Чосон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
조선 / 朝鮮
Чосон
1392 – 1897 Корейська імперія Flag of Korea (1882-1910).svg
Прапор Герб
Прапор ін-янь (після 1883) Емблема ванів Чосона
Розташування Чосон
Територія Чосона після вторгнення чжурчженів.
Столиця Хансон
Мови Корейська
Релігії Неоконфуціанство
Форма правління Монархія
Ван
 - 1392–1398 Тжедхо (перший)
 - 1418–1450 Седжон Великий
 - 1863–1897 Коджон (останній)1
Історія
 - Заколот 1388 20 травня 1388
 - Інтронація Лі Сонге 17 липня 1392
 - Створення абетки 9 жовтня 1446
 - Імджинська війна 1592–1598
 - Вторгнення маньчжурів 1636–1637
 - Канхваський договір 26 лютого 1876
 - Проголошення Імперії 12 жовтня 1897
Населення
 - 1500 [1] 6 510 000 осіб
 - 1753 [1] 18 660 000 л.
1Проголошений Імператором Кореї у 1897 році.

Чосон (кит. 朝鮮; кор. 조선; яп. ちょうせん; 13921910) — корейська династія і держава на території Корейського півострова. Заснована генералом Лі Сонге. Керувалася ванами з роду Лі. Припинила існування у зв'язку з проголошенням Корейської імперії.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Чосон постала у результаті повалення промонголької династії Корьо представниками прокитайської опозиції на чолі з Лі Сонге.

На півночі Чосон мав суходільний кордон із китайськими імперіями Мін і Цін, по річках Ялуцзян і Туманна, а на півдні — морський кордон з Японією, по Західному проходу Корейської протоки і Японському морю.

Півтисячолітня доба правління династії Чосон позначилася значним впливом сусіднього Китаю на всіх сторонах життя корейського суспільства: чосонські вани були данниками китайського імператора, державною ідеологією Чосону було проголошено китайське конфуціанство, а головним торговельним партнером країни також був Китай. Попри це корейці Чосону змогли розвинути власну оригінальну культуру, зокрема винайти корейську абетку хангиль.

Напади японців і чжурчженів на Корею наприкінці 16 — першій половині 17 століття ослабили її і змусили чосонське керівництво дотримуватися ізоляціоністської політики. На кінець 18 століття ця політика призвела до гальмування корейської економіки, зростання соціального напруження і технологічного відставання Чосон від передових держав світу. У 1895 році, у результаті японсько-цінської війни, Чосон отримав повну незалежність від імперії Цін і через 2 роки була проголошена імперією. У 1910 році ця імперія була поглинута сусідньою Японською імперією.

Політична історія[ред.ред. код]

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Provincii Chosonu.png

ЯПОНСЬКЕ

МОРЕ
ЖОВТЕ

МОРЕ
КОРЕЙСЬКА
ПРОТОКА
МАНЬЧЖУРІЯ
ЯПОНІЯ
ХАМГЬОН
ПХЬОНАН
ХВАНХЕ
КАНВОН
КЬОНГІ
ЧХУНЧХОН
ЧОЛЛА
КЬОНСАН
Red pog.svg
Провінція Корейською Центр
1 Канвон 江原道 강원도 Вонджу
2 Кьонгі 京畿道 경기도 Хансон (Сеул)
3 Кьонсан 慶尙道 경상도 Тегу
4 Пхьонан 平安道 평안도 Пхеньян
5 Хамгьон 咸鏡道 함경도 Хамхин
6 Хванхе 黃海道 황해도 Хеджу
7 Чолла 全羅道 전라도 Чонджу
8 Чхунчхон 忠淸道 충청도 Конджу

Освіта[ред.ред. код]

Міжнародні відносини[ред.ред. код]

Влада[ред.ред. код]

Центральна[ред.ред. код]

Провінційна[ред.ред. код]

  • Наглядачі (觀察使, 관찰사, гванчхальса) — голови 8 провінцій, чиновники 2-го молодшого рангу.
  • Старші (府尹, 부윤, буйон) — голови 5 особливих міст (府, 부), чиновники 2-го молодшого рангу.
  • Староста (牧使, 목사, мокса) — голови 20 староств, чиновники 3-го молодшого рангу.
  • Повітові (郡守, 군수, гунсу) — голови 80 повітів (郡, 군), чиновники 4-го молодшого рангу.
  • Старші (縣令, 현령, хьонрьон) і молодші волосні (縣監, 현감, хьонгам) — голови волостей (縣, 현), чиновники 5-го і 6-го молодшого рангу.

Кожен повіт і волость керувалася чиновниками, що призначалися центральним урядом. Янбани повіту були службовцями повітових управ. Для перевірки провінційної влади центральний уряд інколи висилав таємних ревізорів (暗行御史, 암행어사) — молодих чиновників низького рангу, що мали повноваження звільняти корумпованих посадовців.

Політичні фракції[ред.ред. код]

Військо[ред.ред. код]

Офіцери-лучники династії Чосон.

Військо династії Чосон було побудовано за зразком корьоських військ. Основні збройні сили поділялися на П'ять гвардій, розміщених у провінціях: Передня гвардія квартирувалася в Чолла, Задня гвардія — в Хамгьон, Ліва гвардія — в Кьонсан, Права гвардія — в Пьонан, а Середня гвардія — в центральних провінціях Хванхе, Кьонгі, Канвон і Чхунчхон. Кожна з гвардій мала свої власні сухопутні армії та флоти. Вони поділялися на «ліві» та «праві», а їх кількість визначалася стратегічною доцільністю. В Сеулі постійно розташувалася Ванська гвардія для захисту столиці. [2].

Усіма військовими справами завідувало Міністрество війни. Командування збройними силами здійснював Генеральний штаб П'яти гвардій, розташований в Сеулі. Командири армій та флотів завжди перебували в столиці з метою профілактики військового перевороту. Рівень підготовки офіцерів був низький — надавалася перевага підготовці першокласних воїнів-лучників, а не тактиків чи стратегів, що могли керувати підрозділами. Військова служба вважалася не престижною; як правило офіцерами ставали ті шляхетні особи, які з певних причин не змогли успішно скласти іспити на посаду цивільного урядовця. Відмінностей в підготовці офіцерів армії та флоту не існувало. Корупція, продаж посад і земляцтво були звичними явищами. Переміщеннями військових керували цивільні особи[2].

В Чосоні діяла система загальної військової повинності. До війська набирали усіх здорових чоловіків за винятком шляхтичів. На початку існування династії дійсна армія і флот нараховували 200 тисяч вояків. У випадку кризи влада могла виставити додаткові 400 тисячі вояків резерву. Проте на 16 століття, через погане управління військом, систему відкупу від служби та корупцію офіцерства, збройні сили скоротилися втричі[2]. Основою зброєю вояків був двогострий меч, лук, спис; рідше — булава, алебарда, тризубець. Обладунки були шкіряні й використовувалися лише вищими командирами. Ручна вогнепальна зброя майже не використовувалася. На флоті широко застосовувалися гармати 4 типів, розривні гранати, 2 види мортир. Основою армії була піхота (лучники і списники), основою флоту — кораблі типу пханоксон. Під час війни з японцями використовувалися унікальні броненосці «кораблі-черепахи»[2].

В країні також існувала система замків та фортець, розташованих вздовж північного кордону для захисту від кочовиків, а також південного узбережжя півострова, в районі частих нападів японських піратів[2].

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б 아틀라스 한국사 편찬위원회 (2004). 아틀라스한국사. 사계절. с. 108. ISBN 8958280328. 
  2. а б в г д Hawley S. (2005). — p. 109 — 113

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Чосон // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.

(англ.) Hawley, Samuel. The Imjin War: Japan's sixteenth-century invasion of Korea and attempt to conquer China. — Seoul: Royal Asiatic Society, Korea Branch , 2005.

Посилання[ред.ред. код]