Фісгармонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Фісгармонія — язичковий пневматичний клавішний музичний інструмент, звуки видобуваються коливаннями металевих язичків, що приводяться в рух струменем повітря, яке накачується двома ножними педалями. Звучання фісгармонії нагадує орган.

Історія[ред.ред. код]

Пем та Філ Флюк (Музей язичкових органів та фісгармоній, палац Вікторії, Солтейр, Англія)

Вперше цей спосіб звуковидобування (за зразком китайської губної гармошки) застосував органний майстер Ф. Кіршнік, що працював у Петербурзі в 1784 на інструменті власного виготовлення. У 1790 учень Кіршніка — Ракніц (Раквіц) застосував проскакуючі язички в оркестріоні Г. Фоллера. Слідом за ним подібні інструменти, дія які викристовувала повітрянагнітні принципі, створили Н. Мельцель у Відні 1804, Л. Зауер в Празі 1805. Творцем Ф. вважається Г. Греньє, що створив у 1810 р. «Орган з виразом», в якому застосований набір планок з металевими голівками. Його удосконалили І. Бушман в Берліні 1816 і А. Хекла у Відні 1818. Останньому й належить назву Фісгармонія. У 1848 році А. Дебен виготовив фісгармонію у формі піаніно, форма якої збереглася і донині.

Фісгармонія має 1 — 2 мануала, 6 — 20 регістрів. Клавіатура ділиться на ліву і праву, тобто усередині знаходяться 2 самостійно діючий устрій планок, які мають свої регістри. Протягом 19 ст. в конструкцію Ф. були введені різні удосконалення. У 19 в. отримує поширення в Америці. Хоча у виконавців США використовувався протилежний принцип — повітрявсмоктуюча система.

У Англії подружжя Пем та Філ Флюк (Музей язичкових органів та фісгармоній) багато років колекціонують язичкові музичні інструменти; вони відновили унікальний екземпляр,[1] що підтримує стрій 53-х рівних ділень октави у 2006 році, або більш ніж через 130 років від початку його існування. .

В кін. 19 — 20 в. Фісгармонія отримала широке поширення в побуті: оригінальної літератури для інструмента не було створено і на ньому виконувалися перекладення, транскрипції. Популярність фісгармонії почала спадати.

Фисгармонія мала поширення також серед окремих народних меншин в Європі — наприклад, серед німецьких поселенців на теріторії Російської імперії. Фисгармонію можна було побачити в більшості осель німецьких поселень, які пізніше були затоплені Клебан-Бикським водосховищем в Донецькій області майже до 1938 р. У XIX–I пол. XX ст.фісгармонії були поширеним інструментом в католицьких костелах Галичині, Закарпаття, Буковини, а також у лютеранських церквах (нині м. Луцьк НЕЛЦУ Христа Спасителя). Якщо громада не могла придбати орган, то вона, принаймні, намагалась обзавестись фісгармонією. Ще і дотепер у багатьох костьолах Галичини можна побачити фісгармонії. Найбільше відомою фабрикою, яка виготовляла фісгармонії була Фабрика органів костьольних і гармоній Яна Слівінського у Львові, яка діяла з 1876 по 1903 рік і містилась у власному будинку по вулиці Коперніка, 16 у Львові.

Сучасна фісгармонії з повітрянагнітним механізмом вручну.

Фісгармонія в Індії[ред.ред. код]

В Індії традиційну музику навряд чи можна собі уявити без фісгармонії. Спочатку її принесли англійські місіонери в Індії, що була замінником органу. Звідси і назва — місіонерський орган. У принципі, це місіонерський акордеон половини органу, сильфони управляється однією рукою, а вільною рукою грають мелодії. Легкість гри, не тільки зробили його популярним інструментом в народній і духовній музиці Індії, але й як акомпануючий інструмент в Індії Північній.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Енгармонічна фісгармонія Р. Х. М. Бозанкета

Посилання[ред.ред. код]