Ян Кобилянський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кобилянський.
Ян Кобилянський
пол. Jan Kobylański
 
Народження: 21 липня 1923(1923-07-21)
Рівне, Ровенський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка
Смерть: 27 березня 2019(2019-03-27) (95 років)
Монтевідео, Уругвай
Країна: Республіка Польща
Нагороди:
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами.

Ян Кобилянський (пол. Jan Kobylański; 21 липня 1923, Рівне — 27 березня 2019, Монтевідео)[1][2][3] — польський підприємець, мешкав в Уругваї, дипломат, в'язень німецьких концтаборів, засновник та президент у 1993–2016 роках Союз польських асоціацій та організацій Латинської Америки (USOPAL).[4]

Життєпис[ред. | ред. код]

Ян Кобилянський народився у родині адвоката Станіслава Кобилянського та його дружини Цецилії.[5]

Під час Другої світової війни він був заарештований гестапо,[5] а потім ув'язнений у місті Павяк, звідки в жовтні 1943 р. був відправлений до Освенціма-Біркенау.[6] Йому дали номер табору 156228. Під час війни він також перебував у концтаборах Маутхаузен-Гузен, Дахау та Грос-Розен.[7] Навесні 1945 року він став вільним після звільнення К. Л. Дахау американськими військами.

Після війни Ян оселився в Італії, де в 1950 році закінчив навчання менеджерів у Вищій торговій школі в Мілані. З 1950 по 1952 рік працював на метал-обміннику в Цюрі. Він також займався виробництвом зубних щіток, торгівлею побутовою технікою та виробництвом сталевих виробів. У 1952 році він прибув до Парагваю, скориставшись програмою президента Федеріко Чавеса щодо привезення 18 000 сімей з Європи. Він також був поштовим радником міністра зв'язку Парагваю. Кобилянський брав активну участь в Олімпійському комітеті Парагваю. З 1974 по 1989 рік був парагвайським консулом на Канарських островах. У 1981 році почав займатися бізнесом в Уругваї, де потім влаштувався.

У 1957 році Ян Кобилянський став заступником голови Товариства польської діаспори в Парагваї, а в 1988 році — головою Союзу поляків Аргентини.[8] Того ж року він став президентом Товариства Росії Юзефа Пілсудського в Монтевідео.[5] У 1993 році він був співзасновником Союзу польських товариств та організацій Латинської Америки. Потім він став президентом цієї організації. У 1989 році його призначили почесним консулом Польщі в Аргентині, а потім в Уругваї. У 2000 році міністр Владислав Бартошевський[9] звільнив його з цієї посади після звинувачень в антисемітизмі, висунутих колишніми польськими послами в Уругваї та Коста-Риці — Ярославом Гугалою та Ришардом Шнепфом.

Досягнення[ред. | ред. код]

Ян Кобилянський є засновником та покровителем школи на Підляшші.[10] Він став членом Комітету захисту доброго імені Польщі та поляків.[11] У жовтні 2011 року Ян став почесним президентом асоціації.[12] Автор книг на філателістичну тематику та книги про миротворчу діяльність Ватикану. Власник, президент та директор десятків міжнародних торгових компаній (включаючи друк поштових марок та карбування монет). Консул Парагваю в Санта-Крус-де-Тенеріфе, Канарські острови та колишній почесний консул Польщі в Уругваї..

Відзнаки[ред. | ред. код]

[13]

У 1995 році Ян Кобилянський був нагороджений Хрестом Освенціма.[14] Також його вшанували Великим орденом св. Зигмунта[5], Почесний хрест ветеранів боротьби за незалежність, медаль Polonia Mater Nostra Est (2003)[15], золота медаль Парагвайської олімпійської асоціації та золота медаль за послуги Парагваю[8].

Суперечки[ред. | ред. код]

Заяви в пресі[ред. | ред. код]

У 2001 р. у статті «В'язень № 156228», опублікованій у Речі Посполитій, Ганна Войслав першою в Польщі оскаржила офіційну біографію Кобилянського, вказавши на відсутність слідів його присутності в архіві табору та заперечуючи правомірність нагородження Яна Кобилянського хрестом Освенціма.[14] У 2005 році Міколай Лізут, журналіст Gazeta Wyborcza, звинуватив Кобилянського у підробці довідки про його перебування в концтаборі та використанні особи Януша Кобилянського, народженого чотирма роками раніше. Ця стаття була написана разом з Ганною Войслав, яка підписалася як Ганна Рекман. У 2005 р. Журналіст „Rzeczpospolita” Єжи Моравський звинуватив Кобилянського (який на той час мав вживати ім’я Януш) у співпраці з нацистами під час окупації Польщі під час Другої світової війни, в тому числі в передачі сім’ї Сенкер офіцерам Гестапо,[16] що він заперечив.[17]

Декларація IPN на[ред. | ред. код]

Як наслідок повідомлень у пресі, слідчий відділ Інституту національної пам'яті проводив процедуру перевірки у цій справі з осені 2004 року[18] до січня 2007 р. У квітні 2006 р. керівник слідчого відділу Інституту національної пам'яті Вітольд Кулеша повідомив, що «до цього часу не знайдено доказів». У січні 2007 року Комісія філії з питань переслідування злочинів проти польської нації у Варшаві винесла рішення про відмову у порушенні розслідування з цього приводу. Згідно з висновками прокурора, інформація про те, що Ян Кобилянський був винуватцем передачі офіцерам гестапо родини Сенкер, не може бути підтверджена.[19] У березні 2007 року Анджей Арсенюк, прессекретар IPN, спростував твердження Gazeta Wyborcza про те, що сім'я Сенкер померла в гетто або Треблінці, і що ця смерть була наслідком доносу Кобилянського.[20]

Позови про наклеп[ред. | ред. код]

Наприкінці листопада 2008 року Ян Кобилянський подав приватний обвинувальний акт проти 19 політиків та журналістів, звинувачуючи їх в наклепі. Він вимагав, щоб кожен з відповідачів виплатив 100 тисяч злотих на благодійність. Кримінальне провадження у цій справі розпочалось у березні 2009 року окружним судом у Варшаві[21][22] і було остаточно припинено в грудні 2011 року через строк позовної давності щодо всіх дій, скоєних Кобилянським до 16 обвинувачених.[23]

У липні 2010 року Ян Кобилянський звернувся в суд за наклеп на Радослава Сікорського[24]. У березні 2012 року суд відхилив цей позов, зазначивши, що «не було порушення особистих прав позивача». Суд вважав, що судовий розгляд безперечно демонстрував антисемітські погляди Яна Кобилянського.[25] Суд охарактеризував заяви Яна Кобилянського та організації, яку він очолював, як відверто антисемітські та перевищують допустиму межу критики конкретних осіб.[26] 23 січня 2013 року Апеляційний суд у Варшаві відхилив апеляцію, зазначивши, що «називання позивача антисемітом було в межах допустимої критики, а через правдивість визначення позивача (оскільки він є антисемітом) не порушувало його особисті права».[27]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Zmarł Jan Kobylański, prezes Unii Stowarzyszeń i Organizacji Polonijnych Ameryki Łacińskiej (pl-PL) , 28 березня 2019, архів оригіналу за 29 червня 2019, процитовано 11 жовтня 2020
  2. ↑ Nie żyje Jan Kobylański – antysemita, działacz polonijny i sponsor Radia Maryja (пол.), архів оригіналу за 3 вересня 2019, процитовано 11 жовтня 2020
  3. ↑ [1], Michał Wilgocki, "Nie żyje Jan Kobylański, polonijny biznesmen związany z Radiem Maryja" 
  4. ↑ USOPAŁ zakończył działalność (pl-PL) , 10 грудня 2016, архів оригіналу за 3 липня 2019, процитовано 11 жовтня 2020
  5. ↑ а б в г Agata Judycka, Zbigniew Judycki, Polonia. Słownik biograficzny, Wydawnictwo Naukowe PWN, 2000.
  6. ↑ [2], Adam Cyra, "Jan Kobylański jako więzień KL Auschwitz" 
  7. ↑ Decyzja Kierownika Urzędu do Spraw Kombatantów i Osób Represjonowanych Wiktora Spirydonowicza z 22 października 2007 roku o przyznaniu Janowi Kobylańskiemu uprawnień kombatanckich.
  8. ↑ а б O 40 oszczestwach przeciwko Janowi Kobylańskiemu. 8 września 2009. Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
  9. ↑ Kontrowersyjny konsul odchodzi. 10 listopada 2000. Архів оригіналу за 29 березня 2019. Процитовано 11 жовтня 2020.
  10. ↑ Informacje w bazie spisszkol.eu [Архівовано 11 жовтня 2020 у Wayback Machine.].
  11. ↑ Lista członków Komitetu Obrony Dobrego Imienia Polski i Polaków. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
  12. ↑ Montevideo: Jan Kobylański Prezesem Honorowym Obozu Wielkiej Polski. Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
  13. ↑ M.P. z 1997 r. nr 29, poz. 271.
  14. ↑ а б Więzień numer 156228. 26 kwietnia 2001. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 11 жовтня 2020.
  15. ↑ Udekorowani Orderem Polonia Mater Nostra Est: Jan Kobylanski oraz inż. Jerzy Skoryna. Архів оригіналу за 5 грудня 2008. Процитовано 11 жовтня 2020., usopal.blox.pl [dostęp 27 sierpnia 2011].
  16. ↑ Mroczne strony milionera. 19 marca 2005. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 11 жовтня 2020.
  17. ↑ Zeznania Pana Prezesa Jana Kobylańskiego. 13 listopada 2010.
  18. ↑ IPN – przegląd mediów [Архівовано 5 березня 2012 у Wayback Machine.].
  19. ↑ Postanowienie o odmowie wszczęcia śledztwa. 15 marca 2007. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
  20. ↑ Sprostowanie do artykułu „Wydać Żyda to nie zbrodnia”, zamieszczonego w „Gazecie Wyborczej” w dniu 16.03.2007 r. 22 marca 2007. Архів оригіналу за 11 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
  21. ↑ Biznesmen żąda 1,9 mln m.in. od Michnika i wiceszefa MSZ. 27 listopada 2008. Архів оригіналу за 14 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
  22. ↑ Ruszył proces Kobylańskiego przeciw 18 ludziom mediów. 29 marca 2009. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 11 жовтня 2020.
  23. ↑ Umorzono proces wytoczony przez Kobylańskiego. 16 grudnia 2011. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 11 жовтня 2020.
  24. ↑ Sikorski pozwany za „antysemitę”. 29 lipca 2010. Архів оригіналу за 1 серпня 2010. Процитовано 11 жовтня 2020.
  25. ↑ Sąd: antysemityzm Jana Kobylańskiego jest bezsporny. 27 marca 2012. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
  26. ↑ Sąd: Kobylański jest antysemitą. Sikorski nie musi przepraszać. 27 marca 2012. Архів оригіналу за 29 березня 2019. Процитовано 11 жовтня 2020.
  27. ↑ Wyrok Sądu Apelacyjnego w Warszawie I ACa 1023/12 [Архівовано 17 жовтня 2020 у Wayback Machine.] orzeczenia.ms.gov.pl.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ян Кобилянський

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Кобилянський&oldid=42116482