Єресь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Є́ресь (грец. αἵρεσις, «вибір, напрямок, школа, вчення, секта[1], переконання, осягання[2]») — переконання або вчення, сильно відмінні від загальноприйнятих або традиційних поглядів, зокрема релігійне вчення, сукупність теологічних або релігійних доктрин, ідей, що суперечать визнаному в Церкві або релігійній громаді догмату віри (вироблені Вселенськими соборами) або не збігаються з ним, і пов'язане із цим виділення зі складу Церкви нової громади, релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та організаційні форми «панівної церкви»[3]. Поняття «єресі» застосовується у відношенні до різних конфесій в релігії християнства, та іноді — для характеристики напрямків інших релігій; відхилення від офіційного віровчення будь-якої релігії[4][3].

Часто ставали ідеологічним «прапором» соціально-політичних рухів[2][4], засобом вияву опозиційних настроїв певних соціальних кіл щодо існуючого суспільно-політичного ладу й офіційної релігії[3]. До прикладу, спираючись на містичний пантеїзм, де присутня ідея рівності станів, стверджували непотрібність церкви у справі спасіння[2]. Засуджуючі це церква створювала ордени та суди інквізиції[2].

Засновників єресі називають єресіархами від грец. αἱρεσιάρχης, а прибічників — єретиками грец. αἱρετικός. Впродовж століть єретиків часто переслідували та осуджували на Соборах, оголошували їм анатему і відлучали від Церкви, карали іноді смертю, проти них писалися булли й енцикліки[4].

З точки зору, наприклад, католицизму єрессю є протестантизм, тоді як православ'я вважається схизмою, розколом.

Поява єретиків та їх єресей було антитезою догматизації та ідеологізації віровчення, виразом його полісемантичності[2].

Історія виникнення терміну[ред.ред. код]

У Стародавній Греції слово грец. αἵρεσις означало вибір, зокрема вибір філософської школи. Іреней Ліонський вперше вжив його в сучасному значенні, протиставляючи йому слово «ортодоксія». На початку свого існування Християнська Церква не мала влади, часто переслідувалася, і не мала сили боротися проти єресей у своїх лавах. Ситуація змінилася після того як Костянтин Великий проголосив свободу віросповідання Міланським едиктом і сам перед смертю прийняв християнство. Таким чином він додав міць світській владі імператора до влади церковної. 380 року едиктом імператора Феодосія I християнство було проголошене державною релігією Римської імперії. Відтоді єретичні погляди могли каратися на смерть. 385 року відбулася перша страта єретика Присцілліана, звинуваченого в маніхействі та магії. Остання страта за єретичні погляди відбулася 1826 року. Ним був Каєтано Ріполл, шкільний учитель із Валенсії, що проповідував дуалізм.

Теологічне трактування[ред.ред. код]

З точки зору теології, єрессю є «свідома відмова приймати богоодкровенну істину і слідування помилковому вченню»[5].

Єресі в юдаїзмі[ред.ред. код]

Ортодоксальний юдаїзм розглядав і розглядає погляди євреїв-юдеїв, що відходять від традиційних юдейських принципів віросповідання єретичними. Найдавнішими єретиками для юдеїв були самаритяни.

Іудейські релігійно-політичні течії фарисеїв і садукеїв (Дії 5:17, Дії 15:5, Дії 26:5) були названі сектами[6].

Іудеї називали перших християн «назорейска єресь»: Дії 24:5. У Вульгаті в зазначеному місці дав.-гр. αἵρεσις перекладене як лат. secta — «секта».

Більш радикальні групи в рамках ортодоксального юдаїзму вважають, що всі юдеї-євреї, які відкидають простий сенс Маймоніда сформульовані у 13-и принципах єврейсько-юдейської віри є єретиками[7]. Таким чином, більша частина ортодоксального іудаїзму вважає реформаторів юдаїзму, реконструкторів юдаїзму і консерваторів юдаїзму єретичними рухами. А також - караїмізм.

Єресі в християнстві[ред.ред. код]

Апостол Петро казав про «згубні єресі» (2 Петр. 2:1), а апостол Павло помістив «єресі» в один ряд із гріхами чарівництва та ідолопоклонства (Гал. 5:20).

Тенденція протесту проти створення «заможної церкви» виразилась у виникненні ебіонітів, монтаністів, вальденсів, апостоликів тощо[3]. Виразом соціального протесту пригноблених людей проти експлуатації були богоміли, павликіани[3]. Заперечували певною мірою приватну власність, оголошували диявольською структурою державу і офіційну Церкву катари та альбігойці[3]. Заперечували чернецтво й ієрархію стригольники[3].

Додатково відомі єресі[8][9]:

Єресі в ісламі[ред.ред. код]

В ісламі будь-яка релігійна єресь («біда») суворо засуджується. До того ж єрессю вважається будь-яке нововведення в релігії ісламу. До прихильників єресі використовується терміни «мубтаді» (єретик), «зіндік» (єретик), а також нерідко «кафір-гяур» (невірний Богові) або «мунафік» (таємний невірний Богу).

У даний час найчастіше єретичними називають такі ісламські течії:

Віра Бахаї вважається ісламською єрессю в Ірані[10].

У деяких сучасних країнах і регіонах, де шаріат практикують, єресь залишається злочином із застосуванням покарання на смерть. Наприклад, 1989 р. оголошена фетва урядом Ірану, що запропонував нагороду для тих, хто досягне успіху в убивстві Салмана Рушді, чиї роботи були визнані єретичними.

В інших релігіях[ред.ред. код]

Неоконфуціанство було описане як єресь[11].

Буддійська література згадує гнівне завоювання буддійських єретиків (див. «Падмасамбхава») і існування буддійської теократії[12].

Відступ від саєнтологічної форми, відмінність від того, що спочатку описав Хабард Л. Р. вважається «зрадою»[13].


Релігія Це незавершена стаття про релігію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Древнегреческо-русский словарь И. Х. Дворецкого (под ред. С. И. Соболевского), 1958 г. (рос.)
  2. а б в г д Колодний А., Лобовик Б. // „Релігієзнавчий словник“ / Інститут філософії НАН України. — Київ: „Четверта хвиля“, 1996 — С.115
  3. а б в г д е ж Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. — 2. вид. І доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — С.191-192
  4. а б в Новикова М. П. и др. // «Атеистический словарь» / под общ. ред. доктора философских наук М. П. Новикова. — М.: изд. политической литературы, 1983 — С.163. (рос.)
  5. Теологический энциклопедический словарь. Ред. Уолтер Элвелл. М.: Ассоциация «Духовное возрождение», 2003. — С. 440. (рос.)
  6. «Біблія короля Якова» (KJV Ac.5:17)
  7. The Limits of Orthodox Theology: Maimonides' Thirteen Principles Reappraised, by Marc B. Shapiro, ISBN 1-874774-90-0, A book written as a contentious rebuttal to an article written in the «Torah u'Maddah Journal». (англ.)
  8. Православная энциклопедия — М.: Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000—2015 гг. (рос.)
  9. Catholic Encyclopedia, New York: Robert Appleton Company. 1913 (англ.)
  10. Sanasarian, Eliz (2000). Religious Minorities in Iran. Cambridge: Cambridge University Press. pp. 52–53. ISBN 0-521-77073-4. (англ.)
  11. John B. Henderson (1998). The construction of orthodoxy and heresy: Neo-Confucian, Islamic, Jewish, and early Christian patterns. ISBN 978-0-7914-3760-5. (англ.)
  12. Buddhism Five precepts, 2005 (англ.)
  13. Welkos, Robert W.; Sappell, Joel (29 June 1990). «When the Doctrine Leaves the Church». Los Angeles Times. Retrieved 2008-08-24. (англ.)

Джерела[ред.ред. код]