Русифікація України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Див. також: Русифікація

Русифіка́ція або росифіка́ція, зросі́йщення — сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в Україні та серед українців, за допомогою переходу чи переводу осіб неросійської національності на російську мову й російську культуру та їхньої подальшої асиміляції.[1] Русифікацію зумовила державна політика російських режимів — спочатку царського, а згодом радянського й сучасного неоімперського, та обставини, що в них перебували або перебувають унаслідок своєї належності до Російської Імперії чи Радянського Союзу неросійські народи.[2]

Нині Російська Федерація здійснює русифікаційну політику усередині власної країни через політичні й інформаційно-культурні важелі, і в інших пострадянських державах.

Термін «русифікація» прийнятий у історичній літературі різних країн і, серед інших, у Росії.

Історія питання[ред.ред. код]

Rosyfikacia.jpg

Русифікація здійснюється за допомогою різноманітної системи заходів, переважно таких, як навчання в російських за мовою викладання школах, мішані подружжя, ідейна, політична й культурна індоктринація, перебування в російськомовному середовищі (армія, російськомовні установи, підприємства, будівництва тощо), переміщування населення, відривання людей від національної групи чи середовища і від національної мови й культури, позбавлення етнічної та національної свідомості, накидання російської мови як мови зв'язку й порозуміння, як так званої «другої мови неросійських народів»[3].

Швидка політична експансія Московського царства (пізніше Російської імперії) була і є пов'язана з русифікацією автохтонів Східної Європи й північної та середньої Азії. В цьому процесі зникають малі народи й племена, а чималий їхній відсоток (зокрема розпорошених) уживає російську мову (за радянським переписом 1970 5,4% неросіян вважало російську мову за свою рідну, а 17,3% вільно її вживало.[4] В кількісному вираженні згідно з переписом 1926 р. кількість неросіян, що вважало російську мову за рідну, було зафіксовано 6,4 млн, в 1959 р. — 10,2 млн, в 1979 р. — 13 млн, в 1989 р. — 18,7 млн.[5]).

Це дозволяло офіційним часописам з 1959 року почати розмову про те, що радянська федерація виконала свою історичну місію й невдовзі її може заступити унітарна держава[6]. Проте, це все спричинило досить нервову реакцію представників неросійських народів.[7]

Згідно зі згаданим переписом 1970 p., кількість населення в неросійських народів більшає швидше, ніж у росіян, заразом, найвищі темпи приросту населення спостерігають у найменш русифікованих мусульманських народів. Колишні сподіванки, що населення перемішається, також виявилися перебільшеними[4]. Шукаючи розв'язання цих проблем, деякі радянські суспільствознавці пропонують розпочинати мовну асиміляцію неросіян з наймолодшого віку, або, як пропонує один з авторів, з «доконкурентоспроможної» фази формування особистості[8].

Русифікація в Російській імперії[ред.ред. код]

Реконструкція початкового вигляду (ліворуч) і сучасний стан (праворуч) Василівської церкви-ротонди у Володимирі; притаманні для «муравйовок» цибулясті бані, декорований кокошниками барабан, характерний російсько-візантійському стилю абрис ґанку добудували лише на початку 20 століття.

Російська імперія притягала у свої столиці й адміністративні, промислові чи культурні центри й русифікувала найздібніші елементи інших національностей. Це стосується також численних науковців і фахівців, що прибували на роботу з Західної Європи. Захоплені політичною могутністю Росії та вбачаючи в ній порятунок від загрози з боку Османської, Німецької імперій й Австро-Угорщини, русифікувалися окремі Балканські народи, Польща, Галичина.[9][10][11][12]

Поступова русифікація України почалася після Переяславської угоди, зокрема в процесі обмеження й ліквідації української автономії, особливо після перемоги Росії під Полтавою 1709. У 1720 було заборонено друкувати книжки українською мовою[13], а українські видання церковнослов'янською мовою наказано порівнювати з російськими виданнями, «щоб не було ніякої різниці». Створеному 1734 так званому Правлінню гетьманського уряду (його очолював князь Шаховський) наказано було в таємній інструкції провадити політику злиття українців з росіянами також мішаними шлюбами. Русифікацію України було посилено за Катерини II[14][15], після скасування гетьманства й зруйнування Запорізької Січі. Другій Малоросійській Колегії (під проводом П. Рум'янцева-Задунайського) було доручено здійснити широку програму русифікації України[16], встановлюючи російську мову як обов'язкову в школах, як єдину в друкованих книжках тощо. На російську мову викладання перейшла Києво-Могилянська Академія. В другій половині 18 століття було впроваджено російську мову в діловодство українських консисторій та зобов'язано священиків виголошувати проповіді церковно-слов'янською мовою з російською вимовою. Клопотання Києво-Печерської Лаври 1769 про дозвіл друкувати для українського населення абетки українською мовою Священний Синод відхилив. Політика русифікації поступово охоплювала всі ділянки суспільного життя, спершу на Лівобережній Україні, в Києві й на Слобожанщині, а після придушення польського повстання 18301831, також на Правобережній Україні.

Поширення української, російської та інших мов на теперішній території України в 1897–1910 роках

Русифікація України посилилася в другій половині 19 ст.: Валуєвський циркуляр 1863 та Емський указ 1876 загальмували до революції 1905 український літературний процес.

Після 1905 залишилися обмеження української мови й літератури[17], а під час Першої світової війни український друк в Україні було практично повністю заборонено[18] [19] [20]. Низку видань було заборонено, діяла військова цензура, що особливо суворою була в окупованій Російською імперією Галичині. Одночасно російська культура й література, що досягла великого розквіту у 19-20 століттях., особливо впливали на духовість[21][22] українських й інших народів, що перебували під політичним чи культурним впливами Росії. Попри офіційні заходи й заборони, до 1917 русифікація мала вплив майже винятково на міста і промислові центри[23][24][25][26], куди напливали росіяни й вищі прошарки українського суспільства (інтелігенція, землевласники, духовенство, частина міщанства). Проте частина цих прошарків залишилася під впливом української національної стихії і не втрачала зв'язку з українськими традиціями, мовою й культурою. Головна маса населення українських земель в Російській імперії — селяни (вони становили 95% всього українського населення), залишилася україномовною і на неї не мали значного впливу ані школа, ані церква, тільки подекуди військова служба.

Академік Дзюба у своїй книзі «Нагнітання мороку. Від чорносотенців початку XX століття до українофобів початку століття ХХІ»[27] доводить, що усі кроки з русифікації України були прописані сто років тому, зокрема і київським цензором Сергієм Щоголєвим. Той ще 1912 у своїй книзі «Украинское движение как современный этап южно-русского сепаратизма» давав чіткі рекомендації, як швидко й ефективно провести русифікацію. Щоголєв вказував, що головне правильно спрямувати шкільну освіту, відучити молоде покоління від мови й запровадити «меры против периодической печати на украинском языке». Ще один з заповітів Щоголєва — не допускати, щоб Боже слово звучало українською мовою, не дозволяти священикам проповідувати по-українському.

Тотальна русифікація здійснювалась російською владою під час окупації Галичини в період Першої світової війни[28]. Зі вступом російських військ до Галичини головнокомандувач армії великий князь Микола Миколайович оголосив маніфест, в якому, зокрема, говорилося: «Хай не буде більше під'яремної Русі! Володіння Володимира Святого, земля Ярослава Осмомисла і князів Данила та Романа, скинувши ярмо, нехай піднімуть прапор єдиної, нероздільної і великої Росії. Хай здійсниться Промисел Божий, що благословив справу великих збирачів землі російської. Хай допоможе Господь царюючому своєму помазанику, імператору Миколі Олександровичу всія Русі, завершити справу великого князя Івана Калити»[28].

Із цього документу випливало, що російські урядовці розглядали Галичину як «исконно русскую землю». Ця думка була чітко озвучена новопризначеним російським генерал-губернатором графом Галичини Олексієм Бобринським. Виступаючи перед представниками громадськості Львова, він заявив, що Східна Галичина й Лемківщина є частинами єдиної Великої Русі і в цих землях корінне населення завжди було російським. Тому тут устрій має ґрунтуватися на російських засадах. Відповідно, передбачалося запровадження російської мови та права. Про серйозність планів Петрограда щодо Галичини засвідчив візит самого російського царя до Львова навесні 1915. Русифікація краю набула брутальних форм[28]. Насильницькими методами впроваджувалася російська мова в діловодство й сферу освіти. Для виконання цього завдання з Росії направлялися відповідні кадри — чиновники, вчителі тощо. Планувалося перевести до Львова Варшавський російський університет[28].

Русифікація українців у СРСР[ред.ред. код]

Відсоток населення, який вказав мову своєї
національності, як рідну за даними переписів[29] [30]
1959 1989 Зміна
Українці 87,7% 81,1%  — 7,5%
Білоруси 84,2% 70,9%  — 15,8%
Татари 92,1% 83,2%  — 9,7%
Молдавани 95,2% 91,6%  — 3,8%
Чуваші 90,8% 76,5%  — 15,7%
Мордва 78,1% 67,1%  — 14,1%
Удмурти 89,1% 69,7%  — 21,8%
Марійці 95,1% 80,8%  — 15,0%
Карели 71,3% 47,8%  — 33,0%
Чукчі 93,3% 70,3%  — 24,7%
Комі 88,3% 70,3%  — 20,4%
Осетини 89,1% 87,0%  — 2,4%
Буряти 94,9% 86,3%  — 9,1%

Дерусифікація України, розпочата революцією 1917 і відродженням української державності, була перервана окупацією України радянським військом у 19191920. Встановлення радянської влади відновило панівне становище росіян в Україні[31], що виявилося зокрема в пануванні російської мови. Російською мовою здійснювалось діловодство партійних і державних установ; нею ж друкувалася більшість офіційних органів преси, декретів, відозв тощо. Книжкова продукція 19191923 за мовою була переважно російською[32]. Розпочата на підставі постанови XII З'їзду РКП(б) 1923 декретом Ради Народних Комісарів УСРР від 27 липня 1923 українізація[33] шкільновиховних і культурно-освітніх установ, поширена постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 1 серпня 1923 на державний апарат, здійснювалась з великими труднощами, при опорі з боку росіян або зрусифікованих елементів. Та незабаром темп українізації був значно послаблений. Виступаючи офіційно проти будь-яких «спроб утворити для російської культури в Україні панівне становище, що його вона мала за царату», ЦК КП(б)У в постанові від 19 квітня 1927 вирішив «визнати за російською мовою особливе значення». У наступні роки, зокрема з 1930, у партійних колах посилився активний опір українізації, поєднаний з тенденцією ревізувати постанову XII з'їзду РКП(б) і визнати її неактуальною.

19321933 українізацію замінив гострий протиукраїнський і одночасно русифікаційний курс[34]. Культурні, державні або й партійні діячі, які здійснювали українізацію, були заарештовані, заслані чи розстріляні, а один з головних ініціаторів українізаційного руху, нарком освіти УСРР у 19271933 М. Скрипник вчинив самогубство. Була припинена незначна українізація на Кубані та на інших українських територіях в РРФСР, і посилалася русифікація українців поза межами УСРР.

Частка учнів шкіл з українською мовою навчання у 1991/1992 н.р
Відношення частки учнів україномовних шкіл у 1991/1992 н.рр. до частки населення, що назвало рідною українську мову під час перепису 1989 р.

Порівняно з русифікацією царського часу, радянська охопила всю українську територію — адміністративну й етнічну, всі українські прошарки, включно навіть з селянством (його традиційний устрій, під впливом колективізації й посиленої еміграції, ґрунтовно змінився, а його відсоток порівняно з усім українським населенням знизився з 95 до 52%) й здійснювався досконалішими й більш рафінованими методами, зокрема в духовних ділянках. Русифікація здійснювалася з допомогою численного державного й партійного апарату й мільйонів поселених в Україні росіян, при активному сприянні Російської Православної Церкви[35][36][37][38][39][40].

UkrSchool.jpeg

1938 вийшла постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Об обязательном изучении русского языка в школах национальных республик и областей». В цій постанові не було прямих вказівок про якісь особливі превілеї для російської мови, але реалізація цієї постанови на практиці в різних регіонах СРСР призвела до поступового обмеження сфер функціонування місцевих національних мов різних народів СРСР[41].

Русифікація, особливо посилена у 19401950-х роках (зокрема на приєднаних до УРСР західноукраїнських землях[42][43][44][45][46]), викликала з початку 1960-х років рух опору, що охопив певні кола українські інтелігенції, а почасти й робітництва. Тоді були висловлені домагання, щоб вести українською мовою навчання в усіх вищих і середніх спеціальних школах і виховання в усіх дошкільних закладах, перевести на українську діловодство в установах і на підприємствах, залізницях, торгівлі і збільшити кількість видань АН УРСР, університетів і видавництв українською мовою, а також українських кінофільмів. Проте відповіддю на ці домагання було посилення репресій проти діячів опору, і в УРСР далі продовжував діяти «потужний і добре налагоджений механізм русифікації» (І. Дзюба). Російською мовою велися усі справи партійного, державного і громадського життя, всі галузі господарського життя та їхнє діловодство, вища, середня технічна і професійна освіта. У Києві та інших великих містах України школи з українською мовою навчання були нечисленні, в них навчалося 20% дітей. Такий же стан був у культурно-освітній роботі. Одним з головних чинників русифікації залишалася радянська армія.

Особливу увагу в процесі русифікації було звернено на народну освіту[47][48][49][50]

Кількість учнів в УРСР у школах з російською і українською мовою навчання у 19511962 pоках:

Співвідношення українських та російських шкіл
× Роки Українські школи у тис. у % Російські школи у тис. у %
1 1951-52 5 551 81.3 1207 17.7
2 1955-56 3 846 72.8 1 392 26.3
3 1961-62 4 170 64.5 2 000 30.9

За 10 років відсоток учнів в україномовних школах зменшився на 16,9, у російськомовних школах збільшився на 13,2 (1959 українці становили 76,8% всього населення, росіяни — 16,9). Русифікації зазнавали україномовні учні у великих містах УРСР, бо більшість вчилася у російськомовних школах. Кількість учнів українців у російськомовних школах у деяких містах, згідно зі статистикою Міністерства Освіти УРСР (за даними І. Коляски), у 19581959 була така (у дужках відсоток українців порівняно з усім населенням):

Співвідношення учнів українських та російських шкіл по містах
× Учнів українських шкіл у тис. у % Учнів російських шкіл у тис. у %
Київ 22,5 26,8(66) 61,2 73,1
Харків 2,9 4,1(49) 68,8 95,1
Одеса 4,7 8,1 (40) 53,0 91,9
Дніпропетровськ 11,1 17,4 (58) 52,3 82,6
Донецьк 0,9 1,2 (38) 76,3 98,8
Луганськ 1,5 6,5(44) 21,7 93,5
Івано-Франківськ 2,7 39,4 (66) 4,1 60,6

Майже цілковито було зрусифіковано професійно-технічні школи і середньо-спеціальні навчальні заклади, за винятком культурно-освітніх і педагогічних. Така ж ситуація була у вищій освіті. В університетах Дніпропетровська, Одеси, Харкова й Донецька викладання відбувалися російською мовою, за винятком кафедр української мови й літератури; в інших університетах (Київському, Львівському, Ужгородському й Чернівецькому) української мови дотримувалась частина викладачів на факультетах суспільних наук. Всі інші вузи УРСР: політехнічні, промислові, медичні, торговельні, сільськогосподарські та економічні були цілком зрусифіковані, за винятком деяких у західних областях. Кількість їхніх випускників, докторів і кандидатів наук та загальна кількість науковців в УРСР постійно зменшувалася. За національністю в усіх вищих навчальних закладах СРСР в 19721973 було 618 000 українців і 2 774 000 росіян, тобто на 10 000 російського населення припадало 214 студентів і на 10 000 українського населення — 151 студент. З 35 426 українських науковців в СРСР у 1960 63,6% працювали в Україні, решта 36,4% поза її межами. З 22 523 науковців в Україні у 1960 тільки 48,3% становили українці, решта росіяни й інші національності.

З 472 назв наукових записок, праць, збірників й інших серійних видань, опублікованих у 19661967, 386 (81,8%) були надруковані російською і лише 80 (17,0%) українською мовою. З 1 512 назв видань, які з'явилися у видавництві АН УРСР 1968, 1 211 (80,1%) були надруковані російською і 276 (16,6%) українською мовою; українська мова переважала тільки у виданнях Секції суспільних наук: 146 українською і 92 російською мовою. Усі 616 авторефератів докторських і кандидатських дисертацій в усіх секціях АН УРСР були надруковані винятково російською мовою. Таке саме відсоткове співвідношення, як у виданнях АН УРСР, виявилося й у книжковій продукції університетських видавництв УРСР.

Кількість виданих в УРСР книжок і брошур українською мовою зменшилася з 4 041 у 1961 до 2 981 в 1973, російською — з 4416 до 4403; журналів українською мовою зменшилося з 51 у 1961 до 63 в 1973, російською мовою збільшилось з 26 до 41. Серійних видань в УРСР було у 1973 131 українською і 269 російською мовою, газет — 802 українською і 427 російською. В УРСР масово поширювалася і передруковувалася російська преса, видавана у Москві, газети й журнали російською мовою були поширені значно більше, ніж українською.

Русифікація УРСР і дискримінація її супроти РРФСР була наявна також в інших ділянках культури. Кількість україномовних книжок у масових бібліотеках УРСР (згідно з частковими даними) становила всього 10-20% (в усіх переважали російськомовні книжки), кількість музеїв зменшилася зі 174 у 1940 до 147 у 1972 (в РРФСР збільшилася з 592 до 610), театрів зі 140 до 72.

Більшість населення України користувалося радіо- і телевізійними програмами, передаваними в УРСР російською мовою, або з російських, передаваних з РРФСР.

Пам'ятки української історії й культури знищувались або відсувалися на задній план, натомість плеклися й популяризувалися російські. Русифікація української мови здійснювалася зближеннямі літературної мови й наукової та технічної термінології й лексики з російською.

Панівна в політиці Радянського Союзу настанова, що тільки за допомогою російської мови радянські громадяни можуть користатися з скарбів не лише російської, але й всесвітньої культури, літератури, науки й техніки, була дискваліфікаційною для всіх неросійських мов в СРСР, за якими залишалися тільки їхні література і мистецтво.

Русифікація в УРСР, зумовлена колоніальною політикою Російської імперії й СРСР щодо України, виявилася також і в збільшенні кількості росіян в Україні, зокрема з 1945. Одночасно збільшувалася русифікація українців і національних меншин. У 1926 російську мову за свою рідну визнало в УРСР 4,5% усіх українців (5,2% всіх неросіян), у 1959 — 6,5% (7,7%), 1970 — 8,5% (11,1%). Разом з тим збільшувалася кількість росіян за мовою: з 4,5 млн (11,9% всього населення УРСР) у 1926 до 10,2 млн (24,4%) у 1959 і 13,3 млн (31,6%) у 1970.

Поширення російської мови простежується з даних про другу мову, яка не була рідною, але якою вільно володіла частина населення. У 1970 — 13,5 млн мешканців УРСР назвало російську мову як другу мову (українською мовою як другою вільно володіли 4,4 млн осіб); Поширення обох головних мов в УРСР було таке: українською мовою (як рідною і другою) володіло 37,1 млн осіб (79% всього населення), російською мовою — 26,8 млн (57%).

Поширення російської мови зокрема характерне для міського населення УРСР, серед якого росіяни становили 30,2% (українці 63,5%). Російську мову вважало за рідну 45,1% (українську 53,1%), а (крім того, добре володіло російською мовою 32,6% (українською — 9,8%); тобто російської мови не знало тільки 7,4% міського населення, української — 30,6%.

Найбільше мовно було зрусифіковано області й райони, у яких росіяни становили більшість: Крим, що у ньому росіян було 67,3% всього населення, а російську мову вважали рідною 82,3% всього населення, (зокрема 41,0% українців); Донецький басейн (відповідні відсотки — 41,0%, 68,5% і 26,5%); Дніпровський промисловий район (23,7, 39,6 і 11,1); Харківська область (29,4, 42,6 і 15,4) й Одеська (24,2, 39,6 і 16,1).

Найбільшої русифікації зазнали частини СРСР, відокремлені від української етнічної території та приєднані до РРФСР: Північна Слобожанщина (південна частини теперішніх Білгородської, Воронізької й Курської областей), частина Донеччини (частина Ростовської області) та західна Кубань (Краснодарський край) — разом 114 300 км² з (1926) 5 093 000 населення, зокрема 3 357 000 українців (66,0%). Це єдина в СРСР велика суцільна неросійська територія, яку було включено безпосередньо до РРФСР, навіть без прав автономної республіки чи автономної області; на ній українці не мали жодних національних прав: не було українських шкіл (за винятком недовгого часу українізації), преси, книжкової продукції, а приплив українського друкованого слова з УРСР штучно утруднювався. За переписом 1970 на цій території українці становили приблизно 9% всього населення (за мовою приблизно 2%). Зміна кількості українців на території Білгородської, Курської, Воронізької, Ростовської й Краснодарського краю (у тис. і % всього населення): 1926 — 4 140 (35,5%), 1959 — 542 (4,2%), 1970 — 534 (3,9%); кількість осіб, які подали українську мову, як свою рідну: 1926 — 3040 (26,2%), 1959 — 183 (1,5%), 1970 — 180 (1,3%).

Цілковитої русифікації, згідно з переписами, зазнали українці на мішаному україно-російському Східному Передкавказзі — 163 400 км² з З 500 000 мешканців (1926), зокрема 1 170 000 українців (33,4%); 1970 — лише 50000 українців або 2,3%. У Надволжі й на Уралі кількість українців зменшилася з 771 000 у 1926 до 540 000 у 1970.

На території Азійської частини СРСР, що до неї українці постійно іміґрували, українці зазнали таких змін (у тис.): 1926 — 2138, 1959 — 2209, 1970 2 235. За обчисленнями Кубійовича, осіб українського походження в Азії було 8—9 млн.

Одною з важливих метод русифікації було примусове чи добровільне переселення українців на суто російські землі, на далекий Північ і до неросійських республік й переміщення тамтешнього населення в Україну. Наприклад, 1970 у балтійських республіках (Литві, Латвії й Естонії) жило 106 700 українців (їх до 1945 не було), а в УРСР — 22 800 литовців, латишів і естонців. І ті, й ті можуть порозумітися зі своїм оточенням лише за допомогою російської мови, і цим сприяють дальшому поширенню русифікації.

Позбавлені українських шкіл, преси, книжкових видань, театру, радіо й телебачення українською мовою, українці поза межами УРСР все більше русифікувалися, приймаючи російську мову як свою рідну чи як мову порозуміння.

Опоненти або противники русифікації і, навіть, її критики зазнавали адміністративних і судових репресій: звільнення з роботи, ув'язнення у тюрмах і таборах суворого режиму, заслання.

Головною метою русифікації було створення єдиного так званого радянського народу з російською мовою й культурою. Ініціаторами й пропагаторами русифікації в УРСР були партійні й радянські діячі українського роду, що, керуючись мотивами кар'єризму й прислужництва, ставали ворогами власного народу на керівних посадах у партійно-урядовій ієрархії, (Кравцев, Маланчук, Білодід, Скаба та ін.).

Зміна національного складу УРСР в 1926–1989 роках






Circle frame.svg

Перепис населення УРСР (1926)

   Українці  (80.00%)
   Росіяни  (9.23%)
   Євреї  (5.43%)
   Поляки  (1.64%)
   Німці  (1.36%)
   Болгари  (0.32%)
   Молдавани  (0.89%)
   Білоруси  (0.26%)
   Греки  (0.36%)
   Інше (0.51%)






Circle frame.svg

Перепис населення УРСР (1959)

   Українці  (76.81%)
   Росіяни  (16.94%)
   Євреї  (2.01%)
   Білоруси  (0.69%)
   Молдавани  (0.58%)
   Болгари  (0.52%)
   Поляки  (0.87%)
   Угорці  (0.36%)
   Греки  (0.25%)
   Інше (0.97%)






Circle frame.svg

Перепис населення УРСР (1979)

   Українці  (73.55%)
   Росіяни  (21.11%)
   Євреї  (1.28%)
   Білоруси  (0.82%)
   Молдавани  (0.59%)
   Болгари  (0.48%)
   Поляки  (0.52%)
   Угорці  (0.33%)
   Румуни  (0.25%)
   Інше (1.07%)






Circle frame.svg

Перепис населення УРСР (1989)

   Українці  (72.73%)
   Росіяни  (22.07%)
   Євреї  (0.95%)
   Білоруси  (0.86%)
   Молдавани  (0.63%)
   Болгари  (0.45%)
   Поляки  (0.43%)
   Угорці  (0.32%)
   Румуни  (0.26%)
   Інше (1.3%)

Приклади репресованих слів[ред.ред. код]

Приклади слів, що їх було репресовано за радянської доби, подано за матеріалами книги «Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали» мовознавця Лариси Масенко.

Скорочення прізвищ авторів критичних праць: Дрін. — Дрінов Дельчо Петрович, Єрм. — Єрмоленко Світлана Яківна, Кал. — Калинович Михайло Якович, Пан. — Панько Таміла Іванівна, Пл. — Плющ Павло Павлович, Рус. — Русанівський Віталій Макарович, Саб. — Сабалдир Павло, Хв. — Хвиля Андрій Ананійович, Шам. — Шамота Микола Захарович.

Слово, що підлягало
заміні або вилученню
Коментар Слово-замінник (коментар) Рік написання
статті із критикою,
автор
аби штамп, який втратив стилістичну виразність щоб 1970, Єрм., Рус.
аркуш лист
(є навіть в націоналістичному рос.-укр. словнику Єфремова і Кримського)
1935
багацько багато 1973, Пл.
багно болото
рос. болото
1933, Хв.
ба́йдужий індиферентний, байдужий
рос. безразличный
1933, Хв.
байду́жий неактивний, пасивний 1933, Хв.
безмаль 1970, Єрм., Рус.
білявка позначене відтінком розмовності блондинка 1974
вал циліндр
рос. цилиндр
1933
вар'ят божевільний 1973, Рус.
взуттярня взуттєва фабрика 1933
вивласнення відчуження
рос. отчуждение
1980
вигин (вверх) штучна розбіжність між рос. і українська мовами тільки згин 1933
вирізок сектор
рос. сектор
1933
визиск експлуатація
(тенденції до інтеслов'янізації… термінології в процесі перекладу творів Леніна виявляється і в… засвоєнні українською мовою термінів інтернаціонального характеру)
1980
відсоток штучне або застаріле;
архаїзм і діалектизм
процент
(тенденції до інтеслов'янізації… термінології в процесі перекладу творів Леніна виявляється і в… засвоєнні українською мовою термінів інтернаціонального характеру)
1974, 1980
враз штучний архаїзм раптом
1974
второпати просторіччя зрозуміти 1970, Єрм., Рус.
годен могти, бути здатним, сміти 1973, Рус.
гурт група
рос. группа
1933, Хв.
двочлен вигадане слово, провінціалізм біном
рекомендований інтернаціональний термін
1935
загал сукупність
рос. совокупность
1933, Хв.
зірка зоря
рос. звезда
1933, Хв.
зморшка складка
рос. складка
1933, Хв.
йон від'ємний йон негативний
рос. ион отрицательный
1933, Хв.
картати просторіччя 1974, Рус.
краватка полонізм 1974, Рус.
краля полонізм 1974, Рус.
лад уклад
рос. уклад
1980, Пан.
либонь народне, розмовне 1974, Рус.
мапа обласне, застаріле карта
рос. карта
1933, Хв.; 1970, Єрм., Рус.
мати рацію бути правий 1974, Рус.
мірило штучна розбіжність між російською і українською мовами; націоналістична тенденція масштаб
рос. масштаб
1933, Хв.; 1935, Дрін., Кал.
на штиб розмовне 1973, Пл.
навзаєм діалектне, розмовне взаємно 1970, Єрм., Рус.
нараз штамп, який втратив стилістичну виразність; штучний архаїзм раптом 1970, Єрм., Рус.
наразі штучне утворення зараз 1974, Рус.
обрій горизонт, обрій
рос. горизонт (геогр.)
1933, Хв.
обсяг [об'єм] об'єм
рос. объем
1933, Хв.
осоння на сонці, проти сонця, під сонцем 1970, Єрм., Рус.
офірувати пожертвувати 1973, Рус.
пан 1974, Рус.
позаяк штучний архаїзм 1974, Рус.
поземний полонізм горизонтальний
рос. горизонтальный
1934, Дрін., Саб.
понурий штучний архаїзм 1974, Рус.
попри дарма що, хоч, не зважаючи на 1970, Єрм., Рус.
потурати просторіччя 1974, Рус.
походеньки архаїзм і діалектизм 1974, Рус.
припис правило
рос. правило
1933, Хв.
причандалля архаїзм і діалектизм 1974, Рус.
пружність еластичність
рос. эластичность
1933, Хв.
пустеля пустиня
рос. пустыня
1933, Хв.
робота дома робота на дому
рос. работа на дому
1980, Пан.
розріджування (розріда, розрідження) штучна розбіжність між російською і українською мовами; націоналістична тенденція тільки розрідження
рос. разрежение
1933, Хв.
розчинник штучне слово тільки речовина розчиняльна 1935, Дрін., Кал.
себто діалектизм тобто 1974, Рус.
скоїтись діалектизм трапитись 1974, Рус.
сталий постійний 1980, Пан.
сьогодення штучне або застаріле сучасність 1974, Шам.
тільки-но діалектизм, розмовне тепер 1970, Єрм., Рус.
тямити розмовне розуміти 1970, Єрм., Рус.
узгір'я високо рівня
рос. плоскогорие
1933, Хв.
улоговина западина
рос. впадина
1933, Хв.
устрій уклад
рос. уклад
1980, Пан.
філіжанка обласне, застаріле, рідковживане; полонізм чашка 1970, Єрм., Рус.; 1974, Рус.
хідник обласне, застаріле, рідковживане тротуар 1970, Єрм., Рус.
цигарки сигарети 1974, Рус.
часопис архаїзм і діалектизм 1974, Рус.; 1974, Шам.
чорнявець архаїзм; розмовне 1974, Рус.
чота рій 1974, Рус.
чудуватися діалектизм дивуватися 1974, Рус.
шпиталь госпіталь 1973, 1974 Рус.


Правописною реформою 1933 року, здійсненою в істеричній атмосфері «боротьби з націоналізмом на мовному фронті» була заборонена прадавня граматична форма двоїни як «архаїчна форма та провінціалізм» і навіть наукові статі про неї[51].

Новітня русифікація[ред.ред. код]

Заголовок «Що таке русифікація і чому вона веде до вбогості?» в англомовному журналі Ukrainian Week, липень 2011.

Стан в Україні[ред.ред. код]

Карикатура на становище російської й української мов в Україні.
  • Дедалі гіршає становище з україномовними виданнями: якщо в 1995 році вони становили 70 відсотків від загальної кількості, то в 2004 році — лише 28 відсотків. Питома вага річного тиражу газет, що видається українською мовою, від 1995-го до 2004 року впала з 50 до 32 відсотків. Російськомовні газети в Україні в загальному тиражі зросли за цей час з 45 до 59 відсотків.[52][53]
  • 2005 року міський голова Харкова Шумілкін (на той час член партії НСНУ) запровадив у місті регіональну мову — російську, через що кілька партій відмовились його підтримати (НРУ, КУН, УНП, Пора, ВО «Свобода»), на відміну від «пропомаранчевих» партій, які так чи інакше підтримали цю пропозицію (ПППУ, НСНУ, БЮТ, УРП «Собор»).[54] Через 20 років після здобуття Україною незалежності в місті Харкові вулиця, названа на честь Ієроніма Петровича Уборевича, носить зрусифіковане ім'я вулиця Уборевіча.[55]
  • Новий наступ на українську мову розпочався у вересні 2008 року спільним голосуванням фракцій БЮТ та Партії Регіонів за зміни до Закону про державну службу, згідно з якими державний службовець зобов'язаний володіти окрім української ще й російською мовою для прийняття на посаду.

Стаття 21. Загальні вимоги до осіб, що вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби

1. Особи, що вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби, повинні відповідати таким вимогам:

3) вільно володіти державною та російською мовами[62];

Шквал критики на адресу БЮТ змусив фракцію змінити точку зору.[63]

  • Перший Національний канал був підпорядкований КМУ[64], припинив практику перекладу українською російськомовних синхронів у новинах. Таке рішення суперечить світовій практиці функціонування державних каналів у країнах, де конституційно закріплена єдина державна мова.[65]
  • 5 квітня 2012 року в офісі найбільшого в Україні кінодистрибутора і кінопрокатника, компанії B&H було вилучено всі комп'ютери і всю звукозаписну апаратуру. Студія «Ле Доен» здійснювала 60% усього дубляжу в Україні і була однією з кількох студій в Європі, сертифікованих для запису в системі Долбі. 12 квітня податкова повернула майно студії і вона відновила свою роботу[66][67][68]

Стан українців у Росії[ред.ред. код]

З жовтня 2009 в Росії триває судове переслідування Федеральної національно-культурної автономії українців Росії, що є одним з кількох найбільших об'єднань українців в Росії[69]. Цьому також передувало зупинення діяльності 17 квітня 2008 Українського освітнього центру при середній школі N124 (2008); під приводом відсутності дозвільних документів на саме існування Українського освітнього центру. В 2006–2007 роках здійснювалися тиск і перевірка працівників Бібліотеки української літератури в Москві. Працівники бібліотеки заявляли про переслідування їх з боку ФСБ.[70]. 21 грудня 2010 було здійснено обшук бібліотеки співробітниками ФСБ Росії. Основною причиною вказувався пошук літератури екстремістського та антиросійського характеру. Вилучено деякі книги.[71] 24 грудня 2010 відбувся новий обшук, в ході якого було вилучено жорсткі диски з комп'ютерів бібліотеки, а також читацькі квитки. Бібліотеку було опечатано і закрито.[72] Також ліквідація загрожує Об'єднанню українців Росії, що є теж одним з найбільших об'єднань українців. Дані факти свідчать про системний характер тиску на українців в Росії.[73].

Хронологія русифікації[74][ред.ред. код]

  • 1862. Позакривано українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа».
  • 1863. Валуєвський циркуляр: «Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє — ворог Росії».
  • 1864. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866, туди потрапило багато документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
  • 1869. За законом чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію.
  • 1876. Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав. Хор М.Лисенка змусили співати у концерті українську народну пісню «Дощик» французькою мовою.
  • 1881. Закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.
  • 1887. Рукопис граматики української мови цензор повернув, не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.
  • 1888. Указ Олександра ІІІ «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».
  • 1889. У Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
  • 1892. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
  • 1894. Заборона ввезення українських книг з-за кордону.
  • 1895. Заборона української читанки та українських книг для дітей.
  • 1903. На відкритті пам'ятника Івану Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.
  • 1905. Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
  • 1906 і 1907. Закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.
  • 1908. Указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
  • 1910. Указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.
  • 1914. Указ Миколи І про заборону української преси.
  • 1922. Ліквідація «Просвіт» на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях проживання українців.
  • 1933. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.
  • 1938. Постанова ЦК КП(б) про обов'язкове вивчення в школах республіки російської мови.
  • 1939. Після «визволення» Західної України — закриття частини українських і відкриття російських шкіл.
  • 1958. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17 вересня 1959 Верховна Рада УРСР прийняла відповідну Постанову.
  • 1961. XXII з'їзд КПРС — нова програма партії про «злиття націй» в єдиний радянський народ.
  • 1970. Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві.
  • 1978. Колегія Міносвіти УРСР. Директива «Про вдосконалення вивчення російської мови в українських школах».
  • 1979. Ташкентська конференція — «Російська мова — мова дружби народів».
  • 1983. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу «Про поліпшення вивчення російської мови у школах республік». Доплата за російську мову викладання 15% та поділ класів.
  • 2012. Верховна Рада України прийняла Закон про мови Колесніченка-Ківалова. Закон був підписаний президентом України Віктором Януковичем і набув чинності 10 серпня.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Слабкі місця сучасної українознавчої термінології — http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1520
  2. http://narodna.pravda.com.ua/life/45e36af4131cf/ Як боролися з українською мовою: хронологія подій
  3. Орест Субтельний. Історія України. Частина п'ята. Україна у XX столітті. Застій та спроби реформ. Русифікація. Ст.450-454
  4. а б Огляд національних аспектів перепису населення 1970 p. див.: Szporluk R. The Nations of the USSR in 1970 // Survey. — 1971. — 17. N 4. — P. 67-100.
  5. Новейшая история России 1945–2006. СССР в середине 1960х — начале 1980х гг. ГЛАВА 3. 15. Формирование политического курса нового руководства
  6. Детальний огляд радянських праць, що стосуються проблем визначення «нації» та природи радянського федералізму, див.: Hodnett G. The Debate over Soviet Federalism // Soviet Studies. — 1967. — 18. N 4. — P. 458–481; What's in a Nation? // Problems of Communism. Soviet Studies. — 1967. — 16. N 5. — P. 2-15. Імовірність близького злиття радянських націй публічно висловлювали й деякі післяхрущовські автори (Фазулов М. В дружной семье целинников. — Алма-Ата, 1966. — С. 115, 122; Семенов П. Г. Программа КПСС о развитии советских национально-государственных отношений // Сов. государство и право. — 1961. — № 12. — С. 25). Ідею про те, що радянська федеративна система «виконала своє завдання й повинна поступитися місцем унітарній», критиковано в різних авторитетних радянських працях, що деякі з них процитовано в кн.: Шерстобитов В. П. Образование СССР и исторические судьбы народов нашей страны // История СССР. — 1972. — № 3. — С. 36-38.
  7. Арутюнян Ю. В. Конкретно-социологическое исследование национальных отношений // Вопр. философии. — 1969. — № 12. — С.129-139. Щодо цього див. коментар проф. В. В. Покшишевського, зокрема його думку про поширені серед географів та етнографів традиційні уявлення про те, що саме село, з його тенденцією зберігати відмітні етнічні особливості (на противагу місту з його стандартизованою матеріальною культурою та мішаним етнічним компонентом, що його розглядають як щось «антиетнографічне»)… нині може реалізувати втрачені можливості, особливо коли йдеться про основні етнічні групи, що на їхній основі сформовано союзні та автономні республіки (Урбанизация и этногеографические процессы // Сов. география: обзоры и переводы. — 1972. — № 2. — С. 114–116).
  8. Арутюнян Ю. В. Зазнач, праця. — С.139.
  9. Журнал «Нева» 2004, № 6 Игорь Яковенко. Я — русский. Кто я и зачем я? Послесловие А. Мелихова: «В СССР центр, и прежде всего столица, оттягивал на себя ярких, талантливых, перспективных специалистов в любой сфере деятельности.» http://magazines.russ.ru/neva/2004/6/iak12-pr.html
  10. Також треба мати на увазі, що російська імператриця Катерина ІІ наполегливо запрошувала до імперії талановитих людей.
  11. Збигнев Бжезинский. Великая шахматная доска (Господство Америки и его геостратегические императивы). Перевод О. Ю. Уральской. М.: Междунар. отношения, 1998. ISBN 5-7133-0967-3 Компьютерный набор: Сергей Петров, 09.11.00 http://www.lib.ru/POLITOLOG/AMERICA/bzhezinskij.txt «Россия ассимилировала многочисленные нерусские и неевропейские народы.»
  12. Один из эпизодов деятельности российских агентов в Галиции в начале 1870-х годов мне удалось проследить достаточно подробно. См. Miller A. Panika Galicyjska 1772 — 1773. //Przegląd Polski. 1988, N. 1. См. также Himka J.-P. Hope in the Tsar: Displaced Naive Monarchism Among the Ukrainian Peasants of the Habsburg Empire // Russian History. 1980. Vol. 7. Pts. 1 — 2.
  13. [1] 1720 — Указ Петра І про заборону друкувати нові книжки українською мовою
  14. Історія України. Орест Субтельний. Київ. Либідь 1991 р. Ст. 157 (Част. 3. Козацька Ера.) Звідси її негативне ставлення до української, а також лівонської та фінської автономії. «Ці провінції, — казала вона, — слід русифікувати…»
  15. * При Екатерине ІІ начинается системное наступление на украинское слово, …. Этот процесс был усилен русификацией элиты через поголовное воспитание детей в … [ukrlife.org/main/evshan/mova_ru1.htm]
    • Інструкція Катерини ІІ князю О. В'яземському посилити русифікацію України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
  16. Історія України. Орест Субтельний. Ст.158
  17. 1905 під тиском громадськості царський уряд змушений був певною мірою послабити цензурний тиск і дозволити видавати окремі українські книжки й газети. Так, 12 листопада 1905 у Лубнах на Полтавщині з'явилася перша в Російській імперії україномовна газета «Хлібороб». Невеличке двошпальтове друковане видання відкрило нову еру в історії української преси. «Хліборобом» одразу зацікавилася публіка, він швидко розходився п'ятитисячним накладом.
  18. 1914 з початком Першої світової війни Микола ІІ видав указ про заборону української преси. Документи про заборону української мови (XVII — XX ст.)
  19. Патер І. Союз Визволення України: проблеми державності і соборності, Львів 2000, с. 36-73.
  20. У роки Першої світової війни (1914–1918 рр.) книговидання на українських землях різко зменшилося. У Росії випуск книг українською мовою знову опинився під забороною, за дуже незначними винятками. (Українське книговидання XIX–XX століть)
  21. * 1881 — заборона викладати в народних школах та виголошувати церковні проповіді українською мовою
    • 1946, 8—10 березня — ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві
    • 1949, 28 серпня — скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.
  22. Аналіз матеріалів. І. Огієнко «Нариси З Історії Української Православної Церкви.» Глава XII
  23. «Промисловість поглинала українських селян, керуючи їх до міст, де в російському оточенні вони швидко русифікувалися.» Тижневик всеукраїнського товариства «Просвіта». Слово Просвіти. Немає мови — немає держави [2]
  24. Переселення в міста селян, переважно українців, основних носіїв… швидко русифікувалися. Соціально-демографічне «розщеплення»[3]
  25. Інтерференція в усному мовленні мешканців села Смирнове… Крім того, русифікації село фактично не зазнало: школа постійно мала основною мовою навчання українську, офіційне справочинство велося українською… [4]
  26. 10.2001, Леся Ставицька: Кровозмісне дитя двомовності «Україномовне село принаймні до XIX століття не зазнало тотальної русифікації хоча б тому…» [5]
  27. Ірина Штогрін. Діагноз: українофобія Веб-сайт «Радіо Свобода» 19.06.2011. Назва з екрану.
  28. а б в г Між молотом і ковадлом — Галичина під час Першої світової війни Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук, професор.
  29. http://lost-empire.ru/index.php?option=com_content&task=view&Itemid=12&id=207 Народное хозяйство СССР в 1960 году. Статистический ежегодник. Территория и население СССР. Часть I
  30. http://lost-empire.ru/index.php?option=com_content&task=view&Itemid=12&id=443 Народное хозяйство СССР в 1990 г. Статистический ежегодник. Население. Часть I
  31. Проголосивши 1917 р. принцип інтернаціоналізму й запроваджуючи його аж до початку 30-х років, більшовики, зрештою, відмовилися від нього. Великою мірою це зрушення було зумовлене реальним балансом сил між росіянами та неросійськими народами, що склався впродовж першого десятиліття радянської влади. Справжня революція, яка перетворила частину націй Радянського Союзу в спільноти, підлеглі росіянам, і стала на перешкоді еволюції деяких інших народів у повноцінні нації, відбулася в 30-ті роки. Саме тоді була фізично знищена еліта неросійських націй і народів, а російська мова й культура впевнено зайняли ті «провідні» позиції, що вони мають і в наші дні.
    Нації та Російське питання в СРСР: Історичний нарис
    Роман Шпорлюк. Імперія та нації (з історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусі) Київ 2000 [6]
  32. Іван Огієнко. Історія української літературної мови. Київ — 2001 (Перше видання Вінніпег — 1949) XVI. Українська літературна мова під совєтами: «…скажемо, за рік 1927 в СССР видано 36680 назв книжок, а в Україні — 2921, цебто 7%, тоді як українців в СССР 20%.»[7]
  33. Історія України. Орест Субтельний. Київ. Либідь 1991 р. Ст. 337–340 (Част. 5. Україна у XX ст. Українізація) та Ст. 340–342 (Част. 5. Україна у XX ст. Національний комунізм)
  34. Історія України. Орест Субтельний. Київ. Либідь 1991 р. Ст. 367–368 (Част. 5. Україна у XX ст. Кінець Українізації)
  35. Російська православна церква. В суспільно-політичному житті України 1917–1921 рр. Київ-2002 [8]
  36. На цьому етапі, коли ми окреслюємо основні проблеми нашої подальшої дискусії, зауважимо, що імперія не стала російською національною державою. Натомість, за висловом Ладіс К. Д. Крістоф, вона запроваджувала «росіянізацію», тобто «розвивала непохитну вірність та безпосереднє підкорення особі царя, Божою волею єдиного самодержця та голови Церкви». Основа «росіянізації» — православ'я, а не російськість. «Православна ідея, а не російська мова чи культура, була spiritus movens царизму. Росія передусім була священною, а не російською».[9]
  37. Kristof Ladis K. D. The Russian Image of Russia: An Applied Study in Geopolitical Methodology // Ch. A. Fischer (ed.) Essays in Political Geography. — London: Methuen, 1968. p. 350.
  38. Роль етнічного чинника в міжконфесійних стосунках у Західній Україні напередодні німецько-радянської війни [10][11]
  39. З Патріархом Київським і всієї Руси-України ФІЛАРЕТОМ бесідує письменник Валентин ЧЕМЕРИС [12]
  40. «Загадкова історія повернення з обновленського розколу митрополита Сергія, його декларація вірності урядові СРСР від 29 липня 1927 року, нічна домовленість митрополитів Сергія, Миколая й Олексія з Йосифом Сталіним з 4 на 5 вересня 1943 року, діяльна участь керівництва РПЦ в міжнародній комуністичній агентурі та в русифікації України в повоєнний час — цього було більш ніж досить для віруючого християнина, щоб прагнути каяття перед Богом і своїм народом за перебування в РПЦ та шукати шляхи до повернення під омофор законної церковної влади.»
  41. Русский язык в межнациональном общении (рос.)
  42. 1947. Каганович провів чистку серед діячів української культури. Депортація в Сибір населення Західної України. План вивезення українців у Сибір зірвався через нестачу вагонів.
  43. У руслі політики русифікації вищих навчальних закладів Львова 3 червня 1949 наказом міністра вищої освіти України кафедру історії УРСР у Львівському університеті було об'єднано з кафедрою історії СРСР.[13]
  44. «Якщо на Сході і Півдні України у повоєнний період. швидких обертів набирали власне асиміляційні процеси, то на Заході важливим чинником русифікації…». Даниленко В. «Інтернаціоналізація» Радянської України [14]
  45. «Досить активно ішов процес русифікації в повоєнний період»
  46. «Як правило, керівники різних рівнів, скеровані до Львова, не були обізнані з місцевими особливостями, активно сприяли русифікації». Інтелігенція Львова в 1944 — 1953 роках [15]
  47. Арутюнян Ю. В. Зазнач, праця. — С.139
  48. В. М. Литвин — Академік НАН України, віце-президент НАН України «…Для цього періоду характерна активізація політики щодо централізації та русифікації системи народної освіти в Україні.»[16]
  49. Як боролися з українською мовою: хронологія подій | Народна правда. Русифікація початкової освіти в Україні. …. Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти» [17]
  50. Освітня діяльність інтелігенції на Правобережній Україні в 2-й …політика і практика самодержавства в царині народної освіти в Україні носила антинародний характер. Адже в школі провадилася русифікація і денаціоналізація… [18]
  51. Олександр Рибалко ДВІ СЛОВІ ПРО ДВОЇНУ, Пам'ятки України: Історія та культура, № 1-2, 2001 р.
  52. Національний інститут стратегічних досліджень Питома вага річного. тиражу газет, що видаються українською мовою, за 10 років скоротилася з 50% у … [19]
  53. Український Правозахисний Портал Питома вага річного тиражу газет, що видаються українською мовою, за 10 років скоротилася з 50% у 1995 році до 32%. [20]
  54. http://hram.od.ua/newspodrobno.php?news=1115
  55. Про затвердження Реєстру назв урбанонімів в м. Харкові. Рішення ІХ сесії IV скликання Харківської міської ради від 25.12.2002 р. № 767
  56. http://nru.org.ua/news/?id=3999
  57. http://ua.glavred.info/archive/2008/07/15/100856-14.html
  58. http://pravopys.vlada.kiev.ua/index.php?id=487
  59. http://cun.org.ua/ukr/content/view/1312/33/
  60. http://maidanua.org/wiki/index.php/UV2006-kharkiv-blshum
  61. http://telegrafua.com/310/politics/5733/
  62. http://gska2.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/g_frack_list_n?ident=3113&krit=66
  63. http://unian.net/ukr/news/news-274353.html
  64. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=272-2010-%EF
  65. «Язик» державного каналу. З НТКУ виживають українську мову. Стаття Самченко В. для г. «Україна Молода»
  66. http://tyzhden.ua/Culture/47285 Le Doyen знову озвучує українською
  67. Податкова вилучила всю апаратуру в компанії, яка дублювала фільми українською
  68. Українського дубляжу більше не буде? За допомоги податкової.
  69. «У Росії ліквідовано Федеральну національно-культурну автономію українців». Zahid.Net. 24 листопада 2010. Процитовано 2010-12-15. 
  70. «Чому Росія взялася за ліквідацію українських організацій?». УНІАН. 09 грудня 2010. Процитовано 2010-12-15. 
  71. У Бібліотеці української літератури у Москві проведено обшук//Голос UA — 21 грудня 2010
  72. Бібліотеку української літератури в Москві опечатали — Кореспондент, 26.12.2010
  73. Росія ліквідує ще одне об'єднання українців//УНІАН — 20.01.2011
  74. Богдан Козярський. Нищення української мови поневолювачами України // Всеукраїнська правозахисна газета. — 1995. — № 3. — С ??

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]