Вільне місто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ві́льне мі́сто (у модернім міжнароднім праві), самостійне, територіально-політичне, нейтральне і демілітаризоване утворення, правовий режим якого встановлюється міжнародними договорами і гарантується державами або міжнародними організаціями. Користується певною міжнародною правосуб'єктністю.

В Середньовіччі[ред.ред. код]

Первісно практика надання назви «Вільне місто» з'явилась в Німеччині (нім. Freie Stadt). Цей титул одержали міста, що в 13-14 століттях, завдяки боротьбі бюргерства з феодалами, звільнилися від влади своїх архієпископів. По-перше, це були Кельн, Зост, Майнц, Ауґсбурґ, Вормс, Шпайєр, Страсбург та Базель. Вони добилися права самоврядування, власного використання податків та частково функції суду.

На відміну від імперських міст, вищезгадані міста були звільнені від кайзерських військових обов'язків. Кайзер також не мав права їх продажу чи застави. Загальні імперські обов'язки залишались тільки на випадок захисту міста під час війни та участі в хрестових походах.

Потім до цих міст приєдналася велика кількість міст Ганзи на чолі з Любеком, Гамбургом, Данціґом, Бременом тощо.

Вільні міста під час зборів Райхстагу разом з імперськими містами утворювали окрему групу, що згодом одержала назву «Вільні та імперські міста» (нім. Freie- und Reichsstädte). З часом, завдяки повсякденному мовному змішуванню, з'явилося та утвердилось поняття «Вільне імперське місто».

В XIX-XX вв.[ред.ред. код]

В міжнародно-правовій практиці за Віденським трактатом 1815 року Краків з територією, що оточує його, був оголошений «вільним, незалежним і абсолютно нейтральним містом» під заступництвом Росії, Австрії і Пруссії. Правове положення Кракова як вільного міста було визначено в спеціальному Додатковому договорі про Краків від 21 квітня (3 травня) 1815 і статтями головного Акту Віденського конгресу від 9 червня 1815.

Після 1-ої світової війни 1914—1918 за Версальським договором 1919 року статус Вільного міста був встановлений для Данцига, виділеного в самостійне політичне утворення, — «вільна держава» — з своєю конституцією (вступила в силу 4 червня 1922) і органами влади і управління (фолькстаг, сенат), а також своїм громадянством. Правовий статус вільного міста Данцига визначався Версальським мирним договором (ст. ст. 100—108), польсько-данцизькою паризькою конвенцією від 9 листопада 1920, конституцією , затвердженою Радою Ліги Націй, польсько-данцизьким договором від 24 жовтня 1921 і рядом резолюцій Ради Ліги Націй. Данциг був поставлений під захист Ліги Націй. Особливістю правового положення Вільного міста Данцига було те, що для забезпечення виходу Польщі до моря їй в Данціґу були надані широкі політичні і економічні права: територія міста була включена до складу митної межі Польщі; Польща отримала право користуватися данцигським портом для свого експорту і імпорту, право управління залізничною мережею; на Польщу було покладено ведення зовнішніх стосунків Данціґа і захист його громадян за кордоном. На початку 2-ої світової війни у вересні 1939 Данціґ був захоплений гітлерівською Німеччиною, в 1945 був звільнений Радянською Армією і відповідно до Потсдамської угоди 1945 увійшов до складу Польщі під назвою Гданськ.

За мирним договором з Італією 1947 передбачалося, що самостійним політичним утворенням (вільною територією) буде Трієст; передбачалися також демілітаризація і нейтралізація Трієста з тим, щоб ніякі збройні сили без розпорядження Ради Безпеки ООН не могли знаходитися на його території. Рада Безпеки повинна була забезпечувати цілісність і незалежність Трієста. Практично режим вільного міста в Трієсті не був введений в дію.

Режим, близький до статусу Вільного міста, існував в Танжері (1923—40; 1945—1956). Встановлення подібного режиму передбачене резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1947 для Єрусалиму.

Див. також[ред.ред. код]