Шиховичі
Село
 Координати 50°40′ пн. ш. 23°58′ сх. д. / 50.667° пн. ш. 23.967° сх. д.Координати: 50°40′ пн. ш. 23°58′ сх. д. / 50.667° пн. ш. 23.967° сх. д.
|
Шиховичі[2][3] (або Сиховичі[2], Шиховіце, пол. Szychowice) — село в Польщі, у гміні Мірче Грубешівського повіту Люблінського воєводства. Населення — 512 осіб (2011[1]).
Історія[ред. | ред. код]
Село було в 1392—1431 рр. в числі грубешівських маєтностей короля, поки Владислав II Ягайло не віддав князю Земовиту V.
1620 року вперше згадується церква східного обряду в селі[2].
У 1827 р. були 74 будинки і 549 мешканців.
У 1892 р. фільварки Шиховичі, Ґрафка і Руликівка мали 1615 моргів, 21 мурований будинок і 36 дерев'яних, а село — церкву, початкову школу, водяний млин, 70 садиб і 1166 моргів.
Від 1867 до 1939 р. Шиховичі були у складі волості (ґміни) Крилів Грубешівського повіту Люблінської і Холмської губерній та Люблінського воєводства.
За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі проживали греко-католики, які розмовляли українською мовою[4].
За переписом 1905 р. у селі Шиховичі було 681 десятина землі (чорнозем), 156 будинків і 1067 мешканців (1007 православних, 60 римо-католиків), а у панському дворі К. А. Руликовського Шиховичі — 575 десятин землі (чорнозем), 11 будинків і 42 мешканці (12 православних, 19 римо-католиків і 11 юдеїв).[5] У 1905—1908 рр. за указом царя ті греко-католики, які відмовлялися належати до Російської православної церкви, через заборону греко-католицької церкви перейшли до римо-католицької і стали латинниками, у Шиховичах їх налічувалось 5 осіб.[6]
У 1915 р. перед наступом німецьких військ російською армією спалене село і більшість українців були вивезені вглиб Російської імперії, звідки повертались уже після закінчення війни. Натомість поляків не вивозили.[7]
У 1921 році польський перепис нарахував у селі Шиховичі 128 будинків і 675 жителів (30 римо-католиків, 604 православних, 11 юдеїв), а у фільварку Шиховичі — 3 будинки і 133 жителі (54 римо-католики і 79 православних).[8]
У 1943—1944 рр. польські шовіністи з Батальйонів хлопських під командуванням майора Станіслава Басая постійно тероризували українське населення села, через що жителі організовували самооборону. Однак 10 березня 1944 р. банда Басая спалила село і вбила 135 українців[3].
Одразу по 2-й світовій війні польський уряд заповзявся позбутися українського населення краю і проводив етнічну чистку Закерзоння, через що частина українців емігрувала в 1946 р. до СРСР (їх поселили на Волині у спаленій колишній польській колонії Октавин.
16-20 червня 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила зі села на приєднані до Польщі північно-західні терени 47 українців[9]. У селі залишилося 39 невиселених українців, які також підлягали виселенню[9].
У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства.
Населення[ред. | ред. код]
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][10]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 257 | 52 | 179 | 26 |
| Жінки | 255 | 47 | 147 | 61 |
| Разом | 512 | 99 | 326 | 87 |
Церква[ред. | ред. код]
Українці села були прихожанами місцевої парафіяльної греко-католицької церкви, яка належала до Грубешівського деканату Холмської єпархії, до парафії належала також філіяльна церква в Малкові[11]. В 1939 р. парафія налічувала 6800 прихожан. Ще на початку XX ст. в селі стояла дерев'яна церква з 1767 р., яку збудував місцевий дідич Антоній Лещинський і яку в 1875 р. відібрала російська влада та віддала Російській православній церкві. Муровану церкву збудували в 1882 р., після депортації українців поляки забрали церкву під виробниче приміщення, а в 1950-х роках — зруйнували.
Особистості[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Сергій Захарчук (1915—1943) — православний священик, священномученик.
Примітки[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шиховичі
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ а б в Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 152.
- ↑ а б Карта вбивств українців польськими партизанськими відділами на Холмщині (1942–1944 роки). Наше слово. 2 жовтня 2014. Процитовано 27 грудня 2022.
- ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 364-365. (рос. дореф.)
- ↑ Spis powszechny — 1905 rok. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 20 лютого 2018.
- ↑ Ukaz Tolerancyjny — 1905 r. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 20 лютого 2018.
- ↑ Bieżeństwo — 1915 r. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 20 лютого 2018.
- ↑ Spis powszechny — 1921. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 20 лютого 2018.
- ↑ а б Misilo E. Akcja Wisla. Dokumenty. — Warszawa : Archiwum Ukraińskie, 1993. — С. 422. (пол.)
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
- ↑ Chełm // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 558. (пол.)
Література[ред. | ред. код]
- Szychowice // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 93. (пол.)
|
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||||
