Холмське
| село Холмське | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
,_%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5.jpg) | |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Одеська область | ||||
| Район |  Болградський район
| ||||
| Громада | Арцизька міська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA51060010120050172 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1830 | ||||
| Перша згадка | 1830 (194 роки)[1] | ||||
| Населення | 2856 | ||||
| Площа | 41,1 км² | ||||
| Густота населення | 69,49 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 68443 | ||||
| Телефонний код | +380 4845 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 45°45′42″ пн. ш. 29°13′43″ сх. д. / 45.76167° пн. ш. 29.22861° сх. д.Координати: 45°45′42″ пн. ш. 29°13′43″ сх. д. / 45.76167° пн. ш. 29.22861° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
21 м | ||||
| Відстань до районного центру |
30 км | ||||
| Найближча залізнична станція | Аліяга | ||||
| Відстань до залізничної станції |
6 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 68443, с. Холмське, вул. Шкільна, 37 | ||||
| Карта | |||||
  Холмське | |||||
 Холмське | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Хо́лмське (до 1944 — Селіогло[2]) — село Арцизької міської громади в Болградському районі Одеської області в Україні. Населення становить 2856 осіб.
Географія[ред. | ред. код]
За три кілометри на захід від села протікає річка Аліяга, за 4 км на півдні від села проходить автодорога Одеса—Ізмаїл. Найближча залізнична станція знаходиться за 6 кілометрів від села — станція Аліяга. Село розташоване у степовій зоні України. Рослинний і тваринний світ степової зони, з корисних копалин розроблені родовища будівельних матеріалів. Населення складає головним чином болгари.
Історія[ред. | ред. код]
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (лютий 2016) |
Заснування[ред. | ред. код]
Населений пункт Селіогло виник в 1806 році при переселенні болгарського населення з села Süloğlu провінції Румелія в Османській імперії.
Першими переселенцями були сім'ї Іванових/Перу і Проданових/Панчу. Населення головним чином займалося землеробством, вирощували пшеницю, ячмінь, овес, також було розвинене виноградарство і городництво. Переселенцям уряд Російської імперії обіцяв ряд пільг, але обіцянки ці виконані не були. Тільки після масових виступів болгар в 1819-20 роках були видані акти, які охороняли вихідців з Балкан від закріпачення, повинностей і різних поборів. Населеному пункту належало 5500 десятин з них: 1500 десятин належало — 1700 середнякам і 2300 біднякам, багато селян були безземельні, вони орендували землю у і за договором, половину врожаю віддавали господарям, друга половина залишалася селянинові. У 1830 році невелика частина переселенців болгар в кількості 113 родин оселилися на балці Ташлик і склала прихід під назвою Селіогло. Найменування Селіогло перенесено переселенцями з їх рідного села.
У 1852 році побудована кам'яна церква, крита деревом, з дзвіницею на двох стовпах. У 1855 році підняті стіни і побудована до неї мурована дзвіниця, крита залізом разом із церквою, поставлені вікна та двері, підлогу у вівтарі. З 1831 по 1836 рр. прихід Селіогло був приписаний до церкви колонії Яник, що залишилася за межею кордону з Молдовою.
Молдовський та румунський періоди[ред. | ред. код]
Під час розпаду Російської імперії село у грудні 1917 року увійшло до складу Молдовської демократичної республіки. Унаслідок Великої румунської унії 1918 року МДР стало частиною Румунії. 28 червня 1940 СРСР анексував Бесарабію. В регіоні розпочалась радянізація. В селі були утворені три колгоспи: «Серп і молот», «Червоний прапор», «Прапор рад». Частина мешканців була депортована або арештована. У червні 1941 - серпні 1944 р. село перебувало під контролем румунських військ.
У 1945 році Селіогло перейменовано в Холмське[2].
Радянська доба[ред. | ред. код]
У 1946 році почалася повна колективізація, село сильно постраждало від голоду. У 1965 році побудовано дорогу до траси Одеса-Ізмаїл. У 1966 році побудований літній кінотеатр на 800 місць, в 1967 році побудована чотириповерхова школа на 960 місць, в 1972 році - торговий комплекс на 25 робочих місць, в 1975 році - громадська лазня, в 1976 році - АТС на 100 номерів, 1978 року - Будинок культури на 650 місць.
Незалежна Україна[ред. | ред. код]
Зі здобуття Незалежності колгосп перейменовано на СПК «Південне». З 1995 року почалася розпаювання землі та власники земельних паїв почали здавати в оренду свої паї великим фермерським господарствам: ФГ «Промінь», ФГ «Сузір'я», ФГ «Надія», ФГ «Диметра», ФГ «Лан» і т. д.
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом 1989 року населення села становило 2948 осіб, з яких 1380 чоловіків та 1568 жінок.[3]
За переписом населення 2001 року в селі мешкало 2715 осіб.[4]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| болгарська | 91,46 % |
| українська | 3,68 % |
| російська | 3,08 % |
| молдовська | 0,84 % |
| гагаузька | 0,63 % |
| білоруська | 0,04 % |
Герб і прапор[ред. | ред. код]
На синьому полі золоте сонце з 24-мя проміннями у вигляді колосків, між якими по два тонких промінця. Зелена вигнута база (тригір'я), яка завершена угорі золотою нитяною облямівкою. Щит розміщений у золотому картуші та увінчаний золотою сільською короною.
Символіка[ред. | ред. код]
Золоте сонце символізує південний край, світло, тепло та достаток. Колос — символ родючості, землеробства та животворної сили. Зелена геральдична база у вигляді пагорбів символізує саму назву села. Золотий колір є символом багатства, благородства, достатку. Лазуровий колір символізує красу, гідність та добро. Зелений — родючість землі та процвітання сільського господарства.
Герб розміщений у золотому картуші, який рекомендований Українським геральдичним товариством, та прикрашений сільською короною, яка вказує на статус села. Знизу на картуші рік заснування села, прикрашений знизу синьою стрічкою із назвою села золотими літерами.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ВРУ
- ↑ а б Указ Президії Верховної Ради УРСР від 14.11.1945 «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Ізмаїльської області»
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
| |||||||||||
| ||||||||||||||
