962 року було прийнято закон, що встановлював повну рівність двох мовних груп населення у мовному питанні в роботі місцевих служб у новоствореному Брюссельському двомовному регіоні. З 1963 року вивчання другої мови французької або нідерландської стало обов'язковим з 3 класу школи.[5]

У 1985 — 86 роках лише 10,7% учнів були прийняті у нідерландськомовну початкову школу, в той час як у франкомовну школу — 89,3%.

Загострення проблеми привело до утворення 1995 року в Бельгії трьох автономних регіонів — Фламандського з нідерландською мовою в ролі офіційної, Валлонського з французькою мовою і двомовного Брюссельського столичного регіону. У Брюсселі 85% населення є франкомовними, кількість фламандськомовного (нідерландомовного) населення більше не падає.

Погіршують положення нідерландської мови експатріанти, які в більшості своїй переходять на французьку мову спілкування.

Сучасний стан[ред.ред. код]

Оціночні данні щодо використання нідерландської (фламандської) мови населенням у різних виборчих округах Брюссельського столичного регіону, отримані опосередковано, виходячи з заповнення виборцями виборчих бюлетенів на федеральних виборах 10 червня 2007 року.
Оціночні данні щодо використання мов у Брюссельському столичному регіоні у 2006 році.[6]
   Тільки французька
   Французька і нідерландська
   Французька і інша мова, але не нідерландська
   Тільки нідерландська
   Ані французька, ані нідерландська
.

Розповсюдження мов[ред.ред. код]

З 1947 року за законом під час перепису населення у опитувальні листи вносити мовні питання заборонено, тому точних даних щодо кількості франкомовного і нідерландомовного населення у Брюсселі немає. Про стан нідерландської мови опосередковано інколи роблять висновок на основі даних про те, на якій мові ведуться документи у системі охорони здоров'я або якою мовою населення робить заяви на отримання автомобільних номерів. За цими даними у 2010 році 7,61% населення у медичних установах користувалося нідерландською мовою.[7]

За деякими даними, кількість нідерландомовного населення у Брюсселі може сягати 20%.[8] За іншими данними, отриманними опитуванням 2500 брюссельців, 2006 року 7% населення Брюсселю вдома користувалися нідерландською (фламандською) мовою, 56,8% — французькою, 8,6% — нідерландською і французькою, 11,3 — французькою й іншою, 16,3% — іншою.[9]

Використання мов у сфері реклами[ред.ред. код]

Не зважаючи на те, що наприкінці 1960-х років законодавство зрівняло нідерландську і французьку мови, французька мова і надалі залишалася домінуючою. У 1976 році С. М. Тюлп (Tulp S. M.) дослідила рекламні білборди з метою показати як використання мов на них сприяє поступовій франкізації міста. Було досліджено білборди площею 10 м² і більше у Брюсселі і його околицях. Було досліджено 2000 штук. Французька домінувала, 2/3 всіх білбордів були виготовлені з використанням лише французької мови, інші — нідерландомовні, 10% — двомовні. Були на інших мовах і без написів, але мало. Причому спостерігалася тенденція — на півночі, де фламандців більше, більше нідерландськомовних білбордів. Французька домінувала на півдні і, навіть, на фламандській території поза межами міської агломерації, що відокремлює Брюссель від Валлонії. За висновком дослідниці, у просторі реклами немає двомовності і домінує французька. Це спричинює подальшу франкізацію, бо створює враження, що Брюссель — франкомовне місто. Реального білінгвізму у сфері реклами немає.[8]

Схожий експеримент було проведено 1992 року (результати опубліковано 1996 року). Було досліджено 700 білбордів на 12,3-кілометровому маршруті від південного сходу до північного заходу Брюсселю, найбільші маршрути, станції і футбольний стадіон. Розмір приблизно 9 м², найменший — 2 м² і вивіски на магазинах. 56,5% — франкомовні, 24,2% — нідерландомовні, 9,7% — англомовні, 7,1% — без надписів, 2,5% — двомовні, причому лише 1,3% всіх білбордів були франко-нідерландські. На півночі більше нідерландомовних. На станціях використання мов одночасне, однак написи нідерландською переважно знизу. На півдні переважають одномовні французькі, на півночі — двомовні. Білборди з французькою нагорі. В центрі Брюсселю вивіски на магазинах — переважно англомовні і франкомовні, нідерландомовних мало.[8]

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в г д Народы зарубежной Европы. В 2-х томах. — Т. 2. — Москва: Наука, 1965. С. 256–260.
  2. а б в г д е ж и Paul F. State. Languages. // Historical Dictionary of Brussels.  — Maryland: Scarecrow Press, Inc, 2004. P. 170–173. ISBN 0-8108-5075-3
  3. Thomas De Wolf. E. De Oostenrijkse Nederlanden in de kijker van vreemdelingen. // De visie van reizigersop Brabant en Mechelen (1701–1800).  — дисертація.
  4. Machteld De Metsenaere. THUIS IN GESCHEIDEN WERELDEN De migratoire en sociale aspecten van verfransing te Brussel in het midden van de 19e eeuw. // BTNG-RBHC, XXI, 1990, n° 3-4. P. 390
  5. а б Paul F. State. Education. // Historical Dictionary of Brussels.  — Maryland: Scarecrow Press, Inc, 2004. P. 97. ISBN 0-8108-5075-3
  6. Rudi Janssens (2008-01-07). «Taalgebruik in Brussel en de plaats van het Nederlands — Enkele recente bevindingen». Brussels Studies, n°13 (Dutch). Процитовано 2009-01-16. 
  7. 7,6% du personnel médical à Bruxelles est néerlandophone на сайті [1].
  8. а б в Peter Backhaus. Brussels: A Coiffeur But No Kapper. // Linguistic Landscapes: Comparative Study of Urban Multilingualism in Tokyo.  — Multilingual Matters Ltd, 2007. 168 p.
  9. Language use in Brusseland the position of Dutch. Some recent findings. // Brussels sudtes. — issue 13, 2008 January the 7th. [2] — нідерландською мовою, [3] — та сама стаття французькою мовою.