Полювання на відьом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Спалення трьох відьом у Бадені (Швейцарія) 4 листопада 1585

Полюва́ння на ві́дьом (англ. witch-hunt, witch purge) — масові переслідування та вбиства жінок, звинувачуваних у чаклунстві. Пошук "відьом" чи доказів чаклунства часто набував форм моральної паніки[1] чи масової істерії[en].[2] Кримінальне переслідування "відьом" і "чаклунів" відоме з античних часів, але особливого розмаху досягло в Західній Європі та Америці кінця XV — середини XVII ст. Тільки по судах над баскськими "відьмами" (16091610, суддя П'єр де Ланкре) проходило не менше 7 тисяч жінок. Із середини 16 до середини 17 ст. в Європі відбулось понад 50 тисяч відьомських процесів. З однаковим завзяттям їх проводили і католики, і протестанти.

У католицьких країнах справи про чаклунство, як правило, розглядалися церковним судом — інквізицією (хоча, скажімо, французьку справу про отрути розбирав особливий світський суд «вогненна палата» через участь у ньому осіб близьких до короля, таких як його брат або фаворитка). Поширені також випадки самосуду над підозрюваними в у магії. Покарання за відьомство варіювалися від штрафу до смертної кари, в залежності від тяжкості звинувачень і ступеня каяття підсудної. Засуджених до смерті зазвичай спалювали на вогнищі, живими або задушивши перед спаленням (такий спосіб страти вважався гуманним: «без пролиття крові»). Новітні досліждення виявили, що багато з обвинувачених у відьомстві насправді були невинними, але заможними чи неординарними людьми, що стали жертвами ошуканства й жадоби найближчого оточення. Полювання на відьом було прибутковою справою. Донощик отримував частину майна своєї жертви, а судді і кати - високу платню.

1148 року за наказом Папи Люція III була створена Інквізиція (від лат. inquisitio — «розслідую») - особливий підрозділ католицького суду, який розслідував прояви "відьомства" та "поклоніння демонам", будучи покликаним викорінювати відхилення від офіційного вчення церкви). До 1258 року проводились поодинокі суди над "відьмами", страти вібувались рідко. Але невдовзі за наказом Папи Іона ХХІІ інквізиція почала масово розшукувати та страчувати "відьом". Першою жертвою стала Анжела де Лабарт, після чого смерті "відьом" стали частими виставами для людей. Найбільше процвітання інквізиції припало на 1450-1750 роки. Історики називають цей період відьомською істерією.

Перші відьомські суди Середньовіччя[ред. | ред. код]

Протягом перших тринадцяти віків християнства в Європі карали смертю "за чародійництво" лише в тому випадку, коли останнє, як вважалося, завдало відчутної шкоди здоров’ю чи життю людини. На той час інквізиція, хоча й проінсувала півтора століття, ще не сформулювала власну доктрину гріха та змови з дияволом. Тодішня інквізиція, навіть розглядаючи звинувачення у чародійництві, давала підозрюваній змогу виправдатися або, у крайньому разі, постати перед судом світської влади, від руки якої і понести покарання (певна річ, не таке жорстоке, як у наступні віки).

"Відьмам" та "чаклунам", які жили приблизно до 1258 року, выдносно пощастило: тоді інквізиція звернулася до Папи Олександра IV з офіційним запитом, чи не настав час католицькій церкві звернути особливу увагу на ворожіння та чародійництво, на що отримала відмову. Проте вже незабаром один з наступних понтифіків — Папа Іоанн XXII — підписав закон на переслідування осіб, які «вклоняються демонам». А відтак вже у 1275 році в Європі було спалено першу «відьму» — Анжелу де Лабарт, жительку Тулузи. Під тортурами вона зізналася, ніби має дитину від диявола — немовля з головою вовка та хвостом змії. Якими б ідіотичними надалі не були зізнання від жертв інквізиції, процес масових вбивств "єретичок" запустився блискавично.

Подільша історія[ред. | ред. код]

Сучаність[ред. | ред. код]

Африка[ред. | ред. код]

Південно-Центральна Азія[ред. | ред. код]

Папуа Нової Гвінеї[ред. | ред. код]

Саудівська Аравія[ред. | ред. код]

Ісламський регіон (ISIS)[ред. | ред. код]

Причини[ред. | ред. код]

16-17 ст., відомі як Доба Просвітництва, були і часом виснажливих епідемій, війн, голоду. Не в змозі логічно пояснити такі речі, за браком освіти і знань, люди шукали відповідь у надприродних силах. Отож, причиною звинувачення у відьомстві могло стати будь-що: раптова хвороба чи смерть, відсутність молока у худоби, навіть «надмірна» краса підозрюваної. Люди настільки вірили у те, що всі їхні проблеми спричинені відьмами, що цілі країни підіймалися, аби знищити їх. Водночас такий стан речей активно заохочувався священиками і духовенством, які шукали спосіб розбагатіти і збільшити церковні доходи.

Антропологічні причини[ред. | ред. код]

У мистецтві[ред. | ред. код]

Основним звинувачувальним інструментом середньовічної інквізиції була праця з демонології "Молот відьом" (лат. Malleus Maleficarum), де було зібрано релігійні "аргументи" за вихідну та тотальну "порочність" жіночої природи і зв'язки жінок з дияволом.

Див.також[ред. | ред. код]

Згадки в художній літературі[ред. | ред. код]

  • Валерій Шевчук. Сота відьма // Дерево пам'яті: Книга українського історичного оповідання: Для ст. шк. віку: Вип. 3: Світова історія / Упоряд. текстів та іл., автор передм. і прим. Ю. М. Хорунжий; Худож. оформл. І. М. Гаврилюка. - К.: Веселка, 1991. - 511.: іл. - (Б-ка "Золоті ворота"). - ISBN 5-301-01086-7 (вип. 3). - ISBN 5-301-01085-9

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Erich Goode; Nachman Ben-Yehuda (2010). Moral Panics: The Social Construction of Deviance. Wiley. с. 195. 
  2. Lois Martin (2010). A Brief History of Witchcraft. Running Press. с. 5.