Українізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Українізація — політичне просування та впровадження елементів української мови та української культури в різних сферах суспільного життя.

Українізація 1920-30 років була складовим елементом загальносоюзної кампанії коренізації.

Українізація військових частин російської армії в 1917 році[ред.ред. код]


Радянська українізація 1920—1930-х років[ред.ред. код]

Посвідка про здачу бухгалтером іспитів на знання української мови, без якої не брали на роботу. Київська область, 1928. Написи: «Українізація здійснить єднання міста і села» і «Знання укрмови - є лише перший крок до повної українізації». Прізвище одержувача також українізоване.

Під час громадянської війни в 1917-20 роках на півдні колишньої Російської імперії був організований ряд урядів, які ставили за мету побудову незалежної української держави. Однак, на більшій частині сучасної території України до влади прийшли більшовики. З метою закріплення влади, більшовики взялися за реалізацію програми коренізації — заміни російської мови на мови національних меншин в адміністрації, освіті і сфері культури. В Україні ця програма отримала назву українізації. У квітні 1923 р. XII з’їзд РКП (б) оголосив коренізацію офіційним курсом партії в національному питанні. У тому ж місяці VII конференція КП (б) У заявила про політику українізації, що українські ЦВК і Раднарком відразу ж оформили декретами. Було прийнято рішення про українізацію держструктур і підприємств, яку планувалося закінчити до 1 січня 1926 року. Усі робітники і службовці підприємств і установ були зобов’язані вивчити українську мову під загрозою звільнення з роботи.
З державного архіву Луганської області:[1]

«Подтвердить, что на службу можно принимать только лиц, владеющих украинским языком, а не владеющих можно принимать только по согласованию с Окружной комиссией по украинизации». Р-401 оп.1,д.82 Президиум Луганского Окр. исполкома: «Подтвердить сотрудникам, что неаккуратное посещение курсов и нежелание изучать украинский язык влечет за собой их увольнение со службы». Р-401, оп.1, дело 72.

У липні 1930 року президія Сталінського окрвиконкому ухвалила рішення «притягати до кримінальної відповідальності керівників організацій, формально відносяться до українізації, що не знайшли способів українізувати підлеглих, які порушують чинне законодавство у справі українізації». Українізувалися газети, школи, вузи, театри, установи, написи, вивіски і т. д. В Одесі, де учні-українці становили менше третини, були українізовані всі школи. У 1930 р. в Україні залишалося тільки 3 великі російськомовні газети.

Однак у постанові ЦК КП (б) У від 19 квітня 1927 вирішено «визнати особливе значення російської мови». У наступні роки, зокрема починаючи з 1930, в партійних колах посилюється активне протистояння українізації. У 1932—1933 роках українізація була тимчасово припинена.[Джерело?]

Поряд з українізацією аналогічна політика коренізації проводилася і в інших республіках. У процесі згортання коренізації ця політика була розкритикована як «націонал-ухильництва» та багатьох діячів, які її підтримували, згодом виключили з комуністичної партії і репресували.

Українізація Компартії України[ред.ред. код]

Роки Члени та кандидати партії українці росіяни інші
1922 54818 23,3% 53,6% 23,3%
1924 57016 33,3% 45,1% 14,0%
1925 101852 36,9% 43,4% 19,7%
1927 168087 51,9% 30,0% 18,1%
1930 270698 52,9% 29,3% 17,8%
1933 468793 60,0% 23,0% 17,0%

Українізація областей Росії[ред.ред. код]

При активному тиску КП (б) У в 1920-х-початку 1930-х років проводилась українізація Кубані, Ставропольського краю, частини Північного Кавказу, Курської та Воронезької області РРФСР. У наказовому порядку школи, організації, підприємства, газети переводилися у навчання і спілкування українською мовою .[2][3]

Українізація західноукраїнських земель до 1941 р.[ред.ред. код]

Українізація була складовою частиною політики радянської держави в Україні до початку Німецько-радянської війни.

"…серьезным заблуждением считать, что украинизация в УССР завершилась в начале 1930-х. Как же тогда прикажете называть процесс интенсивного вытеснения польского языка украинским, начавшийся сразу по присоединении Западной Украины к СССР? … еще до войны Львовский университет им. Яна Казимира переименован в честь Ивана Франко и украинизирован — так же, как и Львовская опера, получившая то же имя. Советская власть в массовом порядке открыла новые украинские школы и основала новые украиноязычные газеты…

[4]

Українізація часів німецької окупації[ред.ред. код]

Двомовний плакат німецьких окупаційних властей німецькою та українською мовами, що повідомляє про відправку молоді на роботу до Німеччини. Київ. 31 травня 1943.

В Харківському Державному архіві (ДАХО) на вул. Університетській зберігається наказ № 24/5-6 обер-бургомістра міста Харкова Крамаренко від 9 березня (повторно-16 березня, є невеликі текстові різночитання) 1942 року:

«Уже пятый месяц над свободным городом рядом с победоносным германским знаменем развевается наше родное жёлто-голубое украинское знамя как символ новой жизни, нового возрождения нашей матушки-родины. Однако, к большому сожалению и стыду для всех нас — украинцев, всё ещё остаётся кое-где позорное большевистское наследие. К большому стыду для всех нас, и к вполне понятному гневу украинского населения, приходится слышать в некоторых учреждениях, даже в районных управах, разговоры на русском языке со стороны представителей власти. Позор за это тем, кто становится свободным гражданином освобождённой родины. Позор и не место с нами тем, кто брезгует своим родным языком. Мы этого не допустим, этого не может быть. Поэтому приказываю категорически запретить в дальнейшем кому-либо из представителей власти разговоры на русском языке в рабочее время в учреждениях».

Обер-бургомистр города Харькова Крамаренко, зам. Л. Э. Кублицкий-Пиотух.
16 марта 1942 года.[2]

На виконання цього наказу пізніше також була заборонена ділова переписка російською мовою.

Українізація Закарпаття після 1945 року[ред.ред. код]

Масштабна українізація відбувалася після другої світової війни в Закарпатській області. До включення цього регіону до складу Україні всі школи були угорські. Після 1945 року більшість шкіл стали українськими. Аналогічні зміни відбувалися по всій західній Україні з польськими та румунськими школами.

Українізація після 1991 року[ред.ред. код]

28 жовтня 1989 року Верховна Рада Української РСР внесла зміни до Конституції і прийняла Закон «Про мови в Українській РСР»[5]. Українська мова була оголошена єдиною державною мовою. Іншим мовам, вживаним на Україну, був гарантований конституційний захист.

В Україні приймаються постанови державних відомств та місцевих органів влади, що мають на меті розширення сфери використання української мови. Здійснюється перехід освіти, теле-і радіомовлення на українську мову.

Система дошкільної і середньої освіти[ред.ред. код]

Рівень українізації шкільної освіти в різних регіонах Україні
Частка школярів з українською та російською мовами навчання (у відсотках) [6] Частка людей, які вважають українську/російську мову рідною. Перепис 2001[7] Частка людей, які вважають українську/російську мову рідною. Перепис 1989[7] Частки українського та російського населення (у відсотках). Перепис 2001[8] Частки українського та російського населення (у відсотках). Перепис 1989[8]
Навчальний рік 1991 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003—2004
Одеська область
українська мова навчання 35 37 40 45 49 53,5 57 61 46,3 41,2 62,8 54,6
російська мова навчання 65 62,5 60 55 51 47 43 39 41,9 47 20,7 27,4
Миколаївська область
українська мова навчання 58 62 66 70 74 77 80,5 83 69,2 64,2 81,9 75,6
російська мова навчання 41,5 38 34 30 25,5 23 19 16,5 29,3 33,3 14,1 19,4
Херсонська область
українська мова навчання 65 68 70 73 76 78,5 81 83 73,2 67,7 82,0 75,7
російська мова навчання 35 32 29,5 27 24 21,5 19 18,5 24,9 30,4 14,1 20,2
Дніпропетровська область
українська мова навчання 50 55 59 63,5 67,5 72 74 75, 5 67 79,3 71,6
російська мова навчання 50 45 41 36,5 32,5 28 26 24,5 32 17,6 24,2
Запорізька область
українська мова навчання 33,5 36 39 41 45 48 51 54 50,2 49.3 70,8 63,1
російська мова навчання 66,5 64 61 59 55 52 49 46 48,2 48,8 24,7 32,0
Донецька область
українська мова навчання 8 9 11 13,5 14 16,5 19 22 24,1 30,6 56,9 50,7
російська мова навчання 92 91 89 86,5 86 83,5 81 78 74,9 67,7 38,2 43,6
Луганська область
українська мова навчання 10 12 13,5 15 17 20 23 26 30,0 34,9 58,0 51,9
російська мова навчання 90 88 86,5 85 83 80 77 74 68,8 63,9 39,0 44,8
Харківська область
українська мова навчання 40 43 47 50 55 59 62 65 53,8 50,5 70,7 62,8
російська мова навчання 60 57 53 50 45 41 38 35 44,3 48,1 25,6 33,2
Сумська область
українська мова навчання 68 71 76 80 83 86 89 91 84 78,1 88,8 85,5
російська мова навчання 32 29 24 20 17 14 11 9 15,6 21,4 9,4 13,3
Київ
українська мова навчання ~45 78 82 87 91 93,5 94,5 95 95,3 82,2 72,5
російська мова навчання ~54 22 18 13 9 6,5 5,5 5 4,7 13,1 20,9
Вся Україна
українська мова навчання 45 60 62,7 65 67,5 70,3 72,5 73,8 75,1 67,5 64,7 77,8 72,7
російська мова навчання 54 39,2 36,5 34,4 31,8 28,9 26,6 25,3 23,9 29,6 32,8 13,3 22,1
Пікетування проти планів закриття російського ліцею в м. Чугуїв (Харківська область), 2005. Пікетувальники написали текст російською мовою.
  • До 2000 року виховання російською мовою здійснювалося для 21,6% дітей в Україні (11,8% їх загального числа)[9].
  • Кількість шкіл з російською мовою навчання скорочується також у східних і південних регіонах України.
    • У 2000/2001 навчальному році питома вага російськомовних середніх навчальних закладів був нижче частки російськомовного населення: у Донецькій області налічувалося 518 російських шкіл (41,6% від загального числа); в Запорізькій області — 180 (26.9%); в Луганській області — 451 (55,1%), в Одеській області — 184 (19,7%); в Харківській області — 157 (16,1%).
    • В Одесі в 1998 році було 46 (32%) з російською мовою навчання, при тому, що російськомовні мешканці міста становлять 73%.
    • В Горлівці (Донецька область, в якій за опитування 2006 року 82% респондентів назвали рідною мовою російську [10]).
  • Значно скорочено кількість навчальних годин, присвячених вивченню російської літератури в російських школах, а в більшості українських шкіл російська література викладається також у скороченому вигляді, в курсі зарубіжної літератури та в перекладах українською [11].

Вища освіта і наука[ред.ред. код]

  • До 2000 року частка студентів, які здобувають освіту російською мовою виявилася нижче частки громадян, які вважають рідною мовою російську. Всього у вищих навчальних закладах України, що мають I—II рівнів акредитації, на початок 2000/2001 навчального року студентів, які здобувають освіту російською мовою, налічувалося 116 196 (або 22%). У Дніпропетровській області було 9771 студентів, які навчаються російською (26,4%); в Донецькій області 38712 осіб (75,7%); в Луганській — 14 155 осіб (56,6%), в Одеській області — 11 530 (41,8%); у Харківській — 9727 осіб (31,2%). У столиці Україні Київі вже в 1998—1999 роках тільки в чверті вузів частина лекцій читалася російською мовою, а з осені 2000 року російською мовою лекції читалися тільки в одиницях вузів і тільки 7 — 8 відсотків лекцій. Лише в Криму та Севастополі навчання у вузах I—II рівня акредитації здійснювалося лише російською мовою[9].
  • У 2005 році Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради України хотів заборонити випускникам російськомовних шкіл здавати російською іспити до вузів[12].


Теле-і радіомовлення, кінопрокат[ред.ред. код]

З 2007 року дистриб'ютори України повинні дублювати українською 100 % фільмів кінопрокату(або супроводжувати субтитрами в при використанні оригінальної звукової доріжки)
  • Станом на 1 січня 2012 в Україні існує вимога до теле- і радіокомпаній, відповідно до якого ефір повинен бути на 25 % україномовним[13] (До цього був поріг у 75 %[14]). У разі невиконання цієї вимоги до ТРК застосовуються санкції аж до позбавлення ліцензії[13].
  • У 2000 році Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення ухвалила рішення про винесення офіційного попередження всім українським радіостанціям, які ретранслювали програми «Русского радио»[15].

Інші сфери функціонування мови[ред.ред. код]

  • Російським письменникам на відміну від україномовних літераторів не надається державна підтримка і, за деякими даними, російськомовних письменників дискримінують при прийомі до Спілки письменників України[16]. В 1999 рік у Павло Баулін був виключений зі Спілки письменників за свої виступи на підтримку російської мови в Україні. Голова Спілки письменників Юрій Мушкетик пояснив це рішення так: «У Спілки письменників є свої певні правила» [17]. Зараз письменники, що пишуть російською, об'єднані в Асоціації російськомовних письменників України.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. За матеріалами архіву Луганської області
  2. к.и.н. Игорь Иванцов. «Мова в районном масштабе. Украинизация Кубани 1922—1932 годов». Исторический журнал «Родина» № 9, 2008 год
  3. К. Э. Кеворкян {{{Заголовок}}}. — 3 000 прим. — ISBN 978-966-03-3792-3.
  4. Александр ШАЙЖИН. Что такое украинизация / Еженедельник 2000, № 25 (419) 20-26 июня 2008 г.
  5. Про мови в Українській РСР
  6. данные подготовлены Международным институтом гуманитарных и политических исследований на основе статистики Министерства науки и образования Украины
  7. а б Языковой состав населения Украины
  8. а б Национальный состав населения Украины
  9. а б Статистичний щорічник України за 2000 рік, «Техніка», Київ, 2001 ISBN 966-575-129-8
  10. Отношение Жителей Донецкой Области К Проблеме Русского Языка
  11. [1]
  12. «На Украине запретят сдавать экзамены в вузы на русском». Lenta.ru. 2005-06-02. Архів оригіналу за 2012-02-12. Процитовано 2010-08-14. 
  13. а б http://tvshow.com.ua/novosti/ukrainizaciya-teleefira.html
  14. Державне підприємство «Український державний центр радіочастот» Закон України «Про телебачення і радіомовлення» — Стаття 10 пункт 4
  15. «На Украине запрещают ретрансляцию «Русского радио»». Lenta.ru. 2000-10-10. Архів оригіналу за 2012-02-12. Процитовано 2010-08-14. 
  16. Параллельные Реальности На Русском Языке. Яна Дубинянская
  17. Голос Украины. Киев. 1999, 15 апреля.