Цепкало Вероніка Валеріївна
| Цепкало Вероніка Валеріївна | |
|---|---|
| біл. Цапкала Вераніка Валер'еўна | |
 | |
| Ім'я при народженні | Вероніка Шестерікова |
| Народилася |
7 вересня Могильов, Білоруська РСР, СРСР |
| Громадянство |
 Білорусь |
| Національність | білоруска |
| Діяльність | політична діячка, керівниця |
| Відома завдяки | одна з лідерок протестів в Білорусі 2020 |
| Alma mater |
Білоруський державний університет Білоруський державний економічний університет |
| Знання мов | англійська |
| Заклад | Microsoft |
| Членство | National Council of United Democratic Forcesd |
| У шлюбі з | Цепкало Валерій Вільямович |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 11812706 |
Вероніка Цепкало (7 вересня 1976, Могильов) — білоруська громадська активістка та політична діячка, стала відомою під час президентських виборів 2020 року[1]. Дружина Валерія Цепкала.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилась у Могильові. Матір — Євгенія Шестерікова, сестра — Наталія Леонюк, дід — письменник Петро Шестеріков[2].
Закінчила Факультет міжнародних відносин Білоруського університету, навчалась у Вищій школі менеджменту та бізнесу Білоруського державного економічного університету, а також вивчала управління бізнесом у Національному інституті малого та середнього бізнесу в Хайдарабаді (Індія). Працювала в компанії Velcom, зараз працює старшим менеджером з розвитку бізнесу в країнах СНД та Чорного моря в компанії Microsoft.
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
Брала активну участь у президентській кампанії 2020 року в Білорусі: спочатку супроводжувала свого чоловіка, Валерія Цепкало, під час поїздок по містах Білорусі для збору підписів для висування на президентських виборах, а після відмови у реєстрації Валерію Цепкало і його вимушеного покинення країни внаслідок погроз і залякування[3][4], Вероніка сама очолила штаб колишнього кандидата та вийшла на перший план.
16 липня 2020 відбулось об'єднання штабів[5] Світлани Тихоновської, Віктора Бабарико та Валерія Цепкала. Унаслідок цього Світлана Тихоновська, Вероніка Цепкало та Марія Колесникова найвідомішими політичними фігурами в країні, і разом здійснили велику подорож країною, де їх зустрічали тисячі жителів: Дзержинськ, Мінськ, Борисов, Глибоке Новополоцьк, Вітебськ, Орша, Могильов, Бобруйськ, Жлобін, Речиця, Гомель, Сморгонь, Молодечно, Ліда, Гродно, Вовковиськ, Слонім, Барановичі, Брест. Агітаційні зустрічі також планувались у Березі, Слуцьку та Солігорську, але через ризик виникнення провокацій або з інших причин, вони не відбулися.
Основними тезами їхніх виступів були: проведення чесних президентських виборів, звільнення політв'язнів, належний рівень пенсій, безпека дітей та еміграція молоді.
Протягом всієї кампанії, Вероніка зазнавала тиску з боку влади: від збору інформації в школі, де навчаються її діти[6], до виклику її сестри, Наталії Леонюк, для надання свідчень проти Валерія Цепкала, а потім і викрадення сестри[7][8].
Під час виступу на мітингу в Мінську 30 липня 2020 Вероніка розповіла, як її родина постраждала від влади Лукашенка, про сфальсифіковану кримінальну справу проти її матері, у якої на той момент вже була третя стадія раку[9].
16 серпня Валерія з дітьми приїхала з Росії до України[10].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Премія імені Сахарова (2020)[11]
- Премія імені Мартіна Лютера «Безстрашне слово» (2020)[12]
- Премія імені Льва Копелева[de] за мир і права людини (2021)[13]
- Премія імені Фрітца Цзокліча[pl] (2021)[14]
- Міжнародна премія імені Карла Великого (2022)[15]
Див. також[ред. | ред. код]
- Президентські вибори в Білорусі 2020
- Протести в Білорусі 2020
- Цепкало Валерій Вільямович
- Тихановська Світлана Георгіївна
- Колесникова Марія Олександрівна
Посилання[ред. | ред. код]
- Новини про Вероніку Цепкало [Архівовано 17 серпня 2020 у Wayback Machine.] на Белсаті
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вероника Цепкало: «Люди выходят уже не за Свету, а за свое будущее» [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.] — Euronews (рос.)
- ↑ «Выходить с женой в свет — нормально. Люди хотят видеть, кто рядом с президентом». Интервью с Вероникой Цепкало [Архівовано 3 червня 2020 у Wayback Machine.] — TUT.BY (рос.)
- ↑ Вероника Цепкало в Речице рассказала, как правоохранительные органы занялись её детьми [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.] — TUT.BY (рос.)
- ↑ Вероника Цепкало об отъезде мужа из Беларуси в Москву, детях и своих плана [Архівовано 7 вересня 2020 у Wayback Machine.] — BBC News
- ↑ «Нам потребовалось всего 15 минут, чтобы договориться». Три главные женщины беларуской политики ответили, что будет с выборами [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Вероника Цепкало рассказала, почему её муж и дети уехали в Россию [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.] — Telegraf.by[be] (рос.)
- ↑ Сестру Вероники Цепкало опрашивали по заявлению Цепкало против бизнесмена Игдеджи [Архівовано 9 травня 2021 у Wayback Machine.] — TUT.BY (рос.)
- ↑ «Вивезли прямо з парковки». У Білорусі затримали сестру представниці об'єднаного штабу Тіхановської. НВ. 30 липня 2020. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 15 серпня 2020.
- ↑ «Яна ляжала на падлозе, прыкутая да батарэі». За што ў 90-я арыштавалі маці Веранікі Цапкалы, якая была чыноўніцай і банкірам (біл.). Радіо Свобода. 3 серпня 2020. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 15 серпня 2020.
- ↑ Дружина екс-кандидата в президенти Білорусі також приїхала в Україну. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 16 серпня 2020.
- ↑ Премія Європарламенту імені Сахарова присуджена опозиції Білорусі. Європейська правда. 22 жовтня 2020. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
- ↑ Сястра Калесьнікавай атрымала за Марыю ў Штутгарце нямецкую прэмію ў галіне правоў чалавека (біл.). Радыё Свабода. 8 лютого 2021. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 11 жовтня 2021.
- ↑ Ціханоўскай, Калеснікавай і Цапкале прысудзілі Прэмію імя Льва Копелева за мір і правы чалавека (біл.). Белсат. 15 квітня 2021. Архів оригіналу за 11 жовтня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
- ↑ Fritz-Csoklich-Preis: Auszeichnung für Frauen-Trio (нім.). Die Presse. 16 липня 2021. Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
- ↑ Калеснікавай, Ціханоўскай і Цапкала ўручылі прэмію імя Карла Вялікага. Новы Час (біл.). 26 травня 2022.
|
