Барановський Христофор Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Христофор Антонович Барановський
Христофор Антонович Барановський

Час на посаді:
15 (28) червня 1917 — 1 (14) серпня 1917
Наступник Михайло Туган-Барановський

Час на посаді:
26 травня 1920 — 1921
Попередник Борис Мартос

Народився 19 (31) грудня 1874(1874-12-31)
Немиринці, нині Ружинський район, Житомирська область, Україна
Помер 7 травня 1941(1941-05-07) (66 років)
Сан-Паулу, Бразилія
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНРFlag of Brazil (1889-1960).svg
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія (до 1917)
Національність українець
Особистий підпис Khrystofor Baranovsky Signature 1917.png

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Барано́вський Христофо́р Анто́нович (19 [31] грудня 1874(18741231)[1], с. Немиринці, Огіївська волость, Бердичівський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 7 травня 1941, Сан-Паулу, Бразилія) — відомий громадський і державний діяч на Наддніпрянській Україні; кооператор і фінансист; член Української Центральної Ради (УЦР), Комітету УЦР, генеральний секретар фінансів.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селянській родині в с. Немиринці (нині Ружинський район, Житомирська область, Україна).

Не маючи середньої освіти, завдяки своєму талантові фінансиста у двадцятидворічному віці став одним із лідерів українського кооперативного руху, очолив Дзензелівське ощадно-позичкове товариство. До Першої світової війни та в добу відродження Української держави: 1907 року заснував і десять років очолював «Союзбанк» (центральну українську установу дрібного кредиту в Києві), з 1917 року — голова управи «Українбанку» (Українського народного кооперативного банку), з 1919 року — голова ради Центрального українського кооперативного союзу — Централу.

Протягом 14 років постійно проживав у Дзензелівці. 1911 року, разом із «Союзбанком», переїхав до Києва. Весь свій досвід як кооператора, банкіра, громадського і політичного діяча набув саме в Дзензелівці, невтомно працюючи на благо селян.

На Всеукраїнському національному конгресі обраний членом Української Центральної Ради від кооперативних організацій. На Перших Загальних зборах УЦР 8 квітня 1917 року обраний членом Комітету УЦР. Входив до складу Київського губернського виконкому Ради об'єднаних громадських організацій. У створеному 15 червня 1917 року Комітетом УЦР Генеральному Секретаріаті отримав портфель генерального секретаря фінансів (червень — серпень 2017 року).

29 червня 1917 року під час зустрічі Генерального Секретаріату із делегацією Тимчасового уряду Росії та обговорення питання про УЦР як крайову владу й проблеми її фінансування висловився проти паралельного оподаткування й збільшення оподаткування місцевого населення: «Ми повинні отримувати гроші не шляхом надбавки, а шляхом асигнувань по бюджету, затвердженому крайовим органом — Радою».

16 липня 1917 року Барановський був членом української делегації на переговорах із Тимчасовим урядом щодо підписання Статуту вищого управління Україною, влітку 1918 року — член української мирної делегації на переговорах із РСФРР та української комісії для укладання торговельних договорів із Центральними державами.

Протягом 1917—1918 років за редакцією Христофора Барановського в Києві видавалася кооперативна газета «Комашня». У 1919 році — директор «Українбанку», радник Центрального українського сільськогосподарського кооперативного союзу, Всеукраїнського кооперативного страхового союзу. У травні 1920 року — міністр фінансів УНР в уряді В'ячеслава Прокоповича.

Того ж року Барановський був змушений емігрувати за кордон. Недовго жив у Німеччині, потім переїхав до Бразилії. Очолював представництво всіх українських кооперативних союзів за кордоном, з 18 червня 1920 року — Загальноукраїнське товариство економістів. Автор низки праць, присвячених українській кооперації та фінансовій системі.

Останні роки життя провів у Південній Америці, у Сан-Паулу, де відчував духовне пригнічення через сумний фінал визвольних змагань та розгрому тієї будови відновленого державного життя України й української кооперації, яким він присвятив найкращі свої задуми та велику творчу працю.

Помер і похований у Сан-Паулу 1941 року.

Сім'я[ред.ред. код]

  • Дружина — Февронія
  • Сини — Юрій, Микола, Левко
  • Доньки — Ольга, Олена, Лідія

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.